Скорочений курс Всесвітньої історії ч.5

Ворога не довелося довго шукати. Кістінтинопіль був багатий, тож підходив на цю ролю майже ідеально. Свентислейв зібрав бригаду, до нього приєдналися ще пацанчики з різних районів, тож військо сталося велике і Свентіслейв рушив у похід.

Але злюща відьма баба Хельга і тут спромоглася всрати синові турне. Оскільки вона була християнкою, то настучала своєму одновірцеві – імпірадурю Кістінтинополя – що Свентислейв йде того пиздити. Імпірадурь перебздів та теж підтяг до мурів столиці дохєра війська, аби відбити навалу лисичан. та Свентислейв не пішов одразу ж на Кістінтинопіль. Він зайшов до Булгарії Дунайської, аби попити там портвейну (бо саме болгари винайшли процес виробництва всесвітньовідомого портвейну «Три Топори»), пожерти винограду та персиків. До того ж Свентислейв полюбляв болгарську кухню та не раз жалкував, що помідори та кукурудза ще не були завезені до Старого світу.

Тож доки лисичани віджиралися по шинках та піцеріях Булгарії, кістінтинопільському імпірадурю увірвався терпець і він сам рушив на Свентислейва. Сам імпірадурь мав лагідну та добру вдачу. Він не вбивав всіх полонених, лише кожного десятого. Найкращих з  полонених імпірадурь звелів забирати в рабство, а всіх інших піддавав різним тортурам виключно з природньо властивому йому гуманізму. Ім’я цього імпірадуря походило від його найулюбленішого вислову: коли він десь стукав до двері, а його запитували хто там, то імпірадурь весело відповідав «Це ми з хуєм». Ото ж його так всі й звали – Цемизхуй.

Військо імпірадуря пройшли на долини Булгарії та кинулося на лисичан, що вештались там по рюмочних. Лисичани вчасно побачили те військо і були приємно здивовані багацтвом ворожих вояків. Навіть не потребуючи команди, вони контратакували кістінтинопільське вояцтво і добряче надерли дупи вдягненим у коштовни лахи ромеям. Після битви лисичани грабували трупи забитих дня три, а дограбовували вже місцеві, бо лисичани забирали лише гроші, гайки-ланцюжки-бранзулєткі та золоті зуби, тож залишалося ще багато чого, що можна було б пристосувати у домашньому господарстві. З того часу й пішов крилатий вислів про мечі, які треба перекувати на орала, бо мечів був надлишок, а ось лемехів до плугів булгарам не вистачало.

Імпірадурь знов зібрав військо, до якого насильно збирав амністованих зеків, міських та сільських п’яничок. Доки його тренували та відучали від бухла, з азійських теренів підійшли досвідчені вояки, які по тайних гірських проходах вдерлися до Булгарії та напали на мирних лисичанських туристів, які проводили свої відпустки по болгарських пляжах та різних історичних місцях. Лисичани не чекали такої підступності, але швиденько прийшли до тями та збіглися до купи й дали бій знахабнілому ворогові. На жаль, кістінтинопільске військо отримало підкріплення зі свіжо підготованої піхоти, тож імпірадурські вояки чисельно значно перевищували лисичан. І хоча багато з кістінтинопільського війська були поганими бійцями, але їх було просто дохуя. Тому треба було звалювати з тієї Булгарії Дунайської та потім прийти зі свіжим військом.

Свентислейв, побачивши таке блудство, вирішив дати останній бій, аби залякати супротивника та відбити в нього бажання переслідувати відступаючих лисичан. він звернувся до свого війська з короткою, але гарячою промовою: «Братва! Ось тут вирішується доля як лисичан, так і Лисичанська. Тож покажемо клятим ворогам, як вміють пиздити у нас на районі. А якщо нас усіх повбивають, то не нам стидатися цього – хай ворогу буде соромно, що він нас задавив самою масою, але не вмінням. Мачі казлоф!» і з войовничими вигуками кинувся на ворога, а за ним і всі лисичани. Битва йшла весь день та всю ніч, на другий день вирішили зробити перекура та хоч щось пожерти. Заодне, трохи прибрали побитих та ранених. Лисичани поклали своїх покійних на вогнища та спалили їх, а біля вогнищ в жертву загиблим були принесені всі захоплені полонені. І це була не жорстокість, не релігійний фанатизм, а тільки ділова необхідність, бо не було кому займатися тими полоненими. Побачив імпірадурь військову доблість лисичан та їх рішучість у досягненні поставленої мети, і всрався.