Собачка-собачка! Ти будеш лизь-лизь чи кусь-кусь?

Вчора дивилася новини.

Поліцейський в Харкові застрелив "малесенького" песика породи алабай, який накинувся на жінку з дитиною. Як виявилося пізніше, дві середньоазійські вівчарки-алабаї втекли від господаря , окупували двір житлового будинку і дитячий майданчик, а потім один із цих псів накинувся на жінку із дитиною.

      "Собаченяточко" шкода, звичайно. Сподіваюся, воно вже ходить десь там в собачому раю, по собачій радузі. Бо воно ж Боже створіння, яке невинно убієнне і нічого такого не зробило, по словам власника цього самого алабая.  А ще власник собаки додає, що, насправді, алабаїв у нього було два і тримав він їх у вольєрі в приватному будинку, який орендував у колишньої дружини. А от хто  їх   випустив – він не знає, якась сука випустила собак, аби йому помститися.  І собаки у нього - такі  добрі-добресенькі, хоч до рани клади. І що  вони всіх-всіх людей на білому світі так сильно люблять, цілують і облизують. І що вони раді всім дітям. 

Питання:

А от чого ж тоді так вийшло, що така добра собака кидається на людей? А ХЗ… 

А що вони кота роздерли і всіх собак порозганяли? А ХЗ… 

А от поліцейський -  сволота, ага, не зрозумів тонкої організації «любвєобільної» собачої душі. Піф-паф зробив, негідник такий. Не до кінця прорахував ситуацію, поспішив, ага. Переговори, мабуть, мав провести із собакою - вступ, три розділи і епілог.

    А, може, й правда, люди! Чого це я?  Ну, біжить мені назустріч отака величезна собака (не обов'язково алабай), біжить з таким собі неймовірно мирним виглядом а-ля «щас усім буде піпєц». Собака без намордника (та тююююю, яка дрібничка, правда ж?). Пащека у собаки роззявлена, сама величезна, як шкаф перевернутий. Я ж людина, я повинна зразу зрозуміти, що саме собака зробить у цю мить. І от я дивлюсь на цю собаку, що летить на мене і, звичайно ж, першим ділом подумаю ЩО?  Прааавильно, що вона не кусається. І що вона просто хоче мене понюхати. Або погратися. В лице лизьнути. Бо ця огроменна собачка добренька, да-да, вона не кусається, байдуже, що вона так агресивно виглядає. І ніхто ж не спитає мене, чого у мене, дорослої тітки, чи в отої переляканої дитини, обпісяні зо страху колготи. Або ще гірше – кров, яка тече з розірваної голови, заливає очі і не дає прочитати плакат на грудях у собаки, що він «соціально адаптований, але система, чомусь, дала збій». 

Ой, шмат ноги собака вирвала? Та нууу, то ж вона так грається. Бо я її сама спровокувала. 

Чи моє мале дитя, в 10 разів менше від самої  собаки, спровокувало. А  тепер лежить, зарьоване, в роздертому одягові і з покусаними закривавленими рученятами.

І отой нещасний шпіц із перекушеним хребтом теж сам винен, що гавкнув на велику собаку.

                                                     Ібо нєхрєн? 

                                                                   *     *     * 

Пишу цю замітку не тому, що я кошатниця. Або тому, що я сама боюсь собак.

Голосувалку не чіплятиму – скільки людей, стільки й думок.

Просто цікаво – якої ви думки з приводу подібних ситуацій?