Як позбутися асистентки. Частина 1.

Інструкція-посібник керівника/роботодавця

для звільнення працівника.

Мої дні минали між читаннями і пересварками. Протягом багатьох років я звик жити самотою й у тому стані методичної та недооцінюваної анархії, яка притаманна неодруженому чоловікові, тому постійна присутність у домі жінки, хай це навіть була лише дівчина-підліток, норовлива та з мінливим характером, почала підривати мої звички та звичаї, спочатку майже непомітно, але систематично. Я вірив у безлад, піднесений на рівень принципу. Ізабелла – ні. Я вірив у самотність і тишу. Ізабелла – ні. Не минуло й двох днів, як я відкрив, що майже нічого не спроможний знайти у своєму власному домі. Якщо мені був потрібен ніж для розрізування паперу, або склянка, або черевики, то спершу я мусив запитати Ізабеллу, куди провидіння підказало їй заховати ці речі.

- Я нічого не ховаю. Я кладу речі на їхнє місце – а це зовсім не те.

Не було дня, протягом якого мене разів шість не опановувало бажання задушити її. Коли я втікав до кабінету в пошуках спокою та відпочинку, щоб мати змогу зосередитися на своїх думках, Ізабелла з’являлася через кілька хвилин із філіжанкою чаю або з печивом, радісна й усміхнена. Потім починала ходити по кабінету, визирала у вікно, наводила в кабінеті лад, а тоді запитувала, що я роблю тут, нагорі, такий мовчазний і таємничий. Я відкрив, що дівчата в сімнадцять років наділені такою неймовірною здатністю базікати, що їхній мозок спонукає їх виштовхувати із себе якусь фразу кожні двадцять секунд. На третій день я вирішив, що треба знайти їй хлопця, який був би, по можливості, глухим.

*****

                                                                                                                           "Ігри янгола", Карлос Руїс Сафон

Заздрість.

- Заздрість - релігія пересічних людей. Вона їх утішає, вона відповідає на тривоги, які народжуються в них усередині, й у кінцевому підсумку розкладає їм душу й дозволяє їм виправдати свою нікчемність та свою жадібність до такої міри, що ці риси здаються їм чеснотами, і вони переконують себе в тому, що двері до неба розчиняться лише перед такими нещасливцями, як вони, котрі йдуть через життя, не залишаючи по собі ніякого сліду, й думають тільки про те, щоб завдати прикрості іншим людям, щоб принизити, а як буде можливість, то й знищити тих, хто самим фактом свого існування і буття свідчать про убогість їхнього духу та розуму, про їхнє бояглузиве ставлення до життя. Блаженний той, на кого гавкають кретини, бо його душа ніколи не належатиме їм.

- Амінь, - погодився дон Басиліо. - Якби ви не народились багатієм, ви могли б стати священником. Або революціонером. Такій проповіді міг би позаздрити і єпископ.

"Ігри янгола", Карлос Руїс Сафон