Сумно.. сумно... байдуже.
- 21.03.07, 11:28
- СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ
І лиш дощ, що змивав силуети з вікна
Відносив думки невідомо куди.
Хтось стояв і дивився як зникала земля
Під шаленим потоком води…
Дощ зривався з небес і летів у долоні,
І холод пронизував аж до кісток.
Кров без упину била у скроні,
А душа вже летіла до самих зірок.
Вода, набираючись сил, вимивала
І відносила землю прямо з-під ніг.
Вона часом плакала, часом сміялась,
Вода лоскотала і нищила їх.
А краплі усе розбивались об тіло,
Кололи, як сотні розлючених бджіл.
Та залишитись тут, на одинці з грозою хотілось
І зникнути серед холодних весняних дощів…
Відносив думки невідомо куди.
Хтось стояв і дивився як зникала земля
Під шаленим потоком води…
Дощ зривався з небес і летів у долоні,
І холод пронизував аж до кісток.
Кров без упину била у скроні,
А душа вже летіла до самих зірок.
Вода, набираючись сил, вимивала
І відносила землю прямо з-під ніг.
Вона часом плакала, часом сміялась,
Вода лоскотала і нищила їх.
А краплі усе розбивались об тіло,
Кололи, як сотні розлючених бджіл.
Та залишитись тут, на одинці з грозою хотілось
І зникнути серед холодних весняних дощів…