Молчи. Не говори мне ничего.

Оставь слова глазам влюбленным.

Не плачь. Напрасно это всё

Не стоит жить столь огорченным.

Целуй. Срази меня желаньем.

Пусть запылает в нас огнем.

Ласкай. Укрась своим касаньем

Мой одинокий в мыслях дом.

Смотри. Я глаз скрывать не стану,

Свой взгляд тебе одной дарю.

Люби. Открыто, неустанно,

Не бойся боли в нас я невпущу.

Засмейся. Пусть твой звонкий голос

Как колокольчик радостно звенит.

Цвети. Как те цветы на поле,

Тебя согрею ласкою любви.

Останься. Без тебя я сникну.

Как лучик солнца в туче грозовой.

Прости. За то, что я как книгу

Пролистывал всю жизнь с тобой.

Пишу. Останусь на бумаге.

Она поймет мои слова.

А мы? Запомню нас навеки,

Искупай меня

В своей нежности.

Прикоснись рукою к плечам.

В нашей бурной

С тобою беспечности,

Не отдай одиночества псам.

На секунду

Губами дотронься.

Бархат вечера мне подари.

Глаз благих,

Изумрудно бездонных,

Нежный взор мне отдай до зари.

Аромат подари

Нежных трав луговых,

Он вселяет в меня жить желание.

Дай тебя ощутить

Мне в объятьях своих,

Отложить тихий час расставания.

Я с тобою всегда.

Не помеха года,

И дороги, ведущие в дали.

Для меня ты звезда

Что горит в небесах

За Украину грусть тревожит,

Грядёт вселенский нам погром.

И днём и ночью хитры рожи,

С экрана потчуют дерьмом.

Сначала дева песнь заводит,

О жизни в сказке говорит.

На смену журналист приходит,

Мол всех посадит, победит.

Потом донецкий паренёк,

Нам травит речь, что он безгрешен.

Сулит нам реки с молоком,

И море приблатнённых песен.

Сраженный хворью Гавриил,

Не опускает крыльев мира,

Но меч из ножен обнажил

Для устрашения задиры.

Заполонили магистрали

Плакаты с бодрыми людьми,

Что, улыбаясь, предлагают

Продаться им за полцены.

Глаголют, мол, они лишь знают

Как, грешным нам, по жизни быть.

Себя в мессии предлагают,

А нам за ними молча плыть.

Овечьим стадом выпасают,

Бросая в хлев нам крохи ржи,

Чтоб не подохли ненароком.

Без нас им скучно будет жить.

О нас всё думают ночами,

Благоустраивая быт.

И о трибуны бьют ногами,

Седеют больше остальных.

Изъеден мыслями, в морщинах,

Щекастый крупный скотовод.

Он неспособен влезть в машину,

Опух о мысли про народ.

Их капиталы для того лиш,

Чтоб витаминный дисбаланс

Не смог сломить их от работы.

Уж кто тогда согреет нас.

Плевать, что долгими ночами

И у станков и на полях.

Годами люди создавали,

Что растащили впопыхах.

Вся кровь людей, и пот, и слезы,

Нехватка хлеба, голод злой.

Все смыли денежные боссы,

Своею алчной рукой.

Молю! Одумайтесь безумцы!

Насытившись не гните спину.

Про нас не думайте, мы сами…

На родине предков,

В краю где березы

Листвою шумят,

Вовлекают в покой.

Я вышел на поле

Засеяно рожью,

Рукою коснулся

Земли дорогой.

Веков седина

Мне мгновенье открыла.

На поле израненном

Кровью омытом

Лежали тела

Пораженные громом

Войны и несчастий.

Услышал их стоны.

Нещадным огнем,

В то далекое время,

По полю засеянном

Хлебом святым,

Несутся в угаре

Коней не жалея

Зловещие боги

Забытой войны.

Кровавым мерцаньем

Глаза их покрыты,

Оскал и презренье

На лицах горит.

И лезвия шашек

Уж кровью омыты.

Багряным нектаром

Не будет он сыт.

Ему подавай

Материнские слёзы,

Детей неокрепших

Им крик подавай.

Плевать им на ветер,

В пустую морозы,

Всех с адским запалом

Ведёт их главарь.

Пустынны поля,

Сожжены все дворы.

Лежат на полях

Лишь погасшие судьбы.

Как больно понять,

Что не будет зари

У тех кто ушел,

Тебе я побачив погожої днини

Яскравим брильянтом явилась мені

Стояла ти осторонь інших, красива,

Я в тебе влюбився в одну лише мить.

Сіяла ти зоряним світом на сонці

І ось наконєц-то ти  стала моя.

Хотів би носити тебе у долонці

Від всіх заховать я хотів би тібя.

Та перше захоплення кануло в пропасть

Коли почала ти смоктати бабло.

То шкіру тобі, то якихсь спреєв хочеш,

Все знову і знов ти тащила його.

Я кожного дня викидав в тебе сотні

На кожній зупинці хотіла ти шось.

Та хоть і приємно с тобою проводить

Свій час дрогоцінний, та ти притормозь.

О люди навколо, о мудреє небо!

Скажіть куди гроші втікають в хвилину.

Тягне і тягне вона бабки із мене…

Для мене ти є чимось більшим,

Ніж просто торкання руки.

Для мене ти є чимось швидшим,

Ніж рухи проміння в воді

Для мене ти є чимось кращим,

Ніж сонця яскравого схід.

Для мене ти є чимось вищим,

Ніж птаха натхненного зліт.

Почуй моя мила натхненні

Ці просто слова почуття.

Для мене ти є незбагненна.

У світі на вік лиш моя.

Для мене ти квітка прекрасна,

Я твій аромат незабув.

Для мене ти зоренька ясна,

Твій погляд жене з мене сум.

Для серця мого ти найкраща

У світі живильна вода.

Для погляду мого – безмежна

У хвилях спокійних ріка.

Почуй моя мила натхненні

Ці просто слова почуття.

Мене наче медом блаженним,

Напоюють твої вуста.

Для мене весь світ загорнувся

У тебе забувши про плин.

Для мене не має ні чого,

Що бачить крім тебе хотів.

Лишень би вжиття обернулись

Бажання завітні мої,

І в сонці спустошених вулиць,

Ти віддАла мені

Свою зв*язку ключів,

І сказала вони

Тобі більш непотрібні.

Принесла всі вірші

Що писав я тобі

І сказала про них:

Вони просто огидні.

Принесла синє небо

Що для тебе знайшов,

Не сказала нічого,

Відштовхнула нечемно.

Принесла весь альбом

Де ми разом удвох.

Не схотіла порвати,

Як не як то приємно.

Зорі всі принесла

І розсипала долі.

Покотились вони

По підлозі гуртом.

Квіти всі принесла

Їх нема більш на полі,

І не буде нектар

Прикрашати нам сон.

Ти веселку барвисту

У вузли пов*язала,

І сказала то є

Подарунок мені.

А коралів намисто

Ти рукою порвала,

І у море пустила

Най потоне в воді.

Все що мав віддавав

Що не мав те знаходив.

Із глибин доставав,

Роздягав небеса.

Ти казала кохаєш,

А я вірив в тривозі.

Та не знав що ти сволоч

Мені ти розказав.

Сказав що буде,

Сьогодні на роботі

Сущий ад.

Мене ти попросив,

Щоб був я обережний

При переході

Різних автострад.

Мені пообіцяв,

Що я зустріну

Сьогодні те,

Що довго так шукав.

Сказав що далі

Буду я щасливим,

Що прийде радість

Про яку благав.

Що саме зараз,

Миттю, терміново,

Мені всі сили треба

В купу позбирати.

Бо буде повно...

Ні, не так,

Багато. Питань які

Потрібно порішати.

Про те, що рухне

Купою, горою

Багатство непомірне,

Ти сказав.

Про те що прийде

Тихою ходою

Той ворог, на якого

Не чекав.

Мені пообіцяв

Що я поїду,

В казково-кольорові

Острови.

Про те, що буде

Гарний парус білий,

Мулатка пишногруда,

І раби.

Все так цікаво,

Так приємно знати,

Про те, на що

Потрібно зачекать...

Я змию воду,

Відкладу газету.

Забуду гороскоп

І ляжу спать...

© Ветер Города

Зміни своє серце

На те, що кохає.

Відкрий свої двері,

Для тих хто прохає.

Свій погляд зміни,

На рожево - блакитний.

Не стримуй його,

Нехай він буде вільний.

На посмішку сонця

Зміни сум морозів .

В обійми прийми,

Не лиши на порозі.

Не дай відірватись,

Притримай легенько.

Навчись дивуватись

І вірить напевно.

Скажи що кохаєш,

Слова він почує.

Якщо будеш щира

То світ подарує.

Змінись не одразу,

А трошечки згодом.

Нехай він вважає,

Що то його розум.

Змінись, полюби,

Приторкнися щокою.

Він буде тебе

Она была так ветренна, воздушна,

Так беззаботно радовала глаз.

Гордилась тем, что непослушно,

К ней приставал красавец водолаз.

Она смеялась звонкими разливами,

Улыбкой всех искрится заставляла.

И даже всех отягощенных мыслями,

В свой легкий танец быстро вовлекала.

Она как Афродита выходила

Из пены, телом разум затмевая.

Да так, что все лежащие на пляже

Вмиг умолкали речи дар теряя.

Она своей походкою богини,

Могла пройти по битому стеклу.

Она над всем летала как перина,

И даже жар камней ей ветром дул.

Она могла на выжженной земле,

Своим дыханьем создавать цветы,

И быть такой, что в вьюжном декабре,

Вдруг проливались летние дожди.

Она могла смертельные раненья,

Излечивать лишь лаской поцелуя.

И словом лишь одним, блаженно нежным

Могла умерить пыл и буйны бури.