Блог Слідопит

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Голодомору передувало понад п'ять тисяч антисталінських повстань

13.11.14, 11:55

Голодомору передувало понад п'ять тисяч антисталінських повстань селянства - історики.

Геноциду українців передувало 5000 повстань, заявляють історики, спростовуючи міф про відсутність спротиву українських селян більшовицькому режиму.

Голодомор став відповіддю на антибільшовицькі повстання - історик

Про це повідомили УНІАН у прес-центрі Центру досліджень визвольного руху.

Історик Володимир В’ятрович пояснює: «Побутує міф про відсутність спротиву українських селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. Але навіть в ті страшні часи тисячі українців боролися, зокрема зі зброєю в руках, відстоювали своє право на свободу та життя».

За даними істориків, українські селянські повстання 1930-1932 років поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Режим боявся, що український спротив призведе до його падіння: адже у першому півріччі 1932 року 56% протестних виступів у СРСР припадали на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЕксперти вважають, що Голодомор 1932-33 років має психологічні наслідки для сучасної України«Згадуючи мільйони жертв цього страшного злочину, слід особливо пом’янути тих, хто до останнього чинив спротив. Завдяки кожному із цих людей, нас не знищили як народ у 33-му. А пам’ять про них робить нас непереможними сьогодні», – зазначив В’ятрович.

Як нагадали в Українському інституті національної пам’яті, центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації стало українське село. У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів, у яких взяли участь, за оцінками дослідників, біля 1,2 млн. осіб. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (головне політичне упраіління) зафіксували в УССР понад 900 виступів, що становило 56 % усіх антивладних виступів в СССР. Тоді ж з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.

«Голодуючі селяни нападали на зерносховища, де зберігалось відібране у них зерно, саботували роботу колгоспів, а з посиленням свавілля та викликаного ним голоду, взялися за зброю: у 1932 році зафіксовано понад 1000 актів збройного спротиву режиму», - зазначили у прес-центрі і додали: «Цей стихійний спротив і став основою звинувачень у підготовці на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом».

*** Щорічно у четверту суботу листопада Україна згадує жертв Голодомору. Цього року Український інститут національної пам’яті підтримав традицію, започатковану Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Відповідно заходи з нагоди 81-х роковин Голодомору будуть присвячені зокрема пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду. Національні пам’яті заходи пройдуть під гаслом «Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у ‘33-му – непереможні сьогодні!».
Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/society/1008525-golodomoru-pereduvalo-ponad-pyat-tisyach-antistalinskih-povstan-selyanstva-istorik.html

Коментарі: 0

Слідопит

Увага! Уважно перегляньте.

12.11.14, 21:36

Коментарі: 12

Слідопит

Одна думка про громадян на дамбасі .

12.11.14, 18:20

Каждый раз, когда какой-то политик, рассуждая о Донбассе, включает трек "Это наши граждане, и мы должны о них заботиться", я с трудом удерживаюсь, чтобы не уебать демагога в прямом эфире. Какие, блядь, "наши" граждане? Ты хотя бы раз наблюдал их вживую? Ты ощущал стойкий нафталиновый чад толпы геронтов, агрессивно ностальгирующих по временам, когда хуй стоял, колбаса была по 2.20, а водка - с "бескозыркой"? Ты видел ощерившиеся сгнившие пасти этих "граждан", собравшихся только ради того, чтобы никто не посягал на их священное право быть тупым скотом? О чем ты бредишь, политик? Давай я приду к тебе домой. Съем твой ужин, выпью твоё вино, суну за щеку твоей жене, хочешь? Нет? Странно, а ведь я тоже "наш гражданин" и обо мне тоже "нужно заботиться". А вдруг я именно ТАК вижу заботу обо мне, мало ли. Что? "Выходит за рамки приличия"? А продажа РОДИНЫ за тушенку не выходит?! Поэтому завали своё ебало, политик. Твоя задача - организовать коридор и карантин для тех, кто еще поддается лечению. Обо всех остальных нужно забыть, не забыв при этом полностью отключить оккупированные территории от коммуникаций и финансирования. И через два-три месяца можно будет начинать техническую рекультивацию. И если ты этого до сих пор не понял, политик, то уже сегодня передай своей жене, чтобы начинала готовить ужин. Ну и чтоб сама тоже... Готовилась.

Коментарі: 13

Слідопит

Россия – самая большая фальшивка в мире!

12.11.14, 17:00

Россия – самая большая фальшивка в мире

Виталий Гайдукевич

Телеведущий

Сегодня, 11:35 2269 5комментировать

Facebook75

Twitter26

Вконтакте60

Google+3

Одноклассники0

Огромное количество людей живет в персональном зазеркалье столетия - и ничего, довольны

Американский подход "сделай себя сам" и рядом не валялся с московским - "обмани всех, покажи, что ты из себя что-то представляешь"

Однажды окажется, что Россия была самой большой и долговременной фальшивкой в мире. Удивительно, но огромное количество людей живет в персональном зазеркалье столетия! И ничего, довольны. Вачовски просто пацаны со своей матрицей.

Иван Калита, он же Хан Узбек. Правил Великим Княжеством Московским, пардон – в Московском улусе Золотой Орды. Собственно, родоначальник династии Чингизидов, управлявшей Москвой 270 лет – мусульманин. То, что сейчас называется «русский народ» сформировалось в 15-17 веках в землях угро-финских племен мурома, мере, веси. Татаро-монгольская знать повлияла и на уклад жизни и на формирование мировоззрения. Кстати, Аракчеев, Бунин, Грибоедов, Державин, Достоевский, Куприн, Плеханов, Салтыков-Щедрин – татарского происхождения.

Что интересно, выбившись из равных себе коренных племен, московские правители принялись жестко притеснять соседей. Логика отношения к местному населению не менялась никогда. Идёт ли Ермак на восток, кто-то покоряет Кольский полуостров или завоёвывает Украину – местные должны быть деморализованы и уничтожены. Не выходит силой? Убить культуру. Везде уничтожаются первыми элиты, низы покупаются если не деньгами и ассимиляцией (Украина), то спаиваются (народы Севера). Княжеский уродец Боголюбский уничтожил Киев просто так, из зависти, что он не может обладать городом. А вы думали, только старик Кабаев играет в такие игры? Это у них воздушно-капельным путем передается.

Подправив историю соседних народов под себя, московиты объявляют себя русскими, а страну – империей. Подделку ставят на поток

Мания величия московских правителей и грезы о Третьем Мире со времен Василия Третьего культивируются. Но с бедным историческим бэкграундом, где величие взять? Вот и крали чужое. Историю московиты переделывали с Ивана Грозного. Говорят, в той грамоте, что он якобы получил из Константинополя в подтверждение должности «царь» из 37 подписей 35 были фальшивыми. И ведь точно, на Буншу нашего похож.

Еще дальше пошел Пётр І. В 1701 году был издан указ об изъятии у покоренных народов всех письменных национальных памятников. То есть всё – хроники, архивы, летописи. Началась закладка фундамента «русского мира» - массовая перепись и подтасовка. Подправив историю соседних народов под себя, московиты объявляют себя русскими, а страну – империей. Подделку ставят на поток. Работают профи, часто из Европы. Как правило, подписываясь о неразглашении.

Куда более масштабно конвейер фейков раскручивает Екатерина ІІ, девушка с очень «русской» родословной в девичестве София Августа Фредерика Анхальт-Цербстская. Прекрасно знавшая золото-ордынское прошлое Московии, Софья создает «Комиссию для составления записок о древней истории преимущественно России». Граф Шувалов в кампании дюжины историков начинает клепать копии древних летописей, изменяя тексты, подтасовывая факты, слова, результаты, последствия. Историю Киевской Руси нагло отрейдерили. Обрабатывали данные не только с земель, которые уже были захвачены, обыскали от Турции до Скандинавии. Как думаете, сколько правды осталось в Слове о полку Игоревым или Повести временных лет? Все они существуют только в переписанной версии. Оригиналов, кажется, нет.

Может не зря гидроним «Москва» происходит от «жидкий, топкий, слякотный»? Гнилое место, в общем

Империя обрастала иностранцами. Как любой денежный и политический центр (тем более не имеющий никаких моральных рамок), она сманивала кого силой, кого обманом, кого деньгами. Могилянка взрастила кадры, Могилянку уничтожили, кадры получились для Московского университета. Образованным людям делали невыносимой жизнь где-либо, и они вынуждены были переезжать в Москву.

Из Европы Москва тянула умы насосом, таким же, как во времена СССР высасывала таланты с республик. Оцените имена «великих русских»: Витус Ионассен (он же Витус Беринг) – датчанин, Фабиан Готтлиб Таддеус фон Беллинсгаузен – немец, Адам Иоганн фон Крузенштерн – немец, Михаэль Андреас Барклай де Толли – шотландец, Марта Скавронская (она же Екатерина І) – ливонка. Лермонтовы – из Шотландии, Гоголь – Украина, Карл Брюллов – франко-немец, Александр Суворов – швед (предки заехали на Россию только в 1622 году), Илья Репин – Украина (родился в Чугуеве), Сергей Витте – курляндский немец, Ибрагим Ганнибал – привет Пушкину, Хосе де Рибас и Буйенс – испанец итальянского происхождения ставший Осипом Дерибасом, Джон Джеймс Юз – валлийский промышленник (в гробу перевернулся бы, узнай чем Донецк кончил), Лев Голицын – обрусевший литовский род, от Гедеминовчией идут, Пётр Багратион – боковая ветвь грузинской царской фамилии, Эдуард Тотлебен – курляндский немец, Патон, Струве, Шиллинг, Циолковский.

И этот список можно продолжать. А если добавить краденые изобретения, типа автомата Калашникова и автомобиля Москвич? А если представить, сколько горя принесли московиты, прикрываясь словом «русские», истребляя коренные народы Сибири и Севера? Это страшно, но огромное количество хороших людей разных вер и национальностей, что рождались на этой территории и делали добро, никак не компенсирует количество зла, что было произведено страной-аппликацией чужих жизней, талантов и историй. Может не зря гидроним «Москва» происходит от «жидкий, топкий, слякотный»? Гнилое место, в общем…

Коментарі: 1

Слідопит

Підсвідома ненависть до українців. Маленька історія

11.11.14, 20:17

Підсвідома ненависть до українців. Маленька історія з луганського села.

Є відомий вислів Винниченка, що «там, де починається українське питання, зникає російський демократ».

Ніхто ніколи задавався питанням, а чому так?

Цікавий висновок з цього приводу я зробив після однієї розмови з хлопцем, за освітою істориком, що їхав з АТО на побивку в Київ до дружини та малої дитини. Повертаючись з лекційного туру, я підібрав його в Черкасах та відвіз до Києва.

Він мені розповів цікаву історію з одного села в Луганській області. Він ходив купувати молоко до однієї дуже старої жінки, якій було далеко за 80 років. Він ходив саме до неї навмисно, бо вона з люттю ставилась до наших військових, але гроші все ж таки для неї були не зайвими, тому продавала молоко тим, кого, насправді, щиро ненавиділа.

Сама ця бабка родом з Росії. Привезли її ще зовсім малою дитиною в це село батьки, яких туди цілеспрямовано переселила радянська влада. Переселяла в село, де під час Голодомору загинуло від голоду більше 90 відсотків селян. Селили росіян саме в ті хати, де жили та вмирали від голоду українські селяни цілими сім’ями. І ця стара жінка люто ненавиділа все українське, бо розуміла, що колись її батькам, віддали те, що належало українцям. Зробили, як мародери. Привласнили у вбитих ними ж.

Тому у цієї старої жінки виникала така підсвідома ненависть до тих, хто може вважатись нащадками загиблих українських селян. Це ненависть, що базується на страху викриття скоєного колись злочину.

Теж саме ми спостерігаємо на рівні підсвідомості у переважної більшості росіян. Вони розуміють, що їхніми прапрадідами колись в українців була вкрадена історія, назва народу – все, що є основою нації. А тому така ненависть до всього українського, заперечення українських традицій, мови, культурної спадщини.

Бо якщо визнати, що все це вкрадено, тоді стане зрозумілим, більшість з того, що росіяни оголошують «исконно русским», їм не належить. Це вони колись лише захопили з надзвичайною підступністю та жорстокістю у тих чи інших народів. Це ненависть лиходіїв, які бояться, що колись прийдуть та назвуть злочин – злочином, а вкрадене – вкраденим.

Недарма так часто можна почути від цілком інтелігентних росіян емоційну думку, що питання взагалі не в Україні та не в українцях, яких вони ніколи на підсвідомому рівні не визнавали окремою нацією. Питання зараз в самій Росії. Визнавши Україну та українців, доведеться визнавати, що саме вони є нащадками тих, хто жили в Київській Русі – Україні. А тоді вся концепція «руського світу» розвалюється в прах. Що нічого справді свого в них немає. Все було в когось з розбоєм забрано.

Тому зараз дійсно вирішується доля Російської імперії. Якщо українці збережуть свою державність, тоді остаточний розпад цієї тюрми народів, це лише питання часу. Причому, впевнений, що йдеться, навіть, не про десятиліття. Це питання лічених років.

Борис КУШНІРУК

Коментарі: 39

Слідопит

Ось така цікава розмова... (не моя).

08.11.14, 00:37

"Мій співрозмовник, боєць з позивним Лев, був щиро здивований, коли я запитав його: «А ви знаєте, що ваш загиблий друг Марк Паславський був мільйонером?» Чоловік витримав невелику паузу і тільки потім відповів: «Нічого собі! Буде що розповісти родичам і друзям! Я ж два місяці жив з Марком в одній кімнаті гуртожитку в Артемівську. Ми разом звільняли від терористів Лисичанськ і Попасную ... Мільйонер, говорите? Хіба мільйонери воюють? »

Досьє «ФАКТІВ»

Марк Грегорі Паславський був інвестиційним банкіром в Нью-Йорку. Закінчив військову академію у Вест-Пойнті. Дослужився до капітана 75-го полку рейнджерів. У 1991 році приїхав в СРСР. Наприкінці 90-х років фактично оселився в Україні. Допомагав продавати металопродукцію Маріупольського заводу за кордон. Крім того, працював у банківській сфері. Мільйонер. В квітня 2014 року прийняв українське громадянство, щоб відправитися воювати за Україну простим рядовим.

* Марк Паславський говорив, що, коли настане мир, він купить собі будиночок далеко-далеко в Карпатах (фото з особистого архіву друга Марка Паславського, бійця з позивним Лев)

- С Марком я якось відразу здружився, - згадує Лев. - Він щойно приїхав з учебки в Артемівськ, де розташовувався наш взвод батальйону «Донбас», разом з іншими бійцями. Дивлюся, такий чоловік у віці, сухорлявий, з пронизливим поглядом, якось нерішуче стоїть в сторонці. А нас повинні були заселяти в гуртожиток. Підходжу до нього і кажу: «Пішли швидше, а то кімнат не залишиться». Але чоловік тільки хитро посміхнувся мені і відповів по-українськи, але з якимось дивним акцентом: «Я знаю кількість кімнат і вже підрахував, скільки бійців туди повинні заселити. Не квапся, підемо поселятися останніми ». Я недовірливо глянув на нового знайомого і тільки півгодини по тому зрозумів, яку хитрість він задумав. Виявляється, всі хлопці поселилися в кімнатах по чотири людини, а нам з ним дісталися найостанніші апартаменти, в яких ми опинилися удвох. Більше нових бійців не було. «Бачиш, головне - все точно розрахувати!» - Посміхнувся мій новий знайомий, коли ми почали заселятися в кімнату.

Мені не давав спокою його дивний акцент, і я запитав: «Ти найманець, чи що?" "Чому це найманець? Я українець! Причому справжній українець », - і показує мені свій паспорт громадянина України. «Насправді я народився в Америці, - розповідав Марк. - Мама у мене звідси. Живу тут давно, ще в 90-ті роки приїхав, коли Радянський Союз був. Трохи бізнесом займався. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, стояв з усіма на Майдані. Під час останньої Революції Переваги був під обстрілами на Інститутській. А потім почалася війна. Знаєш, я ні секунди не замислювався про те, чи варто мені йти добровольцем. Вирішив записатись в батальйон "Донбас". Правда, на той момент у мене ще було американське громадянство. Мені не хотілося, щоб мене сприймали як американського найманця, і тоді я вирішив юридично оформити своє українство. Ось цей паспорт отримав в квітні нинішнього року. Мені недавно брат з Америки дзвонив, лаявся небагато. Розумієш, я не сказав своїм близьким, що йду на війну. Вони про це дізналися з випуску новин ».

У нас прийнято, що у кожного бійця є свій позивний. Кажу Марку, що і йому не завадило б собі щось придумати. «А я вже придумав! - Посміхнувся Марк. - Буду Тарасом. На честь Тараса Шевченка! Я багато його віршів напам'ять знаю. Вважаю Шевченко справжнісіньким українським революціонером. А адже і зараз у нас, по суті, проходить революція ». Але позивний американцеві все ж довелося змінити. У нас вже був один Тарас - людина з керівництва батальйону. «Ну ладно, тоді я буду Франко - в честь Івана Франка, - погодився Марк. - Ти перевір по нашому підрозділу, не зайняте чи це ім'я? »Так і став Марк Паславський Франко.

- Незважаючи на те що Марк багато років прожив в Україні, він так і не зміг звикнути до деяких особливостей нашої країни? Я бачив його сторінку у «Твіттері», де він вів своєрідний щоденник. Ось одне з висловлювань Марка: «Щось не так відбувається в цій країні. Бойцов відправляють на війну без зброї. Кажуть, щоб добували собі самі. Деякі і зараз його шукають! »

- Так, ви праві, Марк багато чого не міг зрозуміти з того, що у нас відбувається. Він мені якось казав: «Дивись, Лев, ми пересуваємося до бойових позиціях на шкільних автобусах. Та це ж труну на колесах! Потрапимо в засідку - і ніхто не виживе! »Дуже довго Марк не міг зрозуміти, чому у деяких з наших артилеристів влітку на голові зимові шапочки. Ну ось, яке обмундирування привезли, в тому і ходимо. Марку це складно було зрозуміти. Адже він закінчив військову академію у Вест-Пойнті в США і дослужився до звання капітана. Знає толк у військовій справі. В Америці в армії все організовано. А те, що відбувається у нас, Марку нагадувало партизанщину.

- Незважаючи на своє офіцерське звання, в батальйон «Донбас» Марк прийшов у званні рядового ...

- Так, це правда. Він сам так захотів. Не хотів виділятися. Але не виділятися таким людям, як Франко, складно. Він був дуже колоритною фігурою в нашому батальйоні. По-перше, йому було 55 років. По-друге, іноземець за своєю суттю, хоч і з українським паспортом. Ви знаєте, як він смачно міг матюкатися українською мовою! Ну так от, Марк говорив мені не раз, що він хоче бути звичайним солдатом. Якщо він хотів когось похвалити, завжди говорив: «Ти справжній солдат!»

Звичайно, звикати до нашої дійсності йому було складно. «Тут у вас годують жахливо, - скаржився він мені. - Чому воїн повинен так багато витрачати часу на те, щоб добути собі нормальну їжу? »Ми жартували іноді над ним. Беззлобно. Якось відправили Марка в каптьорку, щоб приніс зі складу обмундирування. А в Америці не прийнято нічого давати безкоштовно. Він і подумав, що обмундирування на складі треба купити. А тут каптерщика з байдужим виглядом говорить йому: «Бери все, що тобі потрібно!» Марк суне йому гроші, а той не бере. Прийшов, цілий оберемок обмундирування несе і посміхається: «Це що, виходить, що я вкрав? Чому комірник грошей не взяв? »Ми йому почали пояснювати, що у нас тут все по-іншому. «Так я вже зрозумів, - сміється. - Тільки для мене це все незвично. Ви мене частіше на склад посилайте. Це так цікаво, брати щось без грошей. Ніколи не крав, а тут - наче щось таке протизаконне роблю ».

Якось я забігаю в кімнату і кричу: «Марк! Бігом на шикування! »Насправді ніякого побудови не було. Ми просто вирішили пожартувати над американцем. Франко прибігає на місце, дивиться, всі ходять спокійно, курять, на нього - нуль уваги. «Хлопці, ви чого? - Дивується американець. - Ви чому не виконуєте наказ? »« Не хочемо підкорятися », - відповів я байдужим тоном. Тоді Марк ... «побудувався» один. Встав по стійці «струнко» і чекає начальство. Всі ходять, сміються, а він стоїть. Потім я пошкодував одного, а ми тоді вже досить сильно здружилися, в декількох боях разом брали участь, і говорю, що ми над ним пожартували. Мовляв, ніякого побудови не було. «А я що, не знаю? - Посміхнувся Марк. - Ви пожартували з мене, я пожартував над вами! Зробив вигляд, що повірив вам ».

Після кожного бою Марк збирав так званий брифінг. Каже, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць - він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити будь-якої населений пункт? Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб і вистачило, і було чи не важко пересуватися. А потім, після брифінгу, він усіх пригощав ірисками. Знаєте, Марк дуже любив солодке і любив пригощати всіх цукерками.

- Ви говорите, що не знали, що Марк був дуже багатою людиною. Але він купував щось для потреб батальйону?

- Звичайно. Грошей він не шкодував. Або бронежилет бійцю купить, або що ще з обмундирування тому, у кого чогось немає. Багато хто з бійців нашого батальйону йому вдячні.

- А яким Марк був воїном?

- Пам'ятаю, в бою за Лисичанськ він біг на ворога найпершим. І знаєте, жодна куля його не зачепила. Я потім після бою говорив з ним. Питаю: «Марк, не страшно було?» «А чого боятися? Інші ж не бояться, а я що, не такий же солдат, як вони? »Правда, після того, як ми звільнили Лисичанськ від терористів, Марк дивувався, що слідом за армією в місто не увійшли співробітники цивільних служб. «Як так? - Обурювався він. - Електрики немає, водопровід зруйнований, телефонного зв'язку немає. Хто це має лагодити? В американській армії слідом за військовими у звільнений місто заходять люди, які тут же всі починають ремонтувати ».

- Як вас зустріли мирні жителі в визволеному Лисичанську?

- Був цікавий момент. Заходимо ми до міста. Перепочинок після бою. Навколо тиша. І раптом нам назустріч йде якась старенька і несе персики. «Хлопці, - запитує, - а ви хто будете? Наші або не наші? »« А хто ваші, бабуся? »- Питає стареньку Марк. Старенька зам'ялася, не знала, мабуть, що відповісти, а потім каже: «Так от, ви персиками угощайтесь!» Марк взяв один персик і відповів: «Дякую, бабусю!» Ви б бачили, як старенька зраділа, почувши українську мову! «Значить, наші! - Каже. - Ну, тоді, слава Україні! »

У себе в «Твіттері» Марк написав про наш взвод: «Наша бойова одиниця складається з шістьох невдах. Але патріотизм і дух робить їх найкращою групою! »Марк дуже любив свій взвод. Так вийшло, що в Іловайськ його відправили раніше, ніж мене. Напередодні, перед відправкою, ми з ним проговорили всю ніч. Марк говорив, що, коли настане мир, він продасть свій будиночок у Львові і купить собі щось далеко-далеко в Карпатах. Ще він дуже хотів відвідати Миланскую оперу. Марк взагалі був великий меломан. Знаю, що любив рок-співака Брюса Спрінгстіна. По всій Європі їздив на його концерти.

А ще він збирався у відпустку. Казав: «Звільнимо Іловайськ по-швидкому і - додому, в Штати, на місяць! Так давно маму не бачив ». Коли мене відправляли в Іловайськ, я вже знав, що Марка більше немає. Вони ховалися в школі, потрапили в оточення. Стріляли по ним з усіх боків. Марк отримав три кулі в спину. Кажуть, перед смертю він сказав: «Я мріяв стати справжнім українцем. Сподіваюся, я ним став. Так боляче і так не хочеться помирати! »Упевнений, був би вертоліт, щоб його відразу ж переправити в лікарню, Марка можна було врятувати.

Лев теж отримав поранення в бою за Іловайськ і зараз знаходиться в госпіталі. «Ось ще трохи підлікуюся - і знову в бій! - Каже він. - Буду воювати і за себе, і за одного! »

Буквально за два тижні до своєї загибелі Марк Паславський дав інтерв'ю американському журналісту Саймону Островському.

- Я вважаю, що корінь всіх бід в Києві, - говорив Марк. - Багато хто, в тому числі і політики, вважають, що все буде продовжуватися, як в останні 20 років. Але будь-який солдат, який воює зараз зі мною на Донбасі, вам відповість: так не буде! Армія тут тільки ще будується. За моїми підрахунками, лише 25 відсотків хлопців, які воюють разом зі мною, мають бойовий досвід. Якщо мене запитають, чи можу я померти за Україну, відповім, що так, я хочу це зробити! "

Марк Паславський був убитий в бою за Іловайськ 19 серпня. Його поховали на Аскольдовій могилі поруч з невідомим активістом Майдану. Відспівував Франко предстоятель української греко-католицької церкви архієпископ Святослав. Один з друзів Маркіяна (як його ще називали в батальйоні) поклав у домовину своєму бойовому товаришеві жетон на метро. «Він так мріяв, щоб у Києві метро було безкоштовне», - сказав боєць з позивним Брат."

Коментарі: 16

Слідопит

Российские оккупанты на Донбассе потеряли человеческий облик!

07.11.14, 10:30

Моральные уроды. Российские оккупанты на Донбассе потеряли человеческий облик

Я б сказав, що у російських окупантів не було жодної моралі, як і в переважній більшості населення РФ! nini

Командование подразделений российских оккупационных войск на Донбассе не только оставляет без погребения трупы своих погибших солдат, но и отказывается забирать их с места гибели. Эвакуируют лишь тела погибших старших офицеров.

Об этом CRIME.in.ua рассказал источник близкий к военной разведке

По его словам, ярким примером моральной деградации российской армии может служить ситуация в Донецком аэропорту, когда украинские «киборги» «выкосили» большое количество морских пехотинцев из Мурманска.

«Киборги» по радиосвязи несколько раз выходили на россиян, предлагая забрать тела их погибших товарищей, но так и не получили внятного ответа. Так продолжалось несколько дней. В конце концов, они согласились. Похоронной команде гарантировали безопасность», - рассказал наш собеседник.

Каково же было удивление украинских бойцов, когда в аэропорт с белым флагом приехал «Урал», в котором было только два человека: водитель и старший машины - российский капитан.

«На вопрос наших офицеров, кто будет грузить труппы, капитан невозмутимо ответил: «У меня приказ забрать тела только старших офицеров». На вопрос, а как же остальные, он только махнул рукой и повторил, что имеет только такой приказ» - рассказал наш источник.

Он отметил, что возмущение «киборгов» не было придела.

«Это полный п…..ц. Это не армия, а сборище моральных уродов…Ничего святого… Это самые литературные выражения, которыми наши бойцы комментировали ситуацию» - подчеркнул собеседник CRIME.in.ua.

Коментарі: 25

Слідопит

Цвіте терен....

07.11.14, 00:47

Коментарі: 8

Слідопит

Мы сейчас наблюдаем становление самой страшной для России войны

06.11.14, 23:42

Я думаю, мы сейчас наблюдаем становление самой страшной для России войны за двадцатый и двадцать первый век. Не в смысле количества погибших, а в смысле того, что происходит сейчас с обществом.

Еще ни одна нация ни за одну войну не додумалась до того, что можно за деньги отказываться от имен своих павших мужей. Что можно за компенсацию или квартиру снять имя своего мужа с его могилы. Что можно отказаться от имени павшего отца своих детей. Что можно выдавать погибшего за живого. Что можно соглашаться с тем, что их несуществующие вроде как тела будут закопаны в безымянных могилах в несуществующей вроде как войне в несуществующей вроде как стране.

Как можно быть десантником, каждый день проходить по плацу мимо плакатов «честь, отвага, доблесть», а потом подчиниться подполковник кагэбэ и по его приказу пойди умирать, ДОБРОВОЛЬНО отказавшись от своего имени, стерев воспоминания о себе из окружающей жизни — я не понимаю этого.

В Чечне мы делали смертники из стальных ложек, потому что если будешь гореть в бэтэре, то штатный аллюминиевый смертный медальон плавится — и это было главным посылом той войны: быть опознанным. Иметь возможность быть похороненным. Иметь право хотя бы на свое имя, если уж на жизнь не получилось. И наши командиры нам только помогали в этом.

Посыл же этой войны — быть неопознанным. Умереть без собственного имени.

Я не понимаю, как можно скупать своих погибших граждан, тобою же и посланных на войну.

Я не понимаю, как можно продать своего погибшего мужа, сына, брата за компенсацию.

Я не понимаю этого.

Это реально страшно.

Я говорю, что это будет последняя война для России не потому, что ей не хватит сил или экономики.

Это будет последняя война для России, потому что процесс распада этноса уже практически завершен. Моральная деградация нации уже практически состоялась. И эта война только добьет её.

Да и нет уже больше никакой нации. Нет никаких общностей, которые могли бы сказать о каждом своем члене — «мы».

Эта территория населена отдельными группками и сообществами агрессивных озлобленных людей, случайно соединенных друг с другом внешними обстоятельствами, ненавидящих всех прочих, кто не входит в их стаю — и никакой нации здесь уже не существует.

Я думаю, когда потомки будут изучать это время, в которое мы сейчас с вами живем, они не смогут описать его.

Потому что, чтобы понимать, что такое «путинизм«, в нем надо жить.

Даже наши ближайшие соседи этого не понимают. Украинцы мне пишут — «Россия, просыпайся». Да мы не спим, блин…

Когда человека сами же пытаются убить за то, чтобы не мешал им сдыхать безымянными пронумерованными трупами на необъявленной войне с замалеванными краской бортовыми номерами и снятыми погонами под табличкой с номерком… Я не знаю, что дальше еще нужно говорить.

Каждый раз, когда я в сводках встречаю имена своих знакомых, я каждый раз удивляюсь — ну вот с ним-то точно ничего не могло было произойти.

Лев Шлосберг теперь, значит. Его, значит, теперь очередь.

Ну-ну..

Аркадий Бабченко, военный журналист