Сон в майську ніч.

   Сплю я, значить. Нікого не зачіпаю. Ну є у мене така звичка – вночі спати і нікого не зачіпати. І сниться мені, значить, сон. Слона не було, не нада ля-ля...  

    Коротше, стою я в магазині якогось антикваріату. Щось розглядаю, вибираю, прицінююсь. І тут якесь хлопченятко  років  10-ти вирішило прикупити собі якусь іграшку. А коштує ця іграшка (пам’ятаю точно), 75 гривень. Хлопчик відходить в сторону від каси, стає поряд зі мною біля вітрини  і починає з кармана діставати монети, щоб розрахуватися за покупку. Навитягав цілу купу монет і розклав їх на поличці для сумок, що біля вітрини. Я ж краєм ока дивлюся і бачу – о, боги! – ювілейні монети НБУ. Я таких ще й не бачила ніколи -  красиві, великі, як чайні блюдця, алюмінієві, з різнокольоровими віночками біля цифирок номіналу. І, головне, який номінал цих монет - 7, 9, 15, 17, 19 грн.!!! Кажу йому - де ж це ти таких монет набрав, папа не буде сваритися, що ти такі гроші поніс у магазин? Та ні, каже, він мені їх сам дав, щоб я купив собі іграшку.

    І тут я розумію, що я хочу собі ці монети, бо у мене таких немає. І вирішила я, що я викуплю у хлопчика монет рівно на 75 грн. Але тут мене почало гризти сумління, що я якось наче обманюю дитину, пропонуючи купити у нього ці монети. А з другого боку – він же все одно їх віддасть продавцеві. Це ж треба таке, ще й сні стояти перед вибором. Одним словом, рішилася я, поговорила з хлопчиком, він погодився і я набираю у нього на 75 грн. цих металевих блюдець. Аж тут із-за вітрини вискакує продавець, який спостерігав за моїми діями і… починає лизати мені руку. С@ка, я з переляку аж проснулася!  Мій кіт Данило стоїть біля ліжка, лиже мою руку, що звісилася і дивиться на мене – мурррр, вставай, я їсти хочу! 

Питання знатокам - до чого цей сон?

А монетка в 17 грн. була найкраща, з ірисами і фіалками, точно пам’ятаю…