(хвілосовсько-поетичне есе)

…Майдан. Перед обеліском побудовано красивого ешахвоту, затягненого файним чорним сукном. Ешахвота зроблено з деяким нахилом у бік Майдану, аби він вповні проглядався з землі публікою. Скляна стіна «Глобусу» за обеліском для контрасту затягнена яскраво-червоним. Перед ешахвотом по сходинкам шпацерують два-три оркестри в уніформах, синхронним виконанням безсмертного хіта Шопена розважаючи публіку. Дівчата-барабанщиці високо задирають чудової форми ноги. Вздовж проїзної частини Хрещатику стоять парадно вдягнені поліцаї, аби до страти ніхто з присутніх не розірвав засуджених, бо все має відбуватися суворо за законом. Поліцаї стиху бздять, бо на більшість з них вже ведеться слідство. Жовтувато-зеленкувата хмаринка впевнено тримається над поліційним кордоном.

Публіка з дітьми, яскраво та святково вдягнена, прогулюється вільною від екзекуційної команди частиною Майдану, очікуючи головного номеру програми. Серед натовпу клоуни жваво гендлюють макетами гільйотин, шибениць, «залізних дів» та ляльками, що зображують членів ЗЕкоМанди, і які призначені для розважально-навчальної страти на гільйотинному та шибеничному макетах. Верхні поверхи оточуючих будинків заповнені глядачами, викупивши ми право дивитися всю церемонію без перешкод, зверху. Їм пропонують потужні монокуляри, біноклі та напівпрофесійну відеозаписуючу апаратуру в оренду по казкових цінах. Дівчата, вдягнені в національні костюми, на великих тацях розносять халявне пиво в сувенірних кружках, які публіка вільно забирає додому на пам’ять про величну подію.

Тим часом оркестри припиняють шпацір і, під веселі мелодії, уходють з Майдану, пританцьовуючи румбу. А з боку Бесарабки наближається зловісний гуркіт литавр та великих барабанів. Гуркіт стає все ближчим та все жахливішим, в ньому все краще пробиваються загрозливі ноти, які закликають до демократичного насильства та загальної радості. Невдовзі на Майдан виходять рівні колони вдягнених у чорне барабанщиків, на головах яких бовваніють красиві крисаті червоні капелюхи. Під капелюхами вони роблять суворі обличчя і, дійшовши до Будинку профспілок бруківкою Хрещатика, обертаються кругом та завмирають. За ними на великому візку-платформі везуть засуджених.

На засуджених – красиве яскраве кловунське вбрання, розроблене спеціально для цього випадку найкращими вітчизняними кутюр’є за прозорим конкурсом. У кожного з засуджених до коміру прив’язано велику гарну повітряну кулю, наповнену гелієм, що на ній написано прізвище злочинця. В заздалегідь розданих програмках страти навпроти кожного прізвища – стаття Кримінального кодексу, за якою засуджено цю особу та короткий перелік скоєних злочинів. Візок зупиняється навпроти ешахвоту.

Барабанщики вибивають короткий, але грізний дріб, під який засуджених зводять з візка та ведуть безпосередньо на ешахвот. Засуджені гучно ридають, але покірно йдуть по застелених зеленою ковровою доріжкою сходах на поміст.

Доки оркестри розважали публіку, підручні ката розставили на ешахвоті знаряддя для катувань нестерпних та нестримних, та знаряддя страти, як то красиву, оповиту гірляндами польових квітів шибеницю, прикрашену червоними та чорними трояндами колоду для декапутації, залізні стовпи для спалення живцем з притасованими до них кайданами та залізними ж нашийниками, навколо яких дбайливо застелені асбестові килимки. На окремому стовпчику висить скринька з книгою скарг для засуджених, якщо часом комусь не сподобалася страта.

Коли засуджених шикують на помості ешахвоту, під виконання на барабанах мелодії про крейсер «Варяг» виходить кат. Він – понад два метри на зріст, у шкіряних штаняк, у шкіряному фартусі а на голові в нього глухий червоний капюшон з дірками для спостереження за жертвою. Засуджені тремтять, стогнуть та пускають гази, хмарки яких розгоняються ароматизованими лавандою струменями потужних вентиляторів, прихованих під ешахвотом. Кат проходиться і дбайливо оглядає всі знаряддя, підготовані його помічниками. Переконавшись у їхній відповідності поставленим завданням, кат стверджує роботу помічників і на ешахвот виходить глашатай, у якого в руках великий звиток пергамену з провинами засуджених.

Музика, барабани та гомін над Майданом замовкають. Тих з публіки, хто не може зупинитися з розмовами, швиденько заспокоюють, обережно та акуратно пиздячи у сонячне сплетіння. Коли Майданом опановує тиша, глашатай добре поставленим баритоном оголошує вирок засудженим та уходить з ешахвоту. Тоді до справи приступають святенники різних вір та конфесій, які були запрошені засудженими. Головного ж фігуранта висповідує колишній генеральний директор вже розігнаного телеканалу «1+1». Тим часом перед ешахвотом проганяють юрбу родичів засуджених, які у пориві розкаяння бичують себе дев’ятифостими канчуками. Спеціально навчені люди слідкують за тим, аби розкаяння було щирим та міцним.

Після сповіді ватажок засуджених просить ката поцілувати лисого, що є для нього ритуальним дійством. Кат дозволяє.

Потім засуджених по одному підводять до краю ешахвоту, аби вони могли попросити прощення у людей, а перед промовою дають засудженим подихати гелієм, аби голоси звучали прикольно. Така фішечка викликає шаленого сміху в натовпі. Люди регочуть та вказують пальцями на засуджених. Тих, хто викрикує нецензурні слова на адресу страчуваних, пиздять тіж самі спеціально навчені люди. Найбільш активних прибічників насильства виводять за межі Майдану і там вже пиздять ногами. Бо серед натовпу – багато жінок та дітей, тож треба зберігати революційний спокій, незважаючи на будь-які спокуси. Таким чином проводиться виховна робота серед населення. Після кожного прощального слова, помічник ката ножицями перерізає нитку, що з’єднує комірця засудженого з повітряною кулькою і кульки швидко зникають у безхмарній небесній височині.

Коли всі засуджені страчені згідно за вироком щодо кожного з них, ешахвот завалюють шинами та запалюють. Настає вечір, і під природнє освітлення на Майдані починається народне гуляння. Дітей розвозять по домівках, тож можна вільно матюкатись на адресу страчених та плясати гопака й метелицю.