Мої діти — Діка і Акук, дурнуваті селфі та творчий напівфабрикат
- 09.09.18, 14:30
Я ніколи не любив осінь. Особливо через те, що народився в один з перших її днів - саме тоді, коли навчання (або початок активного сезону на роботі) холодним душем змивало усю літню безтурботність і нагадувало про те, що попереду чекає багато холодних днів. Іронічно, що моя обраниця також народилася на початку осені, а діти - десь наприкінці (в середині листопада). Капець. Що ж, принаймні, з такою компанією холодні дні я відчую ще нескоро).
І досить нескоро опублікую щось нове та драконяче
І досить нескоро опублікую щось нове та драконяче
Тож цього разу, аби над моїм аккаунтом після довгої тиші не встановили могильну плиту
, публікую дещо не надто нове і не зовсім драконяче. Бо розповісти мені є що, та пов'язане воно, передусім, з тим, через що мене так довго не чутно. Як гадаєте, про що йде мова?
, публікую дещо не надто нове і не зовсім драконяче. Бо розповісти мені є що, та пов'язане воно, передусім, з тим, через що мене так довго не чутно. Як гадаєте, про що йде мова? ...
Що, вже здогадалися?
Ну, звичайно! Про що ще може написати батько двох немовлят, який назвою замітки відверто спойлерить відповідь?
Та все ж, одного з дітей вже складно назвати немовлям, і ось чому.
Та все ж, одного з дітей вже складно назвати немовлям, і ось чому. Чи знаєте ви, як українською звучать кольори веселки? Забудьте! Мій синок, Владислав, краще знає та може назвати їх за порядком: кіконий, кікай, коута, аєа, акика, кіній і акека! Ось так, а ви кажете "новий український правопис"! Якого дідька "зелений" в нього "аєа"?!
Так, в кого 2-річні діти не видавали подібні "перли"? Та все ж цікаво помічати, як в дітей змінюється мова. В якийсь період мені здавалося, що Владик розмовляє турецькою або арабською ("яляль", "акек", "абаб"), інколи японською (коли зранку з його ротика лилося натхнення: "ка-та-на-по-тя-ка-ку-та-ту-та..."), а інколи щось російське проскочить. Якщо казати про останнє, то колись син часто говорив "піво", хоча ми з дружиною пиво не вживаємо (насправді, це в нього "білий"), "путь" (кажучи про пульт від телевізора), а одного разу він відмочив таку бомбу, яку вже не забути. Півроку тому мама придбала йому нову шапочку для літа (а може його сестрі), і коли головний убір урочисто прикрасив його голівоньку, маленькі вуста прощебетали: "НА-КУ-Я?" 
... Що казати, якщо ця дитина в три місяці промовила "дай руку"). Українською він може сказати багато чого, особливо любить слова з апострофом (м'яч, п'ять). Під словом "папа" він може мати на увазі не тільки мене, а й "прапор" (інколи називає мене "батько").
... Що казати, якщо ця дитина в три місяці промовила "дай руку"). Українською він може сказати багато чого, особливо любить слова з апострофом (м'яч, п'ять). Під словом "папа" він може мати на увазі не тільки мене, а й "прапор" (інколи називає мене "батько"). А ось себе він називати не надто любить, бо сором'язливий трохи. Що ми з жінкою не робили, аби синок назвав своє ім'я, та марно. Ось молодшу сестру, Лізу, він залюбки називає "Лігою" або "Дікою", і останній варіант йому більш до вподоби. А себе... Тож дала мені кохана завдання навчити сина вимовляти власне ім'я, і... Минуло пару тижнів, і він вже знав, як розмовляють тварини, рахував до 10-ти англійською, наспівував пісню про тваринну абетку (особливо подобається ряд: "Т"(Ц) - "тап", "Ч" - "чііпахх", "К" (Ш) - "какал", "Ть" (Щ) - "кука" ), проте коли справа доходила до власного імені, він посміхався та сором'язливо ховав обличчя.
Та одного теплого літнього вечора сталося прозріння. Коли гойдалка з сусіднього дитмайданчику після довгих десятків хвилин втомилася вислуховувати наші з сином балачки, з під'їзду навпроти вийшла дівчинка з сачком. Маленьку мисливицю спіткала удача - з кущів до неї вилетів метелик, і відразу ж почалося полювання. Спостерігаючи за нею я вказав Владику пальцем на сітчасте знаряддя ловлі та сказав:
— Сачок.
— Акук, - своєю мовою відповів синочок.
— Сачок! - чітко повторив я, знаючи, що він вміє вправно вимовляти кожну з літер цього слова.
— Акук! - з такою ж чіткістю повторив синочок.
— САЧОК! - голосно вигукнув я зі веселою до жаху гримасою (див. світлину нижче), поки вказівний палець інтуїтивно бігав за об'єктом розмови.
— АКУК! - наголосив прикрашений яскравою посмішкою синок.
— Са-а-ЧОК! - по складах повторив я, нахилившись до рівня його голови.
— А-а-КУК! - вперто підкреслив малий.
"Гаразд", - подумав я, та мовчки розігнав гойдалку. Повз нас тим часом проїжджали "акати" та "апеди" (самокати та велосипеди), які Владик під команду "порахуй" завзято лічив: "агін", "ба", "кі", "кікії", "п'ять" тощо. І ось раптом я згадав про своє завдання та спитав сина, як його звати. У відповідь він знову весело засоромився і з запізненням пробубонів: "Акук".
"Ну, гаразд. Іншим разом", - подумав я, сприйнявши це як випадковість... Того вечора усі мої дракони реготали з цієї наївності.
Коли уся родина зібралася в колі перед телевізором, і братик з сестричкою почали смішити один одного, мама звернулася до сина:
— Як її звати?, - вказуючи пальцем на доню.
— Діка!
— А хто я?
— Мама!
— А хто оце? (на мене)
— Папа! (не питайте, чому не "тато")
— А хто ти?
— Акук! - з впевненою посмішкою відповів малий.
Здивована мама не зрозуміла жарту: "Акук" за звучанням аж ніяк не нагадувало "Владика", та в очах не було ані краплини сумніву. Ми його перепитали, та відповідь була такою ж самою. Мені залишалося лише пояснювати дружині, як так сталося, та здогадуватися, чому серед десятків відомих слів йому припало до душі саме це. Можливо, він віднайшов своє справжнє, власне, а не придумане кимось, ім'я. Віднині він був не якимось там Владюнчиком, а Акуком Артемовичем!
Ось така моя драконяча родина:
Я, Діка і Акук, та улюблена дружина!
Не питайте, чому на усіх селфі я виглядаю наче людина з низьким рівнем інтелекту
Можливо, то була б правда, якби цьогоріч я не вступив до університету на другу освіту (на заочне). Підготовка до екзаменів у квартирі з двома маленькими розбишаками могла б бути темою для окремої замітки, та, все ж, не буду вже про це згадувати, бо згаяв на це половину літа (та слід подякувати дружині - підготовка відбувалася досить спокійно). Іншу половину літа, або навіть, третину, я просто відпочивав, майже не згадуючи про творчість.
Можливо, то була б правда, якби цьогоріч я не вступив до університету на другу освіту (на заочне). Підготовка до екзаменів у квартирі з двома маленькими розбишаками могла б бути темою для окремої замітки, та, все ж, не буду вже про це згадувати, бо згаяв на це половину літа (та слід подякувати дружині - підготовка відбувалася досить спокійно). Іншу половину літа, або навіть, третину, я просто відпочивав, майже не згадуючи про творчість. Яка там творчість? За останні два роки сидіння з дітьми я передивився стільки мультфільмів, що тепер знаю: які відносини склалися між смішариками; як працюють та розважаються фіксики; скільки тварин свинці Пеппі вдалося затягнути до калюжі аби разом пострибати; як звати усіх основних поні (та драконів) з "Моїх маленьких поняш" та де вони мешкають; зрозуміти, чому не слід дивитися "Лунтіка" і чому дітям варто прислухатися до уроків Тітоньки Сови. Як після цього писати главу про героя, який пережив горе від втрати свого роду і тепер мешкає поруч з тими, хто радше б вбив його, аніж запропонував допомогу?
Тож те, що можна було б назвати моєю творчістю за цей рік краще було б назвати "напівфабрикатом". Було багато чудових задумів, але всі вони були маленькими і зазвичай виливалися у рідкісні яскраві пазлики незавершеної картини. Наприклад, в написанні тієї ж глави. Ось пара майбутніх цитат з розмови двох дракончиків під час якоїсь драконячої гри, котру я ще досі не продумав:
(переклад)
" — (...) Якось я інакше уявляв собі ваш клан. Мені розповідали, що у вас навіть за невірно сказане слово дітей могли на кілька днів вигнати до пустелі.
— Оце так! Та з таким ладом мій череп вже б давно був похований у пісках Розпеченої пустелі! - з приречено-веселою пикою промовив Їзмир (...)"
(переклад)
" — І навіщо в ігри грають ваші дорослі? Це ж просто забавка.
— Вони кажуть, що ігри розвивають мислення, але насправді для них це радше розвага. Без ігор розваг в них не так вже й багато — хіба що на людей нападати, - зазначив Їзмир, розкинувши крило в бік володінь прямоходячих (...)"
Не обійшла напівфабрикатність і мої малюнки. Так, наприклад, я робив ескіз ілюстрації (далі діло не пішло) до останньої глави (хто читав, місце зустрічі з уявними привидами минулого (без підказки не зрозумієш, що це саме привиди))...
... і глави майбутньої, яку після багатомісячних доробок довелося розділити навпіл. (я майже забув, як робиться перспектива в графіці)
А це - вищезгаданий Їзмир (можливо, єдиний дракон зі здоровим, за людськими мірками, почуттям гумору).
Єдина більш-менш доконана робота за 2018-й рік - це невеличка валентинка для коханої, і я гадаю, можна не пояснювати, що тут до чого)
Та все ж, не зважаючи ні на що, я не жалкую через те, що зараз не можу реалізувати себе в повній мірі та заходити сюди як в старі добрі часи. Вони були добрими по-своєму, та все ж тоді я був ще "зеленим", "ватним" та безвідповідальним, без когось, кого я міг би обіймати щодня, кого я міг би любити незалежно від того, який настрій буде на порядку денному. В кожному віці є свої радощі і нехай все йде як є.
Я ще встигну намалювати своїх драконів, а не встигну - намалюють діти. Можливо, навіть на День Народження - і це буде найкращий подарунок, про який я міг би мріяти!
P.S. Ця замітка планувалася до публікації до дня мого народження (бо хотілося про себе нагадати тим, хто мене ще пам'ятає), та через вкрай велику зайнятість не встиг в зазначений строк... І хай йому грець)
P.P.S. Можливо моє дуркувате обличчя на селфі - не нестача розуму, а надлишок щастя в організмі)
P.P.P.S. Цього разу без пафосних побажань, бо не хочу повторюватися. Лишень одне:
ЗАПАЛЮЙ!!!
15
Коментарі
Сyрi
19.09.18, 14:46
Всім вітання,
Акуку теж!!!
WalesDragon
29.09.18, 14:50Відповідь на 1 від Сyрi
Дякую!
Elestrago
39.09.18, 14:52
Поздоровляю з усім. І з тим, що ти звідси з"є%авсь і почав жити ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ.
disu
49.09.18, 15:07
Elestrago
59.09.18, 15:12
Запам"ятай, що всі ми ( очевидно . що я теж) , хто добами стирчить ТУТ, розписуэмося лиш в одному, що у нас немаэ життя ТАМ, і що ми не те що не можемо, а навіть не стараємося його там створити. Краще тут у цьому відстійнику біологічного сміття дорогоцінний час просирати, аніж насолоджуватися дорогоцінним часом справжнього життя, приділяючи час ДІТЯМ, ДРУЖИНІ, РОБОТІ, НАВЧАННЮ.
WalesDragon
69.09.18, 15:47Відповідь на 3 від Elestrago
Дуже приємно
Та все ж я чи не щодня заходжу сюди аби набрати пару абзаців до заміток-оповідань. Хоча в останні місяці це скоріше "пару слів"
Сyрi
79.09.18, 16:54Відповідь на 6 від WalesDragon
То мо глянеш на рекламу, що вище твого посту висить?
бач що готовлять твоїм дітям?
Гість: DANAH
89.09.18, 17:56
я не люблю драконов . НО ваши посты всегда были добрыми , и я рада , что они не изменились . Ваша заметка самая душевная здесь за последних сто лет . спасибо .
Феянута
99.09.18, 21:23
Єдина замітка такооооого розміру, яку дочитала
Скільки спогадів «прокинулося», поки читала
Насолоджуйтеся і запалюйте
П.С. А накож навчайтеся і вивчайте. Скільки ще мультів «не освоєно»
WalesDragon
109.09.18, 22:07Відповідь на 4 від disu
За мною спостерігають
Треба змінювати дислокацію!
Не перестаю дивуватися дитячій мові, і, мабуть, не встигну за нею засумувати, бо доня неодмінно створить привід для наступної замітки)
Жартую. Дякую за побажання!