Бесіда 11 хто ховається за нашими очима?

Запитання:  Але у мене от таке питання: як відомо погляд має не меншу силу ніж
слово або жест, тож яку роль грає погляд у енергетичних "наїздах"?
Буду вдячний за відповідь.

Бесіда 11

НАШІ ОЧІ - ВІКНА.

Наші очі це вікна. З цих вікон ми дивимося на світ. Але інша людина також може зазирнути у ті вікна, але тільки ззовні. Що вона побачить у нас всередині залежить від того, хто живе у нашому домі – тілі.
 
ХТО ЖИВЕ У НАШОМУ ТІЛІ?

Намалюйте у своїй уяві хатку. Намалюйте її так, як малюють діти: рисочка, рисочка – стіни, ще дві похилі рисочки зверху – дах, рисочка знизу – підлога. Тепер намалюйте чоловічка.

Цей чоловічок є той, ким ви себе вважаєте, а хатка – ваше тіло.

Ми звикли ототожнювати себе зі своїм тілом. Але, іноді ми відчуваємо, що самі не є цим тілом, а тільки живемо всередині його. Так хто ж живе у нашому тілі?

В тілі кожної людини живе дві істоти. Перша істота має назву особистість.

Особистість є соціальною істотою. У назві „соціальна” мається на увазі те, що вона є результатом соціального впливу, по-суті - соціальним продуктом. Кажучи строго,
особистість взагалі не є істотою. Вона є чимось несправжнім, віртуальним – на зразок комп’ютерної програми.

Існують комп’ютерні програми, які називаються драйверами. Вони узгоджують роботу „заліза”, тобто будь-якого обладнання, з комп’ютером. Так от:

Особистість і є такою програмою - драйвером, яка перетворює людину у „залізо”, та підключає її до технічної цивілізації. Суть цієї програми є у тому, що вона:

1- захоплює частку нашої свідомості;

2- відрізує її зв’язки з струменем життя;

3- обплутує цінностями технічної цивілізації;

4- робить її штучним центром нашої свідомості.

Пам’ятаєте, як у школі всім нам весь час повторювали: ВИ ПОВИННІ БУТИ ОСОБИСТІСТЮ! Але особистість є тільки половиною програми – драйвера. Друга половина – прагнення до соціального самоствердження, яке реалізується за допомогою освіти людини.

Шкільне навчання є процесом установки програми – драйвера, призначеної зробити нас гвинтиками технічної цивілізації.

В УСІХ НАБУТИХ ШКІЛЬНИХ ЗНАННЯХ ВИ НЕ ЗНАЙДЕТЕ НАВІТЬ НАТЯКУ НА ТЕ, ХТО МИ Є НАСПРАВДІ.

Тепер давайте повернемося до нашого малюнка. Нагадую, що хатка це наше тіло, а чоловічок у ній те, ким ми себе вважаємо.

Наш малюнок має таємницю – підземелля. Давайте під хаткою намалюємо прямокутничок. Це підземелля. В ньому намалюємо ще чоловічка, але маленького. Це - дитина. Вона сидить в темряві та плаче.

Так от, ця дитина - реально існуюча істота, яка і є справжнім власником тіла, адже це – МИ САМІ!
На психологічній мові ця істота називається самість, сутність.

Самість це є та частка нашої свідомості, яку не змогли заточити в рамки особистості. Вона є носієм життєвого потоку людини, засадою творчості, містить у собі наші справжні бажання.

У дитинстві ми були близькими до своєї самості, а потім нас від’єднали від неї.

Кожен має свої стосунки з самістю.

Одні відчувають її та прислухаються до неї, тому живуть справжнім життям.

Другі не знають про її існування та живуть керовані особистістю. Це звичайні люди, і таких більшість.

Треті наглухо замурували самість у підземіллі, та живуть, озлоблені на увесь світ.

Тепер знову повертаємося до малюнка. Давайте у хатинці намалюємо два віконечка, але не звичайні, а у вигляді очей. Від того, хто дивиться з цих віконечок на світ, залежить вираз наших очей.

Якщо ми маємо зв’язок з сутністю, наш погляд є глибоким та спокійним, а з очей лине м’яка енергія сутності. Така людина є глибокою тому, що коли дивишся в її очі, поринаєш у внутрішній простір людини. Відчувається це так, нібито ти заглядаєш у вікно, за яким мерехтить нічне неосяжне небо.

Напроти, коли дивишся в очі людини, відокремленої від сутності, твій погляд не проникає в глибину, а зупиняється у площині „вікна”. Доводилося вам бачити, коли  будь-яка людина, знаходячись всередині будинку, стоїть біля вікна та дивиться на вулицю? Іноді вона навіть
притуляється носом до шибки, тому ніс стає плаский та великий. Ця людина затуляє своєю постаттю кімнату позаду себе. Це враження виникає, коли дивишся в очі звичайної людини з буденною свідомістю, адже її очі заблоковані псевдоістотою – „особистістю”. Саме
тому в очах такої людини відбиваються буденні думки та почуття „особистості”, яка занурена у нескінченну виснажливу розмову з самою собою. Під час такого внутрішнього діалогу очі залишаються пустими, і тільки під час спілкування вони оживають та випромінюють емоції. Цих людей я бачу неглибокими, а іноді пласкими, схожими на фігури вирізані з картону. Але найбільш неприємні очі озлоблених людей – пусті, напружені, колючі.

Найбільш привабливим є погляд глибокої людини, її очі випромінюють містичну енергію самості.

Такий погляд здатний пробудити самість іншої людини та допомогти їй розпочати наводити лад у своєму домі – тілі.

Спробуйте відчути те, про що тут написано, а далі буде.

З повагою,...