Знаємо шалені ігри з револьвером біля скроні... Шось подібне діється на вулицях Івано-Франківська.
Тільки що зустрів старого знайомого, який крокував із жінкою попри стіни старих будинків по неприбраним від снігової каші тротуарам. Кажу "Богдане, Маріє, що то ви все під ноги дивитесь? А догори підніміть очі, там звисають з дахів брили льоду та снігу. От впадуть та заб"ють."
Відповідь здивувала :" Тож не всіх вбиває..."
Дивний наш менталітет: аби ноги не змочити, а те що може нагла смерть забрати - то всі під богом ходимо...
Люди вже втомилися нарікати на недолугих комунальників з ЄРЦ,які збирають гроші, незрозумілим чином через завищені тарифи та "договірні по дерибану" кошториси розтринькують нашу квартплату. А на питання : Хто відповість за безпорядок? -одна відповідь: А ми тут не при ділах! Ми не винні! Самі винуваті! Платіть гроші ще більше, ось тоді...
За годину прогулянки сонячним містом бачив 3 падаючих брили снігу, вітався з губернатором, обійшов 4 місця обвалу на тротуар штукатурки з під дахів старих будинків.
Тож оказується із відлигою, не тільки нищаться дороги, але і конструкції будинків.
Люди, будьте обережні. Ніхто за вас не подбає, окрім вас самих...
Але Бог добрий! Зателефонував на 103, де порадували: жодної травми від обвалі сьогодя не було.Навіть на аварії по місту не виїжджали.
Ніхто не знає своєї долі. Тому, коли бачиш чуже горе, серце переймається, рука тягнеться подати… Бо може і самому прийдеться в горі збирати пожертви…
Якщо колись бідолаги стояли з протянутою рукою, то у вік прогресу винайдено інший спосіб. На контейнери наклеюються прохання про допомогу, краще з фотографією, і розставляються по торгових точках, де люди отримують здачу. Маючи у руках гроші тяжко відмовити, та ще коли на тебе дивиться дитина у біді… З точки зору як психології, так і маркетингу - сильний та безвідмовний маневр. Навряд чи до такого може додуматись нещасна мати. Але знайшлися різні люди, які постворювали фонди, компанії, уточнюю – БЛАГОДІЙНІ. А чого такого, кажуть: і дітям допомогають, і себе не обіжають. Бо тож треба і кольорові принтери закупити, і пластмасові бокси поклеяти, на бензин потратитись, щоб розвести і потім обїжджати – пожертви збирати, тож і не духом єдиним живуть організатори…
Поки ото писав, згадав жінку колишнього президента Катерину із її прожектом дитячої лікарні … у майбутньому… та зниклими пожертвами… у минулому…
27.02.2013
15.03.2013
Ці фотографії зроблені в одному з торгових центрів Івано-Франківська. Не важко помітити різницю.
У першому випадку фотографування мене було оточено охороною і досить таки серьойзно її начальником запропоновано витерти знімок, бо фотографувати дозволено тільки із відома директора. Журналістське посвідчення не подіяло. Тільки мої реальні дії по супротиву та набирання номеру виклику міліції зупинили вже відомий сценарій із затяганням у підсобне приміщення…
Чере два тиждня якось навіть не здивувала зміна кількості скриньок на пожертви. Ніхто вже не заважав знімкувати. Навіть пояснили, що зменшення кількості сталось після перевірки існування та законності дій збирачів…
Гріх заробляти на людській біді…
Акцію щодо недопущення шахраїв-мародерів до пожертв на портеби знедолених активісти горомадської організації «Голос» проводять постійно. Цією публікацією запрошую до дій небайдужих.
Грачи: Ну, прилетіли? А де ж весна?
Всю ніч та весь день не перестає падати сніг. Мабудь це останній подих зими..
А потім пригріє сонце і знов повінь...
З одної сторони, добре, що змиє весь бруд та сміття, а з другої, погане, - куди змиє.
Земля одна на всіх.
А то показують на проплачених каналах як юрба із 7 чоловік ломиться у сільську хату і переляканій бабусі тикають і тикають пальцями у щилини димаря та розхитані шибери... Називають це голосно КОМПЛЕКСНИМ ВІДПРАЦЮВАННЯМ ... І це задіяні офіцери зарплати отримують, харчуються, доїжджають за бюджетні кошти і думають , що цей репортаж будуть дивитися одні дурні ...Якась показуха! А люди гинуть. А хто відповість зе це? Дармоїди перед дармоїдами, догану отримають... Є ще і Божий суд.
Тільки що прочитав вірш нашого генія "Розрита могила". Серце рвуть і сьогодня його слова:
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Як почув цю новину, перше що подумав - провокація. Але не знайшов жодного спростування..
Раз так, то буду звертатись до Кличка його мовою, по простому, як у спорті
Тебя Виталя понесло... вернее твоих мордоделов.
Виталий, лицо теряешь. Тяжело будет смотреть в глаза тем, кто пошёл за тобой ...
Политика - не твоё!
Почему спортивную лицензию не сдал? Не знаю, что там насчет спорта, но пламенная любовь к демократии и горячий патриотизм по-прежнему не мешают тебе, Виталий, платить налоги Германии?
Лавры мученика типа Власенко снятся?
А 8 марта - народный праздник.