Патріот (а за версією російських ЗМІ - «вандал»), який прикрасив сьогодні, 20 серпня, верхівку сталінської багатоповерхівки в Москві кольорами українського прапора, вибрав досить незвичайний спосіб повернутися на «грішну землю». Він просто стрибнув зі шпиля з парашутом. Відео цього стрибка зняв один з мешканців будинку на Котельній набережній. 

Про цю новину повідомляє «Преса України». 

Вранці в Москві відбулася екстраординарна подія: один із головних символів російської столиці - висотний будинок на Котельній набережній - був увінчаний українським державним прапором...

Також невідомі добрі люди повністю пофарбували в українські національні кольори височезний шпиль цього будинку, який має форму великий п'ятикутної зірки.

Український прапор за допомогою альпіністського спорядження вже демонтували зі шпиля сталінської висотки на Котельній набережній в центрі Москви.

Також повідомляється, що до міліції доправлено кілька молодих людей з альпіністським спорядженням, які підозрюються у причетності до появи українського прапора на висотній будівлі. За інформацією джерела, всі затримані - жителі Москви і Московської області.

Житловий будинок на Котельній набережній - одна з семи легендарних висоток столиці Росії. Вона була зведена в 1938-1952 роках за проектом архітекторів Чечуліна і Ростовського. Курував будівництво Лаврентій Берія. Також висотка стала відомою і престижною завдяки мешканцям. 

У різний час в цьому будинку жили такі знаменитості, як Галина Уланова, Людмила Зикіна, Василь Аксьонов, Євген Євтушенко, Костянтин Паустовський, Юрій Любимов, Юхим Шифрін, Дмитро Нагієв та багато інших.

В СМИ и соцсетях продолжает усиленно муссироваться тема «продажности генералов», «слива информации из штаба АТО» и общей некомпетентности военного руководства. 

Я полностью поддерживаю мысль о том, что наш генералитет – не воинство архистратига Михаила, все с нимбами и в благочестивом ослепительном сиянии. Чего нет, того нет, у каждого свои недостатки. Лично я (как офицер среднего звена) тоже весьма подозрительно отношусь к нашему генералитету, печальный опыт общения за плечами немалый. 

Но давайте согласимся: когда кто-то обвиняет всех наших генералов скопом в каком-то грехе, не мешало бы немного конкретики и фактов. Ибо без конкретизации личностей можно обвинить по корпоративному признаку кого угодно и в чем угодно: например, заявить, что все работники коммунального хозяйства – скрытые диверсанты, гадящие в тылу. И пусть кто попробует доказать обратное.

Я к тому, что во время войны дискредитировать военное руководство, обвиняя в самых страшных грехах вроде измены – занятие хоть и увлекательное, но малоперспективное. Оно никому так не играет на руку, как врагу. Ведь боеспособность армии, в которой каждый солдат может открыто начать обвинять в подобном своих начальников (опять таки, без личностей и без доказательств), изначально весьма сомнительна. И стране, в которой общество уверено, что военное руководство – поголовно дураки и вражеские агенты, воевать очень непросто.

Уставы не даром запрещают обсуждение приказов командира, даже в мирное время (они сначала выполняются, и только потом могут быть обжалованы установленным порядком): подрыв его авторитета – всегда первый шаг к падению дисциплины и деморализации личного состава, а в боевых действиях – к поражению.

Я думаю, если есть тревожная информация относительно отдельных должностных лиц, заниматься ими должна военная контрразведка. А огульные обвинения всего генералитета можно списать на «универсальное объяснение» всех неудач и просчетов. Мол, чего от войск ждать успешных действий, когда ими идиоты и предатели командуют? Тогда как самим войскам эти «объяснения» боевой дух точно не поднимают.

С этим связано и желание разного рода экспертов (а в основном – околоэкспертов) рассказать военному руководству, как надо воевать. Это понятно: если генералы у нас безмозглые, то грех не поучить их уму-разуму. И, конечно же, оперативная обстановка на Донбассе с дивана в Здолбунове видна куда лучше, чем из командирской палатки в базовом лагере сил АТО. 

Особенно меня умиляют ценные замечания господ, которые вообще безумно далеки от армии. Лично я, например, могу считать себя великим агрономом или физиком, не владея соответствующими знаниями и опытом, но не думаю, что мое понимание специфики химической мелиорации или обнаружения безмассовых скалярных частиц надо излагать на бумаге и тыкать в него носом специалистов.

Другой вопрос, что наши генералы (как и вся армия) тоже сегодня учатся воевать. Но они учатся, имея базу в виде опыта действий, например, в Ираке, а также теоретическую подготовку. Будут ли у них ошибки, если они сегодня воюют в войне, к которой не готовились? Конечно будут. Но лично я все же больше доверял бы планирование и проведение боевой операции выпускнику Национальной академии обороны (нынче университет), нежели, например, гражданскому журналисту с опытом срочной службы за плечами, овладевшему военным искусством по книжкам «про войну». 

Возможно, я не прав, и всех наших генералов стоит выгнать из штаба АТО и заменить их теми, кто так увлеченно этих самых генералов критикует. Может быть. Только все же сомневаюсь, что этот эксперимент окажется блестящим. 

Разница между диванным экспертом и военачальником на поле боя состоит, прежде всего, в том, что информацию о боевых действиях первый черпает из открытых источников, максимум – из рассказов очевидцев (при этом очевидцы в самом лучшем случае – младшие офицеры, владеющие лишь крупинками общей информации). Тогда как военное руководство обладает полной информацией о расположении и действиях наших войск в зоне АТО, а также разведданными, из которых лишь малая толика становится достоянием публики.

Самое распространенное обвинение в этом контексте – мол, такая-то информация известна уже давно, а генералы и не шевелятся, нет никакой реакции. Ну не идиоты?

Здесь стоит понимать, что ресурсы, задействованные в АТО, не безграничны. Нельзя за каждым обнаруженным танком противника гоняться силами механизированной бригады. Снимать с какого-то участка даже взвод для экстренного выполнения другой задачи – значит срывать ту задачу, которую в данный момент этот взвод выполняет. Есть резервы, но, опять таки, в каждом конкретном случае, не зная ситуации, трудно утверждать, насколько оправданно их использование – возможно, уничтожение того же танка боевиков может вылиться в гибель многих наших ребят.

Конечно, здесь на руководство ложится серьезная миссия определения приоритетов в задачах. Но, не владея полнотой информации, трудно судить, правильное или неправильное решение принимают генералы. 

И здесь мы подходим к главному отличию критиков и военного руководства. Все же ответственность за ход АТО лежит на последних. А чтобы критиковать со стороны – не надо ни большого мужества, ни ума. Покажите мне человека, выполняющего любую работу (от ремонта унитаза до руководства ООН) – и я за 5 минут найду сто причин для его критики. Тогда как мы смотрим на карту, и видим конкретные результаты деятельности «идиотов» и «предателей» - неуклонное сокращение территории, контролируемой террористами. Думаю, это главное.

…Я понимаю, что на фоне поголовной моды на критику генералитета я взялся за очень непопулярную миссию. Но я не защищаю наших генералов – повторюсь, лично я не испытываю к людям в «полосатых штанах» никакой особой симпатии. Хватает среди них и самодуров, и товарищей с неприлично низким ай-кью (хотя я знаю и вполне адекватных, умных и высококультурных людей в генеральском звании). Но если мы ставим целью избавиться именно от «неправильной генеральской прослойки» - прошу, давайте будем оперировать личностями и фактами, а не собирательными образами и эмоциями. 

В конце концов, из страны, в которой «где-то» идет война, нам давно пора уже превращаться в воюющую страну. Тогда как ключ к победе в любой войне – это консолидация усилий государства и общества, а также доверие к руководству. Это аксиома.

Дмитрий Тымчук

 

Глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров не перестає радувати свого господаря в Кремлі спотворенням фактів для громадськості.

В одному зі своїх останніх інтерв'ю Лавров досить красномовно намагався виставити офіційний Київ винним у зриві переговорів щодо припинення вогню на Донбасі, чого слізно домагаються в Москві, стежачи з болем у серці за «громадянською війною» в регіоні.

«На превеликий жаль, наші українські колеги не відступили від своїх умов, саме тому ми не змогли прийти до угоди про припинення вогню на сході України, якого так хотіла Москва», - красиво для Кремля описав ситуацію Лавров після переговорів у Берліні.

Правда, самий чесний глава МЗС в світі не став уточнювати, які неприйнятні, зухвалі і нахабні умови виставляє «хунта» в Києві.

Виявляється, фашисто-бандерівці в Києві хочуть виконання трьох пунктів: закриття кордону для запобігання поставок зброї і бойовиків з «братньої Росії», контролю за припиненням вогню з боку місії ОБСЄ і щоб повстанці відпустили заручників.

Очевидно, що така нахабна і зухвала позиція молодшого брата не влаштовує Велику Росію, де тільки й думають, що про долю російськомовного населення.

Насправді, виконання перших двох вимог не дозволить Москві і далі безмежно постачати зброю і бойовиків в Україну, внаслідок чого Кремль втратить вплив на події в регіоні. 

Так що міністр закордонних справ Німеччини не зумів знайти спільну мову з главою МЗС Росії, хоча і намагався після їх зустрічі говорити про здоровий погляді на речі з боку Кремля, який є уособленням самої миролюбної нації у світі

Експерти підготували чергове зведення про ситуацію на сході України в зоні проведення антитерористичної операції. В ній, зокрема, вказується на той факт, що крім незаконних збройних формувань українським силовикам на Донбасі вже протистоять регулярні з'єднання російської армії та спецпідрозділи Генштабу ВС РФ.

АНТИТЕРОРИСТИЧНА ОПЕРАЦІЯ В УКРАЇНІ. ЗВЕДЕННЯ СТАНОМ НА 16-17 СЕРПНЯ 2014

За минулі вихідні зафіксований початок активних дій диверсійних груп терористів у тилах українських сил. Так, у ніч із п’ятниці на суботу відбувся локальний бій біля села Маяки (у Слов’янському районі Донецької області). Також слід звернути увагу на можливі неприємні сюрпризи з боку селища Андріївка убік висоти Карачун. Крім того, селище Щурове та Святогірськ із його підземними катакомбами також найімовірніше не до кінця зачищені, що може призвести до нових випадків прояву активності бойовиків.

Аналогічна ситуація і у районі Дебальцеве. Група українських силовиків, яка веде наступ на Красний Луч із північно-заходу, а також проводить удар по угрупованню бойовиків в Алчевську-Перевальську через Малоіванівку та Зоринськ, отримала у своєму тилу несподівану активність терористів у районі населеного пункту Чорнухине. На це ми також звертали увагу у зведенні за 15.08.14. Такий збіг подій змусив кинути частину сил АТО на розв’язання цієї проблеми, що, у свою чергу, призвело до зниження активності дій силовиків на напрямках, зазначених вище.

Що стосується Горлівки, пройшовши Ольховатку та Булавинське, сили АТО вперлись у східні окраїни Єнакієве. Тут слід зазначити, що цей район представляє собою два міста-сателіта Горлівка і Єнакієве, у яких терористичні групи та незаконні збройні формування створили мережу укріпрайонів. Також тут присутні деякі водні перешкоди, що ускладнює просування сил. Найімовірніше, саме із цієї причини силами АТО зроблений випад у південному напрямку на Жданівку. Із приводу звільнення цього населеного пункту поки інформація не зовсім точна, оскільки існує кілька думок щодо його звільнення. Але судячи з того, як активно бойовики почали залишати Горлівку, що стало особливо помітно ближче до вечора неділі, ситуація в Жданівці вийшла з-під їхнього контролю.

Таким чином, зашморг на шиї групи Безлера (позивний Біс) починає повільно затягатися. Але слід пам’ятати, що залишаються деякі ґрунтові дороги, по яких можливий вихід бойовиків як у Донецьк, так і у Світлодарськ.

Враховуючи успішні дії української артилерії та авіації, ймовірність контрударів терористів у напрямку Дебальцеве та Артемівська наближається до нуля. Сил у бойовиків вже явно не вистачить. Спроба завдати удару в район Пантелеймонівки з метою розблокування іншого шляху на Донецьк також стає малоймовірною, із урахуванням наступу сил АТО на Ясинувату, який перекриває один із можливих напрямків такого удару.

Первомайське продовжують контролювати терористи, щоправда, силами АТО вже досягнутий певний успіх з північного напрямку, де вони підходять усе ближче до цього населеного пункту. Це змушує бойовиків відтягатися до Стаханова й далі на Алчевськ-Перевальск, хоча роблять вони це із небажанням, намагаючись контратакувати в напрямку на Попасну.

Що стосується Луганська, то тут тривають бої на півночі міста, а також почались активні дії з боку південного напрямку. Після перекриття траси М04, сили АТО намагаються ввійти в південні райони міста. Супротивник же, розуміючи, що втрата контролю над шляхами сполучення із РФ наближає неминучий кінець, намагається контратакувати для розблокування цього напрямку. Тут можна чекати активних дій з боку Краснодона та Суходільска.

Ряд повідомлень про передислокацію сил і переміщення деяких колон бронетехніки терористів убік Ізварине наштовхує на думку про багатоходову гру з «білими троянськими кіньми», які стоять на границі в цьому пункті пропуску.

Цікаво, що за останні місяці бойовиками використовувалася тактика замилювання очей, коли вони навмисно провокували відволікання уваги на переміщення своїх танків і бронетехніки в одних районах, а тим часом здійснювалось їх приховане перекидання на інших напрямках. Враховуючи цей факт, можна припустити, що напівпорожні хури, після їхнього успішного огляду представниками Червоного Хреста на границі, проїдуть вглиб районів, контрольованих терористами. І вже там відбудеться завантаження заздалегідь перекиненої путівцями російської техніки, зброї та боєприпасів, для прихованого транспортування в Донецьк і інші міста, контрольовані бойовиками.

За минулі вихідні нам вдалось поспілкуватися з декількома бійцями добровольчих батальйонів, які брали безпосередню участь у бойових зіткненнях останніх днів під Іловайськом та інших районах так званого «сектору Д». Хлопці констатували факт, що в прикордонних районах їм протистоять вже не лише загони незаконних збройних формувань терористичних груп, але й регулярні сили ЗС РФ, а також фахівці ГРУ ГШ РФ. Це видно по характеру злагодженості ведіння бою, екіпіруванню та ступеню підготовки. Також періодично українські бійці беруть у полон кадрових офіцерів російського спецназу ГРУ. Вогневу підтримку їм надають як з території РФ, так і обстрілюючи із РСЗВ «ГРАД», заведених вже на українську територію.

Тривають провокації та диверсії на території Амвросіївського району, у тилу сил АТО; також помічені активні дії в районі Новоазовська, але поки для терористів вони закінчуються безрезультатно.

Що стосується Донецька, то позиції сил АТО та терористів за вихідні мало змінились. Українські сили продовжують спроби наступу з південного сходу через Моспине, які поки не увінчалися особливо великими досягненнями, але змушують супротивника перекидати все нові сили з боку Тореза та Сніжного, позбавляючи його тим самим ударної мощі в напрямку на Савур-Могилу. Крім того, у місті почали працювати РДГ українських військ.

Вже неодноразово приверталась увага до того, що терористів не можна затискати в кільце та замикати в густонаселених містах. Загнаний в кут пацюк здатний на більш агресивні та неадекватні дії. Слід неодмінно залишати контрольовані коридори, через які видавлювати бойовиків з населених пунктів і гнати в поля. Чому така тактика дотепер не використовується, і триває погоня за оточенням районів і створеннями котлів, залишається загадкою.

Обставини втрати літака МіГ-29 17.08.14 також залишають багато питань. Питання полягає в зброї, з якої могли збити цей літак. Лунають припущення, що оскільки збити МіГ із «Бука» або ПЗРК дуже складно, допомогти це зробити могли російські специ із С-300. Але це лише припущення, у цьому питанні ми повністю відкриті для дискусії й оцінок нових фактів свідками подій.

Не слід забувати про можливі небезпеки й поза зоною АТО. Як по закритих каналах терористів (Zello, інсайдерська інформація), так і у відкритих джерелах циркулює прив’язка до 19-му серпня, на яке готується можлива провокація з боку РФ. Спектр можливих варіантів досить широкий, від проведення широкомасштабних диверсій і терактів до нанесення превентивних ракетних ударів. Ми утримаємось від коментарів, вважаємо, що кожна з версій має право на життя і, більше того, можливість її реалізації залежить лише від безпосередньої команди Кремля. Не слід забувати, що критична маса російських диверсійних груп готова та чекає свого часу в глибоких тилах АТО. У таких умовах наївними виглядають ура-патріотичні прагнення та заклики кинути усі сили на схід. Саме там у випадку удару на розсікання ЗС РФ убік Харкова, із одночасним виходом з південного напрямку, сили АТО з найбільш підготовленими частинами та бійцями, загартованими боями, можуть опинитись в котлі. Паралельний вихід ЗС РФ із боку Сумської та Чернігівської області та кидок на Київ не примусять на себе довго чекати. Така версія побічно підтверджується переговорами терористів по каналах Zello, у яких вони заявляють, що їх головне завдання — максимально вимотати та порвати українські сили, щоб підготувати ґрунт для дій ЗС РФ.

Ті, хто наївно вірять, що повномасштабної війни із РФ не буде, і конфлікт на сході буде далі горіти, а Росія буде продовжувати терпіти уколи санкцій західних держав, глибоко помиляються. Війни нам не уникнути, дипломатичними зусиллями та розігруванням подальшого перекриття напрямків підготовки ударів можливо лише відтягнути її початок, але не уникнути в цілому. Сподіватись на військову допомогу західних країн звичайно можна, але не варто тішити себе надією, за нас нашу роботу ніхто не виконає. Нам залишається лише звернутись до досвіду ведення партизанської боротьби та негайно створювати загони, здатні протистояти супротивникові в глибокому тилу. Росія — це Звір, що сам загнав себе в кут, його сили закінчуються, і тому він вкрай агресивний та непередбачуваний. Його загибель настане дуже скоро, але наше завдання максимально зберегти сили та генофонд нашої націй, оскільки, як ми змушені констатувати, наразі локальна війна на сході країни, з її постійними зрадництвами з боку вищих чинів, спрямована на знищення самих активних і пасіонарних сил українського народу, здатних протистояти російській агресії. Це черговий геноцид української націй з боку Російської імперії поневолених народів, який ми повинні відвернути та перемогти. Ми віримо в перемогу і знаємо, що вона не буде легкою, але вона невідворотна…

Слава нації, смерть ворогам!

Спершу процитую американського президента. Дуже вже влучно він висловився на адресу Росії!

"Більше двадцяти років тому... я рішуче симпатизував російському народу... сподівався, що Росія вирішить свої власні проблеми і що її уряд, зрештою, зробиться миролюбним урядом, обраним вільним голосуванням, який не зазіхатиме на цілісність своїх сусідів. Сьогодні ж надія або зникла, або відкладена до кращих днів. Ця країна, як усвідомлює всякий, у кого вистачає мужності подивитися фактам в лице, управляється такою абсолютною диктатурою, що подібної важко знайти у світі. Вона... вторглася на територію сусіда, який хотів одного, - жити у світі як демократична країна, вільна демократична країна, що дивиться вперед".

Це сказав не Обама.

І країна, на територію якої вдерся російський солдат - не Україна. Цитата належить іншому американському президентові - Франкліну Делано Рузвельту. Ідеться про напад СРСР на Фінляндію в 1939 році.

Але яке актуальне формулювання, чи не так?!

У листопаді виповнюється 75 років з початку так званої Радянсько-Фінської війни. Але справа навіть не в круглій даті, а в тому, що історія нічому не учить. Особливо, якщо країна, як і раніше, «управляється диктатурою такою абсолютною, що подібної важко знайти у світі».

Гельсінкі - мати міст російських

У Фінляндії з Україною багато спільного. Обидві були поневолені Російською імперією і вважалися невід'ємною частиною російського світу. Фінляндія, можливо, навіть більше, всі ж фінно-угри - основа Московії, рідна кров! Наприкінці 1917 року, після захоплення більшовиками влади у Петербурзі, Сенат Фінляндії оголосив про незалежність країни. Ленін визнав нову державу. Але тут же виділив гроші і зброю для промосковського путчу, і відразу визнав скороспіло проголошену Фінську соціалістичну робітничу республіку. Почалася громадянська війна.

Фінляндії пощастило більше ніж Україні - у неї був Карл Густав Маннергейм, верховний головнокомандувач і національний герой. 23 лютого 1918 року барон Маннергейм обізвав більшовицьку червону гвардію «хуліганами Леніна» і пообіцяв, що не вкладе меч у піхви, поки останнього з цих хуліганів не буде вигнано з Фінляндії.

Війна між Фінляндією, що боролася за незалежність, і більшовицькою Росією дістала назву «першої радянсько-фінської». І якби Маннергейм прийняв пропозицію російського офіцерства очолити Білий рух, невідомо, чи утрималися б більшовики при владі у Петрограді. Але фінський Сенат відкинув цю ідею - незалежність була дорожчою. Пізніше Фінляндія прихистила близько 30 тисяч біженців із більшовицької Росії.

Сталін цього не пробачив. І вже на початку 1939 року почалася підготовка до повернення «незаконно відторгнутої» частини імперії. В офіційній історії РФ радянсько-фінська війна виглядає як гідна відповідь на напад «білофінів». Вважається, що армія Фінляндії була розгромлена і фіни капітулювали.

Але архіви, відкриті на короткий період за часів перебудови (кінець 1980-х - початок 1990-х), дали змогу історикам дещо розкопати.

Були, наприклад, опубліковані документи, за якими окупація Фінляндії Радянським Союзом була обумовлена в секретних протоколах того самого пакту Молотова-Ріббентропа і наступного радянсько-німецького договору про дружбу і кордон...

Кримський варіант

Спершу Сталін вирішив відхапати шматок Фінляндії «по-мирному». Чом би, мовляв, фінським братам не поділитися островами у Балтійському морі? Не віддати їх під радянські військово-морські бази? Фіни (на відміну від нас із Чорноморським флотом) виявилися незговірливими.

Пізніше Сталін пояснював: «На заході три найбільші держави вчепилися одна одній в горло, ...коли руки зайняті і нам надається сприятлива обстановка для того, щоб у цей момент ударити. Було б великою дурістю, політичною короткозорістю упустити момент».

Як це по-російськи! Скористатися ситуацією, щоб украсти те, що господареві важко захистити!

Підготовка до вторгнення йшла повним ходом - Балтійський флот ще 2 серпня 1939 року отримав директиву: потопити фінський флот і захопити ключові острови. Війська Ленінградського ВО отримали наказ - вийти до кордону Фінляндії до ранку 10 жовтня 1939 р.

Сталін вважав фінів слабаками: мовляв, варто бабахнути раз із гармати, і вони піднімуть руки. За спогадами Хрущова, диктатор до останньої хвилини був упевнений, що фіни погодяться на ультиматум, і війни не буде.

Фінське Ізварине

Обстріляти власну територію і звалити все на майбутню жертву - класика, придумана задовго до Путіна. У минулій війні першими метод апробовували німці - «розстріл» радіостанції Гляйвіц став приводом для вторгнення в Польщу. Через 3 місяці в районі містечка Майніла на Карельському перешийку сталінські енкаведисти повторили номер на біс.

Радянська версія свідчить, що 26 листопада війська Червоної армії були віроломно обстріляні з фінської території артилерійським вогнем. Убито трьох рядових і одного молодшого командира. Уряд Фінляндії спробував подати конфлікт як непорозуміння, мовляв, «ідеться про нещасний випадок, що стався під час навчань, які мали місце на радянській стороні». Вони не хотіли вірити, що все вже вирішено наперед.

У роки перебудови радянські історики розкопали спогади колишнього майора держбезпеки (а потім - генерала) Окуневича. Він писав, що разом із московськими «фахівцями з балістики» «зробив п'ять артилерійських пострілів з нової секретної зброї в районі Майніли». Але це ще не все. У донесеннях командира полку, що «постраждав» від обстрілу, не було знайдено ніяких згадок ні про постріли, ні про втрати. Все було вигадано.

Проте привід з’явився. Газета "Правда" (що виконувала тоді роботу Дмитра Кисельова) пише: "Ми відкинемо до біса всяку гру політичних картярів і підемо своїм шляхом, незважаючи ні на що, ми забезпечимо безпеку СРСР, незважаючи ні на що, ламаючи все і всякі перешкоди на шляху до мети".

30 листопада газетна стрілянина переросла в гарматну. Радянська артилерія обстріляла фінських прикордонників. Ті відповіли. Війна почалася.

На чужий коровай завжди є Бородай

Хрущов згадував, що восени 1939 року, ще до вторгнення, в кабінеті у Сталіна він застав старого фінського більшовика Куусінена. Товариша Отто вже обламали, і він погодився очолити майбутню «північну новоросію» - Карело-Фінську РСР. У перший день війни в захопленому "совєтами" прикордонному містечку Теріокі було спішно створено «народний уряд», а на другий день СРСР уклав з ним договір про взаємодопомогу і дружбу!

Варто сказати, що Куусінен був дуже обережною людиною (тому й дожив до 1965 року) - за всю війну він жодного разу в Теріокі не був, а відсиджувався в Петрозаводську. Сформовані ним так звані військові частини 1-го фінського народного корпусу складалися в основному з росіян, так що на підтримку фіннів розраховувати було важко. Сталін хотів було підключити до процесу компартію Фінляндії, але колеги нашого Симоненка, на відміну від нього самого, виявилися справжніми патріотами й показали вождеві народів дулю.

Санкції Заходу

Вже до початку війни фіни зрозуміли: воювати доведеться в гордій самотності. Німеччина допомагати і не думала. Мало того, Гітлер спочатку навіть готувався визнати шарашку Куусінена (пакт зобов'язував). Через територію Німеччини не пускали ні угорських добровольців, ні зброю з Італії. Косо дивилися в Рейху на спроби Швеції заступитися за фінів.

Англія, Франція, Америка були, звичайно, на стороні жертви! Але грали у свою улюблену гру - «санкції». 14 грудня 1939 р. Радянський Союз зі скандалом було виключено з Ліги Націй. (Щоправда, і Ліга Націй після цього довго не прожила).

Було ще американське ембарго проти СРСР, що торкнулося постачання стратегічних матеріалів. Були європейські кредити і постачання озброєння і спорядження (але - лише через місяць після нападу Сталіна). Була ідея - послати експедиційний корпус на допомогу Фінляндії. Але тут європейські політики вміло зволікали: мовляв, на носі війна з Німеччиною, самим війська потрібні...

Правосєки Маннергейма

Сталін передбачав розгромити фінів за десять-дванадцять діб. Але - кишка тонка.

Маннергейм не був би Маннергеймом, якби довіряв Росії хоч на копійку. Відразу після першої радянсько-фінської війни він узявся за підготовку до другої. Дивом фортифікаційної думки прийнято вважати фінську лінію Маннергейма, загальна глибина якої становила 80-100 кілометрів! Кожен населений пункт був укріпленим вузлом, забезпеченим радіо- і телефонним зв'язком, шпиталем, кухнею, складами боєприпасів і пального. 30 рядів дротяних загороджень, 12 рядів бетонних надовбнів, 350 залізобетонних дотів, 2400 - дерево-земляних дзотів. Щоб побудувати все це, знадобилося півтора десятиліття!

Але головна лінія оборони проходила через серця фіннів. І тут Маннергейм теж постарався. Ще в 1920 році він створив масову воєнізовану патріотичну організацію "Шюцкор". Коли стало зрозуміло, що війна неминуча, 200 тисяч членів "Шюцкору" призвали в армію. 80 тис. жінок - членів "Латта Сваард", допоміжної організації "Шюцкору", було відправлено на службу в тилові частини і підрозділи замість чоловіків, які пішли на фронт.

Таким чином, армія Фінляндії, яка в мирний час не перевищувала 30 тис. осіб, збільшилася до 600 тис. При зброї стало близько 17% від 3,8-мільйонного населення країни! Це була найвища мобілізаційна здатність серед країн-учасниць Другої світової війни!

Вантаж 200 000

«Совєти» напали по всій лінії кордону, перевершуючи фінів у живій силі і техніці - до кінця війни сюди стягнули близько мільйона солдатів Червоної армії. На Крайній Півночі фінни в перші дні відступили на 130 км. Але умови тундри зупинили росіян. На Карельському перешийку «совєтам» лише до 12 грудня вдалося вийти до "лінії Маннергейма". Червона Армія несла великі втрати від мін, а міношукачів не мала.

10-12 грудня фіни розгромили, узявши в кільце, 139-у стрілецьку дивізію і завдали важких втрат 75-й дивізії, надісланій на допомогу. Загинуло більш як 5 тисяч червоноармійців, більше тисячі потрапили в полон. Наприкінці грудня на північ від Ладозького озера була оточена і знищена 163-я стрілецька дивізія, що втратила понад 5 тис. убитими. Така ж доля спіткала на початку січня 1940 р. 44-у моторизовану дивізію, надіслану на виручку. Незадовго до закінчення війни, наприкінці лютого, на північ від Ладозького озера були оточені ще дві радянські дивізії. Одна з них, 168-а, забезпечувалася з повітря і змогла протриматися у Фінському котлі до укладення перемир'я. Інша, 18-а, була знищена під час спроби прориву. На полі бою фіни виявили 4300 трупів, у тому числі двох генералів.

Зима була сніжною, температура стояла нижче мінус 45 градусів. Радянські дивізії просто вимерзали на пні. Фінський «дід Мороз» - Йоулупуккі в цій війні був на боці свого народу.

За даними Російського державного військового архіву, втрати радянської армії за чотири місяці війни становили убитими близько 200 тис., пораненими й обмороженими 325-330 тис., полоненими - 6 тис. (після повернення в СРСР більшість із них було розстріляно). Втрати авіації - 640-650 літаків, танків – понад 2,5 тис. машин.

Загальні втрати Червоної Армії в 5 разів, а за числом убитих - в 6 разів, за кількістю літаків - у 8 разів перевищують втрати фінської армії. Для Фінляндії це була теж «піррова перемога», вона втратила 1,8% від усього населення країни, тоді як СРСР - лише 0,15%.

Після запеклих боїв фінське командування все ж почало 17 лютого відводити війська на другу смугу оборони. У фінському керівництві розгорілися дебати про укладення миру. Військовій партії, яку очолював міністр оборони, не терпілося продовжувати бої: скоро, мовляв, має підійти 150-тисячний англо-французький експедиційний корпус.

Головний «яструб», маршал Маннергейм, ні в які 150 тисяч від Європи не вірив і несподівано висловився за припинення війни. Щоб зберегти країну і народ. 12 березня було укладено Московський мирний договір.

Старий воїн виявився правий. Вже 1941 року Фінляндія знову змогла поставити до зброї 600 тис. осіб!

***

Фінляндії у ті роки було важче, ніж нам зараз. Набагато. Менше населення, розрізнена Європа, як ніколи сильна у військовому плані імперія. Але в одному було легше: Фінляндія була єдина у своєму пориві - захистити незалежність. Було дуже мало зрадників і байдужих. На фронт ішли всі, хто міг тримати в руках зброю.

Росії дали урок, після якого хижак зрозумів: вільна Суомі йому не по зубах. Усе що він зміг - це принизити значення своєї поразки, назвавши війну з Фінляндією «дрібним прикордонним конфліктом».

200 тисяч убитими - це дріб’язок?

Євгеній Якунов, Київ.

ВОЙНА и КОНТРАТАКА РОССИЙСКИХ ВОЙСК В ДОНБАССЕ

1. Что случилось? Российские войска начали массированные контратаки в Донбассе. Военное вторжение России. Да, это факт. Это то, что уже произошло. Военная обстановка в Донбассе серьезно изменилась.

Поскольку наступление украинских войск рассекло остатки "ДНР" и "ЛНР", и бои начались в Донецке и Луганске, агония террористов была вопросом ближайших недель. И Путин выбрал открытую войну. Поэтому 10 августа Россия начала переброску бронетанковых и артиллерийских подразделений "добровольцев". Новые части - до 250 единиц бронетехники, до 100 единиц орудий и минометов. и РСЗО. Наиболее значимыми фактороми стало развертывание российскими войсками системы ПВО - ЗРК "Стрела-10", "Оса", "Бук", что делает невозможным применение украинской авиации в приграничных районах, а также массированное применение российской артиллерии по украинским войскам в приграничных районах в радиусе до 40 километров, что наносит основные потери украинским войскам. Все мы прекрасно понимаем, что подготовить сотни экипажей бронемашин, артиллерийских расчетов, расчетов системы ПВО, организация управления, никакие "ополченцы" не могли - это российские военнослужащие. С учетом российских войск, которые расстреливают украинские войска с территории РФ, большой концентрации средств радиотехнической и артиллерийской разведки, войск ПВО, охрану, связь, снабжение, не будет преувеличением оценить российскую группировку, которая воюет против Украины, действуя как с нашей, так и с российской территории как минимум в 20 тысяч военнослужащих

2. Стратегия российского вторжения. Российские бронегруппы и артиллерийские подразделения решают пять задач а) Нанесение поражения украинской группировке в районе Новосветловки, которая обеспечивает охват Луганска со стороны российской границы - это позволит деблокировать Луганск, и сорвать захват города..б) Нанесение поражения украинской группировки, которая совершает охват Донецка с севера в районе Ясиноватой, Нижней Крынки. в) Оборона района Иловайск-Моспино, и сковывание украинской группировки, совершающей охват с юга Донецка. г) Нанесение поражения украинской группировки в районе Саур-Могила, Шахтерск, с целью захвата стратегически значимого района и прикрытия ключевого для противника узла Шахтерск-Снежное-Торез. д) Свертывание фронта вдоль границы на юг в сторону Мариуполя под прикрытием российской артиллерии - бои идут за Успенку, и долго там не продержаться - российская артиллерия расстреливает наши позиции как в тире.

3. Тактика. Российские войска тактически решают задачу уничтожения боевого потенциала наших мобильных и механизированных частей, артиллерийских подразделений. Противник цементирует оборону сильными бронегруппами, с танками. Во время оперативных пауз наши войска противник старается подвергать постоянному беспокоящему огню минометов и РСЗО.Радиотехническая разведка, беспилотники и агентурная разведка определяют места концентрации наших войск, и по этим координатам наносятся артиллерийские удары, которые очень эффективны по войскам, которые размещаются на открытой местности, без серьезных укреплений.

Что делать?

1. Прекратить говорить, что у нас все хорошо, террористы разбегаются. Да, украинские пособники террористов, российские наемники-идеалисты (таких тоже немало, поддалось зомбированию кремлевской пропаганде), которые своими глазами увидели что такое настоящая жестокая война, дезертируют и разбегаются, или просто занимаются бандитизмом и разбоем. Кадровые российские подразделения, которые сейчас стали основой сопротивления и ударными частями, являются свежими частями, и несмотря на эффективное противодействие украинских войск, сражаются жестко - а пушечного мяса Россия никогда не жалела. Пропаганда позволяет противнику воевать не обращая внимания на потери.

2. Отказаться от активных операций мотомеханизированных войск в 30 километровой зоне от российской границы. Да, это горько говорить, но если мы будем продолжать бросать наши лучшие бригады для ударов в зону огня безнаказанной российской артиллерии - это не приведет ни к чему, кроме неоправданных в наших условиях тяжелых потерь, которые уже понесли четыре наших бригады. В этой зоне возможна эффективная оборона только при наличии железобетонных долговременных сооружений. Необходимы серьезные инженерные работы, плотное минирование. Установка минных заграждений, постройка укрепрайонов необходима прежде всего в Мариуполе , Новоазовском и Тельмановском районах. Это не шутки. России нужен Мариуполь - это один из крупнейших металлургических и промышленных центров Украины, и с военной точки зрения Россия заинтересована в его полном разрушении либо захвате.

3. Необходимо изменить тактику наших войск. прекратить размещение блок-постов просто на открытой местности, без огневой связи, артиллерийской поддержки, мелкими группами, без наличия противотанкового оружия, и разведки. Войска должны укрываться от огня в населенных пунктах, среди капитальных сооружений, способных обеспечить укрытие. Ядром боевых групп должны быть батареи и дивизионы гаубичной и реактивной артиллерии, минометов. Главной проблемой боевого применения наших войск является отнюдь не отсутствие какой-то техники, а недостаток взаимодействия родов войск, отсутствие слаженности бронетанковых подразделений, пехоты, разведки и артиллерии. наступательные операции нельзя останавливать, нельзя уступать противнику инициативу. Обстановка такова, что жесткую оборону построить мы не сможем. Нет ни плотности войск, ни инженерных средств. Необходимо последовательно сосредотачивать ударные группировки для уничтожения группировок противника - путем срезания удобных выступов в линии фронта, захвата населенных пунктов. Российское наступление может остановить одно - если их потери будут существенно превышать наши. Поэтому у каждого командира, если он хочет спокойно жить на своем участке фронта, есть только один вариант действий - создание ударных групп для постоянных атак противника. Только это может сковать врага.

4. Необходимо приступить на практике к эффективной мобилизации и резко увеличить плотность украинских войск в зоне АТО:

а). Обеспечить маршевое пополнение бойцами, командирами и боевой техникой действующих на фронте частей. Необходимы не просто патриоты - необходимы подготовленные люди. Нельзя бросать в бой людей войска, если на слаживание и боевую подготовку им дают всего 15 дней. Резервом для кадровых частей должны стать временные формирования в виде батальонов Терообороны и добровольческих частей.

б) Срочно приступить к формированию оперативных резервов бригадного уровня.Построить новую методику боевой подготовки войск, которая будет предусматривать не только индивидуальную, но и групповую подготовку, взаимодействие и слаженность бронетехники, артиллерии, пехоты, разхведки.

в) Мобилизовать в зону АТО для контроля тыловых районов дополнительные силы МВД и СБУ. Противник в ближайшее время усилит активность диверсионных групп на наших коммуникациях. В зоне АТО должно на постоянной основе находиться не менее 30 тысяч сотрудников МВД - без учета добровольческих батальонов, и не менее 4 тысяч сотрудников СБУ. В зону АТО надо отправлять сводные отряды от всех государственных ведомств - прежде всего от Минздрава. Необходимо срочно восполнить недостаток медиков в воинских частях и на передовых эвакуационных пунктах. Необходимы сотрудники службы по чрезвычайным ситуациям. В общем, все.

г) Скорректировать указ о мобилизации, и обеспечить призыв всей молодежи, включая студентов вузов. Да, защищать Родину должны все. а не только те, кому не хватило денег на вузы. И в том числе повестку должны получить и те, кто учится за рубежом. Для всех военнослужащих срочников необходимо разработать новый интенсивный не менее чем 6 месячный интенсивный курс боевой подготовки.

д) Открыть призывные пункты для иностранных добровольцев, готовых сражаться за Украину, и обеспечить процедуру быстрого оформления гражданства для добровольцев. Это единственный доступный для нас путь немедленно увеличить количество военных специалистов на фронте. Этот призыв должен быть поддержан информационной кампанией.

е) Батальоны Теробороны, МВД и Нацгвардии в зоне АТО сражаются не просто с мелкими группами террористов - их противник хорошо вооруженные подразделения врага, которые оснащаются даже бронетехникой. Настояльно назрел вопрос об укрупнении батальонов Теробороны в бригады - с приданием им артиллерии, минометов, бронетехники, и оснащением батальонов Терообороны, Нацгвардии и МВД.

5. Необходимо изменить систему логистики и тылового обеспечения. Этого не сделать иначе, чем решительным сокращением аппарата Минобороны примерно на 60-70%, и обращением к менеджерам по логистике взять в свои руки управление. Никаких реформ там быть не может - нет времени. Надо брать отдельных компетентных специалистов, система там гнилая и некомпетентная.

6. Надо изменить систему закупок за рубежом. Государство должно обеспечить каналы негласного прямого ввоза в Украину всех предметов критического импорта. Через спецслужбы и дипломатов. По этим же каналом будет дешевле и делать закупки. Для эффективности закупки и производства вооружения необходимо прежде всего сократить на 70% "Укроборонпром", и на 50% "Укрспецэкспорт". И планировать работу с нашим ВПК не только на основе мнения этих посреднических структур, но прежде всего с точки зрения предприятий.

7. Необходимо изменение отношения военного и политического руководства к силам специальных операций. Необходимо понимание их сути и боевых задач как самостоятельного рода войск, а не как хорошей пехоты для охраны, конвоев и штурмов. Необходимо командование на базе Минобороны, в котором будут руководить профессионалы, а не дилетанты, такие как генерал Н., к сожалению. Необходима оперативная координация сил спецопераций МО с СБУ, и Госпогранслужбой. Спецслужбы должны быть полностью нацелены на выполнение боевых задач по борьбе с агрессией. Все спецподразделения должны работать не только для функций безопасности, но и для ударно-поисковых задач на временно оккупированной территории Донбасса.

8. Валерия Гелетея надо немедленно убирать с поста министра обороны. Ну это просто абсурд. Ну нельзя настолько далекого от Минобороны человека ставить во время войны на такую ответственную работу, и ждать каких-то результатов. Виктор Муженко - хороший генерал, и мужественный воин, но у него есть один страшный недостаток - он очень боится политического руководства. Больше чем врага. На врага он и сам готов идти в атаку, а вот в кабинетах он вместо того, чтобы навязывать свое мнение, старается угадывать. Потому он и занимается совершенно абсурдно лично расстановкой блок-постов по карте. Но сейчас другое время. Сейчас надо отвечать не за процесс ведения войны, а за победу. И либо Муженко возьмет на себя ответственность, либо его должен заменить кто-то решительный, и отвечающий за результат.

9. Можно ли договориться с Путиным? Когда кончится этот кошмар?

С Путиным договориться нельзя. Переговоры - блеф. Путин хочет добиться признания Украиной оккупации Крыма и Донбасса, чтобы потом продолжить уничтожение Украины как государства. Ну зачем ему Крым, Донецк и Луганск, который он уже полностью экономически развалил? зачем ему "Новороссия", если он уже уничтожил большинство прибыльных шахт, множество ведущих промышленных предприятий Донбасса? Путину выгодно уничтожение украинской металлургии - это просто повышает цены на российскую продукцию. и помогает Путину успешно зарабатывать на санкциях, убивая конкурентов. Путину нужна вся Украина. Крым и Донбасс нуждаются в Запорожье, Харькове, Днепропетровске, Одессе, Николаеве. Херсоне. А эти регионы в свою очередь - в Киеве, сумах, Полтаве, Кировограде. А там возникнет вопрос и об общей границе с ЕС... Не остановится Путин. не остановится. Война прекратится, когда мы научимся наносить агрессору такие потери, которые он уже не сможет легко компенсировать. Которые деморализуют агрессора. Поэтому надо перестраивать общество и систему управления государством - чем быстрее мы перестроимся на военные рельсы - тем быстрее победим.

10. Мы выиграем? 

Это самое важное. Войну мы выиграем. Но когда придет победу - зависит от руководства страны. Нам необходимы молниеносные реформы, которые приведут к быстрым позитивным изменениям инвестиционного климата. Экономика выжата как лимон, и золотой дождь не прольется, сколько не повышай ставки. Необходима конфискация имущества пособников терроризма и сепаратизма - это единственный самый быстрый способ наполнения бюджета. Необходима политическая стабильность - а она не придет без реформы местного самоуправления. И это надо делать каждый день - чтобы люди, которые умирают каждый день за наш народ, за независимую Украину, четко видели, ради каких светлых целей они делают это прямо сегодня. мы не можем дать им сейчас много денег. Но мы можем показать, ради какого будущего бойцы заслоняют нашу спокойную жизнь в тылу от нашествия путинских орков.

Юрий Бутусов