Бесіда 8 ЗАКРИТІ ТА ВІДКРИТІ ЛЮДИ.

  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

Бесіда 8

Людина, яка відчуває себе окремою істотою, називається закритою.
Щоб стати відкритою, вона має усвідомити свою єдність зі Світом, та досягти переживання єдності.

ЗАКРИТІ ТА ВІДКРИТІ ЛЮДИ.

Ця тема є однією з найважливіших, адже стосується кожної людини.

Всі ми є закритими людьми. Що це означає?

Кожному з нас у дитинстві пояснюють, що ми є окремими істотами. Це не відбувається так, нібито хтось з дорослих говорить нам це прямо. Розуміння відокремленості від світу прищеплюється нам поступово настільки, наскільки ми засвоюємо ставлення дорослих до світу, як своє особисте. Адже спочатку всі ми є відкритими.

Світ для дітей яскравий та радісний саме тому, що вони є відкритими істотами.

Ностальгія за дитинством, яку іноді відчувають дорослі, породжена спогадами про стан радості в якому вони перебували у дитинстві.

Свідомість дорослих наповнена страхом, який має різні прояви. Страх за дитину примушує їх вчити своїх дітей боятися реальних та уявних небезпек. Страх за здоров’я дитини закладає у дитини пагінці недовіри до свого тіла, яке може захворіти.

Страх, що хтось з людей причинить дитині шкоду, передається дітям та навчає їх остерігатися чужих людей. Страх дорослих перед природними стихіями примушує дітей боятися навколишнього світу.

Процес засвоєння дитиною страхів дорослих буває настільки вираженим, що діти іноді починають бояться самостійно виходити на вулицю.

Закритість це відгородженість людини від свого тіла, від людей, від світу.

ЗАКРИТІСТЬ.

ВІДГОРОДЖЕНІСТЬ ВІД ТІЛА.

Людина не усвідомлює відгородженості від свого тіла, адже своє ставлення до нього здається їй цілком природнім
Вона може усвідомлювати тільки деякі психологічні прояви відгородженості, коли:

- соромиться свого тіла, або його окремих частин;

- соромиться своєї сексуальності та своїх тілесних бажань;

- тримає своє тіло та свої бажання під контролем.

Але, якщо людина не соромиться свого тіла та вважає його цілком прийнятним, чи навіть більше – пишається ним, відгородженість проявляється на неусвідомленому енергетичному рівні.

У попередніх бесідах ми розглядали, як відбувається енергетичне блокування серця (вся ділянка грудної клітини) та рук людини. В наступних бесідах будемо розглядати механізми накопичення тілом людини негативної енергії, яка залишилася від емоційно насичених життєвих подій. Це – енергія стресів, вона застрягає у внутрішніх органах, м’язах, суглобах людини та на поверхні шкіри, створюючи внутрішні напруження. Енергія стресів найбільше накопичується в ділянці шлунка, живота, серця. У наступних бесідах будемо розглядати також енергетичне блокування ділянки статевих органів людини.

Тіло сучасної людини, як правило, є заблокованим, але окремі тілесні центри можуть бути розблокованими: емоційний центр (ділянка грудної клітини, яку можна назвати „верхнє серце” на відміну від „глибокого серця”, яке є центром духовної мудрості) та сексуальний
центр. Але, є один центр, який розблокований майже завжди – центр інтелектуального мислення, розміщений в голові.  На енергетичному рівні все це виглядає так: тулуб, руки, ноги є енергетично зниженими (блідими), голова - енергетично насичена, яскрава. Нерідко створюється враження, що голова від’єднана від тіла та живе своїм окремим життям. Такий вигляд мають люди з вираженою відгородженістю від свого тіла.

Чим більше розвинений інтелект, тим більше заблокованим є тіло людини. Адже наш інтелектуальний розум жорстко блокує та контролює тіло. Надмірна інтелектуальність проявляється, як відірваність від реальності, внаслідок занурення людини у світ своїх думок.

Людина живе у світі думок про реальність, які підміняють саму реальність.

В цілому, відірваність від тіла проявляється в тому, що людина не розуміє свого тіла. Це має не тільки психологічні, але й фізіологічні наслідки, адже природа людського тіла починає протестувати. Так виникають хвороби.

Хвороба, це сигнал про те що людина порушила гармонію відносин зі своїм тілом, та оточуючим світом.
Не розуміючи цього, ми лікуємо хворобу та приглушуємо цей сигнал. Ми відключаємо сигналізацію, але причина хвороби залишається.

Найкращим лікуванням є відновлення втраченої гармонії через усвідомлення людиною єдності зі своїм тілом та світом.

Для того, щоб одужати від хвороби, достатньо зробити кілька кроків у напрямку усвідомлення своєї єдності зі світом.

ВІДГОРОДЖЕНІСТЬ ВІД ЛЮДЕЙ.

Нас привчили до думки, що кожна людина є окремою істотою, яка має окреме тіло та окрему свідомість. Інших людей ми також сприймаємо та відчуваємо, як окремих чужих істот. Але чи є такий стан речей природним?

Кожна людина має у своєму тілі центр, який поєднує всіх нас в одне ціле. Мова йде про серце (вся ділянка грудної клітини). Якщо цей центр відкритий, людина може обмінюватися енергетичним потоком з іншими людьми, відчуваючи стан іншої людини та їх тіло, як своє особисте. Але, таке стає можливим тільки після того, як людина руйнує бар’єр між собою
та іншими людьми. Саме цей бар’єр і робить нас закритими. З чого він складається?

Бар’єр між нами та людьми є психологічною та енергетичною реальністю. Він породжений нашою свідомістю, точніше – нашими думками.

Першу складова бар’єру ми вже назвали, це нав’язана нам думка про те, що людина є окремою істотою.

Другою складовою є недовіра до людей. Якщо ми вважаємо, що оточуючим не варто довіряти, ми захищаємося від них, тримаючи дистанцію. Бар’єр між нами та людьми зростає. Якщо ми довіряємо людям, бар’єр зменшується.  На перший погляд може видатися, що довіра є найкращим варіантом стосунків з людьми. Це не так, адже довіра дійсно краща за недовіру, але і перше і друге є формою уставленої поведінки, тобто такої, коли в ситуацію спілкування привноситься надуманий неприродний елемент, який може не відповідати реальності. Уставлення довіри чи недовіри до людей виникає саме тоді, коли ми не здатні реально оцінювати та розуміти іншу людину, іншими словами – „бачити” її. У нашій свідомості реальна людина підміняється нашими уявленнями про неї, як про таку, який можна чи не
можна довіряти.

Подолання бар’єру між собою та людьми, відкриває перед нами якісно нову форму спілкування: ми енергетично поєднуємося з іншою людиною та починаємо реально „бачити” та розуміти її. „Бачення” відкидає необхідність вірити чи не вірити людям.

Третя складова бар’єру між нами та людьми, це негативні думки про себе. Починаючи з нашого дитинства нам нерідко нав’язують думки про те, що ми неслухняні, ліниві, неохайні, нерозумні. Тиск негативного оцінювання направлений на те, щоб зламати нашу природність та обмежити її соціальними стереотипами сприйняття, емоційного реагування, мислення.
Якщо дитина опирається соціальному тиску, негативне ставлення до неї посилюється, а згодом воно перетворюється в негативне ставлення дитини до себе самої. Відчуття своєї неповноцінності нерідко супроводжує нас протягом усього життя.

ВІДГОРОДЖЕНІСТЬ ВІД СВІТУ.

Чи відчуваємо ми світ по-справжньому? Ми дивимося на нього, чуємо, пробуємо на смак, торкаємося руками. Але всеїдно залишається відчуття, ніби то ми знаходимося осторонь, що все, що є навколо нас, знаходиться за тонким прозорим склом.

Нас привчити дивитися на світ, спостерігати за ним, але не відчувати. Ми сидимо у своїй голові, як у вежі та спостерігаємо за світом через два віконечка – ока. Саме цими віконечками ми відгороджені від світу, адже зір залишається ведучим органом сприйняття.

Щоб навчитися відчувати світ, необхідно переміститися з голови в серце. Ми маємо вийти з тісної кімнатки у вежі та увійти в безмежний простір серця. Звідси світ виглядає зовсім іншим: радісним та тотальним. Спробуємо це пояснити.

Уявіть, що ви сидите на березі річки та дивитесь на воду, яка повільно рухається повз вас.

Ви сидите, дивитесь і знаєте, що десь вище по течії до вас пливуть по воді подарунки: те, чого ви найбільше бажаєте для себе. Ви точно знаєте: подарунки вже пливуть, вони існують, і їх потрібно просто дочекатися. По-суті ви вже володієте всім чого бажаєте, адже ця річка
та подарунки належать тільки вам. Розуміння цього наповнює вас тихою радістю та спокоєм.
Так можна відчути сердечну радість. Перейдемо до пояснення тотальності.

Тепер уявіть собі, що ви стрімко пливете на човні по швидкій гірській річці. Ви тримаєте весло, вправно керуючи човном, та лише краєм ока помічаєте дикі гірські краєвиди, повз які мчите далі. Краплі води на обличчі, гуркіт водоспаду, що наближається: ніщо не відволікає вашої уваги, яка прикута до течії, що несе ваш човен скрізь пороги. Перебуваючи у серці, ми сприймаємо світ тотально. Ми повністю розчиняємося у потоці подій, які захоплюють всю нашу увагу, не залишаючи місця для того, щоб оцінювати себе зі сторони. Так можна
уявити тотальність переживання світу через призму Серця.

Пояснюючи бачення світу з позиції серця, в обох випадках ми використовували образ річки. Це не випадково, адже Серце сприймає світ процесуально, як потік речей, подій, живих істот. Ми стаємо часткою цього живого потоку, довіряємося йому, розчиняємося у ньому та та пливемо за його течією.

З позиції голови (інтелекту) ми сприймаємо і далекий Всесвіт, і навколишнє середовище тільки, як матеріальні об’єкти, окремі від нас. Керовані раціональними ідеями, ми протиставляємо себе життєвому потоку та намагаємося пливти проти нього. Тому у реалізації своїх бажань ми стикаємося з опором світу. Ми відчуваємо опір: зовнішніх обставин
нашого життя, людей, з якими ми вимушені конкурувати, подій які розвиваються у небажаному для нас напрямку. Відгородженість від світу приводить нас до протистояння та боротьби з усім Всесвітом. У спробі перемогти Всесвіт ми марно витрачаємо життя, виснажуємо себе та своє тіло.

Природнім станом кожного з нас є відкритість. Для того, щоб досягти її потрібно зрозуміти це, та за захотіти змінитися. Варто тільки захотіти.

З повагою...