Je suis Down

      

      Одразу напишу, що у мене здорова дитинка, але замітку не могла не створити, хоча термін "здорова" тут не дуже підходить. Дітки з синдромом Дауна теж здорові, вони просто особливі.

Коли я завагітніла, то лікарі повідомили, що у 39 років є дуже великий ризик народити дитину з синдромом Дауна. Одразу мене послали на скрінінг (аналіз ризиків народження дитини з синдромом). Після першого аналізу ризик був 1:998, після другого вже 1:229. Тобто шанс народити таку дитину був 1 з 229. Після розмови з генетиком було запропоновано робити аналіз навколоплідних вод, це не дуже приємна процедура з ризиком викидня. Далі, якщо все підтвердиться, то було би запропоновано переривання вагітності на пізньому терміні, тобто вбивство вже сформованої дитини. Лякав не сам діагноз, а ті реалії з якими доведеться жити. Ми з чоловіком порадились і вирішили, що посилаємо в дупу всіх генетиків з їхніми аналізами і народжуємо в будь-якому випадку. В результаті я народила здорового хлопчика зі стандартним набором хромосом і вагітність тепер намагаюсь забути, як жахливий сон.

     Існує стереотип, що сонячні люди не можуть існувати в соціумі, але це не зовсім так. Я б сказала, що їм не дають шансів існувати в суспільстві. Раніше батьки якщо і залишали таку дитинку, то часто тримали її в хаті як улюблену домашню тваринку (вибачте за порівняння), бо в садок таку дитинку не брали, а потрапити у школу взагалі шансів не було. Дитина не могла ні писати, ні читати, ні робити елементарних речей не тому, що була не здібна, а тому що її ніхто тому не вчив. Жити серед звичайних людей теж вони не могли не тому, що не здібні, а тому що саме суспільство не приймало таку людину і ставилось як до хворого з проказою. Ми боїмося того, чого не знаємо.