Не треба більше зайвих слів,
Мене спинить ти не зумів,
На щастя може, може на біду.
Болять не прошені думки,
Ти ще на відстані руки,
Але так сталося, і я від тебе йду.
І мій літак злітає в ніч,
А ти не можеш зрозуміть,
Чому так швидко догорів вогонь.
Втікаю я від звичних фраз,
Від поцілунків і образ,
Від ніжності твоїх долонь.

Приспів:
Прощаю і прощаюся,
До тебе знов вертаюся,
Від спогадів іду до забуття.
І все чомусь пригадую,
Як падав сніг на райдугу.
Любов, на жаль,
Коротша від життя.

У нас на двох один квиток,
І я роблю свій перший крок,
На щастя може, може на біду.
І гасне полум’я свічі,
А я гублю твої ключі
Не озираючись від тебе йду.
Є для розлуки сто причин,
Ти залишаєшся один.
І плаче осінь на твоїм плечі.
З очей у ніч тікає сон,
І не врятує телефон,
І про розлуку шепотять дощі.

Лишився там мій перший сміх,
І перший плач, і перший крок.
Там я літала уві сні
Серед зірок, серед зірок.
Там квітли сонячні сади,
Текла в річках жива вода,
І буде мама там завжди,
Завжди красива й молода.

Приспів:
Розтали, зникли в далині
Мого дитинства світлі дні.

Там день був довгий наче вік,
Ховався вечір серед трав.
Там Дід Мороз на Новий Рік
В торбинці щастя дарував
Там досі небом пахне сніг,
Злітають зорі до вікна.
Виходить звідти сто доріг,
Та не вертає ні одна.

Приспів:
Розтали, зникли в далині,
Лише всміхнулися мені.

Я так чекав тебе, чекав, що сни здійснилися...
Мені вуста, твої вуста ночами снилися.
Щоб ми зустрілися в житті під цими зорями,
Назвавши їх на самоті своїми долями...

Сама любов для нас обох той час зазначила,
Ти на долонях рук своїх мене побачила,
Зійшлись дві лінії в одну дорогу зоряну,
Як два струмка в одну ріку дощами сховану

Я нiколи, нiкому тебе не вiддам!
Хочу бачити, чути, любити щодня.
Я нiкого, нiколи ще так не кохав,
Я так довго, так довго на тебе чекав.

Я завжди сердцем відчував що ми зустрінемось,
І вже нікуди від надій та мрій не дінемось.
Нам мало Всесвіту з тобою, мало вічності,
Для наших чистих почуттів, для їх чарівності!

Я нiколи, нiкому тебе не вiддам!..

Неначе переповнена душа
Вирує річка ранньою весною.
Вона біжить, бурлить і поспіша
І покриває береги водою.

Так і в людини інколи бува,
Що почуття виходять з-під контролю
І вже не може мислить голова
Й не володієм ми собою.

Але коли спадає біг води
І у душі втихає вихр крилатий,
Погляньте ви назад, на береги,
Чи щось бува не встигли поламати?

( автор, нажаль, не відомий )

Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
Їм не велено ночувать.
Коло кола ти, коло кола я -
Велим-велено начувать.

Приспів:
Що то ніч твоя, що то ніч моя,
Що то ти є ти, а то я.

Де рука твоя, де рука моя -
Не живе там ніч золота.
Коло кола ти, коло кола я,
Заліта душа за літа...

Приспів (2)

Цвинтар кохання.
Мільйони гробів,
Та нема тут свічок,
Нема і вінків.
Навколо цієї сумної оселі
Птахи лиш співають
Пісні невеселі,
І чорні могили
Купаються в смуті.
Ось зовсім ще свіжі,
Ось старі і забуті.
На кожній могилі
Ростуть диво-квіти,
Барвисті пелюстки,
Ясні самоцвіти.
А ці дивні квіти –
Ненароджені діти,
Усі жертви зради,
Розлуки і муки.
А зрада, ніколи вона
Не дрімає.
З світанку до ночі
І з ночі до ранку
У чорній одежі
По світу блукає.
І знов десь помре
Нещасливе кохання,
І місце займе
Серед цього зібрання,
Три метри вглиб,
Зверху прах забуття,
А замість хреста-
Розбиті серця...
Цвинтар кохання
Всіх людей і часів-
Мільйони могил,
Мільйони гробів.

Довченко Александр

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ліна Костенко

Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто - отак без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.

Василь Симоненко

Pour avoir la foi - il faut etre charbonnier
Pour etre mal chausse - il faut etre cordonnier
Pour seduire la foule - faut chanter la peche aux moules
Et pour pas payer d'impots - il faut naitre a Monaco!

Et c'est comme ca, honni soit qui mal y pense
Faut souffrir en silence
Ca sert a quoi de vouloir quitter la France
Quand on est auvergnat?

On peut pas tout a la fois
Siffler l'apero et l'opera
On peut pas, c'est vident
Payer comptant quand on n'est pas content!
Et reciproquement...

Pour etre legionnaire - faut sentir le sable chaud
Pour bien dire les vers - il faut etre Moulineaux
Pour faire des affaires - faut savoir payer un pot
Et pour pas payer d'impets - il faut naitre a Monaco!

Et c'est comme ca, les Anglais sont Britanniques
Les jardins botaniques
Ca sert a  quoi de vouloir quitter l'Afrique
Quand on est du Ghana?

On peut pas tout a  la fois
Siffler l'apero et l'opera
On peut pas, c'est vident
Payer comptant quand on n'est pas content!
Et reciproquement...

Pour etre costaud - faut manger des epinards
Pour se lever tot - y faut pas se coucher tard
Quand on est Cousteau - faut se mettre un beau costard
Et pour pas payer d'impots - il faut naitre Monaco!

Et c'est comme ca, comme disait La Fontaine
Mironton, Mirontaine
Ca sert a  quoi de vouloir quitter la scène
Quand on ne vous retient pas?

On peut pas tout a la fois
Siffler l'apero et l'opera
On peut pas, c'est evident
Payer comptant quand on n'est pas content!
Et reciproquement...

В дні, прожиті печально і просто,
Все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
Я чекала тебе з доріг.
Темнооким чудесним гостем
Я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
Я сказала комусь: - Люблю.

А буває - спинюсь на місці,
Простягаю руки без слів,
Ніби жду чудесної вісті
З невідомих нікому країв...

Є у серця така покута -
Забувати скоріше зло,
Аніж те, що мусіло бути
І чого в житті не було.