Казочка на ніч

 - Ой, ма, припини! Ну де ці документи могли дітися? Що ти мені  голову морочиш містикою. Яка містика? Ти ж колишня вчителька, ти ж не повинна у це вірити! - Іван, посміхаючись, обняв за плечі Галину Володимирівну

- А от і містика! І трапилося це не з кимось чужим, а зі мною. У вересні 1974, тобі тоді,якраз, всього два місяці було.

   Того року осінь наступила, ніби, за графіком. З перших же днів вересня задощило, грунтові дороги в містечку, яких було більшість, відразу порозкисали, тому резинові чоботи в таку погоду у всіх  були саме перше взуття. Твій батько мав прийти на обід, а хліба в хаті нема. Я позвала сусідку, бабу Ганю, щоб посиділа біля тебе, сплюшки. А сама, одягнувши резиняки і курточку, поспішила в центр, в магазин, по хліб.  Іти було далеченько, бо ми жили майже на околиці. Вулиці були пусті - білий день, діти в школі, дорослі по роботах. Навіть з районного  рейсового автобуса, що обігнав мене на повороті,  тільки одна людина вийшла - подумала я тоді. Автобус поїхав, а я, дійшовши до автобусної  зупинки, порівнялася із пожилою жінкою, що вийшла з цього  самого автобуса. Жінка розгублено озиралася по сторонам і мені здалося, що вона не може зрозуміти, де знаходиться.

- Вам щось підсказати? - запитала я у неї.

   В наше містечко весь час приїздять пожилі люди з навколишніх сіл. Але вони добре знають, де аптека, побуткомбінат, КООП-спілка чи  ощадкаса. Вони ще й самі будь-кому дорогу розкажуть і покажуть. А ця жіночка, схоже, тут вперше. Так воно і виявилося насправді.

- Та я, мабуть, не в ту маршрутку сіла, - відповіла жінка. Або не на тій зупинці вийшла. Це ж вулиця Вишнева?

- Вишнева, - кивнула я.

- А як же мені пройти до третьої поліклініки?

- А в  нас нема третьої поліклініки, поліклініка у нас  тільки одна і знаходиться вона  аж з іншого боку містечка.

-  Ну що ви таке кажете? Я завжди їзджу в третю на плановий огляд. Сідаю на тридцять дев’яту маршрутку біля свого будинку, виходжу на Вишневій. А сьогодні, мабуть, переплутала маршрутки. Вік, знаєте, уже не той, зір уже не той, - 

жінка відкрила сумку і почала щось у ній шукати і, зітхнувши, закрила її.

- Я ж кажу - вік. Ну, ще й телефон вдома забула. А чи могли б ви подзвонити моєму сину зі свого телефону? Він би приїхав машиною і забрав мене. Ви не хвилюйтеся, я вам заплачу за дзвінок. А номер сина я напам’ять знаю.

    Я дивилася на неї, слухала  і не могла зрозуміти - що вона таке говорить? Ця жінка нормальна взагалі чи ні? Яка тридцять дев’ята маршрутка? Як я можу подзвонити по телефону прямо з автобусної зупинки? Яка третя поліклініка на Вишневій? Чогось стало не по собі, моторошно якось. Я й кажу:

- Знаєте, ви мене вибачте, але я дуже спішу, щоб встигнути в магазин до обідньої перерви. Ви мене почекайте. Я повернусь з магазину і ми  пройдемо до кінця вулиці, потім ще трохи  направо і буде пошта. Там  є телефон, звідти й позвоните своєму сину.