Моє перше кохання, як і мало би бути, сталося років в 14 саме в селі. Я на той час, як і більшість підлітків, не вважала себе гарною. Якщо подивитись на себе тодішню теперішніми очима, то я була досить мила дівчинка, трохи дикувата і дивакувата, але мила.
Найкращою моєю подругою в селі була моя двоюрідна сестра. Сестра зустрічалася з крутим хлопцем, який мав Яву... всі інші якості після цього не мали значення. Я хоч і ходила на танці, але з танців йшла одна, а це в 14 років, між іншим, позорисько ще те. Ну я не буквально йшла одна, ми йшли нашою великою компанією, але саме через мене нас було непарне число. Але літо тільки починалось...
В один день на танцях з'явився Він. Він приїхав до своєї баби з Кишиньова, весь такий модний і красівий. Мене і до того приглашали на медляки, але додому ніхто не проводив. Цей танець був особливим. Я досі пам'ятаю, що то був Скорпионс Still loving you, а мій кавалер пахнув одеколоном Тет-а-Тет. В той вечір нас йшло вже всіх по парам. І наступні вечори теж. Звичайно я закохалася. Ну а як було не закохатися?... Поки вся наша компанія сиділи парами один на одному і гріли під футболками руки, то він лазив на черешню, набивав ними повну пазуху і сідав біля мене, а я їла ті черешні, які пахли одеколоном і була горда від того, що ті черешні рвалися тільки для мене. Іноді сестра підгобувала мене:"Олька, дай і мені тих черешень!" А я відповідала:"Най твій ухажор сам лізе і сам рве!" Але її ухажор лазити не збирався, бо лазити через дівчину по деревах то принизливо, тим паче, що у тебе і так Ява.
Якось вдень ми сиділи на лавці. Поприходили сестрині подруги. Брат з дядьком висіли на мурі і обговорювали, які всі були взимку ще зелені, а на літо різко обросли цицьками і стали сракаті. І в цей момент підійшов Він. В руках він тримав рози. Я вся зашарілася і взяла букет. Хтось з дівчат прошепотів:"Це він напи$див біля школи, це там такі ростуть". Мій кавалер нічого не сказавши, мовчки пішов далі. А я стояла з тими розами, як я тоді думала, як придурошна і навіть було якось встидно, бо ніякого дня народження у мене не було.
Німу сцену перервав дядько:
- Шо, дівки, завидно? Вам не дарять, а Ольці подарили.
- Ой, прямо... він їх не купив, а вкрав біля школи.
- Твій тобі чогось не краде, - сміявся далі дядько.
До кінця літа мені ті рози дядько згадував щодня під будь-яким приводом..
- Давай, дівки, прибирайте швидше від свиней... Ну то й шо смердить... ясно, що це не Олькіні рози пахнуть.
Або...
- Шо, Олька, рози більше не приніс? Мабуть біля школи сторожа поклали.
Або...
- Знаєте чого ухажор Ольці рози подарував? Хотів за цицку потриматись. А знаєте чого більше не несе? Бо Олька не дає.
Гумор в селі штука специфічна, а у мого дядька взагалі...
Так ми проходили з місяці два. Аж поки одного дня я не побачила його на річці з іншою.
Так, дядько був правий. Та інша давала...
Я страждала мовчки. Страждала аж до наступного літа. Ні, нового кохання не сталося. Просто перестраждала. Кавалерів в селі я більше не заводила. Не того, що ніхто не залицявся. Просто таких, як Він, там в селі більше не було... навіть з Явами.
Я досі з теплотою згадую ті почуття. І навіть колись в соцмережах знайшла його і написала:"Як ти?" Він відповів:"Добре. Приємно, що ти пам'ятаєш мене". На цьому і все. Але я завжди вважала, що моє перше кохання не було нещасним, воно пахло черешнями і розами, а ще трохи одеколоном Тет-а-Тет. Просто тоді мені було 14, а йому майже 20. І я дякую, що він залишив це кохання чистим.
