Як колосок до колоска плекайте віру,

Чарівна казка із семи чудес, Навколо нас витає ясно, Ця сила вища золотих небес, Сезони змінюють красу цю вчасно. Щороку віддано співає вітер, Веселки барви розмалюють сушу, Лиш оглянешся, вже одягнеш светр, Раз..знову сонце гріє душу. Якби Ви бачили весь горизонт, А не сиділи у своїх комірках, Ця казка б зав'язала бант, На скрині щастя, що бува у дірках.

Поклав тихенько руку на плече, Сльоза від щастя пада раптом, Десятки літ на серці гарячЕ, То рідність душ живе моментом. Сміялись, плакали, раділи, співчували, Стрибали вільні на краю Землі, І відривали ноги та взлітали, Зрівняти зараз - були ще малі.. Він знав завжди - вона помітить, Бо є дзеркальним відблиском його, Візьме за руку, розуміє, вірить, Не шкода їй тепла свого. "Дойшли стежину разом, до кінця, Та й не кінець то, а лише початок, Бо душі вічні, тільки обіцяй, Завжди стрічать зо мной світанок.."

Старовинні руїни здавалися лиш дрібним та інколи масштабним мотлохом, непотребом, звалкою чогось незрозумілого. Ніби пройшовся шалений ураган та зніс усе..Не все..Залишив фундамент для відбудови. Адже де залишається він, починає будуватись щось нове, зовсім не схоже на попереднє. Стара будівля так і кричала всіма своїми стінами: "Знесіть мене, я не в силі більше тут стояти". Не стало..І знову з'явилось. Немов фенікс, що відроджується з попелу, відновлюється споруда, реставрується, щоб стати міцнішою, вдихнути знову життя в нові, яскравіші стінки, відчинити оновлені двері для чогось невідомого та чаруючого. Це знову початок, але зовсім інший..

Бажаю Вам смарагдів у очах,
Натхнення жити та бажання йти,
Побачити вогонь у свічечках,
Приймати зміни та усе змогти.

І віднайти гармонії хмаринку,
Що подарує спокій неосяжний,
І не пролиє дощову краплинку,
А піднесе уверх, у край безпечний.

Бажаю Вам забути про тривоги,
Їх викинуть в криницю широчезну,
Бажаю Вам здобути перемоги,
Звикать до світлого і чорне щезне.

Я - не мої думки, помилки, Не одяг, що ношу і не взуття, Я - світло, що живе ізмалку, Я - світло, що зову життя. Я - то не колір шкіри і волосся, Не почуття сумління і страху, Я - світло, що в душі врослося, Що вірить та літає по верху.

В очах дитячих істина буття, Маленькі ручки і велике серце, Тримайте їх, любіть усе життя, Не покидайте і не зачиняйте дверцю. Живіть заради себе й них, Не відсторонюйтеся склавши руки, Ви захистіть їх від чужих, І пригорніть до себе, без розлуки. Їм не потрібно сотен обіцянок, Шматочок ласки лиш віддайте, Їх щирі почуття, без забаганок, Цінуйте просто, сміючись радійте.

Той ніжний погляд - 
Він сповнений любові,
Побачити б і поряд,
Побути при розмові.

Ті очі зачаровані,
Не кимось , а лиш мною,
Вуста як намальовані,
І відчуття покою..

Надійність і сміливість,
Побачу я чудово,
Та мудрість і кмітливість,
Єднаються казково.

Я подивлюсь так само,
Із радістю в очах,
Любитиму свідомо,
І буду в небесах..

Не змішуйте лиш паніку й думки,
Ця суміш несмачна і нездорова,
Подумайте як вірно - рух стрімкий,
Та не спішіть - зародиться основа.

Ти не здіймешся миттю на трибуну,
Та рухатись у напрямку потрібно,
Робити кроки з ризику, без шуму,
Не боячись провалу , необхідно.

Та стежка невідома, таємнича,
Не знаєш форм, шляху та перешкоди,
Та може буть доволі і везуча,
Поклич лиш спробу, пішоходе!

Місток із спогадів - на ньому: