Хто з вас пам"ятає скільки у вас триюрідних братів-сестер?  І зі скількома з них ви спілкуєтесь чи хоча б бачили вживу?

Так склалось, що в дитинстві я найбільше спілкувалась з материною ріднею, а тепер - з батьковою... У матері в сім"ї не прийнято робити весілля на кількасот гостей, не схвалюються гостини більше 2-3 днів, не прийнято просити про допомогу і якось справді суттєво допомагати...І якось так виходить що та рідня, за винятком двох дідових братів і їх дітей для мене абсолютно абстрактна...да, існують такі, не більше... А батькову рідню я знаю до "сьомої води на киселі" і знаю що в скруті я піду саме до них...і мені поможуть, тільки тому що я онука сестри і дочка племінника... так само як я чи мій батько помагаєм їм...Да, весілля чи юбілей на величезний зал з нудними тостами - втомлює, але перед ним і після нього є безсонні ночі і безкінечні розмови зі злетівшимися відусіль братами і сестрами...да, родичі в квартирі то набридає, але натомість я знаю що і в Нюрнберзі, і в Казані, і в Москві, і в Ростові я матиму дах над головою стільки, скільки мені буде треба... І найголовніше, це саме відчуття того що у світі є люди для яких важливе просто твоє існування, які завжди прийматимуть тебе такою, як ти є...десь засуджуватимуть, десь схвалюватимуть, але при цьому просто прийматимуть...

А ще, я мала нагоду останнім часом декілька разів спостерігати Родину в дії...коли в разі нещастя, люди кидають все і приїжджають, за тисячі кілометрів, менш ніж за добу... Коли за неймовірний час занходяться потрібні ліки, гроші, все що треба...варто лише попросити...і це прохання не сприймається як вияв слабкості, просто як прохання...

 

Щосереди я повертаюсь з репетицій через Дорогожичі на одному і тому самому маршруті приблизно в один і той самий час. І останні декілька місяців щоразу трапляється та сама ситуація, десь під кінець маршруту хтось з пасажирів починає вимагати здачі з 5 або рідше з 10 гривень. Зачиняється сварка яка закінчується в результаті тим що водій гроші дає попри те що він чудово пам"ятає як давав здачу...
А сьогодні маршрутка була напівпорожня і я, передаючи здачу, і інші пасажири чудово бачили молодика який ховав не свою здачу в кишеню...звичайно, коли його попалили він гроші віддав, проте настільки явно був цим роздратований і так намагався мене зачепити і налякати (ха-ха-ха), що розвіяв всю певність у тому що це була випадковість
вагомої для вас суми, не полінуйтесь пройти по салону до водія...збережете нерви і гроші :)

Може хтось знає...Який штраф тре платити якщо випишешся і не пропишешся протягом двох тижнів?

P.S. Я зара матюкатись буду...от нафіга моїй сестрі створювати самій собі проблеми, а потім ставити людей перед фактом і робити їх винними у тому що вони ці проблеми не можуть і не хочуть вирішувати?

Нє, це якась манія, їй богу, за цей місяць отримую вже 10 коробку цукерок рафаело...нє я їх люблю (любила щонайменше), але це не означає що тіки ними і харчуюсь :)))

Хоч табличку вішай "Рафаело не приймається" :)))) Алеж приносять такі люди що їх як би і ображати не хочеться...тож мучаюсь тепер...

Ніхто не хоче помогти? :))))

"Ми відповідаєм за тих кого приручили"

А. Сент-Екзюпері

Не знаю чого але повнолуння на мене дуже сильно впливає - починаю ще більше ніж звичайно полуночнічати, і кудись пропадає звичне везіння...в ще на фоні цього всяка дурня в голову лізе...

Два роки тому я в цей час була найщасливішою людиною - грандіозні плани на майбутнє, кохана людина поруч...і здавалося так буде завжди...

Ну не склалось, не смертельно, рішення було моє, я про нього не жалкую, проте чого я почуваю себе винною? Чому я боюся зустрітись з потрібною мені людиною через те що вона може запитати "Чому ти це зробила?" І при всьому цьому якби була можливість все повернути. я б не погодилась...бо мені зараз - краще, бо я маю набагато більше ніж тоді справді близьких і справді дуже цінних мені друзів, з якими мені добре, бо тоді я розчинялась в чужому житті, а зара живу своїм...Але чому я підсвідомо чекаю дзвінка? Я навіть трубку не візьму, просто щоб знати що живий...Звичка? Як вона мені набридла...Так само як звичка не говорити нічого важливого по телефону, оцінювати сусідів по кав"ярні, моментально вираховувати камери...

І розумію що тре щось з цим робити, бо це вже зара мені заважає, а як з цим боротись - не знаю...

Отак-от...

Ще в дитинстві прочитала книжку "Поліанна" і з тих пір розвила звичку знаходити у всьому позитив, справді дуже допомагає по життю... А останнім часом у мене таке враження що на кожен негатив обов"язково трапляється позитив, навіть шукати не тре...

Півгодини чекала маршрутку на роботу "-", але завдяки цьому натрапила на знайомого водія  і безкоштовно проїхалась  "+"

Поцапалась зі співробітником "-", але начальство звернуло увагу на проблему "+"

Не встигла сходити на обід "-", але була на місці коли подзвонила потрібна мені людина "+"

І так постійно, навіть не знаю, чи то вже звичка бачити плюси допомагає їх віднаходити, чи коли не переймаєшся мінусами справді в житті додається плюсів ;)

"Кабаре 30-х років
Вистава на одну дію
Ііде російською мовою
Тривалість вистави - 1 год. 20 хв.

Ми серед відпочиваючих міфічного санаторію десь на узбережжі Чорного моря.
Розпорядок за традиціями тих часів: фізичне загартування, водні процедури, ванни – термальні та сонячні, прийняття їжі, культурна програма, сон.

Розваги: хоровий спів, гра на пляшках, пікнік і звичайно, любовні романи – увечері, під спів цикад, нявчання котів та шелест прибою. Саме про це йдеться у поетично-прозаічно-пісенній композиції створенії за текстами радянських літераторів 30- х років - часів романтизму і соціальних ілюзій"

Справді сподобалась вистава - і постановкою, і музичним оформленням, і підбором акторів... А ще дуже цікаво вгадувати чий твір використовується ;)

Сьогодні пішли всім ансамблем щедрувати, як годиться - в костюмах і з Меланкою... Отримали море задоволення і морального, і матеріального :) Ходили по кафе і ресторанах в центрі Києва - навіть самі трохи не сподівалися такої реакції від людей  - розцвітали посмішками всі - від пихатих мажорів до суворих мужиків в ділових костюмах... Основна проблема - прорватися крізь надто ретивих адміністраторі в зал, тоді вже вони бачучи реакцію відвідувачів заспокоюються. Справді виганяли нас тіки з двох-трьох місць, у всіх інших випадках збігався весь персонал, а деколи навіть гостину виносили ;) Сподобався ресторанчик на Андріївському де бармен нас слухав, підтанцьовував і при цьому виставляв на стійку келихи з горілкою і закуску :)))
Заходили навіть в музей Булгакова, це було за попередньою домвленістю і так цікаво було дивитися на охоронця який не хтів нас пускати, а коли нарешті викликав адміністратора то вона вилетіла до нас в буквальному сенсі з розкритими обіймами :)))
А взагалі отримуєш море позитиву запалюючи радість і відчуття свята в очах людей...великих і маленьких...
Щедрий вечір всім ;)

Ми всі страшенно обурюємя кількістю спаму у наших е-мейлах... А хтось колись задумувався скільки друкованого спаму ми отримуєм щодня?
Щотижня вигрібаю з поштової скриньки товсту пачку газет-реклам, які не доходячи до квартири відправляються у сміттєпровід...На офіс двійчи-трийчи на тиждень (відносно рідко доречі, мабуть завдяки тому що ми добре заховались) кур"єри! приносять всілякі рекламні видання...знов таки після отримання вони переправляються прямо в смітник...
У податковій для того щоб у тебе прийняли звіт треба передплатити їхній журнал, який зрозуміло ніхто не читає і він знов таки попадає на смітник...
Зараз пишу статтю в науковий журнал, для того щоб її у мене прийняли, мені тре надати квітанцію що я купила чотири екземпляри журналу...які мені абсолютно не потрібні, якщо мені треба буде інформація, я піду в бібліотеку....
І так всюди, а потім ми пищим що вирубуються ліси і забруднюється навколишнє середовище... Але якщо цей потік паперового спаму існує, то він мабуть комусь потрібен? Чи може все-таки можна його якось зупинити?