Радійте, людіє!

7
І омріяний добробут
увійде до хати;
Усміхнеться сивий тато
і старенька мати;
Син повернеться додому
ратних справ героєм…
Світ прозріє, скаже: «Слово –
то єдина зброя!
Зброї іншої віднині
не хотімо знати!»
Сліз не мають витирати
батько і мати
За загиблими синами…
Досить горя в світі!
А початок змін – із себе,
так – з цієї миті.
8
Бо антихрист не дрімає,
скрізь володарює;
Гордовитих, злих і хтивих
він завжди вполює,
І оберне в свою віру,
так завжди буває…
На жаль, псевдохристиянство
все це покриває;
Чи так зване православ’я
на чолі з Кирилом,
Чи всіляке вірування,
але то все – мило…
Бо замилює всім очі,
істину ховає,
А само її, напевне,
взагалі не знає.
9
Два менталітети в світі
склалися давно:
Східний, західний… От тільки
проросло зерно
Двох світоглядів цих різних
поєднавши в собі.
Це зерно Посланець Божий
ніс в своїй особі.
10
Та дві тисячі вже років
з тих часів минуло.
Розуміння Його Вчення
майже оминуло
Навіть вірних християн
у цілому світі;
Не дались до виконання
навіть Заповіти.
11
Черга Посланця нового
прийшла в сьогодення;
І нарешті розуміння
Аватари Вчення
Набуло в слов’янських землях
обрисів реальних;
І про теє розуміння
сказано в Писанні,
Як про Друге вже Пришестя
Аватари світу,
Що нам всім приніс давно вже
Нові заповіти.

68
Аватара вже чекає,
прапор розгортає;
Код Ісуса майоріє,
обраних збирає.
69
Час і наш настав нарешті
вибір свій зробити,
Бо від цього вже залежить,
як ми будем жити.
70
І який ми світ нащадкам
залишити зможем;
Та по іншому не буде –
правда переможе!
71
Бо в тій правді – слово Боже
і Його завдання;
Аватара з нами, браття,
шле свої вітання,
Та до нового двобою
знову закликає;
Тож антихриста нарешті
ми тепер здолаєм.
72
Та якщо положем тіло,
душу збережемо,
Бо герої не вмирають;
ми для них окремо
Храм величний побудуєм
і пісні складемо,
В котрих велич сили духу
нашого народу
Всьому світу міць покаже
козацького роду.