Скорочений курс Всесвітньої історії ч.4

Але зла та лиха баба Хельга замислила помститися деревлянам, та оголосила конкурс серед їх паханів на свою руку та трон кагана Лисичанської (зараз її чомусь називають «Київською») імперії. Ті йолопи, розвісивши вуха, ломанулися до Київа з усіляким коштовним барахлом – хутрами, медами, напизженим незаконно бурштином у копанках, пивом та салом. Зловісна баба Хельга ласкаво їх прийняла та разом із кораблем, на якому приплили всі ті недолугі деревляни, кинула до спеціально викопаної ями та спалила їх разом із кораблем нах. Що зайвий раз стверджує теорію великого мислителя античного лисичанського світу, Інгвара Берк-Уту, що у жінок (навіть лисичанок) бурхливі емоції найчастіше беруть верх над холодним розумом. Бо нахєра було палити гарного корабля, який можна було б продати чи зміняти на сало та горілку. З корінними ж деревлянами надалі злюща баба Хельга вчинила взагалі жахливу річ. Вона зібрала бригаду, підійшла до древлянського райцентру (поселення міського типу) Іскоростень та забажала данину. Але, якщо завважити, що помста жінки – це найжахливіше, що може бути у світі окрім великої кількості понаїхавших з громадянськими правами, то данину вона схотіла дивну, незрозумілу та взагалі халявну для деревлян. Зла мстива баба Хельга взяла ту данину пташками, що жили під стріхами іскоростеньських хат. Але на цьому вона не заспокоїлась, тож взяла пташок, що кублилися й під стріхами райради, будинку древлянської культури, райвідділу іскоростеньської поліції та інших громадських будівель, окрім складу товарів районної споживацької спілки.

Зраділі від такої халяви деревляни виплатили цю данину, а зла й брутальна баба Хельга звеліла поприв’язувати до пташок фітілів, підпалити їх та випустити бідолашне птаство на волю. Отож в Іскоростені запалала кожна будівля (окрім складу товарів райспоживспілки), бо пташки повернулися до своїх кубелець, та фіті лями позапалювали солом’яні та очеретяні стріхи.

Тоді Хельгина бригада, добряче натовкши деревлян та відібравши у них все те коштовне, що вони винесли з пожежі, забрала товари з райспоживспілки та повернулася з тріумфом до Києва, де бригадні пустилися у всі тяжкі, прогулювати награбоване.

Тим часом вже трохи підріс син Хельги та Інгоря -  Свентислейв. Доки його мати розрулювала Київ та тримала общак, малий Свентислейв навчався шляхетним лисичанським панятіям безпосередньо в Лисичанську, бо кращого місця для виховання хлопця в світі не знайти. Там він навчився груповим бійкам, володінню видертою штахетиною, метанню загострених електродів, пиздити ногами тих, хто впав та інших суто лисичанських прємудрощів. Коли ж його вихователь, Швайнелід, визнав обучення завершеним, то відправив молодого Свентислейва відпиздити хозарчан. Хозарчани, до речі, були ті ж самі лисичани, але замість поклоніння великому богові Алко, його братові Бормотусі та їхньому антиподу Бодуну, хозари висповідували примітивний юдаїзм і стільки, скільки треба бухати не хотіли а також сала не жерли. Тож їх треба було за таке святотатство покарати.

Свентислейв зі своєю бригадою добряче відпиздив хозарчан і йому це сподобалось. Після чого він зайнявся тим, що почав пиздити їх не лише коли хозарчани заходили на наш район, але безпосередньо в хозарії. Через деякий час хозарчани, як районне угрупування, припинили існування. Хтось з них розбігся по Європах, хтось змінив віру та пішов у проповідники великого бога Алко, хтось помер у запеклій боротьбі з гемонським Бодуном. Тож лисичани зажили спокійно. Але тут клята злюща баба Хельга, аби відвернути увагу кагана Лисичанської імперії Свентислейва від бухла та пизділовок з понаєхавшими, підсунула йому одну зі своїх підлеглих марух до ліжка. Свентислейву ця маруха на ім’я Малуша сподобалась, то ж він забацав їй малого, якого назвав Вольдемир. Але в плани зловісної баби Хельги це аж ніяк не входило, бо то був мезальянс, а вона хотіла онуків від шлюбу її сина від доньки порядних людей. Тож Малушу вона зіслала у якесь село, а Свентислейв з горя знов запив та почав збиратися натовкти комусь пику.