http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/QULLZadXnuQ

http://zarvanycia.cc.ua/  Дев’ятниця до св. Архистратига Михаїла.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/N7nZs-rHrbw

Святий євангелист Лука родом був із Антіохії Сирійської; змолоду навчався еллінської премудрості та вправності лікарювання, і був лікарем добрим, до того ж іконописцем визначним. Єгипетську та грецьку мови достатньо знав і вивчив до кінця Мойсеїв Закон, і до Єрусалиму дійшов. У той час Господь наш Ісус Христос, живучи в плоті з людьми, сіяв сім’я спасительного євагельського Слова, що на серце Луки, ніби на добру землю, впало і, прорісши, принесло сторичний плід. Бо Лука, почувши вчення премудрості із вуст Божих, більший із того здобув розум, аніж в еллінських та єгипетських училищах, навчився-бо знати істинного Бога, в Нього вірувати та й інших правдивої віри навчати. Він був один із сімдесятьох, яких сам у благовісті своїм поминає, кажучи: “Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед себе до кожного міста та місця“, — від отого-бо лику апостольського й Лука був, ходячи перед лицем Господнім, готуючи проповіддю святою шлях Йому й увіряючи людей, що прийде у світ сподіваний Месія. В час же спасительної страсті, коли був забитий Пастир, розійшлися вівці, то цей блаженний Лука ходив, нарікаючи й плачучи, за Господом своїм, що зволив волею страждати. І коли сіяв слізьми, то з радістю взяв снопи свої, бо Воскрес Христос; коли ж ішли із Клеопою в Еммаус і поміж себе бесідували про страсть улюбленого Вчителя свого та Господа, Сам Господь явленням Своїм утішив їх та й забрав усі сльози із очей їхніх, наблизився до них і сказав: “Про що говорите, сперечаючись між собою, ідучи, і є печальні”. І був святий Лука супутником Того, що сказав про Себе: “Я — дорога, і правда, і життя“. Ішов-бо з Ним і бесідував із Ним, пізнавши невимовну глибину премудрості, і таке солодке було повчання там святому Луці, коли вустами Своїми найсолодший Ісус, почавши від Мойсея і від усіх пророків, оповів їм від усіх Писань, що були там про Нього. З цього добрий Христовий учень Лука, навчившись таїн Божих, всю Тивію Віотійську навчив святій вірі і просвітив багатьох, що були у тьмі невідання Бога, світлом розуму святого Євангелія. Але спершу із Христом на вечері возліг Той, що мав із ним бенкетувати у Царстві Божому, і пізнав через переломлення хліба Сина Божого, якого Юда Іскаріотський на Тайній вечері знати не захотів. 
Тут сердечний божественний пломінь святого Луки, що ховався усередині, через такі виявився слова: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі і коли вияснив нам Писання?” Хай же незабутня буде пам’ять його, він-бо всім серцем любив Господа; після п’ятнадцяти літ, відколи Господь вознісся на Небеса, з усілякою старанністю написав Євангеліє, написав же не тільки те, що сам бачив та чув, — і в серці своєму не тростиною, але любов’ю написане мав, — але й що чули й бачили ті, що перед тим за Христом ішли, як в Євангелії на початку пишеться: “Як нам ті розповіли, що спочатку були самовидцями і слугами Слова”. Був Лука святий причасником болістей та праць Павлових у благовісті Христовому, ішов-бо за ним, проповідуючи Христа не тільки юдеям, але й поганам, і в Римі із ним був, як Дії апостолів являють, про це там написано, і був улюблений вельми Павлу, писав-бо до колосян, говорячи: “Вітає вас Лука, улюблений лікар”, і в Посланні до коринтян похваляє його, кажучи: “А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за благовість, і не тільки оце, але вибраний був від церков бути товаришем нашим у дорозі для благодаті тієї, якій служимо ми на хвалу Самого Господа”. Святий Єроним вважає, що тут Павло похваляє святого Луку. 
Вийшовши із Риму, Лука пішов на Схід, благовістячи Христа, болі й праці переносячи заради Його святого імені, і, всю Лівію пройшовши, до Єгипту дістався і просвітив благовістям високу Тиваїду, і в Тивії Віотійській улаштував церкви, поставив священиків-пресвітерів та дияконів, лікував болящих тілом та душею, і, багато вистраждавши, почив у Господі, маючи більше вісімдесяти літ. 
На місці ж, де було покладено святе його тіло, прославив Бог угодника Свого, на знамення лікарської практики його, подав ліки, що очні хвороби лікували. Тим відомий був його гріб вірним, що силою і благодаттю Божою на всілякі хвороби при ньому цільбу діставали молитвами до Господа святого апостола. Довідався про цілющі мощі його Констанцій, син великого Константина, послав Артемія, князя-єгиптянина, котрий згодом, за Юліяна-відступника, за Христа був мучений, і з великою честю мощі святого апостола та євангелиста Луки перенесено було у царське місто. Отож, коли із псалмами та піснями були принесені у місто, один скопець царської ложниці, на ім’я Анатолій, який довгий час у хворобі на ложі лежав, котрий немало вже й маєтку свого на лікарів протратив, шукаючи цільби від них і не дістаючи, тож цей, почувши, що вносяться у місто мощі святого Луки, від усього серця помолився до Бога та за заступництво перед Ним святого і, наскільки міг, устав із ложа й повелів вести себе до цілющого апостольського ковчега. Коли ж дійшов до нього і, з твердою вірою та довірою до Господнього милосердя, торкнувся, побожно вшанувавши, мощі святого, тоді звільнився від хвороби й повне здоров’я та міцність дістав від Бога. Відтак на раменах своїх із іншими людьми ковчега з мощами поніс у церкву святих апостолів, і там, під священою трапезою, було покладено чесні мощі святого Луки із Андрієм та Тимотеєм. 
Кажуть про нього, що він перший живописним мистецтвом написав образа Пресвятої Богородиці, Яка тримає на руках Дитя, предвічного Господа нашого Ісуса Христа, та інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх до Матері Господньої, [питаючи], чи догідно Їй? Вона ж, бачачи ті Свої образи, проказала пречесними устами Своїми таке: “Благодать народженого із Мене і Моя буде із тими іконами”. По тому і святих верховних апостолів Петра й Павла зображення написав на дошках той-таки святий Лука, і від нього по всесвіту почалося те добре й пречесне діло — писання святих ікон у славу Божу та Богоматері і всіх святих на прикрасу Христовій Церкві та спасіння вірних, котрі доброчесно пошановують святі ікони. Амінь.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/lfDv_Hr-N9g

Франциск народився в родині багатого купця. Батьки, хоч і залучили сина до купецької справи, прагнули, щоб він здобув шляхетний стан. Тому вони не перешкоджали синові мріяти про лицарські шпори і шляхетство. Батьки також не жаліли грошей, коли Франциск, наслідуючи великих володарів і лицарів, влаштовував гучні і пишні бенкети для своїх товаришів і ровесників. Цим він удостоївся титулу короля асизької молоді. Перша нагода, щоб здобути рицарську славу, появилася у 1202 році, коли вибухнула війна між Асижом і Перуджією. Франциск мав тоді 20 років. Однак, військова пригода закінчилася для нього поразкою і полоном. У в’язниці в Перуджії молодий Франциск відрізнявся від інших полонених витривалістю і оптимізмом, однак він швидко втрачав фізичні сили. Річне перебування у в’язниці так його виснажило, що після звільнення він надовго захворів. 
Проте Франциск не відмовився від своїх планів і амбіцій. Ще раз він спробував свої сили у лицарському ремеслі, долучаючись до воєнного походу Вальтера з Бьєнне – головуючого війська папи Інокентія ІІІ. Але і цей похід завершився невдачею. Франциск повернувся до Асижу, не здобувши лицарського пояса. 

Навернення 

Від часу перебування у в’язниці і хвороби, він пережив внутрішню зміну. Бог щораз виразніше прокладав свій шлях в душі Франциска і відкривав перед ним свої плани. Франциск обміняв своє багате і вишукане вбрання на жебраче лахміття і почав просити у перехожих подаяння. Таке життя вже не дозволяло йому перебувати у гаморі міста. Щораз частіше він шукає самотніх, безлюдних місць. Він молиться і покутує, щоб розпізнати Божу волю. 

Подальші події допомогли йому глибоко переконатися у істині цих слів. Проїжджаючи на коні через долину Сполето, він зустрів прокаженого. Франциск відчував відразу і зневагу, такі люди навіть викликали у нього страх. Однак, підтриманий Божою ласкою, на цей раз він не втік. Франциск зійшов з коня і поцілувавши долоню прокаженого, обдарував його милостинею. Те, що до цієї пори видавалося гірким, перетворилося в радість, яку Франциск наново прагнув відчувати, віддаючись служінню прокаженим. 

Молячись перед розп’яттям в церковці св. Дам’яна за мурами Асижу, він почув голос розп’ятого Христа: «Франциску, іди і відбудуй мою Церкву, яка валиться». Тоді Франциск помітив, що місце, де він молиться потребує ремонту. Повернувшись додому, він забрав з магазину батька дорогі тканини і продав їх на ринку в Фоліньо, а за виручені гроші вирішив відбудувати храм. Розгніваний батько привів його до єпископа на суд і вимагав повернення грошей. Тоді Франциск віддав батькові не лише гроші, але також і одяг, заявляючи, що від цього моменту тільки Бог буде для нього Отцем. Вдягнувши одяг у формі хреста, він перев’язався шнуром і розпочав покутне життя, живучи лише з пожертв. 

Таким чином, Франциск хотів наслідувати Ісуса Христа і своїми руками взявся відбудовувати храм св. Дам’яна. Однак Бог подальшими діями докладніше окреслює його покликання. Одного ранку 1208 року, беручи участь у св. Євхаристії в святині Матері Божої Ангельської (Порцьюнкулі), Франциск почув слова Євангелія: «проповідуйте і говоріть, що наблизилось Царство Небесне (…) Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці» (Mт 10,7; 9-10). Франциск зрозумів ці слова, як своє призначення: відтоді він запрагнув жити згідно з Євангелієм, а також проголошувати навернення і покаяння. Втілювати в життя свій план він розпочав від свого улюбленого міста Асижу. 

Послідовники 

Новий стиль життя Франциска, який спочатку висміювали, почав однак зацікавлювати і притягувати товаришів колишніх гулянок. Вони помітили, що убогий Франциск відкрив великий скарб, здобув шляхетність, яка перевищує всілякі земні почесті. Він став лицарем і герольдом Великого Царя, Ісуса Христа. Тоді вони, роздавши майно біднякам, самі зубожілі матеріально, збагатилися Христом. 

Першими, які пішли слідами Франциска були: Бернард з Квінтаваллє, Петро з Каттані, Ідзі і Филип Довгий. Незабаром приєдналися також інші. Франциск пропонував всім теж саме: Євангеліє, як стиль життя, цілковиту убогість і простий одяг у формі хреста. Але щоб його не звинуватили у тому, що він творить ще одну групу єретиків, Франциск коротко описав свою пропозицію. В 1209 році разом з братами він пішов у Рим, щоб просити Папу Інокентія ІІІ затвердити таку форму життя. 

Папа розпізнав у Франциску Божого чоловіка і затвердив представлений Устав. Франциск і його товариші, яких відтоді він назвав братами меншими, повернулися до Асижу і оселилися при храмі Матері Божої Ангельської – Порцьюнкулі, яка стала колискою Ордену. 

Францисковий ідеал проник також до сердець тогочасних жінок. Першою, яка запрагнула наслідувати Христа так як Франциск, була Клара Фавароне, яка походила зі шляхетної асизької родини. 

У Вербну неділю 1212 року, вона залишила рідний дім і в Порцьюнкулі отримала з рук Франциска габіт. Відтоді Клара стала жити при храмі св. Дам’яна, який раніше Франциск відбудував своїми руками. Швидко появилися також послідовниці. Так виник Орден Убогих Дам, які після смерті Клари прийняли назву «клариски». 

Франциск не закрився зі своїми братами у мурах монастиря. Для нього монастирем був увесь світ. Тому він мандрував від міста до міста, від села до села і закликав до покаяння. Багато, багатих і бідних, шляхетного роду і простих людей, зворушені Францисковими словами і наставляннями, прагнули наслідувати його життя. Саме їм він пропонував, щоб живучи у світі, вони покутували і наслідували Ісуса Христа, смиренного та убогого. Від них бере початок Францисканський Орден Світських (ІІІ Орден). 

До вершини досконалості 

Франциск з Асижу, покутним і молитовним життям, прагнув щораз більше з’єднатися з Ісусом Христом, щоб бути вірогідним свідком. Вже в 1211 році, керований апостольською ревністю, він вирушає на схід до Сирії, щоб там проголошувати Євангеліє мусульманам. Однак, не дійшовши до мети, він повернувся в Італію. В 1217 році Франциск має намір піти у Францію, куди раніше вже вислав братів, але змушений залишитися на батьківщині. Лише в 1219 році здійснилося його прагнення. Разом з хрестоносцями він відправляється на схід, доходить до Діаметти в Єгипті і там зустрічається з султаном, перед яким з величезним переконанням свідчить про Ісуса Христа. Султан, захоплений особистістю і поставою Франциска, не лише дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, але також дав дозвіл вільно відвідувати місця освячені життям Ісуса в Палестині, у якій тоді панували араби-мусульмани. На прохання братів, він повертається в 1220 році до Італії. 

Паломництво до Святих Місць залишило незабутнє враження. Перебуваючи під цим впливом, він вирішив в ніч Божого Різдва у 1223 році в скельній гроті Греччьо, зробити вертеп. Поставив ясла з сіном, привів вола і осла. Запросив людей з факелами. Відспівав Євангеліє з описом народження Ісуса Христа. Таким чином, Франциск хотів наочно показати велику любов Христа до людини, убожество в якому народився і приниження, яке зазнав, народжуючись в оточенні худоби. Таємниця Втілення, яку Франциск так сильно пережив, привела його до глибокого пережиття Таємниці Смерті і Воскресіння. З великим болем душі він роздумував над стражданнями Христа під час процесу і на хресті. Він гірко плакав над мукою Спасителя, а дивлячись, як люди гріхами легковажать любов, якою їх обдарував Бог, кричав, що Любов не люблять. Розп’ятий Христос винагородив його гарячу любов. Восени 1224 року, коли Франциск постив сорок днів на горі Альвернії перед урочистістю св. Архангела Михаїла, йому явився Христос у вигляді серафима і на тілі – руках, ногах і боці, витиснув стигмати, тобто знаки Муки. Таким чином Франциск зовнішньо став схожим на страждаючого Христа. 

«Сестра смерть» 
Тягар апостольського життя, сувора покута, довгі ночі перебування на молитві, швидко виснажили фізичні сили Франциска. Посилювалася також хвороба очей, якою він заразився під час перебування на Сході. 

Кількаразові спроби лікування були марними. Майже сліпий Франциск весною 1225 року перебував у храмі св. Дам’яна. Хворі очі надокучали. Страждання приносило денне світло і блиск сонця. Франциск, відчуваючи, що наближається смерть, попросив братів, щоб перенесли його до Порцьюнкулі. 

Він прагнув закінчити свій шлях євангелічного покликання там, де його розпочав. 

Франциск помер після заходу сонця 3 жовтня 1226 року. 

Через два роки папа Григорій IX урочисто канонізував Франциска з Асижу.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/YBSqgw40-Gw

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/h4snTWEcpwY

Святі мученики Флор і Лавр були братами не тільки по плоті, а й за духом, так як обидва одностайно вірили в Христа і догоджали Йому добрими справами. На хліб вони заробляли каменярством. Вчителями їх були благочестиві мужі Прокл і Максим, від яких разом із ремеслом вони навчилися і богоугодного життя за правилами християнської віри. За віру в Христа спершу були піддані смерті їхні вчителі, а потім, через деякий час, слідом за вчителями своїми і вони успадкували мученицькі вінці, прийнявши мученицьку смерть від правителя Іллірії Лікіона. Приводом до їх мученицької кончини був такий випадок. 

Якийсь правитель сусідньої країни звернувся до правителя Іллірії з проханням надіслати йому майстерних мулярів для побудови чудового кам’яного храму язичницьким богам. Оскільки наймайстернішими в країні знавцями цієї справи були святі Флор і Лавр, то Лікіон і відправив їх до цього правителя. Споруджуючи згідно з волею останнього храм, святі брати роздавали бідним плату, одержувану ними за свою працю, і при цьому вчили їх святій вірі в Христа. Самі вони завжди проводили час в пості, молитві і трудах: вночі молилися, а вдень виконували свою роботу; їжу брали в малій кількості, зате щедро годували голодних і бідних. Діючи таким чином, вони навернули до християнської віри не тільки бідняків, якими опікувалися, а й одного язичницького жерця з його сином. Сталося це так. 

Одного разу, коли святі брати тесали камінь, до них підійшов син жерця, молодий юнак, і, ставши поблизу спостерігав за їх роботою. Раптом від каменю відскочив осколок, вдарив юнака в око і вибив його. Від болю хлопець закричав; на його крик прибіг батько його, язичницький жрець. Бачачи, що лице сина закривавлене і око випало, він розірвав від горя на собі одежі, став лаяти робітників і кинувся було на них, щоб побити, але його утримали присутні. Засвідчуючи невинність святих братів, вони говорили, що винен в своєму нещасті сам юнак, бо він близько підійшов до них в той час, коли вони тесали камінь і дивився на їх роботу, не остерігаючись скалок. Святі угодники Божі Флор і Лавр, намагаючись заспокоїти жерця, обіцяли швидко зцілити очі його синові і знову повернути йому зір. 

Після цього вони взяли юнака на ніч до себе в будинок і стали вчити його пізнання єдиного істинного Бога, Ісуса Христа, причому говорили йому: 

– Якщо будеш усім серцем вірувати в Того Бога, про Якого ми говоримо тобі, то очі твої зціляться. 

– Якщо око моє стане таким, як раніше, – відповів юнак, – то я повірю в вашого Бога і буду шанувати Його. Без сумніву більше належить вірити Богу, Який зцілює хворих і повертає зір сліпим, ніж в тих богів, котрі не тільки хворих не зціляють, а й здорових роблять хворими. 

При цьому юнак розповів святим про таку подію. 

– Є, – сказав він, – серед наших жерців один жрець на ім’я Ерм. Коли за кілька років перед цим хотіли поставити його жрецем, то привели до ідола Зевса, щоб покласти руку ідола на його голову, такий існує у нас обряд. Він полягає в тому, що руку ідола, прикручену до плечей і рухому в суглобі, жерці за допомогою срібного ланцюга піднімають догори, а потім опускають на голову того, хто поставляється. Коли цю руку спускали на голову Єрма, то срібний ланцюг випадково вислизнув із рук тих, хто тримав його, і рука ідола, впавши на обличчя Ерма, обідрала його нігтями аж до кісток, так що до цього дня здалеку видно зуби його. І жоден бог не чинив йому допомоги, навпаки, йому стає все гірше. 

Коли юнак розповів про цю подію, святі Флор і Лавр зі сльозами почали молитися Богу про те, щоб Він зцілив юнака і просвітив не тільки його тілесний зір, але і душевний. Після старанної молитви вони осінили хворе око юнака хресним знаменням, і він почав знову так само добре бачити, як і раніше. Внаслідок такого чуда увірував у Христа не тільки зцілений юнак, але і батько його, язичницький жрець. Ім’я цього жерця було Мемертін, і він з цього часу з служителя демонів став рабом Господа нашого Ісуса Христа разом з сином своїм. 

Після цього святі Флор і Лавр, отримуючи в своїй роботі допомогу від ангела Божого, в короткий час закінчили спорудження храму, але не залишили його для житла ідолів, а освятили його для прославлення Пресвятого імені Ісуса Христа. Вони поставили в ньому на схід чесний хрест і, зібравши до трьохсот осіб бідняків, братів своїх по вірі, звершили всенічну молитву, прославляючи Христа Бога. Під час молитви дивне світло наповнило храм яскравим сяйвом. Після закінчення всенічної молитви всі, хто був у храмі, вирушили до будівлі неподалік, в якій знаходилися приготовані для нового храму ідоли. Обв’язавши шиї цих ідолів своїми поясами, стали тягнути їх по землі, бити, ламати і, таким чином, роздрібнили їх на дрібні частини. 

Дізнавшись про все це, градоначальник велів схопити Флора і Лавра, і всіх тих, хто були з ними, і в числі останніх – Мемертіна і сина його. Всіх, котрі були зі святими, він засудив до спалення, а їх самих, жорстоко відлупцювавши, велів зв’язати і відіслати до правителя Іллірії Лікіона. Лікіон докладно розпитав святих Флора і Лавра про все та, дізнавшись, що вони – християни і залишаються непохитними у своїй вірі, велів кинути їх в глибокий колодязь і засипати землею. Через багато років були знайдені їх святі мощі і з честю перенесені до Константинополя на славу Христа, Бога нашого. 

За матеріалами порталу «Азбука віри», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/2FJMRngbnGk