Профіль

КрокСпасіння

КрокСпасіння

Україна, Теребовля

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Неділя митаря і фарисея

  • 05.02.17, 14:11

www.zarvanycia.cc.ua Неділя митаря і фарисея 

Каже Христос, два чоловіки зайшли в храм помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей в людських очах був праведною людиною, а митаря вважали всі за великого грішники. Фарисей заходить ніби без гріха, а виходить грішним і неоправданим. Митар заходить з гріхами, а виходить без гріха і виправданий. Що ж вони таке вчинили в храмі, що так змінило стан їхніх душ? Каже Христос: молилися. Невже ж це можливе, щоб молитва, яка має освячувати людину перед Богом, стала такою згубною для фарисея? Видно, що так, коли гордий фарисей виходить із храму грішним. Щоб взнати причину не оправдання фарисея, мусимо вникнути в суть молитви і подивитись на поведінку фарисея. Які ж мала хиби молитва фарисея? По-перше, фарисей поводиться гордо, чванькувато, по-друге, засуджує інших, каже – я не такий, як інші люди: грабіжники, чужоложники, або як цей митар; по-третє, вважає себе самодостатньою людиною, забувши, що добре зроблене діло є благодаттю Божою. 

А тепер послухаймо, що каже нам свята Євангелія про митаря. А митар, стоячи здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди кажучи: «Боже милостивий, будь мені, грішному!» Митар є свідомий, що багато зробив гріхів, своїх ближніх не засуджує, а в жалю із покорою просить Бога, щоб простив йому гріхи. Ось тому і митар вийшов з храму оправданим. Як бачимо, що не завжди ми є такими у Божих очах, як про нас думають люди. Господь серцевидець, дивиться на внутрішній стан людини, а людина дає оцінку за зовнішніми ознаками. 

Тепер перейдемо від притчі до нашого особистого життя. Насамперед цікавить питання: чи завжди у неділю і свята беремо участь у святій літургії, як наказує друга церковна заповідь? Чому саме поставлено це запитання? Тому, що багато людей вважають, що вдома можна так само помолитися. Але молитва вдома і молитва в церкві – це абсолютно різні речі. Молитва вдома є також доброю справою, що єднає нас з Богом. Молитва в церкві є більш особливою, тому що вона возноситься від всього собору людей, в числі яких є набагато щирих і чистих сердець, які заносять молитву до Бога. Ось тому не варто залишати церковні молитви. Тому, що храм Божий є домом для молитви і жертвоприношення. «Дім Мій буде домом молитви», – говорить Господь. Однак присутність людини у храмі ще не робить її праведною, святою. Вернімся ще раз до притчі, фарисей вернувся з храму не оправданим. У нинішньому часі хоча і немає фарисейської секти, але і тепер є, так звані «фарисеї». Де їх буває найбільше всього? На превеликий жаль – у храмі. Вони приходять до церкви тільки на те, щоб на них подивилися люди, звернули увагу на їхнє вбрання, найновішу моду. Чи немає у церкві таких, що цілу Службу Божу розмовляють, часто розглядаються на всі боки, навіть можуть собі дозволити думати про грішні справи, тільки не про молитву? А як вийдуть з церкви, то точнісінько скажуть, хто був в якій хустці, хто скільки кинув на тацу, а що говорив священик на проповіді, цього вони вам не скажуть. Нарешті згадаймо, чого я прийшов до храму. «Чи шукати скалку в оці брата свого, а колоди у власному очі недобачаю? Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, а тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7. 3.) Чи лицемірить людина, чи ні, найкраще видно з її поведінки. Дерево пізнається по плодах, а людина по розмові і поведінці. Гордий тип людини для християнина протирічить його гідності. «Хто гордому товариш, той до нього уподібниться» (Сир. 13. 1.) «Якщо чорт хоче кого кинути в пекло, то зачинає від гордости зводити його» (св. Бонавентура). «Гордість - це дорога до пекла» (св. Григорій Богослов). Які засоби проти гріха гордости? 

Один подвижник, щоб протистояти напастям диявола, на стіні своєї келії написав такі слова: покора, послух, любов і інші чесноти. З того часу, як тільки ним опановував дух гордині, вивищення, він підходив до стіни келії і читав написані слова, сам говорив до себе: «Допоки ти не набудеш тих чеснот, до тих пір ти далекий будеш від Бога». 

Однією а підвалин духовного життя християнина це є покора. Покора – дорога до неба (св. Григорій). Найкращий приклад покори подає нам Ісус Христос він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної (до Филип’ян 2.8.) Я служив Господеві за всякою покорою – каже ап. Павло. Бо не вистачає упокоритися десь-колись, або про людське око. Покірними маємо бути в слові, ділі, в поживі й одежі. 

У житті святих читаємо про великого в подвигах слуги Божого Пімена. З молодих літ посвятився він цілковито на службу Богові. Незабаром рознеслася слава чеснот про святого Пімена. Люди стали горнутися до лаври, щоби побачити цього святого. Св. Пімен не тільки не вийшов на прохання князя цього краю, навіть не вийшов до рідної матері. В глибокій своїй покорі вважав себе за великого грішного чоловіка, котрий може легко впасти у гріх гордості. 

Святий пустельник Антоній розповів раз своїм братам монахам, що він під час однієї гарячої молитви бачив, як на цілій землі були розставлені сіті злого духа. І коли він важко зітхнув та й сказав собі: «Хто ж може з них вирватися». Він почув голос, який промовив: «Одна покора. Антонію, ніяка сіть не в силі її спіймати». Святий Бонавентура так навчає, що чим менша риба, тим легше може звільнитись із сіті на волю. Подібно й покірна людина скоріше зможе втекти перед сітями злого духа. Чим нижче стоїмо, тим менша небезпека, що ми впадемо та зробимо собі шкоду. 

Брама небесна є вузькою і лише покірні можуть ввійти нею (св. Вернордир). Не молімся як той фарисей, бо гордість і обмова нівечать і найкращі наші діла перед Богом. Радше будьмо свідомі своїх гріхів, помилок і наслідуймо в молитві покірного митаря, а молитва покірного завжди подобається Богові і буде вислухана. 

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Неділя ЗАКХЕЯ

  • 29.01.17, 22:52

www.zarvanycia.cc.ua Неділя ЗАКХЕЯ

Євангеліє від Луки 19,1-10 

1Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. 3Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4Побіг він на перед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі». 6І зліз той швидко і прийняв його радо. 7Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину». 8А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо». 9Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло».

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Неділя по Богоявленні

  • 21.01.17, 17:10

www.zarvanycia.cc.ua Неділя по Богоявленні 

Мт. 4, 12-17. 
Покайтеся, бо царство небесне близько 

Неділя після Богоявлення словами Євангелія вказує нам на духовні плоди свята Богоявлення – хрещення Ісуса в Йордані. А важливим його плодом є покаяння. Хтось можливо спитає і скаже: скільки можна чи потрібно каятися у житті. Я ж охрещений, живу в шлюбі, нікого не вбиваю, чужого не краду, з ніким не ворогую, що ще маю робити, з чого мені каятися і сповідатися. 

Відповідь на питання, чим насправді є покаяння, дає апостол цієї неділі. Апостол Павло у своєму посланні до Ефесян пояснює, що покаяння, це не тільки сповідь з гріхів, це щось більше, це пізнання Бога і себе, постійний духовний зріст. Пізнаючи Бога, людина пізнає також себе, порівнює себе з Ним, і бачить, що відрізняє мене від Бога, не дає мені бути подібним до Нього у любові. Пізнання Бога стає для людини духовним дзеркалом, в якому людина має можливість краще побачити стан Божої подоби у собі, свою подібність до Бога у власних вчинках і відмінність від Нього, духовні здобутки і гріхи, недоліки, що ще потрібно виправити у собі, щоб стати більше подібним до Бога своєю поведінкою, тісніше з’єднатися з Ним. 

Апостол Павло у сьогоднішньому посланні закликає нас до духовного зросту – зміцнення віри, котра провадить до пізнання Христа. Бо пізнання Христа, це важливий плід віри, як зв’язку з Христом, прояв духовного зросту. Адже духовний зріст неможливий без пізнання Христа. Пізнаючи Христа і Його любов до нас, ми духовно зростаємо, тобто зміцнюється наш зв’язок любові і довір’я з нашим Спасителем, що і є метою духовного життя християнина, його молитви і покаяння. 

Коли говоримо про покаяння, то потрібно пам’ятати, що визнання гріхів, це лише частина покаяння. Щоб покаятися за свої гріхи, спочатку треба пізнати стан душі, пізнати Бога, щоб побачити власні гріхи, свою відмінність від Бога. Це пізнання людина здобуває з допомогою частої особистої молитви, участі у Богослужіннях, Святих Тайнах, розважання Святого Письма. Тому покаяння, це справа не одного дня, а всього життя. Бо скільки живемо, стільки пізнаємо себе, пізнаємо Бога і Його любов, і це пізнання будемо поглиблювати всю вічність, будемо відкривати і поглиблювати велич Божої любові. 

Правдиве покаяння провадить людину до єдності з Богом, зміцнення зв’язку любові з Ним, наповнення світлом і дарами Святого Духа. Апостол Іван потверджує це такими словами: „Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4, 16). 

Один чоловік прийшов до священика і каже: „Коли слухаю проповідь або науки, перебуваючи у храмі, то все мені ясно і зрозуміло, але коли повертаюся до праці, до родини, до щоденного життя, то часто роблю помилки, часто роблю не те, що хочу і потрібно. Чому це так?” Отець відповів: „У щоденному житті ти є подібним до подорожуючого темним лісом. І тому потребуєш, щоби хтось йшов біля тебе і освітлював твій шлях. Коли ж Дух Святий увійде в твоє серце, тоді світло твоєї душі буде освітлювати твій шлях. Тоді будеш розуміти, де є добро, а де зло, де є правда, а де фальш і лицемірство, що для твоєї душі є корисним, а що шкідливим. Молися, щоби Дух Святий просвічував тебе, і твоя душа, що перебуває у темряві, побачила світло”. 

Те, що світло є для ока, те саме Дух Святий для душі. Без світла око нічого не може бачити, і тому людина може падати у ями та провалля або натикатися на перешкоди. Без Божої Благодаті, тобто без Духа Святого, наша душа погано розпізнає, де є справжнє добро, а де зло маскується під видом добра, тому така людина часто потрапляє у різні життєві неприємності і переносить життєві терпіння. З приходом Святого Духа у душу людини приходять всі Його плоди і духовні дари. Вони роблять людину мудрою та щасливою. 

Молімося часто до Святого Духа про глибокий дух покаяння. Пізнаваймо через покаяння Божу любов, щоб завдяки ній ми ставали духовно сильними, відчували Бога близько себе та щедро зростали в нашій душі плоди миру і радості. Амінь. 

о. Михайло Чижович

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Обрізання Господа нашого Ісуса Христа та св

  • 14.01.17, 16:44

www.zarvanycia.cc.ua Обрізання Господа нашого Ісуса Христа та свято святого Василія

Обрізання ГНІХ – велике свято, що слідує за Різдвом Христовим. 
Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє про це так говорить: “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня. 
Коротка історія празнику Обрізання ГНІХ 

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости. 
В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: “Сказав Бог до Авраама: “Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (17, 9-12). 
Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік. 
На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого. 
Значення свята Обрізання для нас 

Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є перемогою своїх похотей, злих нахилів та своїх пристрастей. “Ми бо “обрізання”, — каже святий апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло” (Флп. З, 3). 
Надання Христові імені Ісус вказує на святість і силу того імені та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім’я. “Вона породить сина, — говорить ангел Господній до святого Йосифа, — і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх” (Мт. 1, 21). 
Перед вознесінням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: “Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане” (Мр. 16, 17-18). Про святість і силу святого імені Ісуса свідчить святий апостол Павло: “Тому й Бог вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно прикло­нилося — на небі, на землі і під землею” (Флп. 2, 9-10). 
Святий Йоан Золотоустий, пояснюючи слова псалмопівця: “Господи, яке предивне Твоє ім’я по всій землі” (Пс. 8, 2), каже: “Тим іменем знищена смерть, зв’язані біси, створене небо, відчи­нені брами раю, зісланий Святий Дух, раби стали вільними, воро­ги — синами, чужі — наслідниками, люди — ангелами”. А до слів псалма “святе і страшне ім’я Його” (110, 9) він говорить: “А як ім’я Його святе і страшне? Його страхаються біси, бояться хвороби; тим іменем апостоли навернули вселенну; його, замість зброї, ужив Давид і побив чужинця; ним доконано багатство великих діл; ним доконуємо священні таїнства” (Бесіди на Псалми). 
Тож нашим святим обов’язком є прослава святого Христового імені, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім’я Христове — це запорука благословення, вислу­хання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасен­ня. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного. 
На святому хрещенні ми дістали ім’я нашого святого. І це ім’я повинно бути для нас святе й дороге. З ним ми підемо у вічність. “Ніщо так не робить імені людини безсмертним, — каже святий Йоан Золотоустий, — як чеснота. Це доказують мученики, доказують останки апостолів, доказує пам’ять тих, що жили чеснотливо… А рибалка Петро не зробив нічого великого, але, віддавшися чесноті, заняв царський город і після смерті сяє ясніше від сонця” (Бесіди на Псалми). 
Про св. Василія Великого 

Чотирнадцятого (за старим стилем – першого) січня, на початку року, наша Церква святкує пам’ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святості. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу. 
Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: “Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує”. Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: “Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями”. І цісар залишив святого Василія у спокої. 
Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин (Єфрем Сирін), який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: “Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух”. Вогненний стовп — це символ його геройської любові до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині. 
Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua 7 СІЧНЯ ХРИСТИЯНИ СВЯТКУЮТЬ РІЗДВО ХРИСТОВЕ

  • 06.01.17, 14:09

www.zarvanycia.cc.ua 7 СІЧНЯ ХРИСТИЯНИ СВЯТКУЮТЬ РІЗДВО ХРИСТОВЕ ЗА ЮЛІАНСЬКИМ КАЛЕНДАРЕМ 

Усі українські Православні Церкви, Українська Греко-Католицька Церква, більшість українських євангельських християн, а також Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська Православні Церкви зустрічають Різдво Христове в ніч з 6 січня на 7 січня. Цей день є офіційним державним святом в Україні. 

Згідно з Євангелієм, Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету та Марії(Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Вифлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Не знайшовши місця для нічлігу родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Вифлеємська зірка, яка вказала про цю подію трьом волхвам (мудрецям, царям). Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу царські дарунки — золото, ладан і смирну. 

Цар Юдеї Ірод, який почув вістку про народження нового царя, велів вбити всіх дітей у віці до 2 років. Йосипу явився ангел та попередив про небезпеку. Тому родина Йосипа була змушена переховуватися в Єгипет аж до смерті Ірода. 

Достовірна дата народження Христа невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос. Числення, покладене в основу нашої ери, було зроблено в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який керувався даними Хронографічного збірника за 354 рік. Пізніші дослідники виявили, що ця дата помилкова: Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затемнення місяця, про що говорять тодішні історики. Ця дата підтверджується й іншими історичними підрахунками. 

Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Вселенському) церковному соборі в 431 році. 

Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового на Сході зіграли три Отці Східної Церкви: святі Василій Великий, Григорій Богослов і Йоан Золотоустий. Під його впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р. У ІV ст. свята Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Різдва Христового. 

В Україні християни східної традиції святкують Різдво 7 січня, коли за Юліанським календарем випадає 25 грудня — офіційна дата народження Ісуса. Невід’ємним атрибутом святкування Різдва в Україні є колядки, в яких прославляється новонароджений Христос. Колядники ідуть з колядою від хати до хати, сповіщаючи радісну новину – народження Божого Дитяти. У всіх храмах відправляються святкові Різдвяні Літургії. За святковим столом збирається вся родина, вітаючись словами: «Христос Рождається! Славімо його!»

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua 1 січня день памяті святого мученика Боніфа

  • 01.01.17, 17:28

www.zarvanycia.cc.ua 1 січня день памяті святого мученика Боніфатія.

Святий мученик Боніфатій був слугою одної заможної римлянки на ім'я Аглаїда, а крім того її коханцем . Молоді люди часто проводили дні в пянстві і в задоволенні своєї похоті. Та оглянувшсь на своє життя Аглаїда вирішила ступити на праведний шлях і почувши що якщо мати вдома мощі святих і всяко їм поклонятись то вони молитвами очистять її душу відрядила на небезпечний схід свого коханця Боніфатія з проханням привезти їй мощі якогось мученика. Та Боніфатій посміявся над нею спитавши чи як він не знайде мученика вона прийме його тіло ?Аглаїда присоромила його і він поїхав. 
Приїхавши в місто Тарс.що в Кілікії він пішов на площу де якраз в муках перебувало кілька християн.Побачені ним їхні муки дуже вразили його і він цілуючи їхні руки і ноги вирішив що і він має прийняти цю участь. Суддя що був там спитав Боніфатія хто він і він відповів що є християнином, а згодом відмовився здійснити жертвоприношення через що суддя присудив його катувати.Боніфатія били так що плоть відпадала від костей,запихали голки під його нігті, а потім і розпалене олово заливали йому в горло.Та милістю Божою мученик залишився неушкодженим. Люди що були навколо розлютились через те що кати так мучили молодика і почали кидати в суддю всім чим могли а потім і зовсім пішли на капище щоб зруйнувати всіх ідолів. 
Наступного дня коли бунт стих суддя велів кинути мученика Боніфатія у казан з смолою,що кипить та і це не пошкодило мученика бо його врятував ангел, казан перевернувся а смола що була в ньому облила катів.Та суддя ніяк не міг заспокоїтись і засудив Боніфатія до страти мечем.З ран його полились молоко та кров і люди що стояли там всі увірували в Бога. В той же час люди ,що приїхали разом з мучеником почали розшукувати його думаючи що він десь розважається, та зустрівши очевидця його страти пішли за ним до місця його страти і забрали його останки і зібралися вертатися до Риму. 
Напередодні їх приїзду уві сні до Аглаїди прийшов ангел і сказав щоб вона прийняла свого раба з честю. Аглаїда скликала клириків і з честю зустріла останки мученика , поховала його а згодом на місці його вічного спочинку збудувала храм.Все ж своє майно роздала біднякам і пішла до монастиря де і провела в покаянні і молитвах провела останні дні свого життя. Похоронили Аглаїду недалеко від храму де були мощі її колишнього раба і мученика Боніфатія. 

Часто люди моляться Боніфатію за припинення пияцтва. 

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Свята Катерина Лябуре і чудотворний медальй

  • 31.12.16, 13:53

www.zarvanycia.cc.ua Свята Катерина Лябуре і чудотворний медальйон 

Вона була спочатку служницею і в 1830 р. стала милосердною сестрою св. Вікентія де Поля. Під час її послушництва в Парижі їй багато разів з’являлася Богоматір в домашній каплиці головного дому ордену. Це стало приводом для виготовлення і поширення так званою “чудодійного медальйона”. Як викентка вона присвятила себе з 1831 р. з найбільшим самопожертвуванням і вірністю статуту ордена догляду за людьми похилого віку в Паризькому госпіталі d’Enghian до самої смерті 31.12.1876 р. Її нетлінне тіло покоїться в церкві викенток в Парижі (Рю-де-бак). Зарахована до лику блаженних 28.05.1933 р., до сонму святих – 27.07.1947р. Теплим квітневим днем 1830 року на прямокутному дворі недалеко від будинку № 132 на Рю-дю-Бак у Парижі зупинився візок, на якому поруч зі своїм багажем сиділа дівчина, супроводжувана літньою черницею. Мандрівка була нелегкою для дівчини і дуже довгою – більше трьохсот кілометрів, що відокремлюють Париж від її рідного дому в Бургундії. 24-літня Зоя Лябуре прибула сюди, щоб стати послушницею Конгрегації Дочок Милосердя св. Вікентія де Поля під іменем сестри Катрін. Божий заклик Щоб піти за Божим покликанням, рішуче налаштована Зоя пішла проти волі свого брата, який хотів, щоб вона допомагала в його ресторані. Був проти цього рішення і батько дівчини: він також потребував допомоги, керуючи сімейною фермою. Тим паче, що одна з його дочок уже була черницею. Хіба цього не достатньо? Якось Зої Лябуре приснився сон. Старий священик підкликав її і сказав: «Дочко моя, найкраще допомагати хворим і старим… Одного разу тобі пощастить прийти до мене. У Бога є для тебе Свій задум. Пам’ятай про це!» Духовний наставник Зої припустив, що цим старим священиком міг бути святий Вікентій де Поль. Незабаром це припущення підтвердилося, коли Зоя відвідала монастир Сестер Милосердя і була надзвичайно здивована, побачивши на стіні портрет старого священика зі свого сну. Одна за другою зникали перешкоди, що вставали перед Зоєю на шляху до монастиря. Рідні змирилися з її покликанням і навіть приготували необхідне придане. У Парижі її прийняли добре. Ігуменя оцінила нову послушницю так: «Сильна. Середньої статури… Нічого видатного в інтелекті та проникливості. Благочестива». Іншими словами, нічого особливого. Місія Проте, в Парижі сестрі Катрін знову снилися дивні сни і були видіння. Деякі з них, здавалося, попереджали про заворушення і падіння монархії; інші говорили про єдність, любов і відродження в її чернечій спільноті. Більшість снів були вкрай символічні і породжували в Катрін сильний емоційний відгук. її сповідник, нена­багато старший за неї, закликав Катрін відкласти ці «сни і мрії» та спокійно і смиренно виконувати свої обов’язки. Уночі 1 липня 1830 року сестрі Катрін з’явилася Богородиця і сказала, що Бог хоче доручити їй особливу місію. Потім, 27 листопада, під час тихої молитви разом з іншими сестрами у внутрішній каплиці монастиря, сестра Катрін побачила зображення Діви Марії, одягненої в біле плаття, сріблисто-блакитну мантію і покрив «кольору ранкової зорі», її руки були розведені, аз долонь струменіли промені світла. «Ці промені – символ милостей, які Діва Марія просить для людей», – почула Катрін. Це зображення було обрамлене словами: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до Тебе прибігаємо». Потім зображення повернулося, і на зворотному боці Катрін побачила хрест над буквою «М», а під ним Пресвяті Серця Ісуса і Марії. Нарешті сестра Катрін почула: «Потрібно викарбувати відповідно до цього зразка медальйон. Той, хто буде носити його і набожно прочитає цю коротку молитву, пізнає особливу турботу Божої Матері». «Це просто ілюзії!» – вигукнув сповідник, коли Катрін розповіла йому про видіння. Він суворо наказав їй ніколи більше не говорити про це: «Якщо ти хочеш вшанувати Пресвяту Діву, наслідуй її чесноти і остерігайся фантазій!» Через місяць сестра Катрін побачила те саме зображення Діви Марії, і Богородиця сказала: «Ти більше не будеш мене бачити, але будеш чути Мій голос у своїх молитвах». Сестра Катрін опинилася в скрутному становищі: як вона могла одночасно коритися своєму сповідникові і виконати місію, про яку просила її Божа Матір? Керована Святим Духом, черниця обрала покору своєму земному наставнику. Зрештою, Діва Марія не просила її безапеляційно, в той час як сповідник наполягав на мовчанні. Впокорившись і заспокоївшись, сестра Катрін виконувала свої обов’язки, як і будь-яка інша черниця, ніколи не згадуючи про те, що переживала якісь видіння. Бог наділив її достатньою мудрістю, вірою і самовладанням, щоб витримати це випробування. Чудотворний медальйон Зрештою, поведінка сестри Катрін переконала її сповідника, що вона не є екзальтованою, легковажною або брехливою. Священик розповів про медальйон архієпископу Паризькому, котрий сказав, що він відповідає віровченню Церкви, і висловив думку про те, що такий медальйон може навіть надихнути людей більше вшановувати Бога. Архієпископ заявив, що хоче бути першим, хто отримає такий медальйон! Так, через два роки після того, як Катрін вперше удостоїлася видіння медальйона, було виготовлено півтори тисячі штук. Але крім трьох чоловік, ніхто не знав історії медальйона. Сестра Катрін отримала один з медальйонів і сказала, що вона буде носити його «із благоговінням», але нагадала про те, що важливо поширювати і заклик Богородиці набожно молитися зазначеною Нею молитвою. Для Франції, яка все ще заліковувала рани від наслідків революції, це послання було особливо необхідним. Настала епоха Просвітництва, що звеличувала розум, здоровий глузд та індивідуалізм, при цьому ставлячи під сумнів – і навіть заперечуючи – християнські цінності, мораль, Церкву і Самого Бога. Один уряд змінювався іншим, породжуючи в людях пристосовництво, сум’яття і відчуття нестабільності. Епідемія холери забрала життя більше ніж двадцяти тисяч парижан. Страждання народу досягли свого апогею. На тлі цих подій не дивно, що протягом двох років по всій Європі розійшлося шість мільйонів медальйонів. Незабаром почали з’являтися історії про зцілення, навернення і духовні перетворення, пов’язані з носінням медальйона. В цих історіях засвідчувалися зцілення навіть від таких захворювань, як божевілля, проказа, туберкульоз, параліч, переломи, епілепсія, пухлини. З медальйоном були пов’язані численні одужання і підчас епідемії холери. Зцілення від недуг спонукали безліч людей, що відійшли від Бога, повернутися до святих таїнств. Були й такі, котрі пережили навернення вперше вжитті. Сповідник сестри Катрін почав вести підрахунок таких випадків, нарахувавши вісімдесят з лишнім тільки у вересні 1834 року. Через чотири-п’ять місяців їхнє число збільшилося до двохсот двадцяти! Бачачи, як могутньо діє Бог, люди почали називати цей медальйон чудотворним. Церковна влада вже не могла ігнорувати те, що відбувається. У 1836 році почалося офіційне розслідування виникнення медальйона і видінь, які надихнули його створення. Сестра Катрін відмовилася брати участь у ньому, наполягаючи на тому, що Діва Марія дозволила їй говорити про це тільки своєму сповідникові. Зрештою, не було знайдено підтверджень того, що ця історія замішана на неправді або вигадці, на підставі чого було зроблено висновок, що культ медальйона «гідний довіри». Роки важкої праці і рутини Прагнучи зберегти в таємниці свій зв’язок з чудотворним медальйоном, Катрін провела залишок свого життя – наступні сорок шість років у Рейї, працюючи в притулку для старих. її обов’язки були прості: годувати своїх підопічних і стежити за тим, щоб вони були чисті й одягнені згідно з погодою, щоб у них в кисеті завжди був тютюн, а при собі, коли вони виходили за межі будинку, – кишенькові гроші. Сестра Катрін піклувалася про старих і доглядала за ними, коли вони були хворі. Це було одноманітне життя, сповнене рутини. Робота, проста на перший погляд, була по-своєму тяжка. Старі часто були надокучливими і буркотливими. Іноді Катрін доводилося сварити їх і залагоджувати їхні чвари. Проте черниця не тільки піклувалася про матеріальні потреби своїх підопічних, але також дарувала їм любов і відчуття власної потрібності, не дозволяючи відчувати себе самотніми. Вона переконувала їх молитися і піклувалася про те, щоб вони прийняли останні таїнства. Одного разу в день святої Катерини Олександрійської, 25 листопада 1871 року, сестра Катрін Лябуре отримала в подарунок вірш, присвячений їй: Якщо в небесах прославляють сьогодні Господню святу, То й на землі вшановують всі сестру дорогу… Сестру Катрін також зворушили слова, вимовлені від імені всіх одним із старих: «Сестро, Ви добрі до кожного, і за столом завжди запитуєте: “Чи вам вистачає?”». Смиренна черниця, без сумніву, воліла б, щоб її запам’ятали тільки завдяки цьому запитанню. Але майже відразу після її смерті 31 грудня 1876 року якимось чином стало відомо, що вона і була тією сестрою, якій Діва Марія відкрила таємницю про чудотворний медальйон. Юрби людей поспішили до каплиці, де спочивало тіло черниці, люди йшли і йшли до її смертного одра впродовж двох днів. Потім, несучи труну на плечах, тіло сестри Катрін перенесли з притулку, де вона жила і працювала, до генерального будинку Сестер Милосердя. Ескорт складався із сотень сестер, багатьох священиків і величезної юрби чоловіків, жінок і дітей з прилеглих околиць. Усі вони співали, начебто це було якесь свято, особливо часто повторюючи молитву, написану на медальйоні: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до тебе прибігаємо». Через 56 років після смерті Катрін Лябуре її тіло під час ексгумації у зв’язку з процесом канонізації знайшли нетлінним. Воно покоїться праворуч від вівтаря в каплиці одкровень на Рю-де-Бак, 140. Катрін Лябуре була проголошена блаженною 28 травня 1933 року папою ПіємХІ, а святою – 27 липня 1947 року папою Пієм XII. День її пам’яті Католицька церква відзначає 28 листопада. «Вам вистачає?» Це питання святої Катерини Лябуре Господь адресує протягом століть усім людям. І сьогодні наш люблячий Бог приходить у наш стражденний світ і запитує кожного з нас: «Вам вистачає?» Господь запрошує нас із довірою звернутися до Нього і дозволити Йому надолужити нестачу з надлишком. А чи ти достатньо отримав у своєму житті найголовнішого? Чи вистачає тобі любові, віри, сил і терпіння, щоб жити так, як закликає Бог? Якщо ні, йди до Нього! У цьому суть послання чудотворного медальйона і свідчення життя святої Катерини Лябуре. Бог ніколи не розчарує тебе. 

Енн Боттенхорн
За книгою Рене Лорантена «Життя Катрін Лябуре» За матеріалами журналу “Слово між нами”2010р

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Святий великомученик Мина

  • 24.12.16, 16:32

www.zarvanycia.cc.ua Святий великомученик Мина
Святий великомученик Мина був родом єгиптянин, був воїном і служив в місті Котуані під керівництвом центуріона Фирмиліана під час царювання імператорів Діоклетіана і Максиміана ( 284-305 рр.). Коли співправителі почали найжорстокіше в історії гоніння на християн, святий не забажав служити гонителям, і залишивши службу, пішов в гори, де подвизався в пості та молитві. Одного разу під час язичницького свята святий прийшов в місто, в якому раніше служив. В розпал святкових ігрищ, дивитись котрі зійшлося все місто, почувся викривальний голос угодника Божого, що проповідував віру в Христа, Спасителя світу. 
Перед судом правителя Пірра святий мужньо сповідав свою віру і сказав, що прийшов сюди, щоб викрити всіх в зло честі. Святий Мина відкинув пропозицію принести жертву ідолам, прийнявши жорстокі муки, святий відійшов до Господа. Йому відрубали голову в 304 році. Тіло святого наказано було спалити. Християни зібрали уцілілі залишки святого, котрі поклали в храмі його імені, що був побудований після припинення гоніння на місці страждан. І кончини великомученика Мини.

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Десять порад від владики Венедикта, як потр

  • 22.12.16, 22:21

www.zarvanycia.cc.ua Десять порад від владики Венедикта, як потрібно молитися

Владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський УГКЦ, у програмі „Відкрита Церква. Діалоги” розповів, як потрібно молитися. 

Вашій увазі пропонуємо поради єпископа щодо того, як правильно молитися: 

З Богом ми можемо зустрітися в молитві. 
Кожна молитва – унікальна і неповторна. Наприклад, під час читання Псалма 50 нас сьогодні може зачепити щось одне, а завтра - щось інше. 
У молитві, коли ми зустрічаємося з Господом, то пізнаємо, що є справжнім добром. 
Важливо перед молитвою знайти час втихомиритися і усвідомити присутність Бога, усвідомити те, хто я є, перед Ким стою, а не відразу братися за молитву. Неуважність під час молитви випливає з нашого неусвідомлення того, перед Ким ми стоїмо. 
Важливо увійти у зміст молитов, що відмовляємо. Бо вони не написані за столом, це не праця науковців, а досвід святих, який вони пережили і передали словами. Тому важливо вчитуватися в слова молитви. 
Ми багато говоримо слів у молитвах, але часто в них не віримо, бо вони не співзвучні з тим відчуттям, що ми маємо в собі. Тому важливо брати ті молитви, які ми хочемо сказати Богові. Бо не Він їх потребує, а ми потребуємо Бога. 
Наша молитва повинна переходити в наше життя. А ми, коли не можемо знайти правильного рішення, повинні повертатися до молитви. Це взаємопов’язано. 
Протягом дня ми повинні мати миті, коли повертаємося до Бога, коли відновлюємо з Ним стосунок. 
Нам тяжко прославляти Бога, коли щось складне стається в нашому житті. Однак ми повинні навчитися бачити Бога за всім, що відбувається в житті...Тоді кожна мить буде прославлена. 
Коли ти зустрів Бога в молитві, то не можеш пройти попри Бога, який є в людях, у їхніх потребах. 

Департамент інформації УГКЦ

КрокСпасіння

КрокСпасіння

www.zarvanycia.cc.ua Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці

  • 22.12.16, 21:12

www.zarvanycia.cc.ua Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці 
Лк. 8, 16-21. 
Мати моя і брати мої – це ті, що слухають слово Боже й виконують його. 

Слова Євангелія цього дня не мають прямого зв’язку з подією свята – Непорочним Зачаттям Пресвятої Богородиці, однак вони відкривають нам його духовну сторону. Саме Непорочне Зачаття Богородиці стало першим променем надії, Божим світлом для людства – початком приготування до приходу Месії – Спасителя світу, здійсненням пророцтв про Нього. Ось як про це говорить тропар передсвяття: „Сьогодні початок нашого спасіння у лоні непліднім проростає; радується наостанок Анна з Йоакимом”, а тропар свята продовжує цю думку наступними словами: „Радійте, люди, і веселіться – це бо нині засяяла нам досвітня зірка таїнственного дня – преблагословенна Діва Марія, що в лоні чудної Анни непорочно зачинається”. 

Без Непорочного Зачаття не було б інших важливих свят, подій в історії спасіння, таких, як Різдво Богородиці, Введення в храм, Благовіщеня, Різдво Ісуса Христа та інші. Марія і надалі залишається для християн духовним світильником, яка прикладом свого життя вказує нам дорогу до Ісуса, дорогу до Бога і вічного щастя саме через вірність Йому і Його волі. 

У святі Непорочного Зачаття Богородиці не можна обминути увагою, не згадати ролі її батьків – праведних Йоакима і Анни. До них можна застосувати слова Ісуса Христа – моя мати і брати мої, це ті, що слухають слово Боже і зберігають його. Саме через вірність Богові і слову Його закону, витривалій молитві, вони своїм життям сподобалися Богу і Він винагородив їх праведне життя, давши їм на старості літ дитину, та ще й Непорочно Зачатою. 

Повчальним є приклад Нонни, мами святого Григорія Богослова. Родичі виховали її по-християнськи, але видали заміж за поганина. Гірке, звичайно, було життя християнки з поганином. Вона ставала на свою молитву, а він на свою. Хоч який чоловік був упертий, все ж Нонна навернула його до християнської віри. Спочатку вона переконувала його, а коли це не допомагало, вона стала до нього дуже приязною і з любов’ю, без найменшого нарікання терпіла його поганські обряди, але не помилилась у надії, помалу чоловік почав порівнювати свою поганську віру з християнською вірою Нонни і згодом став ревним християнином. До цього допровадила його вірна любов жінки. 

Свято Непорочного Зачаття Богородиці і приклад життя її батьків навчає нас, що Боже благословення наповнює людину завдяки її вірності Божому слову, Божій науці, довготривалій молитві. Так Пречиста Діва Марія, будучи Непорочно Зачатою, отримала цей дар від Бога даром, та вона зберегла його і розвинула, довірившись повністю Божій волі, і за це отримала щедре Боже благословення, тому Церква у своїх молитвах називає її благословенною, повною ласк. А її батьки Йоаким і Анна отримали в особі Марії щедре Боже благословення, як нагороду за свою вірність Богові і Божому законові, яку здобули святістю і праведністю свого життя. 

Хай наша вірність Божому слову, за прикладом Марії, та її батьків Йоакима та Анни допомагає нам зростати у святості, наповнює нас духовним світлом Божої ласки, щедрими дарами земними і духовними, зокрема чистотою серця, радістю Божого благословення і вічного щастя. 

о. Михайло Чижович, редемпторист


Сторінки:
1
…
5
6
7
8
9
10
…
136
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more