Напиши мне письмо.

Бумажное, настоящее,

Своею рукой.

Пусть немного корявым почерком -

Так я точно узнаю, что твой.

Напиши без обратного адреса - 

Я не стану тебе отвечать.

Ведь должно все закончится точкою.

Точку проще писать, чем сказать...

Мой навеки нежно любимый,

Ты за то лишь меня прости,

Что однажды я черной кошкой

Прошлась у тебя на пути.

Да, я знаю, что ты был счастливым

Временами, где были вдвоем,

Но однажды устал бороться,

И я стала тебе чужой.

Ты конечно сейчас проклинаешь,

И жалеешь потраченных лет...

А я, глупая, просто знаю,

Не смогла бы сказать тебе "нет".

Я тебя понимаю, наверно

Я с собой не смогла бы жить.

Но одно только знаю точно - 

Мне себя как тебя не любить...

Вимкни тишу

Вимкни тишу - мов хоч слово.

Сумно б"є по шибці дощ...

Ми самотні, як ніколи

Коли вдвох...

Ти мені навіщось снилась

І щоночі, і щодня.

Я не знав, куди подітись,

Знав - що не моя...

Я в думках писав листи,

Ти не відповІла.

Їх несли тобі пташки,

І побили крила...

І ось тепер сидим удвох

В порожній ми квартирі.

І ти мовчиш, і я мовчу - 

Любов адресу загубила...

p.s. Чогось воно в мене вийшло від імені чоловічого роду)))

Не пам"ятаю, може я колись вже кнопала це, вибачайте, якщо повторююсь)

Байдужість.

Коли прийду - тебе тут вже не буде.

Не буде запаху, тепла, прощальних слів.

І зникнуть спогади, думки...

Лиш тільки шепіт

Моїх облуплених схололих стін

Ще нагадає - 

Ти тут був учора.

Ти щось хотів сказати, та не зміг,

Забракло слів, забракло духу, нот забракло...

Твоя ж душа благала відпустить...

Я відпущу. Ні-ні, мені не складно!

Я її викину в одчинене вікно,

Як зім"яте цієї ночі простирадло - 

Нехай летить. Мені вже все одно.

Подняла мне настроение ента песенка. Сразу весной запахло, хоть и с насморком сижу))

P.S. Извините, если повторяюсь.