On her way to work one morning
Down the path along side the lake
A tender hearted woman saw a poor half frozen snake
His pretty colored skin had been all frosted with the dew
"Oh well," she cried, "I'll take you in and I'll take care of you"
"Take me in oh tender woman
Take me in, for heaven's sake
Take me in oh tender woman," sighed the snake

She wrapped him up all cozy in a curvature of silk
And then laid him by the fireside with some honey and some milk
Now she hurried home from work that night as soon as she arrived
She found that pretty snake she'd taking in had been revived
"Take me in, oh tender woman
Take me in, for heaven's sake
Take me in oh tender woman," sighed the snake

Now she clutched him to her bosom, "You're so beautiful," she cried
"But if I hadn't brought you in by now you might have died"
Now she stroked his pretty skin and then she kissed and held him tight
But instead of saying thanks, that snake gave her a vicious bite
"Take me in, oh tender woman
Take me in, for heaven's sake
Take me in oh tender woman," sighed the snake

"I saved you," cried that woman
"And you've bit me even, why?
You know your bite is poisonous and now I'm going to die"
"Oh shut up, silly woman," said the reptile with a grin
"You knew damn well I was a snake before you took me in

Previously taken from stormfront.org

Today I walked round in my native town. I got tired of all this computer shit, studying, politic idiocy, etc... When I go for a walk somewhere I usually try to make some observations. And this time local people were my object of observing. I tried to analyse the tendency of my town's development in social and cultural ways. Well, yeah, I bought a bottle of beer to clear my mind :)) But that doesn't matter... So, what can I say... From one side I was pleased by what I witnessed. Some things have really changed through last years. And I can assure you that it's true because I lived here almost all my life. Unfortunately, changes are not always supposed to be positive. And that is the thing that upset me. I saw degradated people of different age. I see it in their behaviour, their words, their manners and even in their eyes. Absolute indifference, herd's mentality, ape's behaviour. They try to copy the crowd and persons whom they think are the best. But the problem is that they don't think at all, their thinking is primitive. I don't know why... May be because of the lack of education, information, upbringing, parents' attention... And as a part of a society and the state I became sad about this matter. It can be compared with watching of your friends dying and not only. A special feeling appears. A feeling of loneliness, hopelessness, fatality... slow death. I understand though it is natural, human is an imperfect organism and during its evolution he can progress as well as degradate. The last thing seems to be the one I saw today. I don't know whether it is a long term tendency or not. I hope it isn't. Actually the tendency is the main concept that matters. Will we cure by ourselves or may be we need help from someone? I am sure that strong people who have will power will "survive" and not become scums like many already are. Most people are those who move where the river flows and don't try to swim anywhere else. So, they will become (or even are) the victims of outer conditions which they don't resist. The natural processes will swallow them and spit as garbage. Even today I see a lot of human wastes in the streets. These people seem to be helpless to gegradation... they don't care much... just drink, eat, sleep and do things they want. But who am I to ask them to change something? Why should I care? Sometimes I want to tell: "Die, motherfuckers, you deserve it!" And at that moment I realise that I am a part of them like they are a part of me. I can't do anything about it, unfortunately. We're all tied by the ropes of laws, culture, genetics, etc. And these ropes hurt me, when my people die I feel pain, this pain drags me slowly to a grave also. I just hope those who are conscious, who wish to change it will have more power then the others who strive to become rubbish and go dead in many senses. Help yourself, help me, help us all. Be strong and try everytime you can... The saviours of my town, my country, mankind and thus yourselves... ourselves...

Таїна квіту

Скажи мені, хіба ж ти проти,
коли покличе мить свята,
перебороть дівочу цноту
і не ховать свої уста.


За покликом єства ще зрану
здійнять завісу заборон
і поцілунком полум’яним
комусь розтурбувати сон.


І хтось від радості проснеться,
і на твій поклик одізветься
і зробить перший спраглий рух.


І щастя у серцях розквітне
і знову майже непомітно
засяє сонечком навкруг.

АНТИПАСХА

(Из поэмы «Странник»)

Молчат об этом наши «лидеры».

Они от ужаса прокисли.

Обретена икона Гитлера

В селе Великие Харизмы.

Купались утром детки малые,

И вдруг в реке студено-чистой

Сверкнуло царственное алое,

И проявился лик Нациста.

Она всплыла ладьей языческой

Под наше небо голубое.

И лик – открытый и провидческий –

Сиял отвагой и любовью.

Оплечь – священные гаммадии

Нетленным светом золотились…

Из рук с водою ведра падали,

Старухи радостно крестились.

Шла детвора с иконой чудною,

И миру все понятней было,

Что время страшное и судное

Волною утра подступило.

И бабы все светились розово,

А мужики прямили плечи.

И все – умытые, тверезые –

Стекались к образу, как вече.

Икона вся горела влагою,

Горела солнцем и победой.  

И, как один, от счастья плакали

Все – от младенчика до деда.

Сбылось! Сбылось обетование –

Сокровище этногенеза –

Все, что хранили книги тайные

С времен древесного Велеса.

Явился Он, мессия пламенный,

Под русской ивою наивной,

Чтоб этот мир рукою праведной

Делить на правду и на кривду.

Во всю была погода летняя –

Златые дни и белы-ночи –

Ту Русь, святую и последнюю,

Своим дыханием упрочив.

В траву звезда слетала соколом.

А люд, презревший расстоянье,

Все шел зелеными проселками

На дивный свет солнцестоянья.

Все прибывало верноподданных…

И, тенью выстелясь по лугу,

Кружили тучи вертолетные

И горизонт смыкался кругом.

Сгущала тьму Москва далекая,

Тонула в страхе и веселье,

Блестя церковной позолотою,

Дрожа осиновою серью.

Багровых звезд неся проклятие,

Как смерть – от сумерек лилова,

Молилась темному распятию,

Не веря в Гитлера Живого.

Попы святили танки, бегая,

Считали судорожно прибыль.

И сталь ползла, летела, ехала –

Вся обреченная на гибель.

Неколебима синь высокая.

А бронь, нечестием кропима,

Замрет, пронзенная осокою,

И попаленная крапивой.

Taken from http://shiropaev.livejournal.com/

What is more important: to be the one whom everybody likes and accepts or the one whom you want to be despite the wishes of others? I remember the song with the words "To be different means to be always alone". So the question turns into the choice between loneliness and individuality. In most cases we have to sacrifice one of these things. The worse what can be imagined is when you don't achive both. At least that what happened to me. Well, I never tried to make a huge crowd near me but even that little circle of people around me always demanded certain behaviour which I couldn't often give. And I must say that after some time passes you realize that you are tired like hell from this lifestyle, you feel sick and wasted, life seems to be "going nowhere". May be that is the feeling of lack of self realization. Don't you think so? I do. It's similar to clown profession: he needs to make people laugh and happy, that is his aim. And during our life we act like clowns trying to make people around us feel good and like us, we need their appreciation and congratulations, to realize ourself as an important part of the company/society. Heck, just think a little, we strive to recognition, to hear someone say how smart we are and only then we feel good and enjoy the life. Otherwise one feels useless and depressed. That means we all are dependent from others, our life is in the hands of others.

But try to look on it from another point of view and you'll come to the gorgeous idea: we don't need it! We are who we are and there is nothing bad in being ourselves despite what others say. And I mean it, as my own experience tells me... no, even cries to me for last years "Send them'all to hell and do what you think is right". Yes, I will lose most of my previous comrades and many people will turn off from me in the future but, as a fact, it doesn't matter at all. If you friend told you to cut your arm or to turn into the dog for him, would you do it? No, because it is impossible. So why are you trying then? A man should be accepted like he really is and not like he tries to be. Avoid people who don't show their real face, ideals and views, who try to achive your sympathy by all means. Don't be a clown nor try to become a dog. Show mercy to your mentality...

“Long better to reign in Hell, than serve in Heaven.” John Milton.

Taken from here - http://www.draconian.se/band_anders.html

As you may know, there are many "national heroes" around in Ukraine who strive to beat the pure evil called nazism and fascism. So, the people should know their heroes by face...

Source - http://www.freewebs.com/propovidi

Чи задумувались Ви коли-небудь над тим, як відразу розпізнати борця з Українським фашизмом та расизмом? Ми провели наукове дослідження і визначили кілька характерних прикмет справжнього антифашиста, до яких, зокрема, відносяться: картава вимова, чорна (явно неукраїнська) фізіономія, нетрадиційна сексуальна орієнтація, схильність до проституції. Інколи всі ці прикмети справжнього антифашиста поєднуються в одній особі, а інколи антифашист стає носієм лише однієї з цих ознак.

Отож подивимося на найбільш відомих „українських” борців з расизмом, фашизмом та антисемітизмом.

                                                            Савік Шустер (національність: жид)                                         

 
Валід Арфуш (ліванець)

                                   Сандей Аделаджа (нігерієць)                                  

                                                                     Андре Тан (педераст)

                                                     Євгеній (Соломон) Червоненко (жид)

                                                                          Гепа Кернес(жид)

                                    Давід Жванія – „український” олігарх і не менш „український” політик

The list can go on...

Today I accidentally found a very interesting blog of the man http://shiropaev.livejournal.com/. He wrote many articles concerning politics mainly but most of all I liked his poems.

ОТСТУПНИК

Вадиму Штепе

О ты, восстанья Юлианова

Великолепная тщета!

Вернутся Савлы и Ульяновы,

И пошатнется красота.

В тени дубов умолкнут гимны

И смех танцующих наяд.

Убитый жрец и взятый Зимний

В цепи распада встанут в ряд.

Умрет де факто и де юре

Язык священных родников.

И лишь на миг безумный фюрер

Вернет поверженных богов.

Ликуйте всласть, галилеяне,

Рубите руки у богинь!..

Спокойным взором Юлиана

Простор истории окинь.

Мы возвращаемся из бездны,

Из строк, из камня, из литья,

Чтоб вновь вакхическою песней

Восславить солнце бытия.

Что нам – весна, то этим – скверна,

Позор, гниение и прах.

У нас Отступник значит Верный,

Поправший двойственность и страх.

I found this article in the newspaper. The name doesn't matter because I just liked the author's point of view... It is worth reading.

"...

Восени 1944-го в смертельній небезпеці опинилися саме ці категорії громадян “тисячолітнього райху” – на його терени вступили совєтські війська. Із низки причин від них можна було сподіватися найгіршого, і перші ж їхні кроки німецькою землею засвідчили: настав апокаліпсис.

Чекати на порятунок німцям не було звідки – за Берліном, на відміну від Москви, не лежали неосяжні простори з невичерпними природними та людськими ресурсами. Війну було програно, й дедалі менше людей воліли платити власними життями за продовження агонії мешканців райхсканцелярії. Марною справою ставала й боротьба за Фатерлянд, тепер антигітлерівські коаліціянти мали змогу зробити з нею геть усе, що їм заманеться. Але можна і треба було порятувати якомога більше німців від люті переможців. У перші місяці 1945-го цей замір об’єднав зусилля багатьох людей у райху – від рядових вояків до найвищих чинів армії та держави. Об’єднав усупереч позиції фюрера та фашистської адміністрації...

На шостому році війни німецький солдат уперше воював за свій народ у прямому сенсі цього поняття, безвідносному до ідеологій. Тепер червона армада мала 5-10-разову перевагу над вермахтом у людях, гарматах, танках, літаках. Попри це, німці трималися стійко, не раз переходячи в контрнаступ. Лише бої за Східну Пруссію тривали понад вісім місяців! Кожна виграна година означала порятунок від смерті, ґвалту, наруги, голодомору, сибірських таборів для тисяч утікачів. (Серед останніх були, звісно, й нацистські злочинці. Але на злочинців і в західних зонах окупації чекали суд і покарання, натомість “росіяни”, чехи, поляки тамували свою жадобу помсти суто геноцидними методами.) Безмірно перетруджені в боях вояки мусили ще й охороняти біженців, облаштовувати для них польові лазарети та пункти харчування тощо.

За роки війни моряки Крігсмаріне здобули не одну перемогу над сильнішим від себе ворогом. Проте найбільшим подвигом флоту стала його участь в евакуації німецького Сходу. Флотська артилерія стримувала наступ танкових і повітряних армад, допоки тривала посадка людей у цивільний транспорт. Потім відсіки бойових кораблів також ущент заповнювали жінками й дітьми. У морі на каравани суден чатували сотні небезпек – лише торпедні атаки українця О. Марінеско коштували життя майже десятьом тисячам мирних громадян. Попри це, підсумком “найбільшої рятувальної акції всіх часів” (Г. Беддекер) стало 20000 загиблих і... 2 млн. (!) успішно евакуйованих німців, порятованих із пекла завдяки професійності, відвазі та невтомності військових і цивільних моряків.

А як мужньо трималися німецькі міста-герої: Кенігсберг, Піллау, Ельбінг, Кольберг, Бреслау й інші! Деякі з них червоні наїзники не спромоглися здобути аж до настання тотальної капітуляції вермахту, попри те, що ті билися в глибокому тилу Совєтської Армії. Совєтські джерела подавали факти стійкого опору німців як вияви фанатизму та жорстокості нацистської верхівки, проте, не заперечуючи реальності того й другого, мусимо відзначити насамперед героїзм тисяч захисників німецьких твердинь – і героїзм, далебі, не ірраціональний і не безглуздий.

У ті трагічні дні подвиг спасіння був прерогативою не лише людей у погонах. Залізничники під прицільним вогнем виводили із загрожених міст ешелони з біженцями. Рибалки розмічали та підтримували льодову “дорогу життя” через затоку Фріше Хафф. Парафіяльні священики брали на себе непідйомну ношу опіки над численними утікачами, знедоленими й не раз деморалізованими; ризикуючи життям, вони захищали земляків від наруги “визволителів”. До акцій солідарності, опіки, спасіння долучалися тисячі простих людей, окремі функціонери НСДАП, СС, гестапо.

Ба навіть опинившись у пазурах ґвалтівників, не всі німці остаточно втрачали присутність духу. Під дулами автоматів вони молилися Богові та співали пісні про милу вітчизну, яку багатьом із них більше не судилося побачити. “Ми поїхали вантажівкою на товарну станцію залізниці, – згадує фрау Г. Романн свій від’їзд із Кенігсберга, – жалюгідна купка людей, у лахмітті й хустках, у руках – вузлики з ковдрами й іншими пожитками. Коли товарні вагони рушили, ми піднесли вдячні молитви Богові. Якими б великими не були страждання, значно більшою була радість – ми вирушали туди, де мешкають німці та правлять німці”. На цих мордованих чоловіків і ґвалтованих жінок іще чекав найбільший німецький подвиг – стрімка відбудова розгромленої, понищеної та обтяженої репараціями країни.

..."