Київська відьма Аліса про характерників. Щоденник однієї відьми

  Казаки-характерники

Український народ створив багату магічну культуру, особливе місце в якій відводиться бойовій магії. Адептами таємних бойових мистецтв були запорізькі казаки-характерники. Слово "козак" тюркського походження і означає воно - "вільна людина". В Україні козаки - воїни, національні герої, вільні, яскраві, неординарні і відчайдухи. Існує декілька версій виникнення козацтва, за однією із яких, козаки - це спадкоємці волхвів, що втекли на Хортицю від переслідувань князя Володимира. Дійсно, в багатьох історичних довідках можна знайти підтвердження тому, що козаки мали таємні магічні знання, які використовували в бою. Цілком можливо, що знання ці - спадщина українських волхвів. Козаки створили особливу техніку бою, яка дістала назву "Козачий СПАС" або «Бойовий Спас». Це вид бойової магії, заснований на замовляннях, молитвах, цілительстві і потужній психологічній дії на ворога. Козаки ті, що досконало володіють козачим Спасом називалися характерниками.

"Характерництво" пішло від сильного характеру, непохитної волі і надзвичайної даності від природи. Усі гетьмани і отамани були характерниками: Дмитро (Байда) Вишневецкий, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Іван Сірко, Максим Кривоніс, Самійло Кішка, Іван Підкова і інші. Характерники славилися своєю мужністю. Вони уміли зупиняти кулі, наводити на ворогів морок, перетворюватися на диких тварин, управляти стихіями і воскрешати мертвих. Вважалося, що характерники на полі бою безпосередньо спілкуються з самим Господом Богом. З самого дитинства козака готували до військового життя. З пелюшок над ними проводилися магічні ритуали. Після народження їх прагнули швидше похрестити. До настання однорічного віку мати щодня купала дитину в травах, заздалегідь намовляючи на воду вроки на здоров'я, удачу, міць; ставила обереги від хвороб, від ворогів видимих і невидимих, від куль, меча і стріл. Коли прорізався перший зуб, мати і батько несли дитину в храм і замовляли молебень Іоанну-воїнові. Потім, повернувшись додому, батько саджав сина на коня і відпускав його. Якщо дитина вхопиться за гриву і утримається в сідлі - це означало, що хлопчик стане характерником, його навчання тривало. Якщо лякався, починав плакати і падав - вважалося, що він буде убитий на полі бою.

Після довгого і важкого навчання степові лицарі проходили обов'язковий обряд посвячення. Характерники дивним чином поєднували в собі щиру богобоязливість з таким же щирим богохульством. Вони могли сьогодні молитися, стоячи на колінах перед іконою, завтра ж - лихословити, поминаючи усіх святих і бісів.

У козака-характерника завжди при собі була люлька і підкова. За допомогою підкови тренували і розслабляли м'язи. У люльці ж розкурювали цілющі трави. Наприклад, полин, який заспокоював нерви і покращував зір. Вони варили в окропі іржаві підкови, а потім пили цю воду від анемії. Настоювали трави на каменях. Рани обробляли горілкою розмішаною з порохом. Кров зупиняли землею, обмотаною в павутину.

Характерники практикували особливий вид медитації що носив назву мана. Вона була особливим ритуалом, під час якого характерники встромлювали списи в землю, сідали, утворюючи круг, і входили в особливий трансцендентний стан. Потужний егрегор, створений силою волі і духу діяв на ворогів на підсвідомому рівні. Не раз в польських і турецьких літописах згадується, що війська, які збираються напасти на українські землі, з незрозумілих причин розбігалися і йшли геть.

Атамани-характерники могли бачити результат бою, а також що відбувається в стані ворога за допомогою спеціальних дзеркал, які носили назву, - верцала. Особливістю характерників було те, що вони присягали не закохуватися в жінок, оскільки від справжньої любові характерник втрачав пильність, енергію і силу, необхідні в бою, а це призводило до неминучої загибелі. У Січі не було місця жінкам. Єдиною дружиною казака-характерника була свобода.

  Автор: Alisa – звичайна Київська відьма яка має мітлу і рижого кота

Як би Ви описали Пекло?

Гумор  

«Більшість релігій стверджує, що душі людей, які не належать їхній церкві, однозначно потрапляють в Пекло»

Реальне питання на тесті з фізики в NUI Maynooth (Kidare, Ірландія). Відповідь одного із студентів була настільки «глибокою», що професор вирішив поділитися нею в мережі.

ПИТАННЯ: - Як би Ви описали Пекло - як екзотермічну (віддає тепло), або як ендотермічну (абсорбує тепло) систему?

Більшість студентів намагалися описати Пекло за допомогою закону Бойля-Маріотта, - типу газ при розширенні охолоджується і температура при тиску падає.

Один зі студентів написав:

- Спочатку ми повинні з’ясувати, як змінюється маса Пекла з часом. Для цього потрібно знати, скільки душ прибуває в Пекло і скільки душ його покидає.

Я вважаю, що якщо душа потрапляє в Пекло, покинути вона його не може.

На питання, скільки душ прибуває в Пекло, нам допоможуть відповісти різні релігії, що існують сьогодні в світі. Більшість з цих релігій стверджує, що душі людей, які не належать їхній церкві, однозначно потрапляють в Пекло.

Оскільки людина не може належати більш ніж до однієї релігії, можна однозначно стверджувати, що ВСІ душі потрапляють в Пекло.

Взявши до уваги індекси народжуваності і смертності, можна припускати, що число душ в Пеклі росте експоненціально.

Розглянемо тепер питання зміни об’єму Пекла.
Знання - сила! «Пекло не в змозі більше приймати душі. Залишається тільки Рай - що і підтверджує наявність Бога»

Щоб в Пеклі підтримувати однакову температуру і тиск, об’єм його повинен збільшуватися пропорційно збільшенню кількості душ - згідно закону Бойля-Маріотта. Іншими словами, ми маємо 2 варіанти:

1. Якщо Пекло розширюється повільніше, ніж зростає число душ, що перебувають в ньому, то температура і тиск там будуть зростати до тих пір, поки Пекло просто не зруйнується.

2. Якщо ж Пекло розширюється швидше, тоді температура і тиск падають - Пекло замерзне.

Який з варіантів правильний? Взявши за основу вислів Анжели на першому курсі, що "в Пеклі швидше настане зима, ніж я з тобою пересплю", а так само той факт, що сьогодні ми прокинулися разом - ми прийдемо до однозначного висновку, що Пекло замерзло.

З цього випливає, що Пекло не в змозі більше приймати душі. Залишається тільки Рай - що і підтверджує наявність Бога.

Цим, мабуть, і пояснюється той факт, що Анжела всю минулу ніч кричала: "О, Боже!"

Студент отримав "відмінно" єдиним на курсі.

Регіонали приховали висновки Венеціанської комісії?

Скандал 
Регіонали приховали висновки Венеціанської комісії?

Венеціанська комісія не схвалила закон “Про всеукраїнський референдум” та проект закону про вибори народних депутатів.

Про це повідомляють джерела "Комерсант-Україна".

За словами джерела, висновки комісії були не на користь української влади.

У ПР віддали перевагу про це не згадувати.
"Я знаю, що була позитивна оцінка щодо змін, які стосуються розділу Конституції "Правосуддя", більше, на жаль, я нічого не знаю", - туманно сказав член КА глава юридичного департаменту ПР Владислав Забарський.

Як вдалося з’ясувати, Венеціанська комісія критично оцінила ці документи.

"Закон і законопроект представляла перший заступник міністра юстиції Інна Ємельянова, рішення комісії буде оприлюднено пізніше, але за результатами обговорення можна сказати, що воно невтішне для України", - повідомило джерело у ВК.

Про те, що рішення комісії з цих питань буде негативним, в парламенті знали заздалегідь.
"Ще в попередньому висновку комісії було сказано, що закон про референдум суперечить принципам демократії, оскільки виключає парламент з процесу прийняття рішень", - заявив заступник глави фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв.

В опозиції готуються скасувати закон, грунтуючись на висновку ВК.

"Партія УДАР і ряд громадських організацій підготували подання до Конституційного суду, щоб скасувати цей закон. Зараз цілком підходящий момент, а висновки ВК можуть стати вагомим аргументом для КС", - заявив народний депутат Валерій Карпунцов.

Як відомо, на засідання було винесено три питання, які стосуються законодавства України.

Венеціанська комісія схвалила пропозиції Конституційної асамблеї щодо зміни Конституції, що виключають Верховну раду з процесу призначення суддів.

Таємниці української історії: хто такі характерники і як ними стати
 Оксана Богомаз 

Запорізька Січ завжди була оповита легендами та переказами. Багато таємниць береже земля Хортиці. Слава запорізьких козаків, непереможних воїнів гриміла далеко за межами України, і не один іноземний правитель мав за честь приєднати до своєї армії загін запорожців. Якою особливою силою володіли ці відважні вояки? Про це ми запитаємо у письменниці Марії Морозенко, у якої щойно вийшла друком нова книжка про кошового отамана Сірка.
— Хто такі характерники і яку роль вони відігравали у військових битвах?

— Якщо спинитися на семантиці слова характерник, очевидним є прихований підтекст його значення. Характерник — людина з характером, що, слідуючи за покликом серця та покладаючись на великий досвід попередників, сформувала свою стрижневу духовну основу і має власну (а не нав’язану будь-ким) систему понять і цінностей. У розрізі українського характерництва цілком співвідносну з потребами рідного народу.

Характерники — люди-воїни, вигартувані спеціальними військовими ритуалами, в ході яких зміцнюється фізична потуга людини та сила її духу (і це насамперед). Не дивно, що до чину характерництва доростали одиничні обранці з вибіркового молодецтва. 

Пройти основні випробування школи характерників вдавалося мізерній частці відчайдухів, здатних у подальшому володіти унікальними особливостями ведення бою. У дослідженнях теми натикалась на свідчення миттєвого руху характерників, що в очах ворогів видавався несусвітнім дивом. В одну мить воїн-характерник переміщався із лінії ворожої атаки. Відтак, направлені за призначенням кулі потрапляли у пустоту. З блискавичністю повертаючись на попереднє місце, характерники створювали ілюзію невразливості. 

Понадвисокий рівень володіння мистецтвом ведення бою уберігав їх від смерті. Особливістю ж кожного характерника був звіриний стиль реакції на небезпеку. Приміром, про Івана Сірка говорили, що він мав вовчий нюх та розум, нерідко й сам обертався на вовка. Звідси ж його набуте ім’я Сірко. Втім, якщо заглибитись у реалії давньоруських часів, очевидним є культ вовка у війську русичів. Воїном-вовком, зокрема, був великий силач Добриня. Отож, на мою думку, люди наречені іменем воїн-вовк володіли унікальним військовим стилем, якого навчали люди особливої касти — волхви. Причому ж навчали суто обраних воїнів.

Характерники — люди-ясновидці, які пізнавши у ході ритуальних священнодійств знання волхвів, могли пророкувати події та бачити обриси майбутнього. Тому-то в бойових діях їм не було рівних, адже цим унікальним віщунам-стратегам було видно кінцевий результат бою, як і вдалі ходи, здатні принести перемогу.

Характерники — великі чарівники та ворожбити. У пошуках лексичного тлумачення слова найперше натикалася на таке визначення. Приміром, у словнику Бориса Грінченка характерник — чародій, колдун. Однак, як на мене, чарівництво характерників — це не що інше, як неприйняття більшістю людей надлюдських можливостей.

За сентенцією життя оріїв: Немає чудес, є тільки різні рівні знань. Характерники плекали у собі великі Знання, знайшовши тайнописи минулого у великій науці волхвів, яких християнська церква також називала ворожбитами. Не могли вразити характерників: вогонь, гостра шабля чи стріла, а тільки що срібна куля. Між іншим, такі дані збережено не тільки в народних легендах і переказах, а й у поважних польських хроніках козацької доби.

Характерники — цілителі, що мали свої окремішні рецепти лікування недужих та поранених. Загалом, це глибинна народна фітотерапія, посилена впливами на свідомість хворих. Нині ж відомо, що самосвідомість здатна керувати станом тіла, приводити людину як до зцілення, так і до недуги.

Характерники напрочуд харизматичні, вольові та здатні надихати інших. За сутністю своєю це вибіркові та надзвичайно авторитетні лідери. Відомо ж, Іван Сірко і не будучи отаманом в одну мить міг згуртувати козацьке військо для чергового походу. У загальному підсумку, характерники — люди, що вміли коригувати власний стан тіла відповідно до поклику душі.

— Чому Ви вибрали для своєї оповіді саме образ Сірка?
— Іван Сірко найбільш масштабно та потужно успадкував традиції характерництва давніх часів. Гадаю, в цьому чоловікові нуртувала колосальна енергетика попередніх поколінь, що вилилася у надзвичайно здорову міць тіла і духу. Віднедавна усе частіше схиляюся до думки, що Іван Сірко свідомо зчитував інформацію військової доблесті давніх русичів. Паралелі із князем Святославом тут очевидні. Тому я подала у першій частині дилогії авторську легенду про Святослава поборника хозарського кагана. Певна річ, легенда із підтекстом, адже код її прочитання подій давнини через призму народнопоетичних образів.

Постать Івана Сірка є взірцевою для мене також із площини родового дерева та пракоріння. Показовим при цьому є неприйнятність ним відчуження від спадку минувшини. Все те, що успадкував характерник Сірка, — родова українська сила. Покарання Іваном Сірком у 1675 р., під час чергового походу на Крим, визволених бранців-українців, які відмовились повертатися додому, є прямим свідченням його посиленої реакції на відчуження рідного у собі.

Гадаю, що у відступництві звільнених бранців козацький отаман міг бачити три найстрашніші зради — вірі, роду та батьківщині. Пригадуючи, що у часи козаччини найлютішої шкоди Україні завдавали яничари, обусурманені християни, що вогнем і мечем плюндрували українські (а генетично ж рідні!) землі, він щонайперше слідував національним інтересам. Саморуч покарав зрадництво, щоби не множилися на погибель українському люду перевертні, яким не буде довіку рідною земля України. У символіці сьогодення це значення дещо ширшого плану: цураючись родових надбань, ми прирікаємо себе на знищення.

Отож, моя розповідь про Івана Сірка — навернення до власного голосу сумління. Ретельно обмірковуючи штрихи життєпису славетного кошового Івана Сірка, я намагалася відтворити (бодай для себе) оту глибинну основу, в якій гартувався найвизначніший поборник великого духу характерництва та силодій козацької вольниці. З огляду на праці більш чи менш талановитих вітчизняних істориків, для мене очевидним постало одне: коли іноземці, вихваляючись на весь світ своїми героями, вишукують в їхніх малих подвигах величність, натомість ми безоглядно у великих справах наших визначних співвітчизників шукаємо погрішність. Аналізуючи гріхи минувшини, ми мали б думати і про надбання слави для майбутнього. Задля цього варто вивчати та поглиблювати у собі, опріч іншого, і віковий досвід характерників.
— Що треба для того, щоб стати характерником?

— Потрібно, насамперед, народитися з унікальним даром бачити і відчувати цей світ тонше, вразливіше і глибше. З плином літ, спостерігаючи на авторських студіях за дітьми різного творчого спрямування, все частіше приходжу до усвідомлення: у кожного є свої зачини та духовні запити, але не всі уміють пізнати, відчути і відкрити їх у собі.

Що ж до характерництва — тут не так усе просто. Гадаю, характерники сьогодення — це далеко не та уже каста воїнства, здатного побороти загрозу шаблею. В руках сучасного характерництва духовні мечі, оскільки впливи сучасні стосуються значного вищого рівня, аніж земне протиборство силою рук та рубанням шаблями. Мусимо розуміти: потужні характерники нашої сучасності — сіячі духовних знань. Впливи ці значніші, відчутніші та вразливіші. Але ж і в епіцентрі великого змагання стоїть не тіло людини, а її душа.
— Що надихнуло на написання цього твору?
— Як би не дивно це звучало, але писала цю книгу я задля себе, щоби стати сильнішою. Відтоді, коли прийшло усвідомлення, що мої плечі спираються на потужну міць моїх попередників, посилити себе в подальшому означало докопатися до істини. Ота манлива принада поклику предків — це те, що дає сили жити та рухатися далі. 
Я цілком усвідомлюю нині: людина здатна побороти щонайважчі завади лишень тоді, коли стане вище мізеру суєтних потреб. Ми отримуємо на певному етапі рівні нам випробування, однак страх і відчуження, а іще й глупота і незнання уроків минувшини, позбавляє нас великої сили у слідуванні в майбутнє. Загалом, надихнуло мене на написання повісті про Івана Сірка просте і цілком природне бажання пізнати глибше себе, як щонайменшу частку української нації, що має свої усталені потужні енергетичні канони та силові практики. Це отой свідомий мій вибір, до якого я прийшла крізь сумніви, вагання та різні думки. Зрештою, це моє навернення до істини.
— Які творчі плани на майбутнє?


Написати книгу про інший зріз характерництва — давньоруські часи.

Характерник[ред.]
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 
Козак Мамай — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі

Характерник, химородник, галдовник («галдувати» — чаклувати) або заморочник (вмів напускати «морок» — туман, сон)[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та фізичною підготовкою, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів.

Перші згадки про власне козаків-характерників датуються XV століттям — про них писали руські та візантійські філософи. Пізніше польський історик Бартош Папроцький (*1540—†1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, в кого потрапляли кулі, гинули на місці.

Найвідомішим козаком-характерником називають козака Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних сутичок з ворогами, не занесених до літописів і виграних ним. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:« Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич[2]? »

Існує легенда, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, возили його тіло із собою у походи і були переконані, що він і мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх перемагати[3]. А згодом — відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і за необхідності виставляли її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!»[3].
 Масово чаклуни-характерники вперше були застосовані козацькими воєначальниками під час оборони Говтви від польського війська в квітні 1638 року. Капелан польського війська Окольський згадував:« Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь. »
Багато хто з сучасників зазначав наявність козацьких чаклунів і чаклунок і у війську Богдана Хмельницького.

Коли у 1775 році московські війська підійшли руйнувати Запорізьку Січ, старшина і духовенство умовляли козаків не чинити опір. Більшість запорожців здалися. Але найнепокірніші, очолювані характерниками, покинули Січ і втекли за Дунай в Туреччину, де заснували Задунайську Січ (на території сучасної Румунії). Проявили себе характерники і на новому місці — у війні з козаками-некрасівцями. За переказами, характерники допомогли козакам заволодіти липованським містечком Дунаєвець[2].

Чимало старих характерників залишилося на Великому Лузі і після зруйнування Січі. В народних оповіданнях збереглися прізвища декого з них: Джерелівський — «сам кував рушниці і умів заговорювати їх, був великим стрільцем і мисливцем, не боявся ні хмари, ні грому» і «завжди охоче давав притулок всім запорожцям, що після зруйнування Січі не пішли на Дунай і лишилися без притулку»; три брати-запорожці Канцибери «силачі були великі», а жонатий Канцибера «був великий галдовник (чарівник) — загалдував свої гроші» і їх ніхто не брав; був ще козак Гайдук та інші[4]. Прожили вони, за переказами, більше ста років. До нас дійшли деякі географічні назви, пов'язані з ними: Джерелівське урочище, Канциберівське озеро і урочище.
Властивості і вміння [ред.]

Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких — вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами знаходитися під водою, ставати невидимим, гіпнотизувати, з'являтися в кількох місцях одночасно та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води («на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть»)[5].

Уміли характерники і керувати погодою — розганяти хмари або, навпаки, накликати дощ. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило вогнепальну зброю непотрібною. Також дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника.

Характерниками ставали, як правило, люди з екстрасенсорними здібностями, зі схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу чи телепатії. Історик Аполлон Скальковський (*1808—†1899) описував характерників як таких чарівників, «що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може», а за необхідності вони могли зачарувати будь-яких сторожів чи вартових так, що «ніхто з них не почує і не побачить жодного козака… і тоді вже вони беруть що хочуть, і повертаються в Січ»[6].

Письменник Андрій Чайковський (*1857—†1935) описував характерника як «надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити»[2].

Так само і Микола Костомаров (*1817—†1885) трактував характерника, як «чародія, якого не брала куля»[7]. А історик Володимир Голобуцький (*1903—†1993) писав, що характерники були «замовлені від кулі і шаблі»[2].

За легендою, характерників «ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму»[8]. Також вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце — тому вони нерідко першими йшли в бій.

Як розповідають легенди, декотрим характерникам після смерті забивали в груди кілок, щоб вони не вставали[8]. Однак найпоширенішим похованням характерників було поховання лицем донизу. Цей звичай зберігся ще зі скіфських часів. Як стверджує історик Світлана Бессонова, таким чином хоронили «небезпечних людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм животворним промінням»[8]. Одне з таких поховань козака-характерника було розкопано в 1936 році біля села Архангельське Ясинуватського району Донецької області. Козак лежав у дубовій труні, зробленій без жодного цвяха, лицем донизу; одягнений був в червоні шаровари і синій жупан, підперезаний зеленим поясом, а за поясом мав пляшку горілки, запечатану сургучем[2].

Офіційна церква звинувачувала характерників у чаклунстві.
 
Про характерників лишилося безліч історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів. Запам'ятались характерники і народам, які воювали із козаками. Турки називали запорозьких чаклунів «урус шайтан» (урус — руський, шайтан — чорт), зокрема, так вони називали Івана Сірка і навіть лякали ним дітей. Відомості про характерників лишили і польські історики — Бартош Папроцький (*1540—†1614) та інші.

Бартош Папроцький :« Гетьман Зборовський послав до татарів перекладача ,який би запросив їх ( татарів ) до нього на розмову і наказав кільком козакам з рушницями укритися і пильнувати ,щоб татари не взяли насильно перекладача.В цей час один козак вистрілив в татарина.Розгніваний гетьман кинувся до нього ,хотів цим показати ,що тримає татарам своє слово , але інші козаки заступили його . Той козак умів кожну кулю замовити ,щоб ні йому не зашкодила ,ні тому війську яке з ним було. І так козаки швидко повстали проти гетьмана ,що ледви їх упросив . »


Дума про Остафія Дашкевича :« ...За мною чорні вставали хмари ,
А в хмарах були татари ;
Но кінь мій вихром степи пробігав .
За собою хмари зоставляв .
За мною кулі в погоню летіли ,
Но мене брати не хтіли ;
Бо на чорта є хрест , на кулю є слово ,
Так я в Козачину вернувся здорово .
А теперки в Татарчизні іще погуляю ... »


Є реальні історичні факти, коли вороги, знаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в «Історії Русів» є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького — Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником:« Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами![9] »

Одним із найсильніших характерників вважали і козака Васюринського. Дмитро Яворницький в 1892 році у своїй «Історії запорізьких козаків» писав, що «то був такий силач, що коли він причащався, то четверо чоловік мусило підтримувати священика, щоб той не впав від одного подмуху богатиря, бо тільки-но він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину»[10].

Батько гетьмана Івана Підкови — молдавський господар Івоня, мав таку богатирську силу, що сам під Кагулом тягнув важку гармату, яку зазвичай тягнули 12 коней.

Також Яворницький описував характерників як таких, «котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі „характерники“ могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих „верцадел“, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків, „перекидатися“ на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов»[10].

Андрій Кітович :« ...Поляки вірили сильно ,що між гайдамаками багато знаходилося характерників ,яких не брали кулі .Розповідали з клятвою не раз , що бачили гайдамаків змітаючих з себе кулі , які їм в лице чи в груди потрапляли , що витягали такі кулі з-за пазухи , назад полякам посилали .Для чого наші , забобон забобоном перемогали ,роблячи кулі на гайдамаків , ляли їх на пшеницю свячену , то вже така куля достати мала гайдамику.... »


Микола Гоголь в 1830 році в повісті «Ніч перед Різдвом» описав запорозького козака Пацюка-цілителя — «всі вже взнали, що він знахар… Пацюку варто було лише пошептати декілька слів, і недуга неначе рукою знімалася»[11]. Також Пацюк їв без рук — головний герой повісті коваль Вакула бачив, як Пацюку до рота літали вареники. Існують версії, що Гоголь в цьому герої зобразив козака-характерника[12].

Виходець із козацької родини, український письменник Євген Гребінка в 1843 році в романі «Чайковський», написаному на основі родинних переказів (його мати походила з роду Чайковських), описує характерництво як володіння давніми лицарськими традиціями:« Характерник був чоловік дуже розумний і знав усяку всячину; його й куля не брала, і шабля не рубала; у нього на все був засіб і спосіб, на все добре слово і користь. Характерники знали всі броди, всі плави по Дніпру і по інших річках; характерник із води виводив сухого та із вогню мокрого; у них була лицарська совість і добросердя... [13]
 
Пантелеймон Куліш уміння козацьких характерників описав у 1846 році в романі «Чорна рада»:« А що, як справді він характерник? Чував я не раз од старих козаків, що сі бурлаки, сидючи там у комишах да в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невольників да й самих туркень, іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Не дурно, мабуть, іде між людьми поголоска про їх характерство... Утікає од татар, розстеле на воді бурку да й попливе, сидя, на другий берег... Да й згадав, як у старого Хмельницького сидів у глибці такий, що ману напускав "Що ви,- каже,- що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав'яжіть мене в мішок". Зав'язали його да й притягли да трямки, аж він i йде з-за дверей: "А що, вражі діти! Встерегли?" "Що ж,- думає,- як i се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха".[14] »

У поемі «Хустина» Тарас Шевченко, згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його — «характерник з Січі». Але в жодному з радянських видань творів Шевченка слово характерник не коментується і не пояснюється. Як і в жодному зі словників тих часів. Відсутнє слово «характерник» і у виданому вже в 1987 році «Українському радянському енциклопедичному словнику». Писати про таких козаків і вивчати їх в Україні масово почали вже в роки незалежності.

"Покращення" породило півмільйонну армію безробітних

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних в Україні досягла цифри понад 500 тисяч осіб. Українці з кожним днем живуть все гірше.

Про це в ефірі каналу "Інтер" заявив народний депутат фракції УДАР Павло Розенко.

Зокрема, політик зазначив, що "покращення" життя у нашій державі відбувається лише на словах можновладців.

"Покращення" відбувається лише у заявах влади. Азаров десь побачив зменшення цін на ліки за останні чотири місяці на 13%. Янукович заявляє про якісь міфічні заробітні плати лікарів у 7 тисяч гривень, а міністр соцполітики Королевська- про ріст доходів Пенсійного фонду", - наголосив Розенко.

Водночас, за його словами, насправді українці живуть все гірше. В якості підтвердження нардеп навів дані Державного комітету статистики, згідно яких у травні цього року у центрах зайнятості країни зареєстровано на 60 тисяч більше безробітних, ніж у травні 2012 року.

"Кількість офіційно зареєстрованих безробітних в Україні досягла 534 тисяч. Всім відома ситуація, коли десять днів тому у Лисичанську на Луганщині місцеві жителі захопили міську раду через те, що за останні три місяці у місті закрили усі базові підприємства Лисичанська та навіть місцеву лікарню. Люди залишилися без роботи", - нагадав Розенко.

Він також розповів, що у Київському інституті технології і дизайну увесь викладацький склад примусили написати заяви на відпустку за власний рахунок, щоб "приховати факт заборгованостей".

Якщо цікавить, то перегляньте, склад п"ятої колони...

   http://www.pravda.com.ua/photo-video/2013/06/15/6992313/

"Эта цифра меня шокирует! Украина так влезла в долги, что без новых займов выйти из ситуации не сможет", - экс-министр финансов
Экс-министр финансов Украины, народный депутат от «Удара» Виктор Пинзеник считает, что Украина настолько влезла в долги, что без новых займов выйти из ситуации не может.
«Нельзя сейчас кавалерийской атакой разрубить кредиты, избавиться от них за один раз. Я не люблю государственных долгов, но не говорю, что от них можно избавиться одним росчерком пера. Очень важно начать их избавляться. Однако и при таких действиях значит переодалживать средства для обслуживания своих долгов. А занимать деньги для страны становится проблемой», - сказал Пинзеник.

По его словам, Украина в течение 12 месяцев надо возвращать 60 миллиардов долларов внешних долгов. «Эта цифра меня шокирует! Я удивляюсь олимпийскому спокойствию, который царит в институтах власти по проблеме. Сумма, которую нужно возвращать, нет надежных стабильных источников. Экспорт не обеспечивает потребности даже импорта. Резервы и близко не пахнут такой суммой. Да и терять их недопустимо. Значит, удержать ситуацию возможно только, заняв в течение года 60 миллиардов долларов. Это все кредиты - не только правительства, это и кредиты субъектов. Но все они имеют отношение к курсу. Это серьезная проблема. И пять лет жить с такой бомбой с заведенным механизмом - недопустимая вещь», - отметил экс-министр.

По его мнению, Украина должна стать на путь, на котором будет избавляться от зависимости от внешних кредитов и рисков, которые несет такая ситуация.

Экс-министр финансов Украины, народный депутат от «Удара» Виктор Пинзеник считает, что с начала года МВФ дважды осуществил «туристическую» поездку в Украину, поскольку эти визиты закончились безрезультатно.

Пинзеник отметил, что валютный Фонд - это специальный кредитор, и большинство стран не нуждается в его услугах. «Почему? Потому что им и так занимают. У них нет проблем с займами. Но этот специальный кредитор не дает кредитов безусловно. Он требует избавиться от проблем. А эти проблемы - украинские, а не валютного Фонда», - объяснил Пинзеник.
«Что происходило в последнее время? Два раза МВФ осуществил «туристическую» поездку в Украину. Все красиво: посмотрели, встретились, поехали. Потому что когда есть желание найти общую точку зрения, то приезд миссии заканчивается, по крайней мере, заявлением о том, о чем договорились. А то, что никаких подобных сообщений не было, является свидетельством того, что договоренности о кредите нет. А это очень нехороший сигнал», - отметил экс-министр.

Сара звертається до рабе із проханням розлучити її із Мойшею всього через місяць після одруження.

Рабе, Сарочка поясни що трапилося. Ви ж усього місяць як пожили разом. 

Сара, три причини схиляють мене до цього. 

Рабе, які ж. 

Сара, Пішли ми із Мойшею на привоз скупилися. Я прошу його віднести додому сумки.

А він мені - я не носильник. Як тріпер додому принести то він носильник, а як сумки тоні!

Ребе, а друга?

Сара, та зламався кран на кухні. Прошу його, відремонтуй! А він мені, я не майстер! Як Розі із сусіднього під"їзду трійню зробити то він майстер, а як кран полагодити то ні.

Ребе, а третя причина?

Сара, та бачте но заявив, що я його не задовольняю. Гурман теж мені знайшовся! Всю Дерибасівську задовольняю, а його ні???  

Що зробить Росія, якщо Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС?
 Богдан Цюпин

15.06.2013
Лондон – Провідний британський аналітик закликає західні уряди більш стратегічно оцінювати зовнішньополітичні дії російської влади і враховувати, що Москва керується відмінними від Заходу пріоритетами.

Джеймс Шерр із «Королівського інституту з міжнародних справ» («Чатам Гаус») презентував у Лондоні свою нову монографію Hard Diplomacy and Soft Coercion: Russia's Influence Abroad («Жорстка дипломатія і м’який примус: вплив Росії за кордоном»).

Британський фахівець окремо вказує і на особливості російської політики щодо України.

Відносини з колишніми радянськими республіками Москва бачить не як рівноправні, а лише як «братерські»
Джеймс Шерр
«Відносини з колишніми радянськими республіками Москва бачить не як рівноправні, а лише як так звані «братерські», що передбачає значні можливості втручання Росії у внутрішні справи тих сусідніх держав» – пролунало у п’ятницю в Лондоні з вуст Джеймса Шерра.

Принципів дії таких міждержавних об’єднань, як Європейський союз, Росія не розуміє або свідомо перекручує, коли проголошує, що створює еквівалент у вигляді пропонованого Євразійського союзу, вважає фахівець.

Джеймс Шерр натякає, що європейські та американські державні діячі зараз недостатньо враховують російські реалії і російські методи, коли виробляють політику щодо Москви та стосовно інших держав, таких як Україна.

«Нам треба шукати відповіді на запитання, що Росія зробить на другий день після того, якщо, наприклад, восени у Вільнюсі Євросоюз підпише угоду про асоціацію з Україною», – каже Джеймс Шерр, стверджуючи, що між європейськими цінностями демократії, верховенства закону та свободи, і пріоритетами Кремля залишаються великі розбіжності.

Енергетичний важіль

Слово Україна лунало під час дискусії про російську зовнішню політику досить часто, наприклад, коли мова зайшла про дії Москви з метою захисту панівної позиції Росії на європейському газовому ринку.

«Білорусь вже включена в систему. З тижня на тиждень ми запитуємо себе, чи зробить Україна так само і здасть свою газотранспортну систему. Щойно в новинах були повідомлення, що і Болгарія позбулася залишків своєї гнучкості стосовно «Південного потоку», – вів далі Джеймс Шерр, вказуючи, що у той час, як вплив Росії у світі зменшується, президент Путін та його уряд зберігають здатність отримувати певні здобутки навіть з порівняно обмеженими ресурсами.

На думку фахівця, зовнішня політика часів Путіна лише незначною мірою відрізняється від того, як діяли правителі російської імперії, а згодом генеральні секретарі комуністичної партії Радянського Союзу.

Проте зараз Москва не пропагує якоїсь конкретної ідеології чи набору цінностей, як це роблять, наприклад, Сполучені Штати, чи Європейський союз.

«Всеохопне російське завдання зовнішньої політики сьогодні – це створення умов за кордоном, які би найбільше сприяли збереженню і продовженню існуючої системи правління вдома», – наголосив Джеймс Шерр.

Саме під цим кутом, на думку аналітика, з яким погоджувалися більшість учасників дискусії, Росія розглядає і питання міжнародної та конкретно своєї безпеки.

Суміш імпровізацій, звичок і погляд на світову систему як на сукупність цивілізацій та наголошування на інтересах наддержав виливається у те, що своїх сусідів Москва, на думку Джеймса Шерра, розглядає як місце, де пріоритет має не міжнародне право, як у випадку так званого «близького зарубіжжя», а саме інтереси Росії як регіональної потуги і самозваного «цивілізаційного центру».