Туризм та дещо серйозніше

     Почну із банального. Ми живемо серед краси. Той хто тримає фотокамеру в руках, а тут таких абсолютна більшість, легко зі мною погодиться. Так, наша земля – це унікальна краса! А ще ми ходимо по грошах. Мова піде не про чорноземи, а про туризм. Заробляти ми не вміємо не тому що ледацюги, а тому що такі у нас порядки… були, є і… То ж виникає логічне запитання: для чого ж заробляти, коли все рівно ці зароблені багатства  присвоїть хтось. Народ живе сам по собі і успішно, як бачимо,  виживає. Та все ж можливо дещо перепало б і народу. Ну хоча б із заробленого (присвоєного, відібраного…) хтось колись зробить нормальні дороги..!

     Давненько мріяв побувати у Кам’янці Подільському і нарешті вчора побував. То ж перші враження від дороги. Ділянка від Гримайлова (територія Тернопільщини) до річки Збруч – жахлива! Саме на ділянці де шлях перетинає гірський  кряж Подільські Товтри і розташований природний заповідник «Медобори» - яма на ямі((( Тут декілька кілометрів тягнеться густий грабовий ліс, підвищена вологість ґрунту, траса мало захищена від цього. Рух на мінімальній швидкості, автобус оминає вибоїни, час від часу чути удари гілок об дах.

     І ось нарешті Збруч, ріка-кордон і ріка єднання. Так, дорога тут краща і до самого кінцевого пункту автобус мчав гарненько. Але про річку єднання. Не стану вдаватись у пропагандистські штампи. Час робить своє, грань у менталітеті людей що мешкають по обидва боки цієї ріки поступово стирається, якби того комусь не хотілось. Хоч і стоїть при в’їзді Лєнін, стоїть відповідна символіка і в самому Кам’янці, але люди тут ні при чому. Вони хороші і привітні. Взагалі люди що звикли приймати туристів відкидають всякі стереотипи, це я помітив навіть у Криму, а люди які подорожують, збагачуються спілкуванням та гордістю за нашу землю.

     Кам’янець святкує у ці дні своє свято – день міста. Нажаль мені не пощастило, бо зустрів він мене дощем, або я його привіз. Вдома, як виявиось згодом,  хоч і було дуже похмуро, але день був сухим.  Незважаючи на погоду привіз дуже яскраві враження. Це місто без перебільшення перлина Поділля, це місце яке приваблює туристів з всіх куточків України та з-за кордону. Гарне охайне містечко, прекрасні краєвиди каньйону ріки Смотрич з небаченими переходами та місточками, архітектура старого міста та велична фортеця, храми, зелень парків... а багатовікова історія його стратегічного розташування. Цікаво надзвичайно! Все це викликає лише захоплення та бажання побувати ще і ще.

     Урочистості та розважальні заходи тривають і сьогодні. А вчора на площі біля міської ратуші відбувся концерт колективів що приїхали із країн СНД, та близького зарубіжжя. Атмосфера по справжньому святкова незважаючи на погоду. Запросити багатолюдні колективи, розмістити їх, на це спроможне не кожне місто. Тим більше, що Кам’янець, це все ж таки райцентр.

     Отже, заробляти на туризмі вигідно! Цьому треба повчитись. Зокрема моя область нараховує понад 30 замків. Нажаль більшість із них у плачевному стані. Почитаймо історію, всі вони збудовані польськими вельможами. Ми побачимо, що самі козаки по декілька разів їх руйнували ведучи війну проти поляків. Потім був період руйнування «до основанья, а затем… Такий край, така історія! Але виникає запитання, а хіба на території скажімо Чехії, чи у Кракові пройшло менше «революцій, бунтів і постань…», хіба у їхніх замках та палацах жили не такі ж вельможі? Чому там на це є кошти? Там вміють заробляти гроші, там дещо перепадає і народу, там є що залишити майбутнім поколінням.

     Що залишиться після нас? Хотілось щоб замітка була святковою, бо день міста все ж, але як не зачепити тему Андріївського узвозу? Це ж навіть варварством не назвати! Це щось гірше, бо намагаються вирвати серце…

     Якщо хтось про альбом... Буде!