В редакцию журнала Эхо России пришло письмо, публикуем его без изменений.

«Сегодня ночью я смотрел трансляцию с Майдана.

Все уставшие, много дней ведь они там как пчелы работают. Это примерно также как вычерпывать воду из реки и не видеть очевидного результата. Да еще на холоде, полумокрые и не только от водометов, ведь горящие костры растапливают снег и под ногами болото.

Эти смерти... А ведь помимо смертей множество раненых, побитых, да еще и похищения за чертой майдана и пытки, издевательства и унижения.

И вот они полдня ожидали результаты переговоров, которые все откладывались и откладывались.

Етественно, что это давило на волю, ведь почти каждый, наверное, мечтает сменить эту довольно рискованную обстановку на диван у себя дома. Ведь у каждого в голове могла уже картинка нарисоваться, что они сделали все, что могли и даже больше, то есть согласиться от внутренней усталости и длительного напряжения на копромисс. И этот компромисс Янукович самоуверенно им подсовывал, как царь холопам. Так сделали бы в России — согласились бы, успокоив свою совесть и положившись на судьбу. И так делали, достаточно вспомнить наши протесты, и я был уже к этому готов и ничуть не сомневался в исходе.

Но когда они стали голосовать....! я был поражен! Я первые несколько минут думал, что я не так понял по-украински. Я стал искать на других информационных лентах сообщения по-русски, чтобы убедиться, но этих сообщений еще не было (прямая трансляция). Я был просто поражен их волей. Это было просто непостижимо! Все, как один....и без командиров, идеологов!

Потом, после того как голосование закончилось, камера показывала толпу. Люди разбились на кучки и между собой обсуждали. Спустился со сцены и Тягнибок, именно он проводил голосование, и как я понял, сам не ожидал именно таких итогов. Было видно, что он не готов осознать произошедшее, хотя на сцене, когда выступал, сумел этого не показать.

Он напряженно ходил взад-вперед, и тут к нему подошел корреспондент, спросил его мнение об итогах голосования. Тягнибок довольно раздраженно высказался, но старался себя сдерживать. Нужно сказать, что сдержанность у них вообще у всех замечательная, наши бы уже давно передрались. На высказывания Тягнибока последовали реплики со всех сторон, там же все кучно.

Тягнибок что-то отвечал, стал более резким. Аргументировал свою позицию тем, что завтра власть намерена арестовать не менее тысячи протестующих, а потом еще и еще, и что он хотел предотвратить это. На что ему отвечали, что не в его силах поменять совесть у властей и у них только один выход — перемога, то есть победа, а не сговор. Тягнибоку посоветовали держать себя в руках, он стал оправдываться, что он спокоен.

А потом было еще замечательней. Эти люди после двадцатиминутного перерыва на обсуждение, после голосования, построились в колонны и молча пошли в ночь (это нужно было видеть!!!) строить новые баррикады, расширять территорию майдана.

Они шли навстречу опасности и тяжелому труду молча, но все как один. Эти баррикады росли как грибы, облепленные людьми как муравьями. Работали абсолютно все, никто не стремился быть старшим над кем-то, много женщин. Я примерно засек время, баррикада возводится за полчаса, высотой более двух метров и по всей ширине улицы. Это все просто завораживало, они как пчелы. И командиров вроде бы нет и каждый знает свое место и что делать.

Глядя на все это, их просто невозможно не уважать. Это вызывает даже не уважение а нечтто большее — преклонение перед их волей и стремлением. Это — не холопы и не рабы.

Если вчера я думал, что наступил перелом, и я исходил чисто из анализа оперативной ситуации, то посмотрев на них ночью..... я теперь абсолютно уверен, что банде там конец. И очень плохо им же, что они этого еще не поняли.

Восхишаясь украинцами, я с сожалением понимал, что в России такое невозможно. Нет, мне, конечно, очень хочется верить, что и мы на такое способны, но желание верить это одно, а смотреть вокруг — другое.

Вчера я увидел, что оказывается, есть что-то такое, перед чем банда бессильна. И украинцы это поняли. У них направленность на внутреннюю свободу, на достоинство всех и каждого. Они любят свою страну как свою родину, а не как поместье своего хозяина, как в России.

Ночью я убедился, что они победят. Другой вопрос, насколько абсолютной будет эта победа и позволят ли им заниматься мирной жизнью или надолго ввяжут в конфликт. Если им судьба позволит сразу перейти к восстановлению страны, то они как пчелы довольно быстро сделают ее цветущей. Теперь я верю, что эти люди смогут все.

Фактически получается огромное противопоставление путинскому режиму. Это будет настолько очевидно и контрастно рядом, настолько будет высвечивать абсурдность и нелепость Кремля, что это просто несовместимо.»

На Южном Урале назревает социальный взрыв - на улицу отправлены тысячи рабочих, ещё несколько тысяч, находятся на грани увольнения. Сокращения могут затронуть десятки предприятий.Оставшиеся без работы люди готовы на что угодно. Многие из них теперь просто не знают, как прокормить свои семьи. Ситуация накалилась настолько, что её обсуждали сегодня даже в общественной палате. Аркадий Назаренко о том, как предотвратить катастрофу, говорится в сюжете центрального российского канала РЕН ТВ, передает Цензор.НЕТ.

"Опа, какие дела. А в процветающей России оказывается проблемы, да еще и какие. И теперь об этом теперь пишут не только оппозиционные СМИ в интернете, но и общегосударственные телеканалы объявляют, контролируемые властью. Кто не знает, Урал в РФ - это как у нас Приднепровье. Главный промышленный район страны. Теперь, если верить каналу Рен-ТВ,там зреет социальный взрыв, а телевидение в России врать не может. Спросите хотя бы Путина", - пишет в комментарии к видео донецкий блогер frankensstein. Источник: http://censor.net.ua/v263541 Источник: http://censor.net.ua/v263541
Надо полагать, по замыслу украинского правительства эти тысячи уволенных людей из нищих городов будут покупать украинские товары и спасать украинскую экономику? Или, может, в РФ специально закрывают свои заводы, чтобы загружать заказами украинские? Ахахаха! Интересно, понимает ли в Украине хоть кто-нибудь, кроме Медведчука, Азарова и Симоненко, что Россия втягивает нас в свой карманный Таможенный союз не для того, чтобы "помочь хохлам", а чтобы вытянуть свою собственную тонущую экономику за счет увеличения рынка сбыта собственных неконкурентоспособных товаров. Не нас хотят спасать, а ЗА СЧЕТ НАС хотят спасать себя. Именно поэтому и шантажируют, давят, упрашивают", - отмечает блогер. Источник: http://censor.net.ua/v263541 Источник: http://censor.net.ua/v263541
"Путин не альтруист, не нужно иллюзий", - резюмирует блогер Источник: http://censor.net.ua/v263541 Источник: http://censor.net.ua/v263541

Зсилка із відео тут: http://censor.net.ua/video_news/263541/dobro_pojalovat_v_tamojennyyi_soyuz_na_yujnom_urale_nachalis_golodnye_bunty_video

В северных районах Якутии из-за срыва Северного завоза не хватает топлива и еды. Как сообщают российские источники, люди с раннего утра выстраиваются в очереди, чтобы купить продукты питания. По их словам, уже сейчас чувствуется нехватки продуктов и овощей.

 Судна с продовольствием вмерзли в лед — жителям российского региона грозит голодная и холодная зима

 Из-за раннего прекращения навигации в Якутию не довезли несколько тысяч тонн продуктов. Чтобы купить самое необходимое, люди выстраиваются в длинные очереди, порой не обходится без драк. Обстановка настолько накалилась, что приходится вмешиваться полиции.

 В некоторых районах нет молочных продуктов, колбасных изделий, овощей и фруктов. А в одном из поселков полиции пришлось разнимать драку у продуктового склада.

 Между тем местные власти утверждают, что драк за еду нет.

 Сложная ситуация сложилась в Абыйском районе, здесь, по данным местных СМИ, люди буквально дерутся за еду. Котельные населенных пунктов переходят в режим экономии из-за отсутствия топлива.

 В трех северных районах республики сорван Северный завоз. Как сообщил российским СМИ источник в местной администрации «в навигацию 2013 года на Индигирку планировалось завезти 33,3 тысячи тонн нефтепродуктов, то недовезено 15,2 тысячи тонн».

 «Из 20,8 тысячи тонн сухогруза недовезено 12,7. В данное время тяжелой техникой, доставленной на транспортных вертолетах Ми-26, пробивают автозимники. Сумма дополнительных расходов ожидается в пределах миллиарда рублей — из государственного бюджета республики», — сказал источник.

 Сложнейшая ситуация сложившаяся с северным завозом грузов на Индигирку. При этом СМИ публикуют лишь отрывочные сведения о ситуации.

 Некоторые российские источники передают, что из-за сложившейся ситуации холодом и голодом морят породистых лошадей в конюшне Школы Верховой езды при Якутской государственной сельскохозяйственной академии. Лошади содержатся в невыносимых условиях – стойла отрезаны от света и тепла, а чистокровные скакуны находятся на грани истощения от недоедания.

 В конюшне, которая находится на территории сельскохозяйственной академии холоднее, чем на улице. Нет света. В темноте силуэты лошадей еле различаются. Сейчас стоит вопрос о забое чистокровных скаковых лошадей.

 Тяжелая ситуация в Якутске возникла не сейчас. Еще в начале сентября Якутск остался без хлеба на целые сутки. Также были серьезные перебои с газом. Сейчас перебои с газом увеличились.

 Напомним, что промышленность Якутии ориентирована на добычу и обогащение сырья, республика богата природными ресурсами. На территории Якутии находится крупнейшее на РФ Эльконское урановое месторождение с разведанными запасами около 344 тысяч тонн. В 2011 году начата отгрузка угля с крупнейшего на России Эльгинского угольного месторождения.

 Основные секторы промышленности:

 — добывающая (алмазо-, золото, нефте-, газо-, угле- и другие полезные ископаемые)

 — перерабатывающая (гранильная, ювелирная, нефте-газоперерабатывающая, деревообрабатывающая, производство строительных материалов и др.)

 — топливно-энергетический комплекс (производство энергоносителей)

 — лесная

 Отдел мониторинга Кавказ-Центр

Відбулася перша поставка м’яса курки з України на ринок ЄС обсягом близько 60 тонн.

Про це під час Міжнародної конференції з питань реформування системи безпеки харчової промисловості в Україні повідомив заступник голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України Віталій Башинський.

«Точний обсяг невідомий, але десь близько трьох машин, які вже пройшли через територію Польщі», - сказав Башинський, уточнивши, що одна машина – це близько 20 тонн продукції. «Отже, це 60 тонн уже зайшло на територію ЄС», - зазначив чиновник.

При цьому він уточнив, що країна призначення продукції - Франція.

Як повідомлялося раніше, дозвіл на експорт продукції птахівництва до країн ЄС Україна отримала 24 липня 2013 року після набуття чинності затвердженого Єврокомісією переліку українських підприємств, що мають на це право.

У серпні міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк зазначав, що обсяг експорту української курятини до країн Європейського Союзу до кінця 2013 року становитиме мінімум 50-70 тис. тонн, проте цей показник може зрости в рази після формування Зони вільної торгівлі України з ЄС.

При цьому в «Союзі птахівників України» очікували, що поставки української курятини на ринок ЄС можуть початися в листопаді.

Петро Кралюк, проректор Острозької академії, Радіо Свобода

Не так давно виповнилося сто років з дня народження Григорія Мацейка. Цей ювілей мало хто зауважив.

Хоча, здавалось, те, що зробив Мацейко (чи принаймні те, що йому приписують), стало важливою віхою як в історії українського націоналістичного руху, так і в історії українсько-польських стосунків.

Дивний терорист

Думаю, для багатьох ім’я Григорія Мацейка маловідоме. Походив він з бідної селянської родини. Не мав доброї освіти. Із 16 років працював у Львові на циклографічному підприємстві. 16 червня 1931 року він затримав члена Української військової організації (УВО) Івана Мицика, який втікав від поліції після здійснення атентату. Незважаючи на таку провину, Мацейка в 1932 році прийняли до лав Організації українських націоналістів (ОУН), частиною якої було УВО. 1 жовтня 1933 року Мацейка арештувала польська поліція за звинуваченням у націоналістичній діяльності. Але 14 березня 1934 року його звільняють, ніби не знайшовши достатньо доказів. Майже в той самий час ОУН починає підготовку вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Ухвалюється рішення здійснити атентат у дещо незвичний спосіб. Атентатник має взяти з собою бомбу, підійти з нею до Перацького і підірвати її. Мали загинути жертва і вбивця. Ні до цього акту, ні після нього оунівці подібних атентатів не планували.

У цій ситуації Мацейко пропонує свої послуги. Він готовий загинути сам і вбити Перацького, бо, мовляв, хоче спокутувати вину кількарічної давності, коли допоміг поліції затримати Івана Мицика. Аргументація приймається, Мацейка готують до атентату.

Він приїздить у Варшаву. Його інструктує Микола Лебідь, який протягом тривалого часу слідкував за Перацьким. Передбачається вбивство міністра біля ресторації «Товариський клуб», куди той разом з іншими урядовцями ходив обідати. Цікаво, що за Лебедем та його соратниками давно вже слідкувала поліція, але чомусь їх не чіпали. Те саме стосується й багатьох інших оунівців, зокрема членів львівської організації, які мали причетність до підготовки замаху на Перацького.

На фінальній стадії підготовки атентату Бандера побачив, що тут щось нечисто. Тому дав команду відмінити замах. Але це розпорядження не дійшло до Лебедя, а самого Бандеру та його соратників поліція арештувала буквально за день до вбивства Перацького. Зате Лебедя і Мацейка не зачепили…

Офіційна версія вбивства міністра виглядала так. 15 червня 1934 року Мацейко протягом тривалого часу з бомбою, покладеною в пакунок, ходив біля ресторації «Товариський клуб». Ніхто не звернув на нього уваги. Хоча тут збиралися високопосадовці, і, зрозуміло, за «Клубом» вівся нагляд. О 15:30 сюди приїхав Перацький на авто. До нього підійшов Мацейко. Ніби він спробував підірвати бомбу. Але вона не вибухнула. Тоді атентатник витягнув револьвер. Звідки взявся останній? Його, виявляється, передали львівські оунівці, які перед цим з нього застрелили донощика Ярослава Бачинського. І ось Мацейко влучно стріляє в Перацького. Хоча раніше не брав участі в атентатах і, певно, не дуже добре вмів стріляти.

Просто вражає холоднокровність Мацейка. Він, вбивши Перацького, спокійнісінько почимчикував вулицею. Ні швейцар «Товариського клубу», ні шофер Перацького не кинулися відразу за вбивцею. Лише через кілька хвилин за ним почалася погоня. Мацейко кинув пакунок із бомбою та вміло втік від погоні, сховавшись в одному з бічних будинків. (З приводу цього українська газета «Діло» не без іронії писала: складається враження, що вбивця був варшав’янином або принаймні добре знав топографію Варшави). У цьому будинку Мацейко ніби залишив плаща, в якому були оунівські символи – жовто-блакитна кокарда й запонка.

Далі атентатник благополучно добрався до Львова, передав львівським оунівцям револьвера, яким згодом вбили директора Львівської академічної гімназії Івана Бабія. Зі Львова Мацейко добрався до польсько-чехословацького кордону, перетнув його і при допомозі Ярослава Барановського опинився в далекій Аргентині. Там він не виявляв політичної активності і спокійно помер своєю смертю в 1966 році.

Наслідки вбивства

Чи потрібне було вбивство Перацького для ОУН? Воно мало що їм давало. Перацький належав до найближчого оточення Юзефа Пілсудського, тодішнього диктатора Польщі. Пілсудчики хоча й проводили політику асиміляції українського населення, проте, на відміну від польських націоналістів, намагалися в цьому питанні дотримуватися поміркованості. До того ж Перацький демонстрував готовність йти на порозуміння з українськими політиками.

Вбивство Перацького було потрібне іншим людям. Адже в той час Пілсудський доживав свої останні дні. Перацький же розглядався як один із найбільш імовірних його наступників. Тому високопоставлені польські політики бачили в ньому конкурента і не проти були його прибрати. Відомий політик Вінцентій Вітос, який тричі був прем’єром міжвоєнної Польщі, 22 липня 1934 року записав у своєму щоденнику, що, за його відомостями, Перацького вбили його політичні приятелі.

Справді, у вбивстві Перацького багато загадок. Так, очевидці атентату дають різний опис убивці міністра. Навіть дехто вважає, що було три атентатника. Спочатку влада намагалась представити вбивцями Перацького радикальних польських націоналістів. Лише через кілька місяців почали звинувачувати оунівців. Одним із головних доказів вбивства ними Перацького було те, що його застрелили з того самого револьвера, що і вбитого львівськими оунівцями Івана Бабія. Чи не було це вбивство ще однією провокацією? Тоді ж невідомо звідки в руках польської поліції з’явився величезних «архів Сеника», який містив відомості про діяльність оунівців. Цей архів контролював згадуваний Ярослав Барановський, якого пізніше звинуватили в співробітництві з польською поліцією.

Можна наводити й інші факти, які засвідчують, що вбивство Перацького було операцією польських спецслужб, яку організували конкуренти цього політика. Вбивці, маскуючи сліди, переклали вину на українських націоналістів, сподіваючись з цього мати ще політичний зиск. Тому в Варшаві і Львові були організовані гучні судові процеси над Бандерою і його соратниками, на яких їх звинуватили у вбивстві Перацького та інших атентатах. Ці процеси мали на меті паралізувати діяльність ОУН і створити вкрай негативну опінію про українських націоналістів. Та не так сталося. Справді, діяльність ОУН у Польщі була паралізована. Зате Бандера зумів перетворити варшавський та львівський судові процеси у блискучий піар для ОУН. Він ніби прийняв ту гру, яку нав’язали йому польські спецслужби. Проте виграли не вони – виграв Бандера. Зрештою, це стало прелюдією для творення радикального крила ОУН-бандерівців.

Уявімо, що було, якби Перацького не вбили. Певно, він би заступив Пілсудського. Польща проводила б більш помірковану політику. Не було б безглуздих репресій щодо українців (один концтабір «Береза Картузька» чого вартує!). І, певно, не виникло б радикальне крило ОУН. Зрештою, не було б культивування такої ненависті між поляками й українцями, як це сталося наприкінці 30-х – на початку 40-х років ХХ століття. Та історію не переробиш. Хоча її уроки варто засвоїти.

А блискучий атентатник Мацейко? Схоже, він був просто статистом у диявольській грі польський спецслужб.

ZAXID.NET

“Веселі яйця”
Громадяни України повинні готуватися до страшних нещасть, якими загрожує розрив відносин з Росією через асоціацію з ЄС. Це просто жах!!!

1. Вконтактє стане платним.

2. Автомобілі ВАЗ подорожчають удвічі.

3. Медведчук стане кумом Ангели Меркель.

4. Ніколай Басков раптово забуде всі українські пісні.

5. Середня вага відвідувачів Криму, а також кількість сміття і матюків на курорті зменшиться вдвічі.

6. Ургант приготує салат.

7. Московскій патріархат випише контрольну анафему Мазепі.

8. Чеченські видавці не приїдуть на книжковий форум до Львова.

9. Євросоюз завалить українських туристів неякісною бруківкою своїх середньовічних вулиць.

10. В Євросоюзі всім українцям буде погано: народові доведеться платити податки, а владі доведеться податки залишати в бюджеті.

11. В Артеку пройде щорічний саміт католицьких педофілів.

12. Європейські авіа- лоукости знищать весь пафос фрази "я літав на самольотє, а чєво дабілся ти ?".

13. Замість того, щоб на кухні глушити горілку з усією широтою російської душі, доведеться на Октоберфесті давитися пивом з усієї німецької жадібністю.

14. Сотні тисяч українських жінок за 40 зів’януть без життєдайних голосів Лепса і Михайлова.

15. Газзаєв не візьме українські клуби в об’єднаний чемпіонат.

16. Можна буде не соромлячись запивати цукерки "Рошен" мінералкою "Боржомі".

17. Питання, де поганяти на своїх Bugatti - МКАД або Hungaroring , - більше не буде стояти перед заможними українцями.

18. Пельменні будуть називатися ресторанами азіатської кухні.

19. На російській візі буде зображена жаба під берізкою .

20. Гоголя викинуть з російських підручників і оголосять персоною нон-грата.

21. На сувенірних прилавках Росії продаватимуться фігурки Яника Дволикого.

22. Греча, сємкі і майонез завоюють європейський ринок.

23. Німецьке порно тепер буде винятково з українськими субтитрами.

24. "Укравтодор" визнають терористичною організацією.

25. Найстрашнішим буде те, що євроремонт стане звичайним ремонтом!

26. Люк Бессон екранізує всі страхи Наталії Вітренко про НАТО та ЄС.

27. Аліна Гроссу буде занадто стара для секс-вечірок Сильвіо Берлусконі.

28. Українські цигани асимілюються з громадянами Алжиру та візьмуть штурмом Париж.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, Радіо Свобода

Наскільки обґрунтованими є звинувачення FIFA та FARE на адресу України?

Не стану переповідати обставини, що пов’язані з рішенням FIFA щодо проведення матчу Україна-Польща у Харкові без уболівальників і заборони Львову проводити відбірні матчі чемпіонату світу аж п’ять років, – обставини ці широковідомі. Нагадаю лише, що львівським уболівальникам офіційно закидають «кілька расистських і дискримінаційних інцидентів» під час матчу Україна – Сан-Марино 6 вересня та «показ неонацистських банерів, демонстрацію мавпячих вигуків і жестів та нацистського салюту».

На момент написання статті більш детальна інформація відсутня, але за неофіційними повідомленнями, йдеться про червоно-чорні прапори, про простягнені вперед руки вболівальників, про портрети Бандери і Шухевича та про банер з антикомуністичним гаслом англійською мовою. Ходять чутки і про те, що десь на трибунах помітили вболівальника у футболці з цифрами 88 та про якусь витівку футбольних фанатів на 88 хвилині матчу. Оце і все в плані згаданих звинувачень; те, що «ультрас» запалили кілька фаєрів – це вже, як то кажуть, зовсім з іншої опери. Принаймні, у Львові нікого не побили, нікому не погрожували, претензій з боку гравців обох команд (в тому числі і єдиного на обидві збірні натуралізованого в Україні бразильця Едмара) нема. А от рішення, яке збурило мільйони любителів футболу в Україні є.

Причому рішення, яке начебто спрямоване проти «кількох расистських і дискримінаційних інцидентів», уже збурило в Україні цілу хвилю відверто расистських і неонацистських висловлювань на інтернет-форумах. Майже всі вони спрямовані проти галичан як неповноцінних людей, які не мають права зватися українцями і взагалі – ходити по землі. Дозволю собі процитувати тільки чи не найсумирніше формулювання однієї з таких реплік, висловлених тим, хто повністю підтримує рішення FIFA: «задушив би, що жида що бендеряку, як кота паршивого…» Отакі «антифашисти» в Україні, от такі ідейні союзники у світової футбольної федерації.

Відтак не зайвим видається придивитися уважніше до того, що для FIFA є неприйнятним і які методи використовуються у боротьбі проти расизму та нацизму на стадіонах, а також іще до деяких пов’язаних із цим моментів.

Червоно-чорні прапори та зловісний націоналізм

Найперше слід зауважити: у пам’ятках для вболівальників, оприлюднених ЗМІ напередодні Євро-2012 із посиланнями на європейську футбольну федерацію (UEFA) та антирасистську футбольну організацію Європи (FARE), на стадіонах України та Польщі було заборонено використовувати свастики, кельтські хрести, атрибутику Ку-клукс-клану, символи низки радикальних організацій – від неформального руху Blood&Honour до російського «Слов’янського союзу», бойові прапори кайзерівської Німеччини тощо. Ані портретів Бандери і Шухевича, ані червоно-чорних прапорів, ані символіки дивізії «Галичина» там не було. Вперше масова українська аудиторія побачила новий перелік заборон лише постфактум – на телеканалі «Футбол» у випуску від 21 вересня цього року. Якщо це називається «чесною грою», то що ж тоді є грою безчесною?

Та придивимося уважніше до нових заборон. Почнімо з червоно-чорних прапорів. Чому FIFA заборонені тільки українські червоно-чорні прапори? Червоно-чорні прапори російського Білого руху (символи «ударників», які йшли в бій під гаслом: «Свобода або смерть!», а після бою влаштовували єврейські погроми) – це нормально, це не заборонено. Червоно-чорні прапори сандиністів чи кубинських повстанців, під якими знищено немало невинних людей в ім’я торжества тоталітарного соціалізму – теж усе ОК. Червоно-чорний інтернаціональний прапор анархістів (які далеко не завжди були такими відносно мирними, як сьогодні) – норма. А от український варіант такого прапора, під яким велася національно-визвольна боротьба – це щось страхітливе. Панове, а чи це не банальний расизм?

До речі, ледь не забув: червоно-чорний прапор має місто Єнакієве…

Але, якщо вже забороняти на стадіонах український варіант червоно-чорного прапору на підставі співпраці лідерів ОУН із Німеччиною (до цього ми ще повернемося), то чому б не заборонити, скажімо, і державний прапор Росії – адже його широко використовувала Російська визвольна армія генерала Власова? Ось рядки з її маршу:

Мы идем, над нами флаг трехцветный.
Мы шагаем по родным полям.
Наш мотив подхватывают ветры
И несут к московским куполам.

А ще власовці широко використовували так званий «Андріївський прапор»…

Тепер про «націоналізм», який також, на думку функціонерів FIFA, є чимось жахливим та неприйнятним. У такому разі слід негайно викинути з міжнародних футбольних турнірів Державу Ізраїль, оскільки вона створена єврейськими націоналістами (які звуться сіоністами) і пишається цим. Ба більше – державна символіка Ізраїлю – це сіоністська символіка. І під цією символікою збройні загони сіоністів воювали з британською адміністрацією у Палестині! Звідки ж така непослідовність, панове з FIFA?

Тепер про співпрацю Бандери та ОУН із Німеччиною. Була така співпраця у 1939-41 роках. Навіть якщо не враховувати, що потім Бандера сидів у нацистському концтаборі Заксенгаузен, а двоє його братів загинули в іншому концтаборі – Аушвіці, то, нагадаю, СРСР (і його лідер Сталін) у ті самі роки не лише співпрацював з Німеччиною, а й підписав з нею угоду про дружбу та живив своїми поставками німецьку армію. Комуністи світу у ті ж роки дружно таврували «міжнародний фінансовий капітал», який, мовляв, і почав несправедливу війну проти «миролюбної Німеччини». Цікаво, чому на цих підставах на стадіонах не заборонені червоні прапори і портрети Сталіна (режим якого, до речі, знищив куди більше людей, ніж режим Гітлера)? І ще один факт: Акт про капітуляцію Німеччини 8 травня у Потсдамі від Франції підписав генерал де Латр де Тассіньї, який у 1940-42 роках служив режиму Віші – маріонетці нацистів. І, до речі, прапор Французької республіки – це також і прапор нацистських посіпак з режиму Віші…

Як бачимо, реальна історія куди складніша, ніж те, що нав’язують українцям функціонери FIFA, погляди яких дивним чином збігаються з поглядами особисто товариша Сталіна, нинішніх неосталіністів і «чекістів» з КҐБ-ФСБ.
Колективна відповідальність: хто був попередником FIFA та FARE

А тепер про ще більш серйозні речі. Головними методами діяльності FIFA та FARE у боротьбі з проявами расизму, нацизму й правого радикалізму на стадіонах були і залишаються фінансові штрафи на ті чи інші клубні чи збірні команди, позбавлення вболівальників права перебування на трибунах під час міжнародних матчів та – у крайніх випадках – скасування результатів гри і виключення команд із боротьби за міжнародні призи. Що стосується штрафів та позбавлення команд зароблених очок чи права брати участь у турнірі, то це ще може бути прийнятним, але тільки у разі, якщо доведено (причому у судовому порядку), що расистські чи радикально-екстремістські акції (до речі, чому не довелося зустрічати інвектив FIFA та FARE на адресу лівацьких екстремістських груп серед «ультрас»? чи неосталіністи апріорі є хорошими, а їхня тоталітарна ідеологія – правильною?) вчинені учасниками команд або постійними їхніми вболівальниками-фанатами. Бо ж інакше відкривається нескінченний простір для провокацій: прийшло два десятки прикуплених «тітушків» на стадіон – і пострибало по-мавпячому у потрібний момент… А от карати всіх вболівальників за дії незначної частини з них (при цьому більшість може бути незгідна з меншістю і засуджувати її – але що, битися на стадіоні? за це точно покарають команду…) – це, пробачте, зветься «принципом колективної відповідальності», і неправосудне застосування його до людей, особисто непричетних до тих чи інших ексцесів, є однією зі складових терористичної практики більшовиків та нацистів.

І взагалі – це оцінили б навіть Гіммлер та Берія: за провини (реальні чи уявні – не має значення) вболівальників Львова покарати вболівальників Харкова!

Не менш цікаве і потрактування FIFA та FARE деяких цифр як нацистських символів, що теж ставиться на карб «ультрас» з відповідними наслідками. Скажімо, 88 на футболці розшифровується як «Heil Hitler» (H – восьма літера англійської абетки), 18 – як «Adolf Hitler», 28 – Blood&Honour тощо. Хоча, скажімо, номер колишнього гравця «Динамо» Алієва і в київському клубі, і в «Локомотиві» та під час оренди в «Дніпрі» був саме 88… А номер 14 (теж «неонацистський символ» чи 18 має купа гравців у купі клубів і збірних. То чого до них претензій немає, а до вболівальників – є? Взагалі-то у 1937 році в СРСР популярним заняттям було вишукування замаскованих нацистських свастик ледь не у кожному малюнку і не на кожній газетній фотографії – їх знаходили навіть на сірникових коробках і на обгортках цукерок. Наслідки для тих, кого оголошували винними, були сумними… То що, «антифашисти» беруть за взірець методи НКВД часів Великого Терору?

Можуть зауважити: деякі неонацистські групи справді використовують цифру «88» як символ відданості ідеям Гітлера. Але невже той факт, що деякі антисемітські описи Достоєвського нацисти використовували як агітаційний матеріал серед поліцаїв-росіян має вести до заборони книг великого письменника? Невже інший беззаперечний факт – що Ваґнер був улюбленим композитором Гітлера – означає, що ноти його творів слід спалити? Але ж це якраз властиво нацистські (чи більшовицькі, вони дуже схожі) методи…

І що цікаво: мабуть, не випадково ледь не ідеальною у сенсі виконання рекомендацій FIFA та FARE країною є лукашенківська Білорусь. Там ви точно не побачите на стадіонах щонайменших проявів будь-чого, що можна трактувати як націоналізм, а місцева Федерація футболу наполегливо порадила футболістам взагалі не використовувати «нацистські» номери. То що, хай живе найвидатніший антифашист нашого часу Ляксандр Ригорич?

Сумно, одначе, що відбуваються подібні речі. Що начебто цивілізовані європейці керуються щодо України методами і настановами, гідними спецслужб найбрутальніших тоталітарних режимів. Що значне число користувачів інтернету задає запитання: а чи не пов’язані напряму підписана 14 вересня цього року спонсорська угода між «Газпромом» і FIFA – й упередженість (м’яко кажучи) останньої щодо України. Що контрольоване «донецькими» керівництво Федерації футболу України дбає не про національні інтереси й національну гідність, а про щось зовсім інше. Що на Заході таке значне число «корисних ідіотів» (В.Ленін), готових діяти в інтересах Кремля, навіть не усвідомлюючи цього. І так далі, і таке інше. Але, попри сум, слід зціпити зуби та йти вперед, не даючи можливість ніяким зовнішнім і внутрішнім силам використати цю навколо футбольну ситуацію для нагнітання антиєвропейських настроїв в Україні та антиукраїнських – у Євросоюзі з далекосяжними цілями. Бо ж попереду можливі куди більші ексцеси, і не лише на футбольному ґрунті…

Українці збирають підписи до ФАРЄ з проханням виключити символіку ОУН-УПА з переліку дискримінаційних символівПрохання проголосувати - зсилка тут не відображається, бо "розумники" з юа заборонили виставляти зсилки на деякі домени.
Тому переходьте сюди http://www.hurtom.com/portal/23870/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96-%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%80%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B8-%D0%B4%D0%BE-%D1%84%D0%B0%D1%80%D1%94-%D0%B7-%D0%BF%D1%80 і голосуйте

Для того, щоб опитування було репрезентативним, десятикласнику Євгену Вороніну потрібно опитати до 5 тисяч респондентів, тому він звернувся до Інтернет-спільноти, зокрема до читачів ZAXID.NET.

Опитування складається з 4 питань. З одного комп'ютера можна проголосувати тільки один раз. Взяти участь в опитуванні.

«У минулому році в опитування взяли участь лише 500 людей, і тому на нього не звертали уваги під час оцінки. Для того щоб його взяли до уваги під час оцінювання, має бути більше 4000 голосів, на сьогоднішній день в мене 3876 опитуваних», - пише школяр.