Ріка життя. Два береги,

А поміж ними наше тіло.

Любов велика і борги,

Що ділять нас водо розділом.

Життя – дорога, що веде

Нас всіх кудись до горизонту.

Туди, де тиха пристань жде,

У час. Що ділить на два фронти.

Життя – любов. Свята і чиста.

Народжена у муках, в каятті,

Яка веде нас в тиху пристань,

Веде за руку по житті.

Життя – ціна. За все дорожче.

Не відкупитись, не продати.

Воно суддя, що судить строго

Того, хто хоче зверху стати.

Життя: Берізка серед поля,

Калини грона на снігу

І наша вистраждана доля,

Що все щось губить на бігу

Тож бережемо дні, й хвилини.

Не спішимо в той час де тьма.

Я прошу голосом дитини,

Бо вороття з відтіль – нема.

О, Боже! Дай свою пораду.

Як береги ті об’єднати,

Щоб в свій останній, судний день

Перед Тобою чистим стати.

Жалілися Львівські судді

Перед Новим Роком:

Ох. Тяжкі настали будні,

Вижимають соки.

А найбільш жалівся Зварич:

Як так можна жити?

Не дає нам наша влада

Праведно судити.

Стараєшся ото. Судиш.

За якусь копійку.

Хіба ж з того ситий будеш?

Ще й лізуть у бійку.

Що ж такого я зробив?

Ну «від мазав» друга.

Коли він завод  поцупив.

Йому ж було туго.

Звісно друг не хтів дарма.

Захотів віддячить,

Та коли давав хабар

Якийсь «хрін» побачив.

Як в Петра у кабінеті

Ми мільйон ділили,

А тепер ось друзі плачу.

Щоб ви всі так жили.

Слава Богу друзів маю.

Трохи помагають,

Як приходить безгрошів’я

Вони засівають.

Друг мільйон подарував.

Звісно ж у доларах,

Ще й у гривнях трохи дав,

Щоб було до пари.

Та проклята  СБУ

Носа скрізь запхає.

Тільки всієш десь мільйон

 Влада забирає.

Ох! І що ж то за закони?

Україна має.

Тільки в судиш,

Розтризвонять,

Кар’єру  зламають.

І приходиться шукати,

Прикриття в лікарні,

Або ще й кудись втікати,

Бо впруть в буцегарню.

Та не втік, бо так буває,

Попавсь до «ОМОНУ»

І тепер його «засіють»

Певно по закону.

Але може й таке бути,

Якщо в лапу дати,

То найближчі йому люди

Викуплять з палати.

Або ж може дай ся знати

Самогубство «встроять»

А поки що, так сказати

Гроші з нього доять.

  13лютого2009 р.

Україна  після 3 серпня 2006р.

В  Україні,  як  завжди –

Це  вже  є  традиція.

Що не тиждень, що не день

Нова   коаліція.

Зібралась зграя братанів

Такі  собі  «патриції».

Один із права, другий зліва

І  є  вже  коаліція:

Апологет  доісторичний

Туди ввійшов, прилипши з боку.

Такий смішний, комуністичний

Загрузлий  в  ленінських пороках.

Другий, пристроївшись із  заду,

Підступно, на блатній нараді

Отримав свій кусок за зраду,

Велику,  спікерську  посаду.

І третій, те дитя захланне,

По історичній  забаганці

Породжений донецьким кланом

В  коаліційні  грає  танці.            

Триумвірат давно відомий,

Реваншем  зрощене насіння.

Справляє бандитське новосілля

Сьогодні в нашім, грішнім домі.

І знову  виповзає  примара,

Із того, східного каньйону,

І душі роздирають чвари

Всепожираючим прокльоном.

Знову  питання  піднялося:

Про мови, устрій  і   реформи,

Про схід і захід почалося

Котитись з круглої платформи

На сир дешевий в мишоловці,

У безкарності  певні,

До влади рвуться посадовці

Ці пси, не міряно-скажені.

Із кримінального заслання,

Всілякі: Щербані й Засухи

Сповзаються «Пани і пані»,

Беруть брат-брата на поруки.

В якомусь дикому екстазі,

Пороків  ненаситні  діти

Розпродуковують  заразу

В пітьмі скриваючись від світу.

Чи довго це – поки не знаю,

Та впевнений, що в нашій хаті

Пухир кривавий дозріває,

Чека вже вирвана з гранати.

Доки рука  її  тримає

Вам панство мало остається

І  ми  надію  таку маєм –  

Терпець народові  ввірветься .

Нами правлять значки на лацканах

Імпортячих, блатних піджаків.

Сіль насипана товсто на ранах

І правопис скувйоджених слів.

Кричимо все: «Свобода! Свобода!»,

А яка? – Нас ніхто не спитав.

Чи насправді вона для народу,

Чи подачка, що хтось нам подав?

Всі «великі» в достойники ціляться,

А мораль на хресті розп’яли.

Навіть церкву і ту уже ділять

Ці диявола чорні посли.

Уже й совість в навал продається,

Рвуть державу навпіл. На куски,

Та все смокчуть поки не ввірвуться

Землі-матері чисті соски.

Мовний суржик в десерт подається,

Чужоземне сують нам лайно,

А над нами Європа сміється.

Вона знає.  Ми  задні.  Давно.

Один в лабораторії коптить,

Утробу  катіонами калічить,

Другий в офшорах  десь сидить

Награблені  достатки  лічить.

В пенсіонера в мисці  Н2 О,

Та Nhl, і ще з пів миски каші,

А  суші,  і  ікру  їдять

Лише  обранці  наші.

Один  «хімічить»,  як   прожить,

На  жебрацькій своїй зарплаті,

Другий над статками дрижить

У  Конче  Заспі,  в  теплій  хаті.

У одного  в  кишені  G0LD,

А у другого у  кишені  дірка,

Якщо ми будемо  так  «хімічить»

То десь залишимось на задвірках.    

Та  то,  ще  пів  біди.

Біда  тоді,  коли,

На  всенароднім  вічі

Політики «поняттями»  хімічать.

Додаток до закону уряду про списання міліардних

боргів олігархам поданий депутатом Пеклушенком.

*************************************************************

Появився звір у нас.

Голий. Синій на покрас –

Кажуть, що Російський.

Що ж воно таке за звір?..,

Що за «абракадабра»?,

Ще й смердить неначе тхір

Й зветься чупакабра.

«Лаборанти» з КГБ –

                       вивели породу,

Щоб по «дружбі» насолити

                     козацькому роду.

Десь в Калузі знайшли «ген»,

              схрестили із вовком –

«Палучился странный зверь,

                    палучилось ловко».

Ходить-бродить Чупакабра,

Все кругом зжерає

І, чи просять, чи, не просять –

Ніс, свій – скрізь запхає.

Щось «воно» таке страшне,

З рота капа слина –

Він нікого не мине,

З всіх збира «данину».  

Ходить-бродить Чупакабра,

«Вонят» смердючим паром

Й Українське усе гробить –

Дикий звір Бездаров.

Світить екран голубий усю ніч,

Слів іноземних тиради

І східний диявол співає слова:

«Так надо! Так надо! Так надо!»

Лиш кнопку натисни на певний канал:

Скрізь голі зади мерехтять «телесами»

І писків побачиш чужинський оскал,

І жарти від «східної мами».

І скрізь політичне лайно

З екранів без спину все ллється,

І пастор «із негрів» над нами давно

Цинічно й зухвало сміється.

Богословська в екран голубий,

За гроші про маму співала,

І вигляд у неї був хитрий і злий,

А ми ж Українське чекали.

Та де там. – Усе продалось.

«Жиди» всі канали скупили.

Як завжди з екранів чуже все лилось

І нас іноземним бомбили.

А «банкова» бреше: Демократія в нас –

Це ж «східна» і «західна» мода,

Та все заливають прокислий свій квас

В згорьовані душі народу.

О, Боже Праведний! Скажи.

Чи справді є Ти там, на небі?

Тому, що виникла потреба

Тебе спитать. Не відвертайсь.

Перед Тобою на коліна

Я прихилюсь із чистим серцем

І словом щирим, і не тлінним

Спитаю: Жити нам чи вмерти?

Бо вічно так не може бути,

Щоб рід людський і брат із братом

Завжди жили в пекельній смуті

І слів добра не хтіли знати.

Земля моя! Мій рідний краю!

Коли ж прийде твоя пора?

О, Боже! Я тебе благаю!

Пошли Україні добра:

Пошли свободи, честі, духу.

Народе мій! Пора! Проснись!

Яка ж кругом стоїть розруха,

Тож встань з колін та подивись.

В нас віру в Бога відняли,

І мови рідної лишили,

І малоросом нарекли ,

   Та дух свободи ще не вбили.

   Мій Боже! Я Тебе питаю:

   Чи будуть люди на землі

   Топтати в полі чисті роси,

   Чи хліб лягатиме в покоси,

   Чи пропадемо всі на тлі?

   Спасибі Господу скажу,

   Коли покладе на межу

   Він не нагострену сокиру,

   А покладе лиш квітку миру.

   Тоді життєва течія

   Не вип’є кров по волі ката,

   І будем жити: Ти і Я,

   І не згорить сусідська хата.

   І  не  затьмарить пелена                             

   Від  горя  виплакані  очі

   На  груди  чисті, ті дівочі

   Не  впаде каменем війна.

   Якщо Ти є? То я благаю!

   Пошли  нам сили  в боротьбі

   За щастя в нашім ріднім краї.

   Тоді  молитимусь  Тобі.

             Серпень 1953 рік.

Не відомо, хто нас народив.    

Може Бог, може вибух космічний

І хто нашу свічку колись засвітив,

Сотворив нас-простих, пересічних?..

Ми плем’я одне на землі,

З’явились для Божої  цілі:

Великі, дорослі і зовсім малі,

І Чорні, і Жовті, і Білі.

На нашій планеті істоти живі,

Як в полі засіяні квіти.

З червоної вроджені завжди крові,

Одного походження діти.

Такі ми космічно, мікронно-малі.      

Живемо, щоб світ пізнавати,

Пливемо в зеленім своїм кораблі

Щоб мрію свою наздогнати.

І байдуже нам, що нема вороття,

І ким би хотіли ми стати?..

Лишень пам’ятаймо,

                         що нас для життя

Завжди народжує мати!