На дварє трава, на травє – в драва!

(Психоделічеські опити)… або тріллер про сіпаратізм ног…

Чомусь майже під кожним постом на ФБ мене питають, шо я курю? Відімо для цього є якісь вєскі основанія… В общим, прийшла пора розставить крапки над “і”…

Курю я все. Давно і основатєльно… Я про тютюн, в даному случає. Почав курить я довольно рано, десь років в шість, або около тово. За весь свій стаж курільщика я кидав курить один раз – в шість з половиною год, по причині фінансової несостоятєльності… І не курив, пожалуй, аж років до семи… Потом ми навчилися збирать бички і більше подібних крізісов в кар’єрі не вознікало. Бички ми хранили у дворі у тьотки Нінки, в старій ржавій духовці. Один раз я знайшов половинний бичок із “Стюардеси” і став авторітєтом. Його ми скурили на якийсь значітєльний совєцький празник…

Ще я доволі догий час курив трубки. Їх у мене штук тридцять. Трубку курить тяжело і неудобно, хоч і гламурно. Із-за трубок у мене пропалена вся одежа, даже спортивні труси “Найк”. Із-за цього я люблю повєргать в шок фітнес-інструкторов. Особенно за кордоном. Коли вони питають, що це в мене за дирка в трусах, то я їм відповідаю: біг вчора “десятку”, але відімо перепив і впав в канаву, і прожог труси люлькою… Із-за цього мене уважають і роблять скидки…

Я даже в армії, коли ми кожного четверга бігли 6 км в протівогазах, якось умудрявся скурювать півпачки цигарок… За це мене уважали тоже. А більше – ні за шо…

Зараз я курю “Кемел”, ну то не важно…

Що ж стосується інших смєсєй, то їх я тоже пробував. Ну, я не фанат, так – прі случає… Кстаті, один нарколог розповідав, що за 20-ть років його кар’єри до нього ніхто ні разу не звернувся з залежністю від маріхуанни. Видно, адептам трави живеться хорошо і здорово. Це як ото в анекдоті: - Чесоткой давно страдаєтє? – Доктор, почему “страдаю”?, - Чешусь с удовольствием…

Тяжолої гадості я не пробував ні разу. Даже кокса, в чом признаюсь вам со стидом і покаянієм. А флора – це, в принципі, класна вешч іногда…

Колись мій кум поїхав в Амстердам і там когось ждав в кофе-шопі цілу годину. Він скурив два косяка, які, понятноє дєло, ніфіга не вставили. То він ззів ще кусок аналогічного торта. І знову – нічого! Він заказав ще подвійну порцію торта, на що його офіціантка вполнє обоснованно спросила: Мужчіна, а может хватіт? – Ну, кум не послухався, і доїв “десерт” до конца… Потом, розказує кум, - до мене внізапно вернулася ця сама офіціантка і з усієї сили всадили мені в голову тупор… Сижу, каже, я такий з цим топором в голові, - кровіща хлеще на пол літрами, позвонки порозходились, перед посітітєлями неудобно. То він забився під стіл і каже: тьотінька не бєйте меня пожалуста, я больше не буду, і збирає крихти з пола, і їсть… Потом, згодом, попустило…

А в мене був тоже страшний случай. Колись в одній з столиць прибалтійських республік (не скажу в якій саме, шоб не палить контору) ми также назлоупотреблялись “грін-грасом”. Я прийшов додому, в готель, і тоже нічого не вставило, як обично… Все було вполнє пристойно до того часу, пока я не сів на кровать… І в цей самий момент обидві ноги відокремились від тіла і пішли гулять по номеру. Найстрашніше заключалось в тому, шо ноги відокремились від тіла не синхронно, а по одній. К тому же, права нога одирвалася вище коліна, а ліва – нижче… Я латентний перфекціоніст і це сильно ранило мою тонку натуру…

Ей, ноги! – звертався я до них, - шо за хрєнь? Ану назад, в будку, нах, бо будете страшно наказані! - спробував я взять бика за рога, ну було вже пізно… Ноги пішли в ванну, і там – чистили зуби, одкривали шкафи, грюкали дверима і тупо хіхікали надо мною… Также вони кидали на пол чисті полотенця і провіряли як працює смив в унітазі…

Я пойняв, шо шантажом і грубостю ділу не зарадити і почав з ними осторожні переговори. Ноги, - кажу, окей я був не прав, але давайте просто спокойно поговоримо… Да, я поводився з вами жестоко, согласєн! Обидві з вас я ламав. Один раз- як неудачно упав з верби в школі, бо хотів понаравиться однокласниці Люді Андрущенко і зробить сальто, а другий раз – коли стрибав з мосту на берег просто із-за ідіотізма…

Але ж, бля, кажу, войдіть і ви в моє положеніє! Чи не я збирав для вас лічебні “грицики” для того, шоб купить вам, суки ви неблагодарні, в спеціальному магазіні дефіцитні руминські кросовки, які ви, козли, порвали вже через два тижні на діскотєці? І чи не для вас я в армії, супротів Устава, доставав дефіцитні носки, шоб ви не вигляділи як опущені лохи в портянках? Ви цього не помните?

-Помним-помним, - відповідали з душа ноги, і фиркали, миючись шампунню для голови…

- Ну добре, козляри, кажу! Сіпаратісти, хренові! Хрен з вами. Я то без ваш проживу (сказав я, згадуючи про безсметний подвиг Мєрєсьєва, одноного Кір’яна з фільма “Вєчний зов” і про свою фамілію), ну подивимось як вам буде без мене…

Мабуть, після цієї репліки ногам стало сцикотно і вони повернулися назад і присоєдінилися до мого туловища назад… Але, як подлі і мстітєльні істоти, присоєдінились неправильно, - ліва – на праву ногу, а права – на ліву, к тому же – нерівно, з якимсь зазором…

Ну, ладно, і так нормально, - подумав я, і ліг спати…

Вранці ногам було стидно і вони просили у мене прощенія (трава була качественна і долгодєйствующа)… Ладно, кажу, забилі, дома поговоримо…

Більше вони ні разу не тікали. Воспітаніє дає свої результати…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/799506470094044