"Брати"...

Даний матеріал є особистою думкою автора. Погляди, тлумачення та наведені висновки є власним суб'єктивним поглядом на висвітлену тему. Автор стоїть на засадах вільного висловлення власного бачення реалій, що склалися, кожною небайдужою людиною. Матеріал не має на меті розпалення ворожнечі чи міжнаціональних суперечок та спрямований на захист української державності та рівності у стосунках між суверенними державами на принципах взаємоповаги та розуміння.

...Я порубав зелень, як червоний комісар мешканців українського села...

Пристрасті, що вирують навколо цих слів, ось уже кілька днів перебувають на перших шпальтах ЗМІ країни.

Здається ще трохи і хвилі обурення, гнівні виступи та погрози набудуть матеріальних форм і щось таки трапиться: комусь може в пику дадуть, а може буде офіційна нота МЗС, а може ще щось...

Насправді це – омана. Нічого не буде. Життя й далі продовжуватиме свій невпинний плин, перемелюючи все на примарне борошно історії.

Так звані "брати" з півночі наввипередки "люблять" Україну, вдаючись все до нових епітетів та невтомно "покращуючи" й без того доволі крихкі та натягнуті стосунки між країнами.

Знаєте, стосунки між українцями та росіянами є доволі неоднозначними, а назвати їх дружніми, чи то, пак – "братерськими", може хіба що людина не сповна розуму.

Вся історія стосунків цих двох народів складаються з гноблення одними, та впертої, а подекуди й відверто героїчної боротьби інших за власну свободу.

Жорстоке нищення української мови, відверте глузування над традиціями нашої держави, повна зневага до вихідців з України, періодична окупація – ось неповний перелік "дружніх" проявів північних сусідів.

Зараз чи не на кожному кроці як у віртуальних мережах, так і в повсякденному житті лунають заклики до дружби-єднання з "братами". Мовляв, мови схожі, всі слов'яни та й жили ж разом сімдесят років...Наче й не було кривавих воєн, голодоморів, русифікації та винищення до ноги цілих регіонів на українських теренах. Історія, мабуть, не знає подібних проявів "любові та братерства", ну, хіба десь в африканських нетрях...

Щодо закидів на кшталт "Хто старе згадає...Українці теж не янголи..." відповім – історія не знає припущень та здогадів, а ґрунтується на фактах. А усвідомлення того, що було насправді, не нав'язаних міфів породжує відповідне ставлення до "братів".

Ну взяти б, припустимо, хоча б новітню історію – роки української незалежності. Прикладів "братерства" - безліч. Україна віддала свій ядерний арсенал (третій за потужністю у світі!) Росії в обмін на запевнення щодо "...визнання цілісності України, недоторканності її кордонів та надання конкретної матеріальної допомоги в разі потреби...". Відповідні підписи та ратифікація угоди на міжнародному рівні... А що ми бачимо в реальності?

Йдемо далі. Україна віддала свій Чорноморський флот (за винятком кількох старезних іржавих посудин) в обмін на все ті ж обіцянки допомоги та дружби...Підписи, ратифікація, потискання рук...

Ще факт. Ніде, в жодній країні світу, напевно, мова "національної меншини", котрою офіційно визнано росіян, що мешкають на території України, не є в такій пошані та ще й з претензіями на другу державну (з подальшим, можна не сумніватися!, витісненням та максимальним знищенням української мови). Та ще й лунають невдоволені вигуки щодо "українізації". Такого нахабства годі й шукати!

А чого варті т.зв. Харківські угоди: віддати частину території на 25 років за якісь примарні поступки у вигляді "зниженої" ціни на газ, що є вищою за світову...Мені просто важко добрати слів. Інакше, як злочинними діями це не назвеш. А що у відповідь?..

А у відповідь: періодичні молочно-сирні війни з повним не допуском якісної української продукції, територіальні претензії (Тузла, підбурювання до створення ПіСУАРу), тотальна русифікація медіапростору країни, відверто шовіністичні висловлювання офіційних осіб державного рівня, різноманітні провокації на кшталт Мильного союзу, спільної експлуатації ГТС, насадження на керівні державні посади України варягів з білокам'яної за повного потурання "української влади", те саме кепкування над українською мовою та культурою на офіційному рівні (пригадаймо, хоча б, нещодавні висловлювання про Шевченка, постійні провокаційні заяви в російських медіа), а тут ще й Ваня відзначився! Це ж треба, яка прикрість!..

"Брати"! По-іншому й не скажеш. Тут навіть сліпий би побачив, а глухий – почув всі побажання та "дружні" прояви.

Щось не вельми скидається на любов, скоріше на примус, та ще й відверто агресивний. І хай не співають оди захисники "братерства" про дружбу та розуміння. Милість під прицілом кулемета – я б це так назвав. Брати так себе не поводять. Та й нема в нас спільних коренів, оскільки українці вирізняються толерантністю, гостинністю та працьовитістю, а от північні сусіди – з точністю до навпаки та ще й агресивністю до всього.

І нехай нікого не вводять в оману солодкі промови про родинні зв'язки по обидва боки кордону – північні "брати" на них не зважають в своєму імперському пориві й швидко знехтують ними в разі нагальної потреби. Бо на людські почуття в тій країні ніхто ніколи не зважав.

За такої ситуації, що склалася на даний момент, ми – не брати. І ніколи ними не були й не станемо. Радше – злісні сусіди, та й то, до таких спиною не повертаються...

Однак, дозволю собі висловити надію на те, що суперечки будуть подолані, а політичні інтриги не стануть на заваді у стосунках між українцями та росіянами. От тільки коли це станеться і чи станеться взагалі...

З повагою.