хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Дописи з Фейсбуку.

7.01.2022 р. (Ч.1)
  Пам'ять і подорож у минуле.
  "Що ви робите, коли лягаєте спати? Про що думаєте? Що плануєте? Чи, можливо, згадуєте?" Певно такими словами можна було б розпочати мою невеличку оповідь, якою я хочу поділитися. Але я почну по-іншому.
  Перед сном мені у голову різні думки. Найбільше я полюбляю про щось мріяти. Інколи щоь згадую, уявляю, обдумую чи просто від великої втоми швидко засну. Та нещодавно я трішечки уявляла собі..
  ...Берег мого дитинства. Я стою на горі цього берега і знімаю відео про ті місця, де минуло моє дитинство. На дворі зима, така, яка вона у нас буває останні роки - без снігу, інколи мокра, проте завжди сіра, невесела і трішечки депресивна. Знімаю відео на телефон і розповідаю...
  "Це наш берег, де пройшло усе моє дитинство. Колись він був людний. Коли починався купальний сезон, то уся дітвора і дорослі приходили на цей берег.І біля розчищених місць для купання було повно відпочиваючих і майже неможливо було знайти зручний камінь, щоб обсохнути після купання. А на свята увесь берег був зайнятий відпочиваючими. Аж до піонерського табору. А там, біля табору унизу, ще й невеличкий пляжик був і туди полюбляли приїздити з дітками, бо ж там пісочок і мілко.
  А там ((повертаю телефон ліворуч)) були човни, на яких місцеві чоловіки на риболовлю їздили. Тепер немає ні човнів ані відпочиваючих на березі. Вже не один рік тут цірює природа. Увесь берег захопила амброзія, висота якої сягає майже два метри. І біля табору теж ніхто не відпочиває, бо вже і пляжика отого з писочку немає. Сумне видовище. А ось тут колись були городи і стежки, по яких ми йшли на берег (( повертаюсь назад і йду у напрямку вулиці, знімаючи і розповідаючи про місцевість свого дитинства)).
  На берег вели не тільки ці дві стежки, але й дві дороги. Проте тепер ніхто ними не ходить і вони, як і берег, потрапили у полон природи. Щоб прийти на берег, потрібно йти навростець, через колишні городи. Та і то не завжди знайдеш ту стежину, яка щоразу заростає. Скрізь бур'ян, амброзія... Сумно дивитись на ці зарослі і розуміти, що колись тут кипіло життя. А це моя вулиця ((доходжу до своєї вулиці і поринаю у спогади)).
  На вуглу колись стояв невеличкий стовпчик із поштовими скриньками. Їх було багато. Мабуть уся вулиця, а вона розділена на три частини, приходила до цих скриньок, щоб забрати пошту. Чи, можливо, тільки юди з цієї частини за поштою сюди ходили. А біля цього двору ріс абрикос, а жила тут баба Катя. Я часто зі своєю бабусею ходила до баби Каті у гості. Навпроти неї жив татків знайомий чи друг. Н пам'ятаю імені, проте знаю, що у них були дві дівчини Ліза та Марта, здається. Точно не можу згадати, це було так давно, та і товаришувала з ними не дуже довго. Поряд жив дядько Сашко і тітка Віра. Здається, що вони були родичами баби Каті. Поряд жила тітка Шура. Можливо, її так звали. Точно вже і не згадаю. Сусідів баби Каті я не пам'ятаю, проте через двір од неї жила тітка Ліда. Зараз там ніхто не живе і хата, здається, вже нічия. А двір поряд - там взагалі хати немає.
  Навпроти двору моєї бабусі (зараз там живе мій тато і брат), живуть свекор і свекруха моєї найкращої подруги. Двір поряд з ними - не знаю, хто там живе зараз, та колись там жила моя хрещена, таткова сестра. Навпроти живуть дуже хороші сусіди - тітка Валя і дядько Вітя. Їхніми сусідами були колись тітка Тамара і баба Шура. Здається баба Шура була в інвалідному візк, бо у неї не було однієї ноги. Навпроти них двір, де жила моя подруга Альона, з якою ми дружили. А потім вона переїхала з батьками кудись і більше я її не бачила.

Далі буде...
4

Останні статті

Коментарі

118.05.24, 02:51

    218.05.24, 09:44

    Если я начинаю думать и вспоминать, то меня ждёт бессонница.

      318.05.24, 11:56Відповідь на 2 від The Martian

      У мене теж було б безсоння, якби я тоді не записувала свої думки, щоб вони мене не турбували.

        418.05.24, 12:06

        это так работает.... вот что написал, то потом из головы временно отходит

          518.05.24, 13:16Відповідь на 4 від The Martian

          У мене не тимчасово. Пішло назавжди. На зміну цим думкам прийдуть інші. Та я з дитинства люблю на самоті посидіти і подумати про щось.