Трапився вірш

Ступаю до лісу. Могутні дерева
до мене протягують віти свої,
тремтливо вслухаються - що мені треба,
з добром чи зі злом я заходжу в їх дім.

Напружені нерви і листя в чеканні,
застиг сокорух, не шумить: - "Говори!"
- "Я лиш подивлюся у крони зелені,
погладжу вам віти, торкнуся кори".

Скорострочка-скороспілка
випурхнула швидко з рук,
ніби в полі перепілка,
ледь примітивши мій рух.

Рими крильцями тріпочуть,
"падь-падьомкають" в траві,
скоро ввись злетіти хочуть,
наче пташечки живі.

Римував я їх натхненно,
розставляв їх у ряди
та вони хутчіш від мене,
розлетілись - хто куди.
******************************

Веселість

Веселість сторонилася Нудьги,
боялась тихих слів,
втікала від Журби.

Дружила з Радістю,
минала темряву,
тягнулася до Щастя.

Завжди - де cміх,
ніколи - де сльоза,
ходила серед квіт.

Сама освітлена,
на світлому все тлі...
стала невидима.

А Заздрість їй сказала так:
"Невидимість Байдужістю візьметься,
веселощам не буде місць!"

Веселість стурбувалася про те,
щоб стати видною,
шукала все контрасти.

Із світла в тіні перейшла
з Турботою під ручки,...
та й стала Смутком.
*******************************

Тиха пора

У тиху пОру листя жовтаве
навкруг освітлило лісів темноту.
І, наче втомились, принишкли дерева,
впускаючи промінь крізь крону густу.

Ще зовсім недавно росли вони спільно,
зеленим оплотом: береза і клен,
тепер роз'єдналися їхні обійми -
жовтим окреслено контур рамен.

Іще серед листя відлунюють дзвони
сонячних ранків дзвінкої роси,
але пташиний ущух літній гомін,
тиша чекає нової краси.
******************************************

Соняшник

Під вікнами соняшник квітнув,
осяяний сонцем ясним.
Зернистим лицем кругловидим
він в небо мрійливо летів.

Так хочеться з ним відчувати,
як сонце по небу пливе,
шершавого листя торкати,
вдихати духмяності мед.

Так хочеться соняхом стати,
спинити життя круговерть
і з сонцем по небу літати,
промінням наситившись вщерть.
****************************************

Картина

Я б туманом осіннім змалював би картину:
в нього смутку є досить і досить журби,
а де треба - веселощів фарби б я кинув
із осіннього листу, що з кленів й дубів.

Я б туманом густим, що схотів - заховав би
від ворожого погляду, заздрісних слів,
щоб ні колір, ні штрих мій нікого б не звабив,
а для друзів - розвіять туман я б хотів.
*********************************************************

Охристе

Охристі розхристані дуби
На перехресті літа і зими
В хрещатий яр заслухались згори
Та в хриплий хруст осінньої трави.

Летять повз них нахраписто роки
І безхребетні хмари все нові,
Полоще дощ потріскані листки
І хрипло каркає ворона на гіллі.
*******************************************

Журавлі

Відлетіли журавлі в далекий вирій,
понеслИ з собою рік мого життя,
а мені ніщо не залишили -
тільки щем і тільки каяття.

Понесли з собою тепле літо,
зелень трав, буяння лист-дерев,
залишили холод, голі віти
й спогадів тремтливих безліч тем.

Полетіти б з ними в високості
в той далекий загадковий край
і зайти там до самого сЕбе в гості,
подивитись на життя своє бодай.

Де там ходять малі босі ноги,
де гуляє юність на коні,
і які ті сходжені дороги,
що прийшлося ними йти мені.

Та висОко  ті птахи літають
і десь губиться вирій в імлі,
недосяжним ключем замикають
журавлі наші пройдені дні.
****************************************

Почуття

Я стИскую серця гранату,
бо вже відірвалась чека,
гранату, відчАїв багату,
не в силі тримати рука.

Мої відчуття загострились,
ледь стримують серця розпАч.
І як би набратися сили,
щоб не відчувати невдач.

Нестримно борюсь із собою,
хотів я збагнуть почуття,
я краяв їх навпіл, натроє -
та в сколах щезало життя.
*********************************

Осінній туман

Я - осінній туман, що вродився з землі,
я - тепло від минулого літа,
я надійно сховав у сріблястій імлі
все багатство, в мені пережите.

І хоч знаю напевно, як згубне воно -
зустрічаю я сонце без суму.
Я розтану в проміннях - мені всеодно,
розпочну новий день, нову думу.
***********************************************