Профіль

Мольфар

Мольфар

Ангуїлья, Сомбреро

Рейтинг в розділі:

Незабаром День нашої СЛАВИ і МУЖНОСТІ

  • 20.01.17, 09:57
БІЙ ПІД КРУТАМИ (29 СІЧНЯ 1918 РОКУ)
ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА

(до 99 річниці бою під Крутами)

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.

Січень 1918 року. На столицю України насуваються озброєні до зубів більшовицькі орди під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам.

Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва – Бахмач – Київ.

П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених – розповідали очевидці тих трагічних подій.

28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну „Ще не вмерла Україна”, що його першим заспівав гімназист Григорій Пипський. Пролунала недовга кулеметна черга… В загальному бій під Крутами тривав 3 дні. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутівських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.

Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.

Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.

„Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”, — сказав Президент УНР Михайло Грушевський під час поховання героїв.

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.

Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
  1. Крути // Малий словник історії України. – К., 1997. – С.223
  2. Тичина П. Пам’яти тридцяти: вірш / П. Тичина // Жулинський М. Із забуття – в безсмертя / М.Жулинський. – К., 1990. – С. 247-248
  3. Остерська М. Кров. Цвіт. Визнання : [битва під Крутами] / М. Остерська // Україна молода. – 2010. – 30 січ. – С. 2
  4. Сергійчук В. Крути як відродження українства / В. Сергійчук // Уряд. кур’єр. – 2010. – 29 січ. – С. 8
  5. Матейчук Р. Розстріляний цвіт України / Р. Матейчук // Гуцул. край. – 2009. – 30 січ. – С. 10
  6. Вівчар Б. Герої Крут у нашій пам’яті / Б. Вівчар // Галичина. – 2009. – 29 січ. – С. 1,3
  7. Ковальчук Б. Спомин про Великий Чин / Б. Ковальчук // Україна. – 2008. – 14 лют. – С. 1, 5
  8. Шалата М. Під Крутами, 1918 / М. Шалата // Літ. Україна. – 2008. – 7 лют. – С. 2
  9. Миронов В. Відчайдушні з багнетами / В. Миронов // Україна молода. – 2008. – 29 січ.
  10. Шершель Л. Любов і пам’ять не можна розстріляти… / Л. Шершель// Гуцул. край. – 2008. – 26 січ. – С. 2
  11. Салига Т. Їхня кров і любов: нотатки про героїв Крут / Т. Салига// Літ. Україна. – 2008. – 24 січ. – С. 1, 7
  12. Маланюк Є. Крути: національна дата / Є. Маланюк // Галичина. – 2007. – 27 січ. – С. 1,2
  13. Подвиг українських юнаків під Крутами – символ національної честі // Шк. б-ка. – 2006. – №12. – С. 31-32
  14. Бобровник А. Бій під Крутами: думка історика / А. Бобровник // Захід. – 2005. – 27 січ. – С.6-7
  15. Слава Героїв Крут не згасне // Уряд. кур’єр. – 2005. – 29 січ. – С. 2
  16. Вівчар Б. Через Крути до Майдану: до річниці бою українських спартанців / Б. Вівчар // Галичина. – 2005. – 29 січ. – С. 4
  17. Сергієнко І. Бій під Крутами: подвиг чи жертвоприношення / І. Сергієнко // Вечірні вісті. – 2004. – 6-12 лют. – С.4
  18. Антончик Л. Крути – наша слава, наша історія / Л. Антончик // Укр. культура . – 2004. – №1. – С.36-37
  19. Пахолко О. Україна або смерть: з такими словами на вустах вмирали герої Крут / О. Пахолко // Експрес . – 2004. – 29 січ. – 5 лют. – С.13
  20. Молодь України. – 2009. – 29 січ. – С. 1,2 Непереможність Крут // Уряд. кур’єр. – 2009. – 29 січ. – С.1
  21. Лісовський В. Вони стали на захист Батьківщини : пам’яті героїв Крут / В. Лісовський // Шк. б-ка. – 2008. – № 12. – С. 43-45
  22. Маковицька С. Удар під Крутами / С. Маковицька // Україна молода. – 2008. – 16 лют. – С. 8-9
  23. Горобчук Б. Перемога українського духу / Б. Горобчук // Літ.

Євген Онищенко має рацію!

18.01.2017 22:30 Найвищий відсоток українців на території нашої держави жив триста років тому, а найбільше росіян -- перед розпадом СРСР Ця тема досі в епіцентрі бурхливих обговорень, відколи міністр культури Євген Нищук на одному з телеканалів зробив заяву, яка зчинила справжній скандал: "Ситуація, що склалася на півдні та сході, - це прірва свідомості. Ми так багато говорили про генетику на Запоріжжі, на Донбасі - це ж міста завезені, немає там ніякої генетики. Черкаси - славетний гетьманський Шевченків край. Місто Черкаси - наполовину завезене". За ці слова критики не перестають вимагати звільнення Нищука як “нациста”, а прихильники, навпаки, захищають його позицію. Мовляв, до чого тут нацизм - міністр говорив не про генетичну неповноцінність якоїсь частини громадян країни, а тільки про очевидний факт цілеспрямованої міграційної політики Москви. Але чи такий вже очевидний він насправді? Чи дійсно Росія свого часу змінювала етнічний і мовний склад наших міст, зумисне заселяючи їх переселенцями із своєї території? Наскільки значними були масштаби міграції? Усі нюанси цієї непростої теми ми обговорюємо з дослідником Андрієм Процюком. - Коли росіяни стали на нинішніх теренах України не випадковими гостями, а кількісно вагомою національною групою? Як змінювалося співвідношення двох національностей? - За даними історика Володимира Кабузана, який досліджував дані ревізій населення, на рубежі 10-х і 20-х років XVIII століття росіяни становили близько 1% населення українських земель, тоді як українці - близько 85%. Абсолютна більшість росіян зосереджувалася у малозаселеній на той час Слобожанщині, де вони становили 6-7% населення (у сучасних межах охоплює частину Сумської, Луганської, Донецької області та Харківської областей. - Ред.). Із середини XVIII століття вони брали участь у заселенні причорноморських степів, проте ця міграція масштабами поступалася українській. Загалом наприкінці цього ж століття чисельність росіян на українських землях оцінюють у 250 тисяч осіб, це 2,4% населення. У XIX столітті міграція з Центральної Росії на все ще малозаселені степові райони України посилилася. Серед мігрантів були і вільні поселенці, і робітники для новостворюваних промислових підприємств, і поміщицькі селяни, яких переселяли організовано. У 1850-х роках чисельність росіян сягла 458 тисяч осіб, або 3,5% населення. Наприкінці ж XIX століття частка українців (за методологією тодішнього перепису - україномовних) у населенні українських повітів Російської імперії знизилася до 73,8%. Натомість частка російськомовних зросла до 10,7%. Якщо ж рахувати у межах всієї сучасної території України, то у 1897- 1900 роках україномовні  становили 72% населення, єврейськомовні - 9%, російськомовні - 8,8%. Отже, лише на початку ХХ століття російськомовні стали третьою за чисельністю етнолінгвістичною групою на українських землях, а випередили вони кількісно євреїв вже після 1917 року. - Чому ж вплив росіян і російськомовних зростав непропорційно з їхньою часткою в суспільстві? - По-перше, вони зосереджувалися у містах, особливо великих. Серед російськомовного населення українських губерній у міських населених пунктах мешкали 42,3% проти 5,4% серед україномовних. По-друге, їм було створено незрівнянно кращі освітні можливості. Серед осіб з освітою, вищою за початкову, російськомовних було у 3,4 раза більше, ніж україномовних. А з розрахунку на душу населення російськомовні в Україні мали середню або вищу освіту у 23-24 рази частіше, ніж україномовні. Все це свідчить: русифікація під впливом російськомовної освіти та урбанізації на межі ХХ століття вже дуже активно провадилася. - Як змінила національний склад населення політика комуністів у часи СРСР? - Завдяки політиці коренізації (у нас - українізації), яку більшовики оголосили в перші роки задля свого закріплення у національних республіках, спочатку ситуація навіть трохи поліпшилася. Під час радянського перепису 1926 року вперше було поставлено поряд з питанням про рідну мову і питання про національність, тому частка росіян у населенні Української СРР з Кримом (10%) виявилась нижчою, ніж частка російськомовних за переписом 1897 року (10,7%). Притім росіяни серед міського населення були представлені ширше (25,1%), ніж серед сільського (5,6%). За мовою диспропорція була ще помітнішою -- російську назвали рідною 15,2% населення УСРР, при цьому серед міського аж 44,5%, серед сільського - 8,6%. Особливо високою була частка росіян і російськомовних у населенні великих міст у південних і східних округах. З 17 найбільших міст УСРР і Криму (з населенням понад 50 тисяч)  росіяни були найбільшою етнічною групою у 7 містах (Севастополь, Симферополь, Сталіне, Миколаїв, Луганськ, Одеса, Херсон, а російськомовні -- у 12 (крім згаданих, ще у Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Зинов'євську (згодом Кіровограді, нині Кропивницькому) та в Києві). Однак українізація, на відміну від подальшого зросійщення, протривала недовго. Із 1926 року і аж до розпаду СРСР неухильно зростала чисельність і частка росіян у складі населенні. - А як це відбувалося? Унаслідок чого росіян у радянський час в Україні стало значно більше, ніж було до того? - У 1920 -- 1950-х роках основним фактором став міграційний приріст. Незважаючи на поширену думку про завезення росіян переважно після Голодомору в села замість загиблих хліборобів, насправді левову частку міграційного приросту з Росії спрямовували у промислові міста Сходу. Там відбувалися неймовірні демографічні процеси! Наприклад, населення Маріуполя за 1926-1939 роки зросло у 5,4 раза, Запоріжжя - у 5,1, Макіївки - у 4,8, Донецька - у 4,5 раза. Темпи були такими що чисельність населення подвоювалась (!) кожні 5- 6 років. Утім це буде тільки півправди, якщо не сказати й таке: попри масове завезення населення з Росії, міграція з Центральної України у східні міста була не меншою. У більшості великих міст Сходу частка українців у 1926-1939 роках зростала навіть швидше, ніж частка росіян. Голодомор і колективізація посилили міграційні настрої села і  пришвидшили переселення українців у промислові міста Півдня і Сходу, зробивши їх більш українськими. Не за духом, але принаймні формально, етнічно. Наприклад, у Донецьку частка українців зросла з 26,2% у 1926 році до 41,2% у 1939-му, у Харкові - з 38,6% до 48,6%, у Дніпропетровську - з 36% до 54,6%, у Запоріжжі - з 47,5% до 64,6%, у Маріуполі - з 32,9% до 49,0%. Тобто, з одного боку, за 1926-1939 роки частка українців у населенні УСРР зменшилася з 80% до 76,5%, а з другого - частка українців серед міського населення зросла з 47,3 до 60,2%. - А як змінилася за цей час частка росіян? - Зросла з 9,2% до 13,5%. І протягом наступних десятиліть чисельність й частка росіян у населенні України далі зростала, сягнувши 1989 року позначки 22,1% (зокрема, серед міського населення 29,0%). Якщо порівнювати з початком століття (російським переписом 1897-го та австрійським 1900 року) чисельність українців зросла тільки на 77,1%, тоді як чисельність росіян - на 372,3%! Ще варто зазначити, що у XX столітті Україна остаточно перестала бути багатонаціональною, ставши фактично двонаціональною. Колись численні та впливові громади євреїв, поляків і німців майже зникли. Частка євреїв у населенні скоротилася з 9% на початку XX століття до 0,2% на початку XXI, частка поляків зменшилася з 4,4% до 0,3%, німців -- з 2,1% до 0,1%. - А як у підсумку виявилися розселеними ті понад 22% росіян, які 1991 року автоматично стали громадянами незалежної України? - У Криму і двох областях Донбасу, звичайно, їх було найбільше. 46% всіх росіян УРСР мешкало у цих трьох регіонах. У Криму вони становили більшість, у Донецькій і Луганській областях поступалися українцям 6 -- 7%, але, враховуючи тенденції останніх радянських переписів, років за двадцять після перепису 1989 року (тобто тепер) росіяни могли стати більшістю і у цих двох областях, у разі збереження тодішніх умов. Однак не Донбасом і Кримом єдиними... Традиційним місцем концентрації росіян були великі міста загалом. Рівень урбанізації серед росіян становив 87,6%, тоді як серед українців лише 60,3%. Згідно з даними перепису 1989 року у трьох обласних центрах (Симферополі, Донецьку і Луганську) чисельність росіян перевищувала чисельність українців і становила 71,6%, 53,6% та 52,4% відповідно. У Харкові та Одесі росіяни в 1989-му становили 43,6% та 39,0% населення. Близько третини росіян було зафіксовано у Запоріжжі, Миколаєві, Дніпропетровську та Херсоні. Близько 1/5 - у Києві, Черкасах, Кіровограді (нині Кропивницький), Сумах, Чернівцях та Полтаві. У решті обласних центрів росіян залишалося менше, мінімум -- у Тернополі (7,1%), Луцьку (11,9%) та Рівному (13,1%). Загалом у радянський період до України, здебільшого в міста, переїхали кілька мільйонів росіян (за даними того ж перепису 1989 року у Російській РФСР народилися 5,2 мільйона, або 10,1% жителів УРСР). - Очевидно, саме цим і можна пояснити, чому ми й нині чуємо мало української мови у центральноукраїнських містах, а у східних вона взагалі стала екзотикою? - Так, це справді важливий фактор. Однак річ не тільки у етнічних росіянах - приїжджих чи народжених вже в Україні. У соціолінгвістиці вважається, що в разі конкуренції двох мов, мова, використання якої потребує менше психологічних та фізичних зусиль, витісняє ту, для використання якої треба докладати більше зусиль. У СРСР, як і раніше у Російській імперії, для державної російської мови та її носіїв були створені тепличні умови, і перехід на російську у великих містах робив життя психологічно легшим. Як наслідок, міста не просто поглинали дедалі більше українців зі села, але й інтенсивно зросійщували їх. - І наскільки ж активно піддавалися зросійщенню українці? - Як індикатор зросійщення великих міст можна розглянути, скільки українців за переписом 1989 року назвали рідною російську мову та скільки росіян -- українську. У Симферополі серед етнічних українців 62% назвали рідною російську, у Донецьку і Луганську - 56-59%, у Миколаєві, Харкові та Одесі - 43-44%, у Херсоні, Запоріжжі, Дніпропетровську - 32-34%. Щодо столиці, то тут російську рідною назвали 21% етнічних українців. У Чернігові таких було 19%, у Сумах, Кіровограді та Житомирі - 11-12%. Найнижчі показники були у Чернівцях (9,0%), Черкасах (8,8%), Вінниці (8,5%), Хмельницькому (7,7%), Ужгороді (5,5%), Полтаві (5,5%), Івано-Франківську (3,3%), Львові (3,1%), Рівному (2,9%), Луцьку (2,2%) та Тернополі (1,1%). - А чи багато наших росіян вважали рідною українську? - Ото ж бо й воно! Загалом, українську мову у 1989 році назвали рідною лише 178 тисяч росіян, або 1,6% їх загальної кількості. Притім навіть визнання людьми української мови рідною аж ніяк не завжди означає, що вони нею послуговуються у публічних місцях чи бодай удома. Так звана “мовна ситуація” у містах була і залишається значно гіршою для української мови порівняно з російською. Андрій ГАНУС
Читайте більше тут: http://expres.ua/main/2017/01/18/223671-ukrayina-stavala-rosiyskoyu

"Азов" - зернення

  • +380 63 708 01 23
placeholder+imageМИ ПОЧИНАЄМО ЛЮСТРАЦІЮ

Тисячі загиблих на фронті та у вирії боротьби громадського сектору. Втрачені території, мільярдні борги. Неіснуючі економіка та соціальне забезпечення бідних. Деградована освіта та наука. Голодні смерті та імпотентна медицина. Це не результат бідності нашої країни, або ж неспроможності її потенціалу. Це не результат малоосвіченості народу або браку світлих голів. Це не результат апатії нації на події в самій країні. Це результат корупції. Це результат дії тих, хто останні чверть століття накопичував свої багатства руйнуючи економіку, закони, людські долі, а разом із тим виштовхував з країни тих, хто прагнули і могли працювати на її блага. Незаконні приватизації, «віджими», рейдерство, адміністративний тиск, та незаконні судові рішення й накази – зруйнували майбутнє нашого покоління та поставили Державу перед агресором та кредиторами на коліна. Продажні чиновники, судді та депутати не несуть жодної відповідальності за свої провини. Створена ними система кругової поруки утворила закритий стан людей, які живуть у своєму світі брехні, дорогих авто та ресторанів. Ініційовані громадськістю відкриті процеси, розслідування чи люстрації ні до чого не призвели. Рука руку миє.

Національний Корпус від цього часу бере на себе ініціативу проводити люстрацію чиновників, які призвели до руйнування нашої Держави. Критеріями відбору таких персон буде:

-наявність незаконних сум грошей або власності, що перевищують законні прибутки;

-дії, що компрометували персон і вказували на їхню несправедливість у прийнятті рішень, вчинення адмінтиску.

Джерелами виявлення таких осіб стануть:

-Незалежні журналістські розслідування;

-Матеріали офіційного декларування прибутків;

-Скарги потерпілих від доведених несправедливих дій.

Ми впевнені, що лише прямою дією нам вдасться виявити таких перевертней та засудити їх злочинну діяльність громадським методом та зупинити її назавжди. Ми розпочнемо витягувати звіра з лігва.