Президент Виктор Янукович принял участие в торжественной церемонии открытия реконструированного НСК «Олимпийский» в Киеве.

«Сегодня праздник всей Украины, ведь спортивный стадион – это подарок всем гражданам, в первую очередь детям и молодежи, среди которых будут расти будущие чемпионы», – сказал он на церемонии.Он убежден, что Киев, а вместе с ним и вся Украина на высшем уровне встретят гостей из многих стран Европы, которые приедут в 2012 году на матче первенства Европы по футболу.В то же время в начале выступления Януковича в зале слышались крики возмущения и свист. Однако в трансляции на ТРК «Украина» этого не было заметно, поскольку трансляция шла с опозданием и в монтированной версии, хотя на экране была надпись «прямой эфир».

Украинская правда

Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.

Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.

При творенні організаційної структури треба було враховувати два принципи:

- збереження єдності і цілеспрямованості всього руху;
- забезпечення якнайбільшої оперативності відділів.

Збереження цих принципів гарантував територіальний і адміністративний поділ територіїї введений окупантом із незначними географічними і тактичними корективами.Створена із боєвих відділів революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань спрівпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.

Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:

1.Північний край - Волинська і Житомирська області.
2.Західний край - Львівська, Тернопільська, Станиславівська
(Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька області та
Перемищина з Лемківщиною і Холмщиною.
3.Південний край - Вінницька й Кам'янець-Подільська області та частина Київської.
4.Східний край - Чернігівська область, частина Київської області та решта території України.

Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід. (ось карта http://photo.i.ua/user/52303/249921/6927078/)

Наступною та найнижчою територіальною одиницею є Воєнний Округ (ВО).
Поділ вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався такожзгідно адміністративного поділу окупантів території України із певними винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на теренії дії групи УПА-Захід, який ділився на шість Військових Округів, а саме:

1 ВО - Львів-місто (її нечисленні відділи розміщувались в Янівських лісах);
2 ВО - Львівська область і Холмщина;
3 ВО - Тернопільська область;
4 ВО - Станиславівська і Чернівецька області;
5 ВО - Дрогобицька область;
6 ВО - Перемищина і Лемківщина.

Неможливо було застосувати цей принцип поділу території на терені групи УПА-Північ через важливі тактичні моменти.

На терені групи УПА-Північ діяли три ВО:

1 ВО "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина;
2 ВО "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пинськ і Висоцьк;
3 ВО "Волинь-Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.

На терені групи УПА-Південь діяли три ВО:

1 ВО - Холодний Яр;
2 ВО - Умань;
3 ВО - Вінницька і частина Київської області.

Територія групи УПА-Схід не була поділена на ВО.

На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські загони, котрі тісно співпрацювали із сіткою ОУН у великих промислових містах. Через географічні особливості Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандивну. Основними бойовими одиницями були похідні,рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

Тактичною військовою одиницею ВО була сотня, кожна з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові ВО. Тільки в окремих випадках для проведення спеціальних акцій сотні об'єднувались в курені, а курені в загони.

Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира ВО. На функції курінних були визначені кращі командири відділів, що входили в склад куренів. Командування над загоном перебирав, як правило,командир ВО, або начальник його штабу. Також були визначені інші випадки можливості створення куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних бойових одиниць з
огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення і т.д. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній
склад відповідало вимогам чітко розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Потрібно відмітити, що надзвичайно вдала організаційна структура і тактика УПА дозволила
виконувати свої функції включно до початку 60-х років та виносять генерала УПА Шухевича Р. в рівень найвизначніших військових діячів цілого світу.
Із певних міркувань ми не можемо подати чітку структуру УПА, але додатково відзначимо, найнижчими
військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також чоти, рої, відділи,
підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.

В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду).

Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав військову присягу затверджену і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані. Взагалі конспіративна система розроблена командуванням УПА є вершиною мистецтва вданій галузі і в перше була практично застосована в таких великих масштабах (чисельність УПА в певні періоди сягала близько 500 тис.
осіб).УПА була чітко структуризована де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль.

Всією діяльністю УПА керує Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб.
Головний Військовий Штаб (ГВШ) як орган керівництва Головного Командира УПА складається із шефа штабу і наступних відділів:

1.Оперативного
2.Розвідувального
3.Вишкільного
4.Організаційно-персонального
5.Тилового
6.Політично-виховного

Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого політичного значення та більшого територіального охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими картами і налагоджує власну систему створення карт.

Розвідувальний відділ зосереджує, опрацьовує і використовує увесь розвідувальний і контррозвідувальний матеріал. Він тісно співпрацював  із підпільною сіткою ОУН і службою безпеки ОУН (ОУН СБ).

Вишкільний відділ опрацьовує плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських шкіл, організовує і керує безпосередньо навчанням у старшинських школах, зосереджує весь досвід боротьби і
розповсюджує його окремими вишкільними інструкціями.

Організаційно-персональний опрацьовує організаційні схеми, проводить реєстр стану, полагоджує персональні справи, господарить відповідно до потреб кадрами старшин і інших фахівців. На нього
покладено відповідальність збереження усіх документів і оперативного їх знищення в разі провалу.

Тиловий відділ виконує свою складну і важку в підпільних умовах боротьби функцію при допомозі служб озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належать ведення реєстрів різнородної зброї і амуніції
як уживаної так магазинної, центральна майстерня зброї, реорганізація і уніфікація озброєння, центральне керівництво в постачанні харчами, одягом, взуттям, організування і рівномірний розподіл ліків і всякого санітарного матеріалу, організація польових шпиталів. Потрібно зазначити, що цей структурний підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням, був дуже чітко організованим і успішно діяв доти поки останній солдат УПА був в строю.

Політвиховний відділ, хоч він останній в структурі штабу, все ж таки він найважливіший. Він вказує мету боротьби, обгрунтовує її, проектує політичну тактику, накреслює перспективи боротьби з метою
найширшої популяризації УПА серед населення, інших окупованих націй, на міжнародній арені. Також проводить і розробляє заходи з метою деморалізації ворога. Більшість розроблених цим відділом акцій
виконувалася оперативними спецвідділами і боївками ОУН. Операції носили точковий, локальний характер по знищенню найвищого керівництва місцевої окупаційної влади і тих "діячів" ворожих каральних систем, котрі в минулому відзначились нелюдською жорстокістю по відношенню до мирного
населення України.Безпосередньо підпорядковані Головному Командирові УПА інспектори виконують функцію його контрольного органу на всій території дій УПА. Шефові ГВШ є підпорядкована служба зв'язку, що своєю мережею зв'язує його з Головним Командиром, начальниками поодиноких відділів та краями і
центральний технічний зв'язок (ЦТЗ).

Кожними групами УПА в краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири груп, заступники командирів і КВШ (Крайові Військові Штаби).

Структура КВШ така сама, як ГВШ. Вони мають ті ж самі відділи і служби за винятком ЦТЗ і виконують ті ж функції на територіях країв, а у випадках переривання зв'язків з Головним Командуванням вони є найвищим
керівним органом на підпорядкованій території.

Військовий Штаб Воєнної Округи (ВШВО) в своїй структурі відрізняється від попередніх тільки тим, що не має старшин для тактичних завдань, а командир ВО не має інспекторів.Кількість і якість відділів ВО залежали від багатьох факторів і сильно різнилися одна від одної.

Всі відділи ВО творили групу УПА. Кількість їх на теренах поодиноких ВО була різна й доходила до тридцяти.Озброєння відділів УПА є диктоване партизанською тактикою.

Відділи УПА - піхотні сотні, побудовані й озброєні за двома схемами: схема 1 (легка) - близько 168 людей, озброєнні рушницями, легким кулеметами, автоматами, пістолетами, ручними гранатами, вибуховими
речовинами і схема
2 (тяжка) - близько 186 людей з тим самим озброєнням із ддодатком трьох важких кулеметів і трьох мінометів калібром не вище 82 мм.

Дуже рідко і в основному на терені УПА-Північ були організовані і вживані кіннотні відділи та артилерійські батареї. Вони були призначені до куренів або загонів. Коли кіннота ще знаходить виправдання у
застосуванні то гарматні підрозділи несуть дуже велику небезпеку для військової повстанської одиниці. Саме невиправдане застосування зброї сприяло нищівному розгрому Ковпака, військові підрозділи котрого не булидостатньо мобільними.

Зв'язок - це нервова система підпільного організму. Від справності його функціонування залежить дієздатність підпільного руху й успішність його боротьби. Тому в УПА до цієї ділянки, виділеної в окрему службу, були поставлені великі вимоги. На теренах дій УПА, де існувала добре розвинена мережа ОУН, військовим штабам і відділам були доступні її зв'язкові засоби, одначе з уваги на те, що ці зв'язки, перевантажені великим організаційним рухом, функціонували надто повільно для вимог керівництва військом, штаби УПА скрізь розбудували власну систему зв'язку. Система зв'язку всієї боротьби ОУН з 1920р. і система зв'язку збройної боротьби УПА з 1942р. це надзвичайно складна, добре законспірована, організована і майже успішно працююча система з альтернативними шляхами, антипровальними та контролюючими засобами. Важливу роль в системі зв'язку виконувала сужба безпеки ОУН.

Дуже важливою проблемою в УПА був вишкіл власних старшинських і підстаршинських кадрів. Для розв'язки цієї проблеми були покликані крайові старшинські і підстаршинські школи. Господарсько і тактично
старшинські школи підпорядковувались командирові ВО, на терені якого перебували.

Центральний Технічний Зв'язок (ЦТЗ), що знаходився при ГВШ - це радіозв'язок. За німецької окупації він ще практично не діяв, а згуртована в цьому осередку невелика кількість фахівців займалася вишколюванням персоналу, збиранням і монтуванням технічних засобів для навчання і практичної дії. В окремих випадках був налагоджений радіозв'язок з окремим підрозділами УПА і боївок ОУН, котрий використовувався в окремих випадках для збереження конспірації. Також ця група займалась діяльністю радіостанцій УПА.

Як ми вже зазначали УПА і ОУН дуже тісно між собою співпрацювали. Деякі структури ОУН в повній мірі виконували свої функції в УПА, наприклад служба безпеки ОУН.Роль і функція ОУН не обмежувалася тільки до функції політичної партії. Окрім пропагандивних і організаційних заходів після постання УГВР вона
виконувала і адміністративну функцію. Застосована співпраця була компромісом між апартійністю УПА і необхідністю співдії. Командир ВО входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального голосу. Він мусів орієнтуватись в усій роботі ОУН, а зокрема у функціонуванні її адміністративного апарату, що одоночасно входив в апарат ВО. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодо переведення або втишення бойових дій. Права видавання доручень чи наказів провід ОУН у відношеннях до УПА не мав. Дальшими щаблями в побудові ОУН були округа, повіт, район і станиця.

Починаючи від округи до району включно, в керівних органах були люди, котрі виконували функцію військових референтів. Вони підпорядковувалися в своїх ділянках роботи двом начальникам відділів штабу ВО, а саме: організаційно-персональний і тиловий. В їх обов'язки входило: проводити реєстр військовопридатного елементу, вишукувати потрібних для УПА фахівців, поповняти добровольцями військові підрозділи, створювати склади зброї та амуніції, налагоджувати і підтримувати харчову, аптечну,
шпитальну системи. До нього належали також організування і діяльність СКВ.Потрібно окремо відмітити завдання, котре блискуче виконала ОУН і надовго забезпечила можливість ведення збройної боротьби всієї УПА це створення системи складів зброї і амуніцї при проходженні фронтів із сходу на захід. ОУН змобілізувала місцеве населення всієї Західної України до цієї важливої функції.

Ця стаття не розкриває докладно всієї проблематики структури і побудови УПА. Уся діяльність була глибоко законспірована і зберігала в таємниці діяльність різних підрозділів, їх взаємоспівпрацю та взаємозамінність,
власні конспіративні системи, призначення окремих спеціальних підрозділів і т.д. Потрібно також відмітити, що на усіх посадах перебували люди, в основному, місцевого походження. Тому застосовувались
найжорстокіші методи конспірації. Видумані прізвища воїнів дуже часто повторювалися, військові підрозділи носили різні назви і часто переформовувалися. Конспірація була настільки великою, що через багто
років, сучасним дослідникам, дуже важко зідентифікувати ту чи іншу людину навіть серед найвищого керівництва ОУН, УПА, УГВР.

1 сентября 2010, 15:11

[«Аргументы Недели», Алексей АЛОВ ] http://www.argumenti.ru/history/n253/74625/ На нас неумолимо надвигается юбилей войны 1812 года. На днях мы отпразднуем очередную годовщину Бородинского сражения. О своем видении хода событий тех лет нашему корреспонденту Алексею Алову   рассказал известный историк, автор обобщающей монографии о событиях начала XIX века – Евгений ПОНАСЕНКОВ. - Евгений, вы немного лучше, чем мы, осведомлены о том, что нас ждет в связи с юбилеем 2012 года? – Как обычно, чиновники разрежут ленточки, священнослужители в золоченых рясах всех окропят святой водой… За долгие десятилетия выработана идеологическая система, в основе которой лежат примитивные, но громкие легенды о героическом прошлом. С ними легче – дело было давно, никакой принципиальный журналист никого не разоблачит, массовый читатель выискивать правду с фонариком не станет. А нерадивых «историков» для выполнения госзаказа всегда найти можно. – А вы знаете, что некоторые представители молодого поколения серьезно считают, что лучше бы нас завоевал тот же Наполеон и устроил красивую жизнь на западный манер? – Хочу их разочаровать: во-первых, я не знаю такой физической (местной) или потусторонней (инородной) силы, которая бы так изменила Россию. Во-вторых, со школьной скамьи нам вдалбливали откровенную ахинею про планы Наполеона захватить Русь-матушку – ни письменных, ни устных свидетельств подобных замыслов не существует в природе. – Тем не менее ту войну мы называем Отечественной и справедливой. – Отечественной война стала называться отнюдь не сразу, а только к 25-летнему юбилею – в 1837 году – по решению и «Высочайшему повелению» Николая I. Но дело не в термине, а в сути. В 1812 году 98,5% населения России составляли крепостные крестьяне, которые были неграмотны, лишены самосознания и элементарного знания географии (проще говоря – познания о мире не распространялись далее соседней деревни). – Как вообще Наполеон оказался на границе России? – Начну с показательного факта: знаменитое «народное ополчение» было создано отнюдь не в 1812, а в 1806 году! Как это? С 1792 года монархическая Европа воевала против революционной Франции. Целью были интервенция и восстановление на троне Бурбонов (что и произошло в 1814 году). Как заря в известном романсе, одна антифранцузская коалиция спешила сменить другую, не давая Франции успеть перегруппироваться. Задумайтесь: что делал Суворов у границ Франции в 1799 году? Что там же делал Кутузов в 1805? Они пытались осуществить агрессию, но молодые генералы революции регулярно отбрасывали их от границ своей страны. Дальше всех генералов и в войне, и в политике пошел Бонапарт – он дал Франции гениальный «Гражданский кодекс» и отбросил армии агрессивных соседей аж до реки Неман, разбив Русско-австрийскую армию под Аустерлицем (1805) и Русскую под Фридландом (1807). Но условия Тильзитского мира (по которому Наполеон щедро подарил побежденной стороне Белостокскую область (!) – только бы мир и союз) царь выполнять не захотел. Более того: в 1810 году русские армии вновь стояли на границе России, готовые двинуться на Париж.     Справка «АН»     Евгений ПОНАСЕНКОВ – историк, автор нескольких исторических книг (в том числе последней на настоящий момент обобщающей монографии по теме – «Правда о войне 1812 года». М., 2004) и множества статей. Член Экспертного совета «Федерального портала финансовой грамотности». Куратор раздела «Искусство и наука» интернет-портала «Здоровье. Образование. Воспитание» (2009), автор трех курсов видео-лекций по истории. Академик русской академии наук и искусств (РуАН). В 2002 году – куратор юбилейного выпуска (посвященного 1812 году) правительственного журнала «Родина». – Получается – не существует отдельной «войны 1812 года», а череда военных действий антифранцузских коалиций? Да за такое утверждение вас могут закидать камнями. На кого работаем, Евгений? – На объективность. Наполеон изначально понимал, что естественным и главным врагом Франции является ее экономический конкурент – Англия. С Россией ни конкуренции, ни геополитических проблем (как, например, с Австрией) у французов не было. Поэтому с 1799 года первый консул и затем император Наполеон сделал все, чтобы заполучить союз с Россией. Но в результате Павла I убили, кстати, на деньги Англии, как раз из-за того, что он помирился с Францией. Зато сменивший Павла I молодой Александр I страшно завидовал Наполеону (на самом деле в его отношении – Фрейд, что называется, отдыхает). Из-за личной ненависти он вновь возобновил антифранцузские коалиции, гробя год за годом тысячи русских солдат. Более того, даже с юридической точки зрения война 1812 года – это антифранцузская коалиция: у русского правительства были подписаны соответствующие наступательные договоры с Англией, Испанией и Швецией (причем за несколько месяцев до войны!). А с Австрией и Пруссией – тайные соглашения. Кстати, обе эти страны Наполеон тоже прошел насквозь. – Но почему так  случилось, что Наполеон перешел границу первым? – Изначально, по плану русского штаба, как и в прежние годы, мы должны были начать наступление первыми. Но имеющий печальный опыт Александр в последний момент испугался и решился на отчаянный шаг – победить Бонапарта, пожертвовав своей страной. Он принял решение отступать «хоть до Камчатки». Эту немудреную военную хитрость ему предложил бывший маршал Наполеона – ренегат Бернадотт (по совместительству – муж первой невесты Бонапарта). А начал умело осуществлять тоже пришлый Барклай де Толли. Его заменили из-за ропота теряющих свои имения помещиков на настоящего «русака» Кутузова, владельца 5667 крепостных душ. В результате он дал бой под Бородино и оставил Москву с 20 000 русских раненых, которые заживо сгорели в пожарах. Хотя о подготовке этих пожаров Кутузова предупреждал генерал-губернатор Москвы Ростопчин. Но во всем этом Кутузов обвинил «немца» (правда, шотландского происхождения) Барклая.     – Интересно также узнать, отчего Москву не спасла победа под Бородино? – Потому что это было поражение. Факты неумолимы: Русская армия, находящаяся в укрепленной позиции и принимающая атаки, насчитывала 157 тысяч солдат и 648 артиллерийских орудий, французская – 130 тысяч и 587 орудий. При этом Русская умудрилась потерять больше: 53 тысячи солдат и офицеров (включая более тысячи пленными) против 34 тысячи у французов. Резервы русских были израсходованы, а Наполеон даже не ввел в бой гвардию (18 тысяч человек). Все укрепления были взяты французами в первые часы битвы, русская армия отступила, затем оставила без боя Москву. Почему так произошло? Еще до сражения Кутузов расставил пушки «веером» – и мы стреляли по березам. А Наполеон сгруппировал орудия там, где видел русские корпуса. И они стреляли по цели. – Вы сомневаетесь в военном таланте Кутузова? – Вот вам  несколько фактов о «Светлейшем». Кутузов всегда был хорошим придворным, а не полководцем. Он начинал карьеру, подавая в постель кофе 20-летнему любовнику Екатерины, продолжил ее в лучах славы фельдмаршала Суворова, а затем уже совершенно самостоятельно проиграл Аустерлиц. После длительной опалы Кутузова призвали заменить на турецком фронте умершего командующего. Однако в турецкую кампанию он занимался не только войной... В итоге – пришел гневный приказ об увольнении и замене его генералом Чичаговым. Стоит сказать, что Михайло Ларионыч ему отомстил: во время Березинской переправы отступающих французов он три дня стоял в тылу Наполеона с главными силами русских, не трогаясь с места. И давая возможность французам отбросить слабый корпус Чичагова и уйти. За это Денис Давыдов публично называл светлейшего князя «предателем». – И все же непонятно: если у Наполеона все так удачно складывалось в 1812 году с военной точки зрения, почему он был вынужден бежать? – Так он и не планировал оставаться. Перед началом военных действий Наполеон не ожидал отступления русских (разведка сообщала о готовящемся их наступлении). Но время шло, впереди маячила осенняя слякоть, деваться было просто некуда: проблему-то решать надо. И он начал гибельную погоню за Русской армией. Пехота отступала от границы до Смоленска с такой скоростью, что кавалерийский авангард Мюрата часто терял ее из вида, чем приводил Наполеона в недоумение. Зимней одежды и достаточного провианта Наполеон, естественно, не заготавливал. Когда французы вошли в Смоленск и попытались, как в Европе, купить еду за деньги в магазинах, – им местные жители объяснили, что «магазинов» тут отродясь не существовало. Карт центральной части России у Наполеона тоже не было (это к вопросу о захватнических планах). При этом все пригодные здания под зимние квартиры в Москве были сожжены по распоряжению и под руководством генерал-губернатора Ростопчина в первый же день. А Александру I хватало «полководческого таланта» сообразить, что победить убегающую в бескрайнее пространство Русскую армию невозможно в теории. Не дождавшись заключения мира в Москве, Наполеон отправился в обратный путь. Причем Кутузов идет «параллельным маршем», не вступая в бой (ему хватило Аустерлица и Бородина: термин «контрнаступление» выдумали уже в двадцатом веке). В итоге от голода, холода и болезней армия Наполеона тает на глазах (равно, как и Русская: Кутузов вывел из Тарутинского лагеря 130 тысяч человек, а привел на границу 27 тысяч: и это без маломальских боевых потерь!). Замечу, что в XIX веке ни историки, ни литератор Толстой Кутузова за серьезного военачальника не принимали: он стал таковым только в 1941 году по распоряжению товарища Сталина, которому нужно было оправдать страшное отступление до Москвы. – Выходит, что в  военном отношении Россия потерпела  неудачу? – Совершенно верно! А что касается итогов войны – то единственным победителем вышла Англия. Она воспользовалась психологическими расстройствами царя Александра и устроила бойню между двумя странами. – Давайте доведем разговор до логического завершения – чем все кончилось? – После еще двух военных кампаний, в 1814 году русские, прусские, австрийские и прочие армии интервентов осуществляют план 1792 года – входят в Париж. Царь Александр раздает воздушные поцелуи французам, запрещает русским солдатам покидать казармы, отправляется в Мальмезон танцевать с первой женой Наполеона Жозефиной и заказывает придворному живописцу Наполеона свой портрет (опять – привет Фрейду!). Параллельно с этим почти 40 тысяч русских солдат дезертируют на территории Франции (больше их на родине не видели), а молодые офицеры, оглядевшись в Европе, понимают, что они явно боролись не с тем врагом. Через несколько лет они выходят на Сенатскую площадь («будят» Герцена, тот Ленина – а дальше мы в курсе).  От редакции. Видение хода истории господином Понасенковым, разумеется, вызывает много вопросов.

Іван БУРДА

Це було давно. Переглядаючи свої папери в Канадi, знайшов цей листок. А що я повернувся в Україну вмирати, бо менi вже доходить 85–й рiк, тож узяв цей листок iз собою. А ви надрукуйте його у своїй газетi для тих, хто недооцiнює багатство нашої мови...Отже, було це давно — ще за старої Австрiї. В купе поїзда «Львiв—Вiдень» їхали чотири пасажири: англiєць, нiмець, iталiєць i наш українець.Говорили про рiзне i нарештi почали про мови: чия краща, багатша, котрiй належить свiтове майбутнє. Зрозумiло, кожний вихваляв свою мову.

Англiєць заявив, що Англiя — це країна завойовникiв i великих мандрiвникiв, якi славу її мови рознесли по всьому свiту. Англiйська мова — це мова Шекспiра, Байрона, Дiккенса, Ньютона, Дарвiна та iнших великих письменникiв i науковцiв. Англiйська мова — це свiтова мова!

Гордовитий нiмець вiдразу заперечив, бо ж нiмецька мова — це мова двох iмперiй, Великонiмеччини та Австрiї! Це мова фiлософiї, технiки, армiї, медицини, мова славних Шиллера, Канта, Вагнера, Гете i Гейне. І тому тiльки нiмецькiй мовi належить свiтове майбутнє.

А iталiєць, посмiхаючись, сказав: ви обидва не маєте рацiї. Мова сонячної Італiї — це мова музики, мова кохання, а про кохання мрiє кожен... Італiйською написанi славетнi твори Данте, Бокаччiо, Петрарки, лiбрето вiдомих опер Вердi, Пуччiнi, Россiнi та iнших великих iталiйцiв.Нi, тiльки iталiйська може бути провiдною мовою у свiтi!..

А наш українець — по довгiй мовчанцi — сказав: я мiг би, панове, як i ви, хвалитися, що моя рiдна мова — це мова незрiвнянного сатирика Котляревського, безсмертного генiя Тараса Шевченка, неперевершеного у свiтi лiрика Лесi Українки, великого титана Франка. Я мiг би назвати багато славних iмен свого народу, але не в тому суть. Ви ж нiчого не сказали про саме багатство i можливостi ваших мов. А це — найважнiше! От, скажiмо, чи могли б ви своїми мовами написати невелике оповiдання, в якому б усi слова починалися з тiєї самої букви?!

— О, нi! Це неможливо, — заявили всi.

— А в нашiй — це зовсiм просто! Назвiть якусь букву, — звернувся вiн до нiмця. — Хай буде «П», — сказав той.

— Добре. Оповiдання буде називатися

 «Перший поцiлунок»

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подiльчаку прийшло по поштi приємне повiдомлення: Приїздiть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Пiдгорецького повiту Полiкарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитесь! Павло Петрович поспiшив, прибувши першим поїздом. Пiдгорецький палац Паскевичiв привiтно прийняв приїжджого поета... Потiм пiд’їхали поважнi персони — приятелi Паскевичiв... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Полiни Полiкарпiвни. Поговори про полiтику, погоду. Павло Петрович прочитав пiдiбранi пречудовi поезiї. Полiна Полiкарпiвна програла прекраснi полонези, прелюдiї. Поспiвали пiсень, потанцювали падеспак, польку. Прийшла пора — попросили пообiдати. Поставили повнi пiдноси пляшок: портвейну, плiски, пшеничної, пiдiгрiваного пуншу, Пiльзненського пива. Принесли печенi поросята, приправленi перцем пiвники, пахучi паляницi, печiнковий паштет, пухкi пампушки пiд печеричною пiдливою, пироги, присмаженi пляцки... Потiм прислуга подала пресолодкi пряники, персикове повидло, помаранчi, повнi порцеляновi полумиски полуниць, порiчок...Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Полiна Полiкарпiвна попросила прогулятися по Пiдгорецькому парку, полюбуватися природою, послухати пташинi переспiви. Пропозицiя повнiстю пiдiйшла пiдхмеленому поету. Походили, погуляли... Порослий папороттю предавнiй парк подарував парi приємну прохолоду... Повiтря п’янило принадними пахощами...Побродивши по парку, пара присiла пiд порослим плющем платаном... Посидiли, помрiяли, позiтхали, пошептали, пригорнулися. Прозвучав перший поцiлунок... — Прощай, парубоче привiлля! Прийдеться поету приймакувати! Так чия мова краща? :)

Организаторы праздничной церемонии открытия НСК «Олимпийский» отказались от услуг детей школ Киева, решив привезти детей из Донецка.

Как сообщили «Главкому» источники в нескольких киевских школах, во всех учебных заведениях столицы были отобраны дети для участия в открытии стадиона 8 октября. Около двух недель ребят снимали с уроков и возили на стадион репетировать, но в последний момент школьникам дали команду «отбой».Руководителям школ сообщили, что было принято решение привезти детей из Донецка. Собеседник «Главкома» предположил, что в Киев приедет коллектив, который уже принимал участие в подобной торжественной церемонии открытия «Донбасс Арены».

"ОБКОМ"

odesit
опубликовал историю из сайта online.ua

Перед институтом в 1987-89 годах «служил» в стройбате. Ппрапорщик
потащил солдат на свой огород картошку сажать. Недосмотрел — взял
дембелей. Картошка взошла хорошая, кустистая. Потом вдруг начала вянуть,
все реанимационные мероприятия успеха не имели. Вскрытие показало,
что каждая картофелина была посажена в консервной банке из-под тушенки,
которые валялись на свалке неподалёку. К тому времени дембеля были
уже дома — ели родительскую картошку.

Marmeladka
опубликовала историю из сайта online.ua

Второй час я подпрыгивал в кузове, сидя на бумажных цементных мешках в новенькой дембельской парадке. Нас было четверо жестоко обманутых дембелей едущих в неизвестном направлении.
Еще утром все было так чудесно: мы — герои шестой части суши, спустились с горы после титанического «дембельского аккорда» (за полтора месяца ведерками залили миллиард тысяч тонн бетона и таки построили секретный объект «Х»), выстроились около штаба, от радости и предвкушения не касаясь хромовыми сапогами земли... Вот-вот должны вынести наши военные билеты с волшебной синей печатью.
Но в один миг жизнь перевернулась.Вышел зам начальника штаба — худой грузин в высокой эсэсовской фуражке, отозвал нас четверых и сказал:
— Товарищи солдаты, нужно будет, так сказать — на благо... и чтобы оставить о себе добрую память. Короче работы на полдня всего. Я накормлю, не переживайте.
Мы робко, но резонно возразили:
— Спасибо, товарищ подполковник, но как-нибудь без нас. Не обижайтесь, но наши мамы накормят нас не хуже и если Вы не возражаете, то мы получим наши военники, проездные документы и поедем пока по домам, а там видно будет...
Подполковник рассвирепел и его грузинский акцент стал еще заметнее:
— Отставить разговорчики! Вы пока еще солдаты Советской Армии и я вижу, что вы мечтаете задержаться в части до нового года! Не заслуживаете вы первой партии. Не заслуживаете.
— Как так... Товарищ подпол... Нам же обещали и мы успели... Мы же... Зам нач штаба сменил гнев на милость:
— Ну что вы как дети? Сегодня не поедете — завтра поедете. 730 дней ждали, а тут из-за ерунды сопли распустили. Давайте, давайте залезайте в машину, я сейчас подойду.
С этого момента из счастливых дембелей мы превратились в военнопленных.В полутьме, без окон, без дверей, не хотелось даже разговаривать. Мы чувствовали себя как ловцы жемчуга у которых кончился воздух, очень пора всплывать, но морской царь поймал нас за ласты и сказал — «да подождите вы, куда так спешить? А поговорить...»Если бы не было так грустно, то я бы ржал над своими товарищами
по несчастью, уж очень нелепо в этой пыльной полутьме болтались у них на сапогах большие белые пумпоны. Я тоже глуповато выглядел в абсолютно квадратной шапке подсиненой гуталином.
Приехали, выгрузились около огромного двухэтажного дома с зияющей крышей.
Подполковник:
— Я знаю, что там у себя вы крыли шифером столовую. Значит так, ставлю задачу: Вот крыша, вот шифер, инструменты я дам. Быстрее накроете, быстрее поедете домой. Тут перед вами работали бездельники, старый шифер они содрали, а новый положить так и не сумели, между прочим, вместо дома они отправились обратно на свою гору и уволятся только после нового года, это я обещаю. Давайте только быстрее, чтобы успеть до дождя.
Можно приступать.
Первым порывом было набить ему морду, но нашу проблему это не решит, кому нужны беглые солдаты без документов избившие зам начальника штаба бригады? Разве что тем, кто будет нас ловить, прочесывая всю Грузию. Какие там полдня? Его домина тянула на неделю работы. Просто стоять
задрав голову вверх, было уже глупо, связали из трех лестниц одну длиннющую и грустно полезли на крышу. Взобрались, легче не стало, хоть вниз сигай, чтобы ноги переломать, зачем мы ему без ног?
Вдруг видим на единственном оставшимся старом куске шифера карандашная надпись:
«ТЕМ, КТО ПРИДЕТ ПОСЛЕ НАС!
БРАТЬЯ ДЕМБЕЛЯ!
Нас припахал этот урод на три часа, но через два дня, когда старый шифер был снят, собран и выброшен, эта Козлина, заявила, что, пока новый шифер не положите, домой не поедете.
Мы его послали на х**, жаль что слишком поздно.
Пацаны, будьте мжиками, не делайте ему нихрена! Всё равно дембель!
ДЕМБЕЛЯ ИЗ БАКУРИАНИ. ДМБ-87.»

россияне опять кинули лохов в украинском правительстве

Строительство завода по производству ядерного топлива в Украине с участием российского ТВЭЛа обойдется в $300-350 млн. Это дороже, чем аналогичные проекты в других странах. И намного больше, чем может предоставить Украина, которая обязана вложить 40% этой суммы. Реализовать проект без повышения тарифов на электроэнергию для населения вряд ли удастся, отмечают эксперты.

Об этом пишет «Коммерсант-Украина».

Вчера в российской компании ТВЭЛ сообщили, что оценивают стоимость строительства завода по производству ядерного топлива в Украине в $300-350 млн. «Это предварительная оценка, которая будет скорректирована по результатам ТЭО под конкретную площадку, и наиболее вероятно, что стоимость будет в указанном диапазоне», – отметили в ТВЭЛе. Российская сторона напоминает, что готова профинансировать 60% стоимости строительства завода.

Напомним, прошлой осенью ТВЭЛ был признан победителем конкурса по строительству завода по фабрикации ядерного топлива. Тогда заявлялось, что представленный компанией проект выгодно отличался от разработанного американской Westinghouse, поскольку был дешевле и давал Украине доступ к ядерным технологиям. Завод планировалось построить в 2013 году, но позже сроки строительства были перенесены на 2015 год. Следует отметить,что перенос срока невыгоден Украине, а ТВЭЛ ежегодно поставляет в страну топливо на сумму $608,1 млн в год, что составляет 54,9% общего объема экспорта компании.

Инвестиции в украинский завод будут намного больше, чем в аналогичные производства в других странах. Так, в конце прошлого года в НАК «Казатомпром» заявили, что совместное предприятие с AREVA (51%/49% соответственно) построит новое производство по выпуску топливных сборок в Усть-Каменогорске (Восточный Казахстан). Мощность этого предприятия, как и украинского, составит 400 т по урану в год. При этом заявленная сумма совместных инвестиций в проект – $180 млн. В Японии в 2013 году построить новый завод по выпуску ядерного топлива планируют AREVA, Mitsubishi Materials Corporation, Mitsubishi Corp. и Mitsubishi Heavy Industries Ltd. Мощность завода составит 800 т в год. Официально стоимость строительства завода не раскрывается, однако консалтинговая компания Mott MacDonald ранее оценивала ее в $400 млн.

В Минэнерго от комментариев по этому поводу отказались. Но высокопоставленный источник в министерстве заявил, что украинская сторона была неприятно удивлена объемом заявленных инвестиций. Впрочем, эта сумма пересматриваться не будет. По словам собеседника, это приведет к тому, что «Энергоатом» не сможет финансировать строительство без повышения тарифов на электроэнергию для населения.

Аналитик ИК Dragon Capital Денис Саква говорит, что «Энергоатом» не сможет найти $140 млн без пересмотра Национальной комиссией регулирования электроэнергетики тарифа на электроэнергию в сторону повышения. Аккумулировать $50-60 млн для компании было бы вполне реально, отмечает член комитета Верховной рады по ТЭК Александр Гудыма. «В нынешней же ситуации придется повышать тариф, причем увеличить его за счет перераспределения с тепловой и гидроэлектроэнергетики не получится, – говорит господин Гудыма. – Тепловую энергетику сейчас выставляют на приватизацию, и снижать тариф для нее нельзя, а гидроэнергетика нуждается в средствах для строительства новых объектов».Господин Саква считает, что НКРЭ не сможет в дальнейшем повышать цены на электроэнергию для промышленности, поскольку они и так находятся на уровне других стран Восточной Европы. «Скорее всего, высокую цену завода просто переложат на население, повысив ему тариф уже в следующем году»,– отмечает господин Саква. В НКРЭ вчера заявили, что единственным возможным резервом повышения тарифа для «Энергоатома» является рост цен на электроэнергию для населения. «Но для этого нужно политическое решение на уровне Кабмина», – пояснили в комиссии.

"ОБКОМ"

Донецкая областная организация политической
партии «Україна Майбутнього» просит запретить депутатам Донецкого
горсовета от Партии регионов въезд в страны Европейского Союза, а также
в Великобританию, США, Канаду и Австралию. Об этом сообщает пресс-служба
партии.

«9 июня 2011 года донецкими журналистами был зафиксирован факт нарушения законодательства в Донецком областном совете. На видеоролике, снятом в сессионном зале,
отчетливо видно как депутат-регионал Донецкого горсовета Татьяна
Жукова, не имея на то полномочий, находится на месте депутата областного
совета иголосует с помощью чужой магнитной карточки, что является
грубейшим нарушением законодательства Украины. Действия Жуковой ставят
под вопрос законность решений областного совета и вообще легитимность
этого органа», — говорится в сообщении.

Демократические силы Донецкой области среди которых была и партия
«Україна Майбутнього», 14 июня 2011 года подали заявление прокурору
Донецкой области, в котором призвали правоохранительные органы
разобраться в ситуации.

20 июня прокуратура Донецкой области направила заявление в Донецкое областное управление МВД.

По мнению «УМ», «такое действие выглядит в высшей степени странно,
поскольку расследование преступлений чиновников и политиков обычно
находится в компетенции прокуратуры».

«Более месяца мы не получали из милиции ответа, и лишь 28 июля 2011 года
пришло письмо, в котором сказано, что наше заявление направлено…
обратно в прокуратуру. Дальнейшего ответа из прокуратуры мы так
и не дождались. В сложившейся ситуации, партия „Україна Майбутнього“
вынуждена констатировать полную неспособность правоохранительной системы
защитить украинских граждан и через прессу обратиться к послам
и консулам иностранных государств в Украине. Мы просим запретить въезд
Жуковой и ее однопартийцам из Донецкого городского совета в страны
Европейского Союза, а также в Великобританию, США, Канаду и Австралию.
Это шаг отчаяния, на который нас толкает обстановка бесправия
и тотальной коррупции, сложившаяся в Донецкой области в последние годы.
К сожалению, мы исчерпали все законные способы добиться справедливости
внутри страны, и можем надеяться лишь на помощь зарубежных инстанций.
Быть может, хотя бы таким образом нам удастся заставить депутата Жукову
отвечать за свои противоправные действия» , — резюмируют представители
партии.

НОВОСТИ.dn.ua