Иногда я с ужасном думаю о том, какого же быть мужчиной. Если забыть о том, что им не нужно практически через день брить ноги, вставать на час раньше чтобы привести себя в порядок, нашпаклевать лицо, уложить волосы, найти одежду подходящую для этого дня, чтобы все было в тон подобрано. На самом то деле, мужчиной быть трудно. Нужно обладать сильным и волевым характером, чтобы быть именно МУЖЧИНОЙ. Ведь, по большому счету, о нем, о мужчине, никто не думает. О тюленях, вымирающих тиграх и морских котиках думают больше.

Девушки думают только о том любит или не любит он ее, думает или не думает о нем, приедет или не приедет, позвонит или не позвонит, изменит или верен будет. Между тем сам то мужчина закрывает глаза, устает. Он не хочет видеть свой бизнес, та и в целом свою работу, свою женщину, свою глобальную ответственность за все. В его жизни нет этого золотого слова «зато». Если у него что-то не получается, то он просто на просто  мудак! И ему приходиться с этим жить, он мудак и все. Девушкам легче же. Не лады на работе, зато муж успешный бизнесмен. Ни работу, ни мужа, зато грудь, ноги, фигура хорошая. Жирная? Ничего, Анька жирнее. У мужчин, почему то это волшебство не работает, у них скорее работает «но» . У тебя нет девушки, зато есть бентли. Мудак. У тебя есть девушка, бентли, но у твоей девушки нет шубы.  Ну ты и мудак. И тебе просто приходиться с этим жить.

Я понимаю что не смогла бы жить в шкуре мужчины. Я тюфтя и слабак, реву иногда из-за бреда. И,в принципе, я могу расплакаться на ровном месте, просто захочется, почему нет? И мне никто и слова не скажет, только утешать будет. А у настоящего мужчины табу на желания себя. Чем дальше в этот лес, тем меньше я в этом понимаю что либо. И когда мне хватает фантазии представить, что им надо чтобы их приняли, просто поняли, помолчали, возможно выслушали,  принесли чай и все это - не сегодня, не завтра, а долгое, долгое время. Чтобы от них ничего не требовали, подождали, все наладиться. Мне становиться не по себе, потому что для меня эти вещи являются само собой разумеющимися. 

Мне кажется, они на фоне этих стерв и женской «самостоятельности», становятся душевно  все более одинокие и заброшенные. И им нельзя об этом говорить, об этом нарастающем одиночестве, лучше и не думать. А просто жить с осознанием что ты мудак, обязан понимать, чтить, любить свою женщину, покупать ей украшения и шубы. И вряд ли женщина смогла бы примерить мужскую шубу и по жизни быть в ней, она бы сломалась.. 

Вокруг одни клубы, шумные прогулки, алкоголь. И тебе вроде бы весело, интересно, кажется, что спать 3 часа в сутки - это норм. А красные глаза, раскалывающаяся голова с утра - это привычное состояние. Вы считаете что познали мир мизерным опыта чистейшого блядства. В голове у всех одни мысли: "У нас одна жизнь,надо прожить ее достойно". Тут и возникает вопрос - где та самая грань достойности? В этих клубах, полных шлюх и наркоманов, или в водке, убивающей мозг? Достойно - это стараться,чтобы сердце мамы билось как можно дольше. Достойно - это добиться того, про что твои враги говорят "не добьешься". Достойно - это поцеловать человека первый раз в 16, и поцеловать его же последний раз в 90. Вот это достойно, а все остальное глупости и подростковый максимализм. 
Мне вас жаль, выпьете в этих клубах последний стакан водки поминая душу...она как бабушкин портрет: портрет весит в коридоре,но бабушки давно уж нет...

У Росії життя протікає під прапором зворотного достоїнству - підлості. Підлість - головний елемент сучасної Росії!

В даний момент цей народ перебуває у вкрай сумному стані: він хворий і розорений, одержимий хибними ідеями, що межують з манією величі та манії ворожнечі до нього всіх і кожного. Йому здається, що всі сусіди його ображають, недостатньо схиляються перед його величчю і всіляко проти нього вчиняють. Всякого зі своїх родичі, що мешкають поза межами Росії, та не поділяють їх поглядів,  звинувачують у прагненні  зашкодити, відокремитися і перейти до ворогів, а ворогами своїми вважають всіх сусідів. Це нестерпний бруд брехні, вульгарності, обману і зловживань, добрих малих мерзотників.

Є сумніви? Думаєте, що ці слова порожні? Зараз будемо аналізувати!

«Росія для росіян , Москва для москвичів » знайома фраза , чи не так? Але вона не повністю відповідає людям, що проживають на території Росії.

Ні для кого не секрет що росіяни недолюблюють українців. Наприклад, візьмемо Інтернет, який зараз досить популярний. На його просторах, на різних форумах, і в тому числі «Вконтакте» часто доводиться спостерігати словесні перепалки патріотів Росії та України, доходять часом до серйозних взаємних образ. Росіяни говорять про те, що вони споконвічно руські, деякі кажуть що український народ треба проклясти, він гнилий і нічого не значущий. Але вибачте, ми - українці - більш руські, ніж люди, що живуть на території Росії, якщо вже вдаватися в подробиці й в історію. Щоб не бути голослівною, давайте розбиратися!

Поняття «Росія», це слово, з'явилося в результаті окупації і завойовницьких війн за останні 300 років. Московське князівство створено  на основі Московського улуса  Золотой Орди було перейменоване в «Росія» Петром I. А походить це слово від іншого - «Русь». А як відомо, Русь була тільки одна - Київська Русь. Подекуди можна побачити такі словосполучення як: «Суздальська Русь», «Московська Русь», «Новгородська Русь». Але це все дійсно просто словосполучення, не більше. Ці всі розмноження назви Русь не більше ніж вигадка, що має одну мету, закамуфлювати історію. Русь завжди була Київською, підпорядковані їй землі ніколи не були Русью. Суздаль, Новгород, Москва не під час перебування під владою Києва, не після, ніколи не називалися Русью. У часи найбільшої могутності територія Русі простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, и от верхів'їв Віслі на Западе до Таманська півострова на сході. А Росія створює якісь підміни понять.

Після смерті Володимира I Святославича з'явилася перша загроза цілісності. Володимир керував країною, розсадивши своїх 12 синів по основних містах. В результаті залишився один син, який і правил усіма землями - Ярослав. Після його (1054 р.) смерті , Русь знову була розділена, але вже на 3 частини. А до середини XII століття Київська Русь розділилася на 13 князівств, кожне з яких проводило самостійну політику. Але незважаючи на те, що Русь більше не була єдиною, а існувала у вигляді окремих князівств і земель, у свідомості народу продовжувала жити ідея об'єднання руських земель, про що навіть було сказано в "Слові о полку Ігоревім" (1185). І, звичайно ж, було таке князівство як Московія. Але назвати його абсолютно суверенним не можна. Оскільки московські князі підпорядковувалися київським. А смертельний удар, для Київської Русі завдали монголо-татари. Які вирішили завоювати землі руські. У 1240 році монголо-татарське військо на чолі з онуком Чінгісхана Батієм дійшли до Києва. Князь Києва того часу - Михайло - втік. Але городяни на чолі з воєводою Дмитром вишли захищати російські землі на території Києва. А на початку грудня 1240 Київ упав під ударом монголо-татар, він був повністю розграбований. І ось тут настав час князів Московських. Зрозуміло,що ніхто не захотів відновлювати Київ. Навіщо щоб ними знову хтось правил? Краще ж вони проголосять себе Великими князями, і будуть правити, створювати величну націю, величної імперії. Ось так і закінчилася «Київська Русь», але почала зароджуватися «Давньоруська держава». А ви взагалі чули коли не будь таке поняття як «Давньоруська держава». Навряд чи. У нових російських підручниках, на російських сайтах, та в російському сігменті «Вікіпедії», основним поняттям тепер стає це, а не Київська Русь. І без сумніву скоро Давньоруська держава назавжди замінить поняття Київської Русі в російських підручниках. Але це швидше гра слів, ніж суттєвий обман. Все одно, що сказати, що людина їздить не на «жигулі», а на вітчизняній машині.

Московські царі, починаючи з Івана Грозного просто на просто присвоїли історію Київської Русі, її славне минуле і створювали офіційну міфологію Російської імперії. Знищуючи закоренілу російську мову, культуру, традиції - все те, що спочатку належало Київській Русі. Але навіть в той час було складно вважати нову державу абсолютно незалежною, оскільки до 1700 року Московія платила данину Кримському ханству, як своєму суверену і господарю (Про це нагадує і відомий російський історик С. М. Соловйов у збірнику «Читання і розповіді з російської історії» ). Так що, враховуючи, що Москва історично була васалом Криму, можна ще посперечатися «що до чого потрібно було приєднувати».

Для замітки, Іван Грозний мав далеко не слов'янське походження. По матері цар був євреєм, оскільки його мати - Олена Глінська - була з роду літовских євреїв. А батько Грозного Іван III по матері був єврей-сефард. Та й по зовнішності він слабо походить на слов'янина. Далі правив, нехай і не довгий термін, але все ж - Борис Годунов. Він був вихідцем із Золотої Орди, татарин. В кінці XVI ст. до влади прийшов пекучий брюнет, обличчя якого мало нагадує слов'янську зовнішність - Петро  I. З його приходом з'явилася вже й слово «Росія». Звичайно, що Петро для Росії зробив багато чого, поставив її на ноги, зробивши подорож по Європі, покращив Росію. Але тим не менше, він не руської крові,  по матерії він - хазарін. Чудово довів це А. П. Проскурін в книзі "Орден в Росії: історія ненависті, любові і вірності". Частина 1. Далі пішов повний абсурд «російської династії Романових». Ну по-перше Катерина I до династії Романових ніякого відношення не мала. Вона - це  Марта Скавронская - судячи за походженням - литовська єврейка. Далі мав правити Петро II, який швидко помер у віці 15-ти років, але тим не менше він був: «Онук Петра I Великого, син спадкоємця престолу царевича Олексія Петровича і померлої його пологами принцеси Софії-Шарлотти Брауншвейг-Вольфенбюттельской». Тобто на 50% був по матері він німцем. Наступний государ - Анна Іванівна. Вона була руських кровей, принаймні доказів зворотного немає. При цьому дні правління Анни були найкривавіші і чорні в історії цієї держави. Наступній правитель мав Романовську кров, оскільки це дочка  Петра I і Катерини I (Марти Скавронской) - Єлизавета Петрівна. По матері цариця - єврейка. Далі у влади був Петро III - син Ганни Петрівни і герцога Гольштейн-Готторпского Карла Фрідріха. Анна - це сестра Єлизавети Петрівни, а тобто єврейка. А батьком Петра був герцог Гольштейна з роду Готторп - німець. Скинула Петра III Катерина II (уроджена Софія-Фредерика-Августа Ангальт-Цербстська), як і перша Катерина,вона не мала ніякого відношення до роду Рамонових. Коли «всеросійську» імператрицю привезли з Німеччини до Росії, в якості дружини для Петра III,вона взагалі не розмовляла по-російськи. Наступний імператор Павло I - син Катерини II - німки і Петра III - єврея. Після правив ще більш глибокий, 100% німець - Олександр II. Його мама була дружиною німця Миколи I, виписана з Німеччини, уроджена принцеса Фридерика Шарлотта Вільгельміна, знаменита також як Шарлотта Прусська, відома в Росії за псевдонімом "Олександра Федорівна". Стовідсотковий німець Олександр II був одружений на виписаної з Німеччини німки - Гессен-дармштадтської принцесі Максиміліані Вільгельміна Августі Софії Марії, що отримала псевдонім імператриці "Марії Олександрівни". А їхній син - Олександр III (наступний імператор) - чистісінької води німець. Ну і останній государ Миколи II - син найчистішого німця Олександра III і Данській принцеси - був ще більш корінний, діамантовий, німець.

 Отже, грубо кажучи, Росією правили татари, яких замінили німці. Нічого собі. А як же «Росія для росіян, Москва для москвичів»? А Анна - дійсно єдина російська імператриця принесла лиха більше ніж всі іноземні правителі разом узяті.

Так само безперечним доказом того, що ми - українці - є скоріше корінними росіянами ніж мешканці Росії, є записи літописів (які написані скоріше українською мовою):

«И Святослав, заплакав, послав к Юрию в Суздаль, сказав: «Брата мне Всеволода Бог взяв, а Игоря Изяслав схватил. Пойди-ка в Русскую землю, в Київ». (1146 р.)

Чернігівський князь Святослав взявши в облогу місто Неринськ в Рязанському князівстві, про що в літописі написано:

 «В той же час прибежали к Святославу из Руси отроки».

Що каже про те,що Рязань не є Русью.  (1147 р.)

Ізяслав Мстиславович , котрий вигнав Юрія Довгорукого з Києва, повідомляє, що його син Андрій Боголюбський сказав :

 «Тим часом випросив у отца піти наперед  в Суздаль, каже: « Осе нам уже, отче,тут, в Руской земле ни рати, ни чего другого. Так что потеплу підемо».( 1151 р.)

Літопис говорить , що росіяни - чужі на Ростовській землі :

 «У тому ж році, коли обидва Ростиславовича сиділи на княжестве в земле Ростовской, роздавали вони були посадництва русским отрокам. А ті велику тягость людям сим учинили продажами та вірами».( 1175 р.)

«Вітовт, Великий князь Литовский, побачивши, що митрополити, придя з Москвы до Київа, забирають з Святой Софии все, що красиво… та в Московскую землю відносять», щоб «не умалялося багатство в землі Руській», приказав вибрати свого митрополита.  (1415 р.)

І це далеко не все, таких згадок безліч.

Яків Рейтенфельс , італійський посол , десь то в 1672- 1673 г. сказав:

«Росіяни, не соромлячись, задирають іноземців всяких , особливо ж німців, безсоромними промовами і , якщо зустрінуться випадково з ними , то голосно обзивають їх дурні лайкою ... Що стосується все, більш піднесеного , то вони в цьому і понині виявляються тупими і нездатними , і ця тупість підтримується в них кліматом і вельми грубим напоєм - горілка, яку вони постійно напиваються ».

Це однак весело, тому що практично саме німці і поставили на ноги цю країну. Росіяни всі себе вважають великими патріотами, хоча це вже перетворилася на нудотне вихваляння. Після деяких недоречних похвал - тільки хочеться плюнути на Росію. Хто знає що було б якщо Київ після монголо-татарської навали відновили б. Або якби Московія не була б територією Київської Русі. Цілком можливо, що не була б Росія такою «великою» державою. Початок і коріння йде від Київської Русі, від Києва, тобіш від нас. І цього не в якому разі забувати не можна!

Так що я себе можу сміливо назвати людиною споконвічно російської землі, а от назвати так росіян… це можливо в якійсь мірі демагогія.

Евромайдан - уникальное явление в украинской истории, пример патриотизма и, пожалуй, единственная масштабная революция в Украине за годы независимости.
Первые лозунги и транспаранты пестрели призывами восстановить справедливость и немедленно подписать соглашение об ассоциации с ЕС. Как много из тех, кто стоял на майдане несмотря на холод и отсутствие нормальных условий для жизни читали текст самого соглашения? Счет идет на сотни, десятки или, вполне возможно, единицы людей, утверждать уверенно не берется никто. Сильный, гордый народ в миг стал лишь умело управляемым оружием для политических игр. Тем временем пострадавших на майдане с каждым днем становится все больше. А сколько еще жертв потребуется для того, чтобы понять, что, в конце-концов, за разбитые головы, искалеченные жизни и месяцы тяжелой реабилитации пострадавших так никто и не ответит? Сколько крови стоит еще пролить за утопичные мечты о вожде, который "поднимет" страну, "помирит" народ и воссоединит Запад и Восток? В тяжелой политической схватке уже не первый день страдает мирное население. Противостояние оппозиции и действующей власти не щадит никого: ни стариков и пенсионеров, ни студентов и школьников, ни сотрудников милиции, которые не могут не выполнить приказ. 
"Если тебе скажут, что союзники спешат к нам на выручку, - не верь.Союзники - сволочи." (Михаил Булгаков "Белая гвардия")
Если и дальше продолжать слепо верить лидерам, будь то лидеры оппозиции или представители власти, количество жертв, вероятно, будет продолжать расти в геометрической прогрессии. А ведь эти события так далеки от мирных акций в поддержку Евросоюза...

На площади кровопролитные бои,
Здесь люди собрались со всей страны,
Вокруг разруха, как век назад,
До крови все дошло, никто не рад.
Вы, люди, к вам я обращаюсь,
И как гуманно не пытаясь
Развалите в конце концов,
Все нажитое с болю и трудом.
Очнитесь же, откройте веки!
Еще недавно, в прошлом веке
Держава здесь стояла мировая,
Веть помним мы еще ее судьбу, страдая…
Разве не видите что со страною стало?
Разве погромов и убийств ещё вам мало?
Да образумьтесь вы же наконец,
Иначе ко всем нам придет конец…

Если сравнивать мишку 1980 г. и мишку 2014 г., то можно увидеть явные различия, которые наверняка отразились и на спортсменах.

Прошло всего 34 года. И что же случилось с нами, что мы видим, изучив эти талисманы?
Мишка-талисман 1980:
Глаза и уши крупные, видимо эти органы хорошо развиты. Осанка не просто прямая, а в меру выгнута, как подобает спортсмену. Постановка передних лап, как у штангиста. Это может говорить о том, что жизненная позиция у него активная, как она и была у спортсменов в то время. Так же он носит олимпийские пояс, который подчеркивает его молодежный, спортивный стиль. 
То есть, мы видим спортивного и подтянутого мишку.
Мишка-талисман 2014:
Ну, во-первых, нужно сказать, что мишка изрядно пополневший. Глазки у него слегка заплывшие. Ушки мелкие. Видимо, у этого мишки проблемы с этими органами, он не видит и не слышит собеседника, в отличии от Мишки-1980. Лапы передние безвольно весят. Это может говорить об отсутствии инициативы или же о внутренней неуверенности. Скорей всего мозг у него уменьшился. Ведь его голова сплюснута с боков. Возможно это свидетельствует о снижении интеллекта. Почему то этот медведь отказалася от пояса. И нужно отметить, что в отличие от подтянутого талисмана 1980 г., живот этого мишки висит.
То есть мы видим, хоть и очень милого, но не мишку, а белого хомяка!
Хм, совпадение ли это? Отражение ли реальности? Дейсвительно ли общество так изменилось? Но то, что талисман 2014 сохранил добрый взгляд и искреннюю улыбку очень радует, возможно и добрая душа тоже сохранилась. Видимо не все потеряно!

Осень, осень….ветерок, который обдувает нежно волосы, стали ночи прозрачнее, длиннее, больше времени для грусти, для того, чтобы оставаться с различными мыслями наедине, повсюду бледный желтый цвет…и постоянная грусть без причины. Как же избавится от нее? Ученики медиа школы «Сенсация» помогут в этом, различными советами. Смотрим:

http://vk.com/id132332952?w=wall132332952_8112%2Fall

Сегодня ехала в маршрутке и играла в телефон, но он сел. От скуки я решила понаблюдать за людьми, со мной ехала не очень много людей, но мне хватило этого количества, что то бы кое-что понять.

В маршрутке не было не одного человека, который не был бы занят техникой. Кто-то слушал музыку на плеере или телефоне, кто то сидел вк, кто-то играл, а две девочки в конце маршрутке фотографировались, это действительно очень хорошее место для фотоссесии, не суть, они смеялись громко, но по-моему, ни кто их смех не замечал, ведь было занятие поважней, да и я сама это заметила только когда телефон сел.  Лишь  одна бабушка немного выделялась, она читала электронную книгу. Но и это меня не сильно утешило, ведь эта бабушка мне показала, что, к большому сожалению, даже старшое поколение, не заметив, стало такими же зомби, как и дети.

И я задумалась, зачем столько техники и разнообразных соц. сетей придумали, ведь от них больше негатива, люди очень меняются, становятся ленивыми и полностью деградируют.

Вот если раньше дети ходили домой к друзьям, чтобы позвать гулять, то сейчас они ждут их онлайн вк. Хотя польза все же есть от соц. сетей. Благодаря твиттеру родители могут узнать, чем занимался их ребенок, а инстограм больше для бабушек, ведь туда дети обязательно выложат фото еды, которую сегодня ели.  А что насчет сайтов знакомств, так это отдельная тема. Людям не то, что лень пройтись к друзьям домой, что бы выйти погулять, так лень уже и для того, что бы наладить хорошую личную жизнь. Вот у моих родителей есть интересная история знакомства, и я не против послушать ее еще раз. Интересно, какую романтическую историю будут эти люди рассказывать внукам? «Я не когда не забуду, как ваш дедушка мне скинул поцелуйчик и цветочек, это для меня было большое удивление»  - что то такое. На следующую тему я не могу вести дискуссию, ведь еще маленькая и не разбираюсь, но все же – секс по скайпу. Что это такое? Я никогда не пойму этого, насколько я знаю, секс приносит хорошие эмоции, неужели лень людей довела до такого? С такими успехами я думаю, что мне уже будут делать предложение в соц. сети.

Это ужасно. Это все наш мир делает искусственным и не живым. А ради чего? По-моему все это не делает мир лучше. Читая романы, я мечтаю побывать на месте главной героини, но если смотреть на мир реально, то с таким «прогрессом», как сейчас вся романтика будет виртуальной.

Любовь - это доверять. Это отдавать каждую секунду своему избраннику.
Много людей говорят "я тебя люблю", но знают ли они, что это фраза?
Большинство людей говорит эту фразу так же часто, как и "я хочу есть". Но это ужасно.
Слово "люблю" - самое искрение, самое волшебное слово, которое люди выпускают из своих уст.
А что значит любить по-настоящему? Конечно, это быть верным и не предавать. Если один из влюбленных предал - это непростительно.
Все мы порой влюбляемся, все бросаемся словами, хоть и без любви, но с пылкой страстью. Мы обещаем, что будем рядом, но не сдерживаем слов.
После ссор, мы говорим ужасные вещи, про того, кого любим. Делаем вид, что нам теперь всёравно, но это не так.
Самое страшное, когда тебе действительно нравится человек, но он делает вид, что ему плевать. А ты сидишь и страдаешь. Думаешь, что ему всёравно. У тебя возникают ужасные мысли. Самый лучший вариант - это знать правду, чем выдумывать. Ведь мысль безгранична, а правда-конкретная.
Многие хотят, чтобы первый шаг шел от парня. А парни, стали настолько слабыми, что ждут это от девушки. Мужчина должен действовать первым. Потому что он сильнее, как и морально, так и физически.
Любовь не на устах, а в сердце. Ведь любить можна не говоря об этом. А обидеть - всего лишь посмотреть пустым взглядом.
Любите, и будьте любимыми!
Ученица медиа школы "Сенсация". Светлана Акимова.

«Тот, кто не знает прошлого, не знает ни настоящего, ни будущего, ни самого себя.» Вольтер.
И правда, люди считают, что можно забыть, выбросить прошлое, радуясь настоящему, особенно мастерски они вычеркивают других людей из жизни, они это делают настолько умело, будто ни когда этих людей и не было у них в жизни. И почему то забывая все хорошее, но сохраняя все плохое. Зачем так? И вообще как можно создавать будущее, забыв прошлое, невозможно создать будущее только из настоящего, по сути, без прошлого и настоящего практически нет. Все равно прошлое было и игнорировать нет смысла его, ведь в любом случае рано или поздно оно напомнит о себе и снова станет настоящим и не факт, что хорошим, так зачем было раньше выкидывать, что то хорошее? Что бы потом оно вернулось, но уже в другой форме?
Мы должны хранить прошлое, ведь это не обычное место, где мы в старости можем видеть себя молодыми, можем встретить уже умерших, любимых и родных, людей, вспомнить забытых верных друзей, там хранятся наши осуществленные мечты и те которые мы не осуществили. Именно с помощью прошлого мы можем наладить настоящие и создать достойное будущие.
Разве дом без фундамента может быть хорошо построен? Так же и жизнь, без прошлых ошибок, прошлых людей, которые были близки всегда, не может быть хорошо построено будущие.