У темній гущині її я наздогнав.

Вона, вже лежачи серед пахучих трав,

Руками пружними од мене одбивалась.

Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:

Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,

Мов квітка багряна, до мене простягали

Свій келих, сповнений солодкої знемоги.

Натомлені з біги стрункі та дужі ноги

Біліли мармуром під місяцем німим, —

І тихим голосом, охриплим та чудним,

Вона промовила: "Жорстокий переможче!

Упасти в цім бою для мене найдорожче".

Сніг падав безшелесно й рівно, Туманно танули огні, І дальній дзвін стояв так дивно В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали, Щезали й гасли, як у сні, — І ми ішли й мети не знали В вечірній сніжній тишині.

Як солодко в північній тишині Давно прочитані книжки перегортати І знову — з радістю і сумом — зустрічати Все те, що снилося в напівзабутим сні.

Тоді весна по серцю б'є крилом, І давня музика сплітається і тане, І новим променем виблискує в тумані Те, що здавалося напівзабутим сном.

На Бабурці,на місточку,
Дівчина співала,
Вишивала не сорочку,
Козаків латала...

В кого рана у рученьку,
Вона -заживляла,
В кого рана у серденько,
Вона -цілувала.

Ой ,у тебе ,дівчинонько,
Золотії руки,
Ой у тебе,дівчинонько
Не вуста ,а мука.

Де тоненьким голосочком,
Де вустами шила,
Всіх ординців за лісочком,
Вона -сполошила.

Знають турки ,знає шляхта,
Козака -не вбити,
Доки буде дівчинонька,
Козака любити.

Прим.Бабурка-річка на сході України(Запоріжська обл.)

Кохання дарує нам крила
Й бездумно саме їх ламає.
Кохання – незвідана сила,
Що душу вогнем спопеляє.
Кохання всевладне, всесильне
Для серця найважча мука.
Кохання стає безвільним,
Як двох поглинає розлука.
А серце – воно не питає
Чому в очах сльози солоні.
Багряним суцвіттям палає,
Коханому впавши в долоні.

He дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла. —
Так під промінням сонечка ясним
Розцвітає первісточка біла.

Не дивуйтесь, що думи глибокі
Будять речі та сльози пекучі, —
Так напровесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.

Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,
Щиро прагне і волі, і діла, —
Чули ви, як напровесні рано
Жайворонкова пісня бриніла?..

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Любити –
Дивитися в небо,
Милуючись польотом птахів,
Бачити граційний танець закоханих.
Любити –
Припадати до джерела,
Чути не плескіт води,
А пісню закоханого серця.
Любити –
Занурюватись у шовк трави,
П’яніючи від аромату зела,
Відчувати шовк волосся коханого.
Любити –
Вдивлятися в темінь ночі,
І посеред чорної темряви
Бачити сяйво очей коханих.
Любити –
Слухати голос власного серця,
Шепотіти під ніжну музику кохання
Без втоми і без спочинку:
„Люблю... люблю... люблю..."

Ви знаєте, як ніжно пестить вітер?
Ви відчували лагідні обійми?
О, як голубить! – Буйно і нестримно
Вуста цілує, радісно сміється,
Волосся гладить, рвучко доторкнеться
Тугих грудей, і раптом осміліє,
Цілунками гарячими укриє,
На вухо щось таємне прошепоче,
І зазирне закохано вам в очі,
І леготом погідним приголубить,
І знову, й знову зацілує губи.
Ви знаєте, як ніжно пестить вітер? –
Прихилить небо, розпорошить квіти,
Пелюстками тендітними укриє,
І подихом закоханим зігріє.
І хочеться збудити в серці мрії,
І хочеться сміятись і радіти,
І хочеться на крилах ввись летіти,
Слова признання ніжно шепотіти,
І хочеться так жити і любити!..
Ви знаєте, як ніжно пестить вітер

ОД ЛЮБОВI ОД ВЕЛИКОЇ,
ЩО КОХАНИЙ РОЗТОПТАВ,
СТАЛА ДIВЧИНА ОСИКОЮ
МIЖ ГЛИБОКИХ СИНIХ ТРАВ.


НЕ ЗОЙКНУЛА,НЕ СКРИКНУЛА,
ЯК РУБАЛИ В ПОЛИНАХ.
МАЙСТЕР ДУМАВ - РОБИТЬ СКРИПКУ ВIН.
ВIН IЙ ГРУДИ РОЗТИНАВ.

ТИ НЕ СКРИПКА - ТИ ДОЛЯ,
СЛЬОЗИ СТРУН ЗОЛОТІ.
ТИ НЕ СКРИПКА,ТИ - ВОЛЯ,
ТИ ЄДИНА В ЖИТТI.


I ЗВIДТОДI НЕПРИКАЯНА,
ОД СЕЛА I ДО СЕЛА,
СКРИПКА, ПАМ'ЯТТЮ ПОКАРАНА,
ПО ВЕСIЛЛЯХ МЕД ПИЛА.

I,БУВАЛО,УПИВАЛАСЯ,
ВIДКРИВАЛА ВСIМ ЖУРБУ.
I ЛIТАЛА - ВИРИВАЛАСЯ
НАЧЕ ВIДЬМА У ГРОБУ.


A У ПОЛI ЗАПIВНIЧНОМУ,
НАОДИНЦI, В ТИШИНI
СКРИПАЛЕВI ДИВО-ДIВЧИНА
ТАНЦЮВАЛА НА СТРУНI

ВIН ЗОРЕЮ,КАЖУТЬ,МIЧЕНИЙ,
МОВ ГОСПОДЬ - ЖЕБРАК,НА ЖАЛЬ...
ОЙ,ЗI СКРИПКОЮ ПОВIНЧАНИЙ
ЖИВ ДОВIКУ ТОЙ СКРИПАЛЬ..