17 грудня Святої Великомучениці Варвари

Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана. Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці - дівчині Юліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.

Здавна в Україні Варвару вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. В народі говорили, що за великий подвиг віри Св. Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті.

Після смерті Великомучениці її тіло з побожністю було перенесено до Константинополя, де перебувало до ХІ ст., а згодом мощі Св. Варвари були перевезені до м. Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі. За переказами це сталося тоді, коли дочка візантійського імператора Олексія І Комнина (1081-1118), звана Варварою-Іриною виходила заміж за великого князя київського Святополка Ізяславича (1093-1113). Саме вона ублагала батька - імператора та патріарха Царгородського про перевезення мощей своєї святої патронеси із собою до Києва, де вони зберігаються і донині. Саме в той час за Митрополита Никифора І (1104-1121) князь Святополк Ізяславич в хрещенні Михайло (внук Ярослава Мудрого та правнук Рівноапостольного князя Володимира) збудував (1108 р.) на місці старого дерев'яного храму новий Свято-Михайлівський собор, "весь верх церкви позолотил и вшелякою оздобою церковною украсил", де й упокоїлися мощі Св. Варвари.

З тих пір слава про Великомученицю Варвару та чудесне зцілення біля її мощей значно поширилися по українських землях та за її межами. В її честь віруючи люди будували ошатні храми, називали своїх дітей та ходили на паломництво до Києва. Настоятелі Михайлівського-Золотоверхого монастиря протягом століть ретельно занотовували всі чудеса, які ставалися із прихожанами у їхньому храмі. Видатний церковний і культурний діяч, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві (1655-1677) Феодосій Сафонович свого часу підсумував вказані відомості у спеціальній "Повісті о преславних чудесах Святої Великомучениці Варвари", де зазначав окрім конкретних чудесних зцілень паломників і той факт, що у ХVII ст. її мощі "й досі нетлінні лежать".

У ХVII ст. особливо поважним паломникам високого світського і духовного звання навіть давалися частки святих мощей Великомучениці Варвари. Зокрема, під час подорожі до України (1654-1656) їх отримав Антіохійський патріарх Макарій (1647-1675). На що було отримано дозвіл Київського Митрополита Сильвестра Косова (?-1657). А також - Великий коронний канцлер Речі Посполитої Єжи Осолінський (1643-1650) та великий гетьман литовський Януш Радзивілл (1612-1655).

В наш час мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі м. Києва і доступні прочанам для поклоніння. В день її пам'яті - 17.ХІІ. в храмі відбуваються особливо урочисті молебни на честь великомучениці. Кияни та гості столиці України в цей день з благоговінням прикладаються до мощей Святої й просять її заступництва. Тропарем свята є слова: "Варвару Святу вшануймо, бо сітки ворожі вона розірвала і, як пташка, визволилася вона з них за допомогою Христа, Великомучениця преславна".

Окрім церковної служби цього дня українці намагалися не працювати, бо гріхом було "прати, білити і глину місити". Натомість дозволялося "вишивати та нитки сукати", оскільки Свята вважається навчателькою вишивання. Українські жінки і дівчата, сідаючи за вишивку, хрестячись промовляли: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила".

В народі також пов'язували назву першого зимового місяця грудня за святом Варвари. Зокрема кияни переповідали, що "На Варвари груда, бо батько її, коли мучив, то тягав за коси по груді."

За народними спостереженнями о цій порі грудня були найкоротші дні та найдовші ночі. Хоча люди вважали, що після 17.ХІІ. вже день буде більшати, а тому казали, що "Варвара ночі урвала, а дня приточила". Примічали також і метеорологічні умови, бо за цим днем визначали якою буде погода на Різдво. А густий іней - провіщував майбутній врожай на садовину.

Українські хлібороби та пасічники на Варвари спеціально вдосвіта готували ритуальні страви: кутю й узвар - "щоб хліб родив та садовина рясніла". Вранці їх ставили на покуті, а їли за вечерею, причому, акуратно збирали вершечок куті й зберігали його для підгодівлі бджіл.

В деяких місцевостях України продовжувалися цього дня властиві для грудневих свят гуляння та ворожіння. Зокрема, дівчата загадували на свою долю: клали у воду зрізані гілочки вишні й слідкували за ними до Різдва. Коли вони розцвітали за цю пору, то це передбачало щастя і швидкий шлюб.

Від давніх давен і до сьогоднішнього дня Св. Варвара користується великою пошаною не лише в Україні, а й в інших країнах Європи. Представники важких і ризикованих професій завжди намагаються вшанувати великомученицю. Пілоти, водії, військові перш ніж відправитися в подорож обов'язково беруть з собою іконку Святої. Шахтарі-гірники теж воліють не опускатися під землю без образка Св. Варвари й часто покладають на неї надію за свою безпеку.

Особливістю народного сприйняття свята Варвари було те, що воно розглядалося не окремо, а в циклі трьох суцільних святкових днів разом з наступними днями Сави (18.ХІІ) та Миколая (19.ХІІ). Тому й приповідка наголошувала на цьому: "Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола придавить".

Память святого пророка Софонии

В изложении святителя Димитрия Ростовского

Святой Софония, один из двенадцати малых пророков1, сын Хусия, внук Годолии, правнук Амории и праправнук Езекии, происходил, по преданию, из колена Симеонова, из горной страны Саравафа, или Варафа2. Он был знатного рода3 и жил при иудейском царе Иосии, сыне Амона, за 600 слишком лет до пришествия на землю Господа нашего Иисуса Христа. В его время благочестивый царь Иосия, усердно заботясь о восстановлении истинного Богопочитания, почти забытого Иудеями, искоренял идолопоклонство в своем народе. Он восстановил в прежнем величии храм Соломона, пришедший в полный упадок, разрушил языческие жертвенники, умертвил идольских жрецов и повелел всем строго соблюдать закон Моисея. Но, несмотря на такую ревность царя к восстановлению истинной веры, трудно было народ, уже укоренившийся в нечестии, обратить к Богу. Иудеи, из страха пред властью царскою, перестали открыто служить идолам, но в сердце своем таили приверженность к языческому нечестью. Поэтому Господь, - говорит Священное Писание, - не отложил великой ярости гнева Своего, какою воспылал на Иуду (Цар.23:29). Народ созревал для суда Божия, который вскоре и должен был разразиться над ним. Среди такого нечестия и языческой тьмы, Софония сиял благочестием, как светлая звезда ночью. Как истинный Израильтянин, он глубоко скорбел о нечестии своего народа, а как страж Господень и созерцатель таин Божиих4, чистый умом и сердцем, горячо молился об обращении соотечественников на путь истины и спасении их от погибели. И вот, как бы в ответ на эту молитву, "было к Софонии слово Господне" (Соф.1:1). Бог, видящий сердца человеческие, избрал его Своим пророком и повелел ему возвестить Иудеем грозные кары, которые ожидают их за нечестие и служение богам ложным. Исполняя повеление Господне, Софония пошел по городам и селам иудейским, всюду побуждая народ к исправлению и покаянию. Не пространна была его проповедь, но по силе и глубине напоминала пламенные речи великих пророков Исаии и Иеремии.

- Вот что говорит Господь, - так начал свое пророчество Софония: все истреблю с лица земли: истреблю людей и скот, истреблю птиц небесных и рыбу морскую, и изглажу беззаконных с лица земли. И простру руку Мою на Иуду, и на всех жителей Иерусалима, и уничтожу тех, кто отступает от Господа и не ищет Его. Поэтому, убойтесь все пред лицом Господа: Он готовит жертву, и день ее уже близок. Это будет день гнева, день скорби и стеснения, день смятения и волнения, день тьмы и мрака. Тогда люди будут ходить как слепые, за то, что они погрешили против Господа; и польётся кровь их, как песок, и трупы их будут, как навоз (Соф.1:2-4, 14-18).

Возвещая такое наказание Иудеям, Софония, вместе с тем, предсказывал и близкую гибель языческих народов. "Филистимляне, Моавитяне, Аммонитяне, Ефиопляне, Ассирияне5, - говорил он, - будут истреблены, их земли подвергнутся опустошению и станут, подобно Содому и Гоморре, поляной, заросшей колючей травой и вечной пустыней. Это им за величавость их, за то, что они ругались и превозносились над народом Божиим"6. Обращаясь, затем, снова к родному Иерусалиму, пророк с прискорбием видит, что он не вразумляется примерами наказания нечестивых языческих народов и остается упорным в своем заблуждении. Иерусалим, по словам пророка, не "приемлет увещания, не слушает гласа, на Господа не надеется и к Богу своему не приближается. Князья его - львы рыкающие, судьи его - волки вечерние, люди - горды, священники оскорбляют святыню и разрушают закон. За это, - говорил пророк, - нечестивый город будет разорен, а с ним погибнет и земля Иудейская"7.

Но Софония не ограничился только печальными предсказаниями; его пророческой взор проникал в те благодатные времена, когда должен был явиться Утеха Израилева и Чаяние языков, а с Ним радость и мир для всей земли. Созерцая наступление этих времен, Софония говорил, что не весь Израиль и не вся земля будут уничтожены в великий день суда Господня. После грозных наказаний, Господь даст оставшимся народам уста чистые, чтобы они призывали имя Его и единодушно служили Ему. А от Израиля останутся только люди кроткие и смиренные, которые будут благоговеть пред Господом. Сей остаток Израиля уже не будет творить неправды и за это успокоится, никем из врагов нетревожимый8. Указывая на эти благодатные времена, пророк забывает о предсказанных грозных и близких бедствиях и в восторге восклицает:

- Радуйся, дщерь Сионова, проповедуй дщерь Иерусалима, украшайся и веселись от всего сердца; ибо отъял Господь все неправды твои и избавил тебя от руки врагов твоих; Господь воцарится посреди тебя и ты не узришь больше зла. В тот день Господь скажет Иерусалиму: дерзай, Сион, и да не ослабеют руки твои, потому что Господь Бог твой в тебе; сильный, - Он спасет тебя и наведет на тебя веселие и обновит тебя в любви Своей (Соф.3:14-17).

Святая Церковь видит в этих словах Софонии ясное указание на благодатные Мессианские времена вообще, и в частности на торжественный вход Господа Иисуса Христа во Иерусалим, когда весь Сион, с ваиями в руках, с восторженными криками: "осанна, сыну Давидову", встречал Его как Царя, имеющего быть посреди Своего народа. Поэтому, в Вербное Воскресение и положено читать паремию из книги святого Софонии, именно то место, где пророк говорить о радостном дне, ожидающем Сион.

Так пророчествовал Софония, предсказывая грозные суды Божии, чтобы возбудит грешников к покаянию, и возвещая беспредельные милости Господни - устроение царства Божия на земле во дни Мессии, дабы надеждою на них утешить и укрепить смиренных.

Он скончался в чаянии всеобщего воскресение и был, по преданию, погребен в своем доме

15 грудня - святого пророка Авакума

пророк АвакумЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого пророка Авакума.

Святий пророк Авакум був із племені Симеонового, син Асафата, із краю Юдейського. За добродійне життя своє прийняв від Бога дар пророцтва і пророкував про поневолення Єрусалиму, і зруйнування храму, і неволю людей, і плакав гірко, передбачивши ті біди, що мусять статися. Коли ж Навуходоносор, цар халдейський, із силою своєю прийшов до Єрусалиму, тоді Авакум утік у землю Ізмаїльтянську і був чужинцем на чужій землі. Після захоплення Єрусалиму, коли повернувся Навуходоносор до себе, повернувся й Авакум у край свій, і орав землю та працював женцем у час жнив. Одного разу, зваривши вариво й покришивши хліби у ночви, каже до рідних: "Я йду далеко, і якщо затримаюся, то винесіть хліби женцям". Це сказавши, вийшов з дому, і явився йому по дорозі Ангел Господній, що наказав занести обід, який має, до Вавилону — Даниїлові в яму лев'ячу. І каже Авакум: "Господи, Вавилона не знаю".

І взяв його Ангел Господній за верх його і, тримаючи за волосся на голові, поставив його шумом вітру у Вавилоні над ямою на віддалі двох тисяч двохсот шістдесяти п'яти поприщ. І скрикнув Авакум, говорячи: "Даниїле, Даниїле, візьми обід, що послав тобі Бог". І каже Даниїл: "Згадав Ти мене, Боже, не покидаєш тих, хто любить Тебе". І став Даниїл, і їв. Ангел же Божий поставив Авакума раптом на місці його в рідній землі. Пророкував же і про повернення людей з Вавилону, і про Різдво Христове, і про закінчення Старого Завіту. І за два роки перед поверненням людей з полону помер, і похований був на полі своїм.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

14 грудня пам'ять праведного Філарета Милостивого

Праведний Філарет Милостивий

Праведний Філарет Милостивий, син Георгія і Анни, вихований в благочесті і страху Божому, жив в VIII столітті у селищі амнії Пафлагонської області ( Мала Азія). Жінка його, Феозва, була з багатої і знатної сім’ї, у них були діти; син – Іоанн і дочки – Іпатія і Єванфія.

Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство не приносило йому радості. Знаючи як багато людей страждає від бідності, згадував він слова спасителя про Страшний суд і про « малих цих» ( Мф. 25.40), слова апостола про те, що людина помираючи, нічого не забирає із світу цього ( 1 Тим. 6, 7), рядки царя Давида винагороду праведника ( Пс. 36, 25). І Філарет прославився любов’ю до убогих.

Одного разу ізраїльтяни ( араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилось лише 2 вола, корова, декілька вуликів і дім. Але і це останнє, він поступово роздав убогим. Стійко і лагідно він переносив дорікання жінки і глузування дітей. « Я маю в потаємних місцях, не відомих для вас, таке багатство і такі скарби, - відповідав він рідним, - яких вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете не працюючи і ні про що не турбуючись».

І Господь воздав Філарету за його милосердя: коли була віддана остання міра пшениці, його старий друг прислав йому сорок мір, а після того, як була віддана убогому тепла одежа, до нього повернулось багатство.

В той час візантійська імператриця Ірина ( 797-802) шукала наречену для майбутнього співправителя Константина Багрянородного ( 780-797 рр.) і для цього по всій імперії розіслала посланців. Посли не минули і Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що найвищі гості мають бути і в їхньому домі, Філарет дуже зрадів, а Феозва навпаки, почала сумувати.: в домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне пригощання годі було й думати. Але Філарет наказав жінці добре прибрати в домі. Сусіди, дізнавшись, очікується прибуття царських послів, принесли вдосталь все що було потрібно для багатого бенкету.. Посланці відібрали для царських оглядин разом з десятьма дівчатами і онуку Філарета, Марію. Вона перевершила своїх ровесниць красою, лагідністю і скромністю та стала царицею, а Константин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулись до Філарета і багатство і слава. Але, як і раніше, святий любитель убогих щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для бідних і сам прислуговував їм при цих трапезах. Всі дивувались смиренню Філарета і казали: « Воістину чоловік цей весь Божий, істинний ученик Христів».

Слузі він наказав зробити три ящики і наповнити їх окремо золотими, срібними та мідними монетами: з першого отримували милостиню зовсім убогі,, з другого – ті що втратили кошти, а з третього ті що лицемірно виманював гроші.

Так, не приймаючи почестей, в смиренні і любові до бідних досяг блаженний старець віку 90 років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив в Константинопольський монастир Родольфію, роздав там все, що мав при собі, на монастирські нужди та убогим. Прикликавши рідних наставляв їх перебувати в любові до бідних і нестяжанні і мирно відійшов до Господа. Упокоївся він в 792 році і похований в обителі Суда Родолфія у Константинополі.

Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті чудо. Коли тіло святого несли до місця поховання, один чоловік, одержимий бісом, схопився за гріб і слідував за похоронною процесією. На кладовищі сталося зцілення біснуватого: біс повалив чоловіка на землю, а сам вийшов з нього. Багато інших чудес і зцілень здійснилось при гробі святого.

Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилась, відбудовуючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземних нашесть.

14 грудня - святого пророка Наума

пророк Наум. Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого пророка Наума.

Святий пророк Наум був з Елкошу по той бік Йордану, напроти Веґавару, із племен Симеонових. Сей, після святого пророка Йони, пророкував ніневитянам, що загине град їхній від води та вогню, що й сталося. Бо ніневитяни, які завдяки проповіді Йони покаялися були на короткий час, бачивши, що не збувається на них Йонине пророцтво, знову до колишніх своїх злих діл повернулися. І знову Боже довготерпіння у гнів зрушили. Напала ж на них біда така. Було при Ніневії озеро повноводне, яке оточувало град, — через великий землетрус, що стався, погруз град в озері тім. Частину ж його, що нагорі зосталася, вогонь з пустелі спалив. І так збулося пророцтво Наумове, що Бог покарав грішних людей праведним Своїм судом. їх же бо в дні Йони-пророка, покаяння їхнього ради помилував, — тих же, що знову грішили, згодом погубив. Пророкував же святий пророк Наум й инше, що станеться, і помер з миром в сорок п'яте літо від народження свого, і похований був у землі своїй чесно.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Святий АНДРІЙ

Св. Андрій належав до тих двох Божих вибранців, що перші, з-поміж дванадцяти апостолів, мали щастя пізнати Спасителя і розмовляти з Ним. Цю зустріч підготовив своїми словами св. Іван Хреститель, що їх він висказав до своїх учнів, як побачив над Йорданом Ісуса Христа. Про це таку вістку подає нам св. євангелист Іван, що був тоді над Йорданом з Андрієм і чув Предтечеві слова. Він пише: "І свідчив Іван (Хреститель), кажучи: Я бачив Духа, що сходив як голуб з неба і перебував на Нім. І я не знав його, але Хто післав мене охристити водою, Той мені сказав: Над ким побачиш Духа, що сходить і перебуває на Нім, це Той, що христить Святим Духом. І я бачив і свідчив, що це Божий Син. Наступного дня знов стояв Іван (Хреститель) і два з його учнів. І побачивши ідучого Ісуса, сказав: Це Божий Агнець. І чули обидва його учні, як говорив, і пішли за Ісусом. А Ісус обернувшись та побачивши їх, що йдуть за Ним, сказав їм: Чого шукаєте? А вони сказали Йому: Равві, що значить у перекладі Учителю, де живеш? Сказав їм:
Прийдіть і подивіться. Прийшли й побачили, де жив; і перебули в Нього той день; а було близько десятої години. А був Андрій, брат Симона Петра, один з двох, що почули від Івана і пішли за Ним. Він знайшов перш свого брата Симона і сказав йому: Ми знайшли Месію, що значить у перекладі Христос. І привів його до Ісуса." (Ів. 1:32-41).

Христовий апостол Андрій походив з міста Бетсаїди. Він був братом св. апостола Петра і разом з ним займався риболовством. Виглядає, що він мав принаймні малу освіту, був думаючою людиною і поза щоденною працею на хліб, цікавився справою народу, тобто справою приходу обіцяного Месії. Пізнати це з того, що з хвилиною виступу св. Івана Предтечі з наукою над Йорданом, він став учнем цього великого й суворого проповідника покаяння. Коли ж св. Іван побачив Спасителя і з великою радістю, що міг виконати почесне завдання його Предтечі, проголосив своїм учням, що Ісус Христос, це обіцяний Месія, що прийшов узяти на себе людські гріхи, Андрій, захоплений словами ІІредтечі, відразу вирішив познайомитися особисто з самим Спасителем. Вони обидва зі св. Іваном Богословом пішли за Ісусом і мали те щастя, що Він запросив їх до Себе в відвідини. Ця надзвичайна зустріч з Ісусом Христом тривала кілька годин. Можемо бути певні, що під час розмови Христос потвердив Предтечеві слова, що Він справді обіцяний Месія, бо негайно по зустрічі прибіг Андрій до свого брата Симона і з великим захопленням заявив, що Ісус Христос з Назарету, це довго вижиданий Спаситель світу. З того часу осталася про апостола Андрія та похвальна згадка, що він перший привів до Христа свого брата Петра, майбутнього Христового Намісника й першого видимого голову Його Церкви. Андрій щиро радів, що вже прийшов обіцяний Месія, радів своєю зустріччю з Ним, а також і тим, що й його брат увійшов з Ним у тісні взаємини. Він радів і після того, як Спаситель призначив братові Симонові-Петрові біля Себе важливішу ролю, ніж йому самому.

При першій зустрічі Ісус Христос не покликав був ще Івана, Андрія й Петра, щоб вони відразу осталися при Нім як Його невідлучні учні. З урочистим і рішальним покликом Він звернеться до них трохи пізніше. Тепер вони зможуть ще вернутися до свого риболовства і тільки час-від-часу приходитимуть до Нього, щоб послухати його божественної науки.

Про дійсне покликання Петра й Андрія на Христових учнів так оповідає євангелист Іван: "А коли Ісус Христос ходив над морем Галилейським, побачив двох братів, Симона, називаного Петром, і Андрія, його брата, як закидали сіті в море, бо були рибалками. І каже їм: "Ідіть у слід за Мною, то зроблю вас рибалками людей." Вони зараз оставили сіті і пішли за Ним." (Ів. 4:18-20). З цього часу вони вже будуть завжди з Ісусом як його невідступні приятелі й учні, приглядатисьмуть його св. життю й чудам, а Він поучуватиме їх про правди християнської віри й моралі та виховуватиме на Своїх апостолів. Петро й Андрій належатимуть до апостольської дванадцятки.

Наступну згадку про апостола Андрія подає нам св. євангелист Іван з нагоди чудесного розмноження хліба. Про це ми читаємо: "Коли Ісус підніс очі і побачив, що дуже велике множество йде до Нього, сказав до Пилипа: Звідки купимо хліба, щоб вони їли? Це ж сказав, вивідуючи його, бо Сам знав, що має зробити. Відповів Пому Пилип: За двісті динарів хіба не вистане їм, щоб кожний мало що дістав. Сказав йому один з його учнів, Андрій, брат Симона Петра: Є тут один хлопець, що має п'ять ячмінних хлібів і дві риби, але що це на стільки? Ісус же сказав: Скажіть людям посідати." (Ів. 6:5-9).

Було б для нас великою приємністю мати цю свідомість, що апостол Андрій тому згадав Христові про юнака з хлібом і рибою, бо живо вірив, що Христос може зробити чудо, та мав сильну надію, що Він це дійсно зробить, щоб нагодувати тисячі голодних людей. Ми цього певно не знаємо, але одне є певне, що тоді, коли інші апостоли стояли безрадні коло Христа, Андрій, зверненням Спасителеві уваги на хлопця з харчами, зробив відразу щасливий початок. Привівши юнака до Христа, так як колись свого брата Петра, апостол Андрій зробив перше приготування до великого чуда розмноження хліба та насичення поверх п'ять тисяч людей.

Останній раз згадує св. євангелист Іван апостола Андрія на кілька днів перед Христовими Муками. Він так пише:

"Були деякі греки між ними, що поприходили, щоб поклонитися в празник. Ці отже приступили до Пилипа, що був з Бетсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, хочемо бачити Ісуса. Прийшов Пилип і сказав Андрієві, Андрій знов і Пилип сказали Ісусові. Ісус же відповів їм, кажучи: Прийшла година, щоб прославився Син чоловічий." (Ів. 12:20-23). Тут бачимо, що апостол Андрій знову привів людей до Христа. Апостол Пилип не був певний, що зробити з проханням греків. тому звернувся з цією справою до Андрія, а цей вирішив її відразу в користь прохачів.

По вознесінні Ісуса Христа й зісланні Святого Духа розійшлися Христові апостоли по різних країнах на проповідання Христової віри. Про те, де св. Андрій проповідував Христову віру, не маємо історичної певности. Однак з оповідань різних письменників про апостольські подорожі й смерть св. апостола Андрія виходить, що він проповідував Христову віру тим людям, що жили над Чорним морем. Свою апостольську працю закінчив св. Андрій мученицькою смертю в місті Патраї, па кавказькім боці, близько пізнішого Тмутороканя. Мав він умерти на дереві або хресті, що на ньому він висів прив'язаний два дні, поки віддав Богові духа. Про це так говорить св. Бернард:

"А коли він побачив хрест, то не зблідло його лице і вігі не змінився, але повний радости молився: "О добрий, святий хресте, що за ним я тужу вже так довго! Спокійно і з радістю приходжу до тебе. Ти прийняв мого Спасителя, прийми й мене, його учня, щоб через тебе я дійшов до Нього!" Чи це є слова людини чи скоріше ангела? Це слова мужа, що був спосібний так само терпіти, як і ми, а котрий любив Бога з цілого серця, і та любов була сильніша, як сама смерть. О, якби ми мали таку любов, який солодкий був би наш увесь труд, яким легким усяке вмертвіння, яким милим усяке страждання! Тому шукаймо цієї любови, а як її маємо, то зберігаймо її в собі та пам'ятаймо слова Спасителя, що хто хоче за Ним іти і бути його учнем, той мусить нести свій хрест."

12 грудня - мучеників Парамона, Філумена

мученик Парамон

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих мучеників Парамона і Філомена.

У царство злочестивого царя Декія був на сході князь Аквілин, який вельми гонив християн. Якось той зібрав у темницю християн числом триста і сімдесят. Пішов, отож, у Валсатійську лазню й повелів вести зі собою й мучеників: мав-бо йти повз Посейдонове требище і там хотів примусити їх до ідольської жертви. Досяг, отож, поганого того требища і примушував святих довгий час, щоб принесли жертву ідолу мерзького їхнього бога Посейдона, але не зміг їх ані ласкою, ані загрозою схилити до своєї нечестивої волі. Трапилося там мимо іти одному чесному мужу, на ймення Парамон, вірою християнину; той, побачивши таку кількість святих мучеників, приготованих на заколення, став перед ідольським тим храмом і великим голосом заволав: "О, як багато праведників поганий князь заколює неповинно, бо бездумним та німим його ідолам не поклоняються!" Те сказавши, щоб усі чули, пішов своєю дорогою. Князь же, ті Парамонові слова почувши, розпалився ярістю й повелів слугам своїм, щоб догнали його та вбили. Блаженний же Парамон, того повеління княжого не відаючи, йшов собі своєю дорогою. Тут наздогнали його нечестиві слуги нечестивого князя і схопили його. Спершу — бо язика, який викрив і докорив мучителя, силою із вуст витягши, гострою тростиною пробили, тоді й в усі вуди його такі ж тростини вбили, потому списами покололи його. І так святий мученик Парамон віддав чесну свою душу в Божі руки. Тоді ж і згаданих святих мучеників триста й сімдесят при Посейдоновому требищі мечами посікли через Христове ісповідання.

мученик ФілуменСвятий Філумен жив у царстві Авриліяна в Ликаонії і жито продавав у Галатійській країні, в місті Анкирі, оббріханий був ігемону Филіксу і сповідав себе християнином. Постраждав за Христа в 274 році, в час гоніння на християн імператора Авреліана (270 - 275 рр.). Впійманий був він і приведений на суд. Після ж підвішений був, і шарпаний, і у вогонь великий укинений, але, за благодаттю Христовою, здоровий вийшов, а потім нацвяхували голову його, і руки, й ноги цвяхами. І так тридцять поприщ був гонений, доки кров'ю не зійшов, знеміг та й віддав Богові духа свого. А тепер втішається у Царстві Небеснім разом зі всіма святими. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Святой мученик Иринарх и с ним 7 жен пострадали во время царствования Диоклетиана (284 – 305 гг.).

Святой Иринарх происходил из города Севастии (Здесь разумеется Севастия в Армении, называемая Севастией Армянской, – в отличие от Севастии Каппадокийской). В юном возрасте он был палачом при мучениях святых мучеников. Во время истязания правителем Максимианом, при Диоклетиане, святых семи жен, Иринарх был просвещен благодатью Божиею: видя жен, мучимых ради Христа и посрамляющих мучителя. После тягчайших пыток они были обезглавлены.

Святой Иринарх дерзновенно исповедал Христа и назвал себя христианином. Тогда, по повелению правителя, он был ввержен в болото, откуда вышел невредимым, и затем в огненную печь, но и она не причинила ему никакого вреда. После этого его усекли мечем, в 303 году.

Тропарь мученику

Мученик Твой, Господи, Иринарх,/ во страдании своем венец прият нетленный от Тебе, Бога нашего: / имеяй бо крепость Твою, / мучителей низложи, / сокруши и демонов немощныя дерзости. / Того молитвами / спаси души наша.

Тропарь мученикам

Мученицы Твои, Господи, / во страданиих своих венцы прияша нетленныя от Тебе, Бога нашего: / имуще бо крепость Твою, / мучителей низложиша, / сокрушиша и демонов немощныя дерзости. / Тех молитвами / спаси души наша.

Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий (767)

Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився в 715 році в Константинополі в благочестивій християнській сім'ї. Батьки його, маючи двох дочок, молили Господа про народження сина. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму Пресвятої Богородиці і присвятила Богові.

У той час імператор Лев Ісавр (716 - 741) розпочав гоніння на святі ікони і на їх шанувальників. Прихильники иконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали чільні позиції в імперії і Церкви. Гнане сильними світу цього Православ'я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях і в серцях мужніх і вірних своїх послідовників. Православні батьки святого Стефана, переймаючись оточуючим насильством, віддалилися з Константинополя до Віфінії, а свого шістнадцятирічного сина віддали в послух блаженному Івану, який трудився у відокремленому місці на горі святого Авксентія. Більше 15 років пробув святий Стефан у блаженного Івана, цілком підпорядкувавши свою волю цьому духоносному старцеві, навчаючись у нього чернечому діянню. Тут же Стефан отримав звістку про те, що помер його батько, а мати й сестри прийняли чернечий постриг.

Через деякий час помер і наставник святого, блаженний Іван. З глибоким сумом Стефан поховав його чесне тіло, а сам продовжував чернечий подвиг в його печері. Незабаром до подвижника стали приходити ченці, що бажали вчитися у нього доброчесного і рятівного життя, поступово утворився монастир, ігуменом якого став святий Стефан. У сорокадворічному віці ігумен Стефан покинув створену ним обитель і пішов на іншу гору, на вершині якої, у відокремленій келії, перебував у глибокому затворі. Однак і тут незабаром створилася громада ченців, що шукали духовного наставництва святого Стефана.

Льва Ісавра на імператорському троні змінив Костянтин Копроним (741 - 775), ще більш лютий гонитель православного благочестя, ще більш ревний іконоборець. Імператор скликав іконоборчий собор, на якому були присутні 358 єпископів зі східних провінцій. Однак, крім архієпископа Константинопольського Костянтина, незаконно зведеного на церковний престол владою Копронима, жоден з патріархів не захотів брати участь в злочестивих діяннях цього собору, який тим не менше іменував себе вселенським. Собор єретиків, за пропозицією царя і архієпископа, оголосив ікони ідолами, піддав анафемі всіх, православно поклоняються їм, оголосив іконошанування єрессю.

Між тим, обитель святого Стефана і її ігумен стали відомі у столиці. Імператору розповідали про подвижницьке життя ченців, про їх православне благочестя, про дар чудотворення ігумена Стефана, про те, що чутка про святого Стефана поширилася далеко за межі монастиря, а ім'я настоятеля оточене загальною пошаною і любов'ю. Імператора особливо розгнівало відкрите заохочення іконошанування і осуд гонителів Православ'я в обителі святого Стефана. Архієпископ Костянтин зрозумів, що в особі ігумена Стефана має сильного і непримиренного противника його иконоборчих прагнень, і вжив багато сил, щоб залучити його на свій бік чи погубити.

Святого Стефана намагалися переманити до табору іконоборців, спочатку лестощами і підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді святого оббрехали, звинувативши його у співжитті з черницею. Однак його вина не була доведена, тому що знеславлена черниця мужньо заперечувала провину і померла від катувань і тортур. Нарешті, імператор наказав ув'язнити святого в темницю, а обитель його розорити. У темницю до святому Стефана були послані єпископи-іконоборці, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував всі доводи єретиків і залишився вірний Православ'ю.

Тоді імператор наказав вигнати святого на один з островів у Мармуровому морі. Преподобний оселився в печері, і туди незабаром зібралися його учні. Через деякий час святий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпництва. Слава про подвижника Стефана і чудеса, що творяться за його молитвами, розносилася по всій імперії і зміцнювала віру і дух Православ'я в народі.

Імператор наказав перевести Стефана до в'язниці на острів Фарос, а потім представити його на суд. На суді святий спростував доводи єретиків, що судили його, пояснив догматичну сутність іконошанування і звинуватив іконоборців у тому, що, хулячи ікони вони зводять хулу на Христа і Богоматір. Для доказу святий показав золоту монету, на якій було зображення імператора. Він запитав суддів, що зробили б вони з людиною, яка, кинувши монету, став би топтати її ногами. Йому відповіли, що така людина була б неодмінно страчена за те, що збезчестила образ царя. На це святий Стефан сказав, що ще більша кара чекає того, хто безчестить образ Царя Небесного і Його святих, кинув монету на землю і став топтати її ногами.

Імператор наказав у кайданах відправити святого в темницю, де вже томилися 342 старці, засуджені за шанування ікон, В цій темниці святий Стефан пробув одинадцять місяців втішаючи ув'язнених. Разом з ними звершував він молебний спів, часто співаючи тропар Нерукотворному Образу Спасителя. Люди в безлічі приходили до темниці і просили святого Стефана помолитися про них.

Імператор, довідавшись, що святий і в в'язниці створив монастир, де постійно йде моління і шануються святі ікони, послав двох своїх найулюбленіших слуг, братів-близнюків, щоб вони до смерті забили святого. Коли брати увійшли до в'язниці й побачили осяяне Божественним світлом обличчя преподобного, вони впали йому в ноги, просили вибачення і його молитов, а цареві сказали, що виконали наказ. Але імператор дізнався правду й удався ще до однієї брехні. Сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він направив їх до в'язниці. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам, які схопили його і поволокли по вулицях міста. Понівечене тіло-мученика кинули в яму, де ховали злочинців.

На наступний ранок над Авксентієвою горою з'явилася вогняна хмара, потім густий туман опустився на столицю і пронеслася жорстока буря, що вразила багатьох.

http://vk.com/zarvanycia?z=video167930286_166793650%2F06136cd3515363ac01
10 грудня - великомученика Якова Персянина, преподобного Паладія

[Великомученик Яків Персянин]
Святий великомученик Яків Персянина народився у IV столітті у християнській сім’ї. Дружина його також була християнкою. Дітей своїх подружжя виховували в благочесті, прищеплюючи їм любов до молитви і Священного Писання.

Яків займав високу посаду при дворі перського царя Іздегерда і його наступника Варахрана, і був у великих ласках. Щоб не втратити цю ласку, він ховався з своєю християнською релігією і в часі переслідування християн так поводився, наче б він не був християнином. Коли про це довідалася його мати й жінка, надзвичайно засмутилися нечесною поведінкою Якова. Після смерті короля вони написали йому листа з гіркими докорами.

Докір рідних так засмутив Якова, що він почав каятися в своєму грісі. Після того він перестав бувати на королівському дворі, відрікся тих почестей, що за них він пожертвував був св. віру, і явно осудив себе за свою невірність. Коли про це довідався молодий король, син покійного гонителя християн, то закликав його до себе та став питати, чи він справді християнин? Яків тепер сміло заявив, що він вірить у Христа. Побачивши, що ніяким переконуванням не намовить його до відступства, казав король покраяти його тіло на кусні і так замучити. Відтак йому відрубали голову. Кажуть, що тіло Якова було розкраяне на двадцять вісім куснів. Християни потайки позбирали ті кусні тіла, поскладали до домовини і набожно похоронили. Св. Яків Персіянин прославив Христа мученицькою смертю 421 року.

Преподобний Паладій пустельник, подвизався в Антіохії Сирійській під кінець IV століття.

Побудувавши собі на одній горі невелику хатину, тут він у неустанній молитві і пості вів свій подвиг. За подвиги Бог прославив його даром чудотворення.

Одного разу якийсь купець, що носив при собі багато золота, був убитий, а тіло його, вбивці вночі кинули перед дверима хатини преподобного. Коли розвиднилося, і злочин було виявлено, всі стали звинувачувати преподобного у вбивстві.

Під натиском натовпу, святий помолився і молитвою воскресив мертвого. Вставши, він назвав своїх убивць і довів непричетність святого.

Багато інших чудес здійснив преподобний і мирно відійшов до Бога.

Святитель Яків єпископ, Ростовський чудотворець

Святитель Яків, єпископ Ростовський, прийняв постриг у монастирі, що знаходиться недалеко від Ростова. Довгий час він був ігуменом цього монастиря, а в 1385 році був поставлений єпископом.

У цьому сані Яків прославився як покровитель вдів. Убогих та сиріт. На місці подвигів святого Леонтія Ростовського, святий Яків побудував монастир на честь Зачаття св. Анни.

Преставився мирно у 1392 році, його мощі спочивають у його монастирі.