Скорочений курс Всесвітньої історії ч.3

Приблукав ще один лисичанин, Олег чи то Кіровський, чи то Кірпічанський. Кажуть, що він був вуйком молодому бригадному Інгорю, але вирішив трохи сам поцарювати та посидіти на общаку. Зібрав він самих сміливих лисичан та відправився з ними воювати Кістінтинопіль. Але по дорозі хлопці пригубили зайвої чарки та потрапили трохи західніше, і їм довелося штурмувати та грабувати Севілью, яка була під володінням бусурманів. Якась кількість тих лисичан перейшла до війська бусурманських арабів повоювати проти Карли Великого, бо бусурмани платили добре, а Польщі та Москви ще ну було взагалі, тож лисичанським заробітчанам довелося добряче відлупцювати славетного графа Роланда так, що той здох як злий пес у передгір’ї Піренеїв. Чи десь там. Заробивши трохи грошенят, лисичани таки всі повернулися додому, але тут Олег (чи то Кіровський, чи то Кірпічанський, а деякі дослідники вважають його Розбитнянським) знов зібрав їх та поїхав воювати таки Кістінтинопіль. Цього разу лисичани не проспали, та могутньо вдарили по ворожому місту, де юрбилися бариги, депутати та інша кінстінтинопільська наволоч. Щоби зходу залякати бариг, Олег наказав поставити човни на колеса, посадити на них половину людей, а інша половина тягла всю ту фльоту та зображувала звуки двигуна внутрішнього згоряння.

Така підступна лисичанська хєрня не залишила кістінтинопільській фльоті, що потерпала у босфорській протоці, жодного шансу на перемогу. Адмірала імпірадурь одразу ж згодував свиням, а головного євнуха поставив новим говнокомандуючим. Євнух, як людина мстива та ображена ще з дитинства, запропонував відкупитися від лисичан, бо па панятіям поцани брали б свої проценти та не дуже б наїжджали на Кістінтинопіль та його бздєловатих бариг. Імпірадурь дав згоду, тож лисичани отримали купу бабла, море горілки, пива, сушеної тюльки та халявних дівок з портових лупанаріїв. Через три дні дівок покидали в море, бо вони виявилися хворими, а тюльку геть усю зжерли. Проте всі повернулися до Києва та побігли по шинках.

Ця велика слава таки привернула увагу Інгоря, який нещодавно одружився на Хельзі, лисичанці з народу стікальнян. Та Хельга й каже йому, що з огляду на подвиги вуя, сам Інгорь виглядає не просто поцем, але тупим поцем. І пропонує Інгореві розкішного плану, як відібрати владу у вуйка Олега та забезпечити себе вповні лисичанською бригадою. Тож Інгорь збудував броварню на Оболоні, але зхитрожопив і замість варити своє пиво, почав возити його з Лисичанську, та годувати ним всю бригаду Олега. Звичайно, що підбухані лисичани мачканули вуйка-невдаху, а щоби якось виправдатись перед людьми, то вигадали красиву легенду про дохлу коняку, волхвів та гадюку. Про всяк випадок довелося ще й провести репресивні дії стосовно волхвів, аби замести сліди.

Інгорь, взявши з собою найкращих, пішов був грабувати Кістінтинопіль, але трохи не вгадав, та й вигріб сам некисло та неслабо. Після того зібралися всі лисичани, навіть з історичної батьківщини приїхала збірна бригада, і всі разом гарненько натовкли кістінтинопільським пики, ребра та дупи. Інгорь був задоволений, бо в нього теж з’явилося дохєра бабла. Ала Хельга була зажерливою бабою, можна навіть сказати, що алчною сукою, тож Інгореві довелося зходити у похід на деревлян, щоби назшибати їй на соболевого кожушка. Дорогою додому лисичани трохи перепили та забули, що вони вже відмутили у деревлян проценти з їх бізнесу. А коли вони прийшли лупити бабло ще раз, то деревляни цілком справедливо обурилися та й розібралися з лисичанами па панятіям. Інгоря ці дикуни замордували, а всі інші повернулися взагалі без бабла, бо деревляни відібрали у них відмучені проценти.