Открыта форточка, сквозит немного,

А нас вражає те, куди минає час?

Осінній день, немає перешкод,

Загадковість. Скільки думок при слові..Мабуть люди, що вбачають загадковість в кожному дні - щасливі. Незвідані галявини, що так і манять своєї красою. Невідчинені двері, що з'являються, йдучи по лабіринту життя. Що за ними? Незнане, нове, загадкове...Уява здатна на великі відкриття. В цьому щось є...Головне бачити та вірити.

Будь небайдужим до чужого щастя,

І все буде як має бути,

Ця книга вже дописана, кінець, 
Там сотні слів про почуття, 
Які згасали зовсім на нівець, 
Які прокинулись від забуття. 

Там радості озерце невмируще, 
Там щастя крихта в кожнім дні, 
Там юність говорила нетямуще, 
Там матері тепло, що є у сні. 

Завершені ті розділи минулі, 
Почнеться щось нове і невідоме, 
Прозора панорама через милі, 
Наближення якої вже знайоме. 

Історія нова почнеться, знаю, 
З ліпшими висновками і життям, 
І сотні сторінок своїх згадаю, 
Радівши новизні буття без тям.

Стоя на краю пропасти и всматриваясь в глубину высоты, понимаешь, насколько огромен этот мир. Ты понимаешь это гуляя в бесконечном лесу, где деревьям нет края и возраст их неизвестен. Ты понимаешь это глядя сверху на облака, которые закрывают просторы, как будто теплое одеяло и рассеиваются. Ты понимаешь это глядя на сотни свободных птиц, что летят в неизвестность. Ты понимаешь это ощущая ветер, меняющий погоду, увидев его силу. И, наконец, ты понимаешь это, глядя на самое яркое на небе солнце, которое освещает мир и прячется меняясь ролями с луной. Присмотрись..

Набридло, що погане все прощаєм,

Улыбка не имеет цен,