Вклоняюся тобі,народе мій могутній,
Що виборов ти право щаслим буть в майбутнім!
Спасибі тобі,брате,
За ті жахливі ночі,
Коли ти йшов на ката,
Хоч вибивали очі,
Калічили,стріляли,різали,вбивали!
Та дух твій не зламався!
Спасибі,що не здався
У лютії морози,
Й стояв ти на Майдані
Крізь біль і тихі сльози!
Спасибі,що відстояв неньку Україну,
І вирвав її з кліщів міжгірської скотини!
Та шкода мені,брате,
Душа болить від болю,
Що полягли від кулі нашії Герої!
І так і не дізнавшись,яку ціну сплатили
За те,щоби жили ми в вільній Україні.
Не маємо ми права
Забути цих Героїв!
Ми будем пам"ятати...
Душа болить від болю.. (с)

Як важко зводитись з колін…Ще важче жити підневільно  

І підійматися з руїн Людської гідності й терпіння.

А потім далі йти і йти, Рішуче, мужньо, безупину,

До сокровенної мети Свого народу України.

Не можна жити у ярмі Та сподіватись на свободу.

Ганебно борсатись в багні, Якщо ти син свого народу.

Він і подумати не міг, Що станеш ти його героєм.

Майдане мій! Ти переміг Щонайдорожчою ціною!

О, дай нам, Боже, каяття… Дороги в рай не вибирають.

Нас повернули до життя Герої, ті, що не вмирають.

У вірності твоїх синів Віднайдеш сили, Україно!

Не важко зводитись з колін, – Не варто жити на колінах!  

(с)

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко,хоч Майдан ридав..
І з кровю перемішана сльоза....
А батько сина ще не відпускав..
...
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду - сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...  (с)

В моїй країні сьогодні траур...

Гудуть Карпати, реве Дніпро.

Над вбитим плаче безсила мати,

чи рідний, чи чужий -вже все одно.

Їх не вернути, їх не забути.

Бо в пам' яті немає забуття.

Вони Герої, вони Безсмертні.

Вони віддали за нас Життя! (с)