Коли світ виявляється чимось незграбним, Коли в ньому ти просто частина себе, Він здається великим, здається масштабним Так, ніби, ніколи він не пропаде. Ти проходиш по ньому з кутка у куток, Руку вгору піднявши, торкаєшся стелі, А на виході з нього іржавий замок, Що тримає вмуровані двері. І доволі там світло, хоча вікна закриті, Доволі просторо, хоча метр квадратний Не найширше, що є в цьому сірому світі, Він не найкращий, хоча досить ошатний. Ти стоячи спиш і мрієш про небо,...

Читати далі...

Я стою і дивлюся на дощ... Навколо мене снують люди, а я стою і дивлюся на дощ. Мені нікуди поспішати: поїду – на наступній зупинці намокну поки дійду додому, ні, краще залишуся тут стояти. Прохолодно. Та мені, здається, байдуже. Я, стоячи, майже в центрі міста, поміж сотень людей, стою, ніби сам... Мені все рівно, хто куди йде, куди поспішає... я стою і дивлюся на дощ... Ми маємо щось спільне в цю хвилину... ми маємо щось і це нас об’єднує у прагненні існувати. Ми обидва приречені. Зникнути...

Читати далі...

Колись, для мене ти була усім, Колись, я бачив небо у твої очах, Колись, на тебе я молився в ніч І потонути хтів у твоїх снах… І я ж тобі казав, що ображатися на тебе я не вмію… І я ж тобі казав, що ти була моїм життям! Та не повірила, сказала: "Ха! Ти мрійник!" А я всього лише тебе кохав… І часом так нестерпно і так болісно бувало, До того сумно, що не вірила так вперто! Як божевільне, серце в грудях калатало І часом так було, що я хотів померти… Та, врешті-решт...

Читати далі...

Вона сказала б "Так", якщо б я її запитав. Та я цього не зробив, не зробив першим. Вона сказала б "Так", якщо б я спробував, та я навіть і не думав про це. Дивно, та це вона мені розповіла. То було доволі смішно, ні, то було досить відверто. А я... я просто бовдур. Якщо чесно, то я був дуже навіть не проти . Але така думка мені не приходила, я вважав, що це неможливо... Та ні, знаючи її, я взагалі то й не думав про це. Я навіть не здогадувався... Смішно, але ,коли вона це...

Читати далі...

Представь, что позади те дни, Которые делили с нами ссоры. И все плохое тоже позади За непреступным каменным забором. И что прошли дожди и солнце светит, Согревая нас, гуляющих в саду. И маленький Амур те прямо в сердце метит, Любви свою пурпурную стрелу... Ну, как же так могло случиться, Что все исчезло под весеннею грозой?! И неужели никогда не возвратишься, И никогда не будешь ты со мной?.. Вот скоро уж тот день, как ты уедешь, Как навсегда исчезнешь из моей судьбы, И я...

Читати далі...

Тебе ще змалечку учили Вірить в Чудо, вірить в Бога. І все життя тобі казали, Що в тебе теж свята дорога. Ти свято вірив в те, що вільний І сподівався на удачу. Ти вважав, що все є спільним, Та в дійсності цього не бачив. “Ти обраний!”: тобі казали. І як не дивно, ти повірив. І до ніг тобі упали Лише для того, щоб ти вірив. Вони молилися на тебе, Гріхи просили їм простить І, сподівалися, що небо Захоче їх благословить. Ти був засліплений бажанням Допомогти усім на...

Читати далі...

Кохання приходить під ранок, Посміхаючись сонцем тобі у вікно. Кохання полюбляє світанок, П'янкий і солодкий, як добре вино. Кохання не змушує тебе йти, Воно лише вказує шлях. Кохання не пише романтичні листи, Не лишає помаду на твоїх вустах. Воно дарує тобі лише мить, Аби ти обрав собі мрію, Часом, змушує серце боліть, Та завжди залишає надію. Кохання зникає під ранок, Посміхаючись тихо тобі у вікно, Кохання полюбляє світанок, Та не тих, кому всеодно.

Нічого не варті три звичних слова Скільки їх не повторюй знову і знову. Лиш пустий набір букв із алфавіту, Лише набір букв на якійсь із мов світу. Коли то для тебе лише декілька слів, Коли за ними немає давно почуттів І, коли нема сенсу щоб їх повторити Знай, ти забув, що значить "любити"! Ти забув, чого варті ніжність і ласка, Пусті є для тебе "пробач" і "будь-ласка". Щоранку цілуєш і кажеш "кохаю", А насправді нічого вже не відчуваєш...

Читати далі...

Я люблю сніг... Люблю дивитися як він падає... Коли його не підганяє вітер, коли він спокійно, без поспіху спускається на землю. Люблю, коли навколо повна тиша, коли чути як сніжинки вдаряються об землю, коли навколо ні душі і ти, заплющивши очі, повністю заглиблюєшся у плин часу... Тепер тебе вже навіть час не турбує, ти просто стоїш і слухаєш тишу. Як же це прекрасно! Це неймовірно! Повітря огортає тебе невидимим полотном, сніг надає відчуття невагомості, а тиша... вона поглинає тебе, твої...

Читати далі...

Здається, забагато наді мною неба, Занадто часто я дивлюсь на зорі. Заплющу очі – згадую про тебе І відпустити все не вистачає волі… Усі емоції вкладаю у вірші, У них пишу усе, що відчуваю. І все, що зараз в мене на душі – Це страх, що я тебе втрачаю… Я розумію, що не все так просто, Ти досі озираєшся назад. Для тебе то все дуже є серйозно, Та пам'ять, часом, найстрашніший кат. Буває так, що хочеться кричати, А інколи, замовкнути на вік. Дозволь мені твій біль забрати І...

Читати далі...