«Cвіт, що цвіте»

Як понівечать душу новини,

Уві сні, що мов нафта густий,

Мені сняться чужі домовини,

Та їх цвинтар, назавжди пустий.

Тиша крапає з дірки від кулі,

Знову стогне і плавиться сталь,

Дні теперішні рве на минулі,

А майбутні як битий кришталь.

Я збираю розбиті частини,

Таких ніжних та люблячих тіл,

Їх чекають подвійні хрестини,

Коли ляжуть на кахельний стіл.

Все на смак ніби квіти полину,

Від контужених мрій про любов,

До ножів у поранену спину,

Що кричить, вимагаючи кров.

І не видно цьому кінця-краю,

Лиш уламки будинків і душ,

Під залізним дощем я блукаю,

Серед жовтих, іржавих калюж.

І хоча навкруги лиш примари,

В серці жевріє мрія про те,

Що колись я залишу кошмари,

Знов побачивши світ, що цвіте…

Популярні приколи