Побачення з Петросом

Чи бувало у вас побачення тривалістю 1 хвилину? Саме стільки я побула на вершині Петроса. Отак їдеш сотні кілометрів потягом, пхаєшся більше десяти кілометрів пішки, піднімаєшся на висоту вище двох тисяч - і маєш всього одну хвилину! Бо навздогін сунеться дощова хмара, і хто-зна що вона принесе з собою ще, окрім дощу...
Як я казала, ранок другого дня був сонячний, і ніщо не віщувало дощу. Але весь сніданок і початок маршруту дня прийдешнього ми дискутували на тему "Быть или не быть" сходженню на Петрос. Вирішили не ризикувати, і обійти його траверсом. Дійшовши до місця, де треба звертати на траверс, знову наткнулись на вічне питання, і сказали:"Сходженню бути!" І знову було сонце, вітер, небо... На підступах до Петроса нам трапилося стадо милих бусінок)) 

Ми чемно пропустили кавалькаду цих милих створінь, влаштувавши собі привал. Коли бусінки покотилися схилами далі, ми продовжили свій маршрут. В якусь мить небо почало затягувати хмарами. До вершини було зовсім трошки, але хмари сунули швидше. Тож в прямому сенсі слова забігли на вершину, за хвилину зробила три сяких-таких знімки, і швидко почали спускатися. 

Суто з міркувань техніки безпеки, хотілося пройти кам"яний спуск без дощу. Навіть скажу більше: дві третини спуску мій наплічник знесли за мене, за що я вдячна нашому інструктору)) 
Вже по обіді небо над вершиною знову прояснилося, проте не на довго. І вже до кінця дня нас переслідувала та дощова хмара, яка могла принести з собою всілякі сюрпризи. Це була гарна мотивація як найшвидше дійти до Перемички і влаштуватися на ночівлю...

Тепер я малю ще одну причину повернутися сюди знову. Так, на побачення з Петросом...

Зелений оксамит

  • 02.07.16, 00:19
Кожного разу на затяжних підйомах, особливо на початку походу, я себе лаю за те, що мені не сиділось вдома. Кожного разу даю собі слово, що це в останнє... Але маю талант в кожному поході знаходити те, заради чого мені хочеться повернутися в гори ще раз, і не раз... То мені цвітіння крокусів хотілось подивитися, то по засніжених горах походити, то з рододендронами зустрітися... Цього разу я натрапила ось на цей Великий Котел. Місце магнетичне, не знаю, як сказати краще. Хотілося стояти і безкінечно роззиратися навкруги. Висота трохи більше півтори тисячі метрів. Безмежний простір, вітер у вухах, і оця оксамитова зелень. Було бажання кинути все, і побігти отуди вниз, і просто там ходити, ходити, ходити... Вже вдома, роздивляючись фотографії, я уявила, що то велетенська канапа для якогось гірського велетня)) Ось така канапа з зеленого оксамиту)) 
Це був самісінький початок другого дня, на нас чекав Петрос. Треба було йти, а ноги не хотіли рушати з місця. Йшла, і скільки можна було, озиралася назад... Той простір, і той зелений оксамит...

Карпатськими стежками.

  • 01.07.16, 01:35
Як кажуть мудрі люди, коли в житті щось пішло не так, то є дві дороги: одна на вокзал, друга - в аеропорт)) Ну і по-суті це правда. Якщо навіть невеличка подорож, це всеодно щось на зразок перезавантаження. Нинішня моя подорож була не звичною. Зазвичай в гори їхала через Франківськ, і так само поверталася назад. Зараз є таке щастя, як потяг Київ-Рахів. 
Тож стартували цього разу ми з селища Кваси. Маршрут там починається майже від самого залізничного полотна! Потяг нас туди домчав приблизно о 10:20 ранку, тож мали досить часу максимально далеко зайти в гори. На самісінькому початку маршрути отримали "благословення" на КП для перебування на території Карпатського біосферичного заповідника. Перепустку кілька разів на маршруті перевіряли. 
і щойно вийшли на маршрут, як всі мої негаразди залишилися остаточно десь далеко позаду... Перед очима була лише ось така мальовнича стежка посеред яскравої зелені. Сонце, вітер, небо! Що ще треба ?! Ну хіба-що обідній бутерброд і джерельна вода )) Як завжди, десь після обіду, навалилася втома від попереднього переїзду потягом, і дався в знаки постійний підйом. Але всерівно вперто йдеш до заповітної стоянки. А там гарячий чайок, і смачна вечеря! Аж раптом весь простір наповнився розливами трембіти! Не можу підібрати підходящих слів, щоби вам описати свої відчуття. Це коли про щось і не мрієш, а воно в твоєму житті трапляється! Так само і з трембітою було: навіть ніколи і не думала, і собі не мріяла почути її в горах. Так само, як три роки назад несподівано натрапила на полонину з крокусами. А от замість вечірньої ватри у нас був град, гарнезний такий град, з перепелине яйце. А потім на всю ніч шаленна гроза. Скажу чесно- мені було страшно. Проте розуміла, що просто треба пережити це, бо нікуди ж не дінешся, літака ніхто не пришле- погода не льотна)) З цього і складаються походи. Потім це стає спогадами. враженнями, досвідом. Заснула лиш о 4-ій ранку, коли гриміти перестало. По намету просто барабанив дощ. На ранок від нього лишилася лиш багнюка на дорозі. І знову було сонце, вітер, небо! Що ще треба?! Ну хіба-що смачний сніданок і гарячий чайок ;)


Фотосушка

  • 07.07.15, 10:47
Участвовать в Сушке может каждый. Для этого достаточно распечатать свои фото, которые не стыдно показать людям, принести в назначенное время на локацию, развесить их на подготовленные веревки с помощью прищепок и не забыть подписать свои работы. Ведь тот человек, который заберет в конце Сушки ваше фото на долгую память, найдет вас и обязательно поблагодарит. Также в программе: бесплатные мастер-классы и встречи с известными фотографами, фото-квест и голосование за лучшее фото.

Где: Арт-пикник Славы Фроловой, парк Пушкина
Когда: 12 июля с 12:00 до 17:00
Вход свободный

Питання про Бакоту

  • 22.06.15, 22:39
Народ, потрібна ваша допомога))
Біля Кам"янця-Подільського є затоплене село Бакота зі своєю унікальною природою і історією. Хочу туди поїхати.  Підкажіть, якщо хто знає, як туди з Кам"янця краще доїхати, бо в гуглі нічого не можу знайти. 
Можливо хтось з вас вже був.

Гарного Дня ;)

  • 18.02.15, 23:54
Изведав горечь укоризны, 
Обид, Ошибок, 
Мелких драм, 
Учитесь радоваться жизни, 
Ее обыденным дарам ! 
Рассвету, 
Взлету журавленка, 
Речушке, 
Моющей пески. 
Улыбке милого ребенка. 
Пожатью дружеской руки. 
Работе, 
Сделанной как надо, 
Дороге, 
Чтобы вдаль влекла. 
Летучей ласке снегопада, 
Добру домашнего тепла. 
В ракете 
Или же сквозь призмы 
Приблизясь к солнечным мирам, 
Спешите радоваться 
Жизни, ее обыденным дарам!

Счастье, а ты какое?
Можно с тобой проснуться?
Сердцем хочу, рукою
Тихо тебя коснуться.
Может, зашло ко мне бы,
Так… погостить немножко,
Вместе со мною с неба
Звезды ловить в ладошку ?
Видишь, они кружатся
В свете огней вечерних,
Чистым листом ложатся,
Поверху прошлой черни?
Мы улыбнемся людям,
Пусть улыбнутся тоже,
Знаешь, тогда мы будем,
Чуточку все похожи.
Ты подари им Радость
Данной тебе лишь властью...
... Знаешь, я догадалась,
Что называют СЧАСТЬЕМ !
(с)

Дорогенькі мої ! Дякую всім за привітання і теплі слова побажань. Цілий день не вщухав телефон, в пошту падали листівки, приватні повідомлення!  Дякую, що пам"ятаєте, підтримуєте настрій. 
Було дуже-дуже приємно ;)



Подяка

  • 02.02.15, 11:27
Дякую всім, хто привітав мене з днем народження...але
Мій день народження 18 лютого. на сайті якийсь глюк, бо в анкеті дані зазначено правильно;)

Загадывай и желай!

  • 30.12.14, 00:31
Когда приходит год молодой,
А старый уходит вдаль,
Снежинку хрупкую спрячь в ладонь,
Желание загадай!
Смотри с надеждой в ночную синь,
И крепко ладонь сжимай,
И все, о чем мечталось – проси,
Загадывай и желай!

И новый год, что вот-вот настанет,
Исполнит вмиг мечту твою...
Если снежинка не растает,
В твоей ладони не растает
Пока часы 12 бьют,
Пока часы 12 бьют.

Когда приходит год молодой,
А старый уходит прочь,
Дано свершиться мечте любой –
Такая уж эта ночь!
Затихнет всё и замрет вокруг
В преддверии новых дней,
И обернется снежинка вдруг
Жар-птицей в руке твоей!


Всем вам, друзья мои, Мира и Добра в Новом 2015 году! druzhba

Київ- моє улюблене місто

  • 01.08.14, 23:22

Живу я в Києві від самого народження. Непомітно минає рік за роком. Місто змінюється, оновлюється, розростається, особливо останніми роками. Життя кипить і вирує. Але дещо лишається незмінним, навіть слугує столиці візитною карткою. Нині важко уявити Київ без метрополітену. Завдяки йому сполучаються всі райони. Три гілки метрополітену - це величезні артерії мегаполісу! І в нашому повсякденному лексиконі слово метро одне з найуживаніших. Тож пропоную поглянути на рідне місто через призму метрополітену.

Спочатку зробимо невеличкий екскурс в історію…

Виник метрополітен у 1960 році і налічував всього 5 станцій: Вокзальна, Університет, Хрещатик, Арсенальна, Дніпро.  У 2010 році київська підземка відзначила свій півстолітній ювілей, і в активі 49 станцій. З цієї нагоди було випущено ювілейні жетони з зображенням вищевказаних станцій. Новенькі та гарненькі, вони розкуповувалися не лише для сплати проїзду,  а ще як сувеніри. Звичайно що я також собі придбала таку колекцію). Укрпошта випустила зчіпку поштових марок присвячених ювілею. А саме цікаве: було організовано проект Історичний вагон. Київським метрополітеном став курсувати своєрідний вагон - музей. Це вагон 1969 року випуску: з лінкрустом на стінах та дерев'яними рамами вікон. З зовні та з середини його декорували фотографіями метробудівського архіву. Наразі метрополітен налічує 52 станції.


Ми з приятелем навіть влаштували невеличке змагання: хто перший зфотографує Історичний вагон.  Коротше кажучи - я програла: спочатку він мені довго не траплявся. Коли ж нарешті я на нього натрапила, то в мене не було з собою фотоапарата… Лише через тривалий час я все-таки поповнила свій фотоархів бажаними фотографіями). Як і у багатьох мешканців та гостей міста, моя життєдіяльність тісно пов'язана з метро. З часом певні станції викликають якісь спогади, деякі стають улюбленими, а деякі тісно пов'язані з історією міста. А тепер вмощуйтесь зручно в Історичному вагончику, бо ми вирушаємо у екскурсію по Києву підземкою).

Головною брамою міста вважається Центральний залізничний вокзал, оскільки сюди збігаються шляхи з усієї України і не тільки. Цілодобово прибувають - відправляються потяги. Шалений потік пасажирів: жителі, гості міста… По-сусідству з Центральним розташувався і Приміський вокзал.  Будівля має вежу з годинником. Верхівка вежі прикрашена написом Київ. Пліч-опліч з Приміським вокзалом гостинно зустрічає пасажирів станція метро Вокзальна. Свого часу вона була кінцева, проте зараз від неї йдуть шляхи аж до околиць міста. Відтоді, як я захопилася подорожами, вона стала моєю улюбленою станцією метро. Береш валізу, квитки і з передсмаком нових пригод їдеш на Вокзальну. Табло з відправленнями потягів, побажання диктора : "Щасливої дороги!"… І знову потім повертаєшся додому, і Вокзальна радо зустрічає тебе з валізою, повною яскравих вражень та спогадів…

На нашому екскурсійному маршруті це не єдина "брама". Завітаємо далі до Золотих воріт. Це зразок фортифікаційної споруди часів Київської Русі. В сиву давнину тут була околиця древнього міста Києва. Золоті ворота були головною і тріумфальною брамою: сюдою до славетного міста приїздили посольські делегації, сюдою ж поверталися мужні воїни з чисельних переможних битв. Окрім арочного в'їзду вежа має надбрамну церкву Благовіщення. Нині збережена пам'ятка знаходиться в самісінькому центрі міста. Після тривалих реставраційних робіт брама-музей відкрита для відвідувачів. Прогулюючись ярусами бойової вежі, відчуваєш плин історії. В уяві постають картини з життя наших пращурів. Яскравим доповненням до такої живої історії є станція метрополітену з одноіменною назвою. Зали станції прикрашені вишуканими мозаїками. Символічним є інтер'єр, виконаний у візантійському стилі. Сусідство з історичною пам'яткою надає станції метро Золоті ворота величі. За рейтингами світових видань, станція вважається одною з найкращих у світі та Європі.

Наступна станція метро перенесе нас з вами в доісторичні часи. Як і більшість станцій київського метрополітену, метро "Університет" оздоблена мармуром. І далеко не всі знають, що саме в цих залах на зрізах мармуру добре видно амоніти. Цей вид молюсків існував на планеті Земля ще в девонський період. Подейкують, що амоніти здатні виконувати бажання ;) Досить не звичним є і те, що наземне фойє станції утворює єдиний ансамбль з центральним входом в ботанічний сад ім. О. Фоміна. Щойно виходиш з метро й одразу можна завітати в чудову оазу посеред бурхливого міста. В околиці знаходиться кілька навчальних закладів та безліч організацій. Тож під час цвітіння рослин та всіляких екзотів обідню перерву можна провести з користю)

Довгий час моя робота була пов'язана з віддаленою від центру станцією метро Мінська. Будинок, в якому я працювала, має внутрішній двір. Мабуть цікаво буде знати, що у дворі знаходиться незвичайна бойлерна. Зазирнемо туди разом…Одна з стін бойлерної розмальована чудернацькими малюнками, які складаються у гармонічне панно. І розглядати його можна довго. У цікавій стилістиці подано панораму Києва від Видубицького монастиря до Оболоні. Персонажами панно є міфічні створіння, біблійські персонажі, а також фрагменти з життя сучасних мешканців цього будинку. Знову і знову очі блукають намальованим містом, щоразу трапляються нові деталі. Здається що бачиш якесь чудернацьке місто з іншого життя: над храмом витають янголи, в річці плюскочуться русалки,  поруч з авто  красується єдиноріг. А створив цю красу київський художник Михайло Хіміч та присвятив своєму батьку архітектору та художнику Юрію Хімічу. Можна сказати, що на стіні звичайної бойлерної зібралась велика історія великого міста.

Далі ще один історичний осередок Києва - Поштова площа, то ж прямуємо на станцію Поштова площа. Таку назву площа отримала через те, що свого часу тут знаходилася Поштова станція, в якій займалися кореспонденцією та замінювали поштових коней. Неподалік були торжища. В наш час лишилася лише назва і з'явився Річковий вокзал. Нещодавно відбудували церкву Різдва Христова. Знана вона тим, що в ній правилася служба, коли перевозили прах Т.Г.Шевченка до Канева. Останніми роками проходить грандіозна реконструкція транспортних шляхів. Мова йде про так зване Нижнє місто. На кручі знаходиться Верхнє місто. Для зручності сполучення нижньої та верхньої частин на початку минулого століття  було збудовано фунікулер. Це різновид міського транспорту. Для гостей міста це одна з атракцій столиці) Отже нижня станція фунікулеру й знаходиться поруч зі станцією метро Поштова площа. Коли до мене приїздять гості і просять показати місто, то часто я починаю екскурсію саме звідси. Чому так? - не знаю. Десь звідси починалася наша історія, історія нашого міста.

Повернемося до сучасності… Взагалі метро вважається підземним видом транспорту. Як виключення, в київському метро є наземні станції. Перша наземна станція була метро Дніпро. Хоча й наземною її назвати важко, адже знаходиться вона на мосту, одразу на виїзді з тунелю. Специфічне розташування перонів дає можливість помилуватися Дніпром та набережною. Для столичних жителів є звичним, що майже серед міста протікає річка. Та іноді в вагоні можна почути дитяче здивування:"Мама, дивись, море" ) Повертаючись з роботи погожого теплого дня, навмисне виходжу на перон метро Дніпро , насолодитися пейзажами дніпровських схилів. Коли станція функціонувала як кінцева, то вхід/вихід знаходився в кінці перону. Ці виходи збереглися і зараз, але не функціонують. Дивишся на них і думаєш: "От було б цікаво пройтись тими сходами!" Незмінною візиткою станції є дві монументальні скульптури: чоловік, що запускає супутник, і жінка з голубами. Сьогоднішній день видався теплим і ясним. Сонечко вже котиться на захід, розфарбовуючи горизонт бузково-помаранчевими фарбами. Останні прогулянкові катери причалюють до берега. Гамірне місто вщухає, час уповільнюється.

Ось і наш історичний вагончик закінчив свою невеличку екскурсію. Впевнена, що у кожного з вас теж є якісь історії, пов'язані з конкретними місцями древнього міста. Останніми роками багато подорожую Україною, скрізь є улюблені куточки. Але, як то кажуть, в гостях добре, а дома ліпше! Тож Київ назавжди є найулюбленішим містом ;)


P.S.  Конкурсний твір, брав участь у конкурсі від туроператора "Київ- моє улюблене місто". До призового місця не дотягнула ....)) 

Сидела женщина с котом...

  • 05.07.14, 20:32

Сидела женщина с Котом

На теплой крыше.

О том болтали и о сём,

Никто не слышал.

-Ну, как живешь, хвостатый друг?

-Да, как обычно,

Хожу, брожу, ищу подруг,

Гоняю птичек.

Глядишь, накормит, милый кто

И обогреет...

-А у тебя? Как ты живешь?

- А я? Старею...

Нам жизнь одна дана , увы...

У вас их девять.

И, вроде, все, как у людей,

А сердце щемит.

Вот так, дружище, я с тобой

Сижу на крыше,

И растворяется тоска,

Все тише, тише...

Не уходи с колен моих,

С тобой теплее.

Прохладный вечер на двоих...

Уже темнеет...

И был ей этот разговор

Всех близких ближе,

Сидела женщина с Котом

На теплой крыше...

Ирина Голованова.


Страницы:
1
2
предыдущая
следующая