журба та радість...

     От і закінчились Великодні свята! Хоч у деяких областях Західної України вітатись «Христос воскрес» будуть аж до 40 дня від  Воскресіння Господнього, на моїй батьківщині це вітання сьогодні звучало востаннє. Поминальна неділя (Проводи), вже півтора десятка років збирає до рідного села набагато більше гостей, ніж самі Пасхальні дні. Практично зустріти своїх односельців, однокласників і родичів, яких доля закинула десь далеко, можна лише у цю неділю, у церкві та на кладовищі.

Зустрічі ці бувають і приємними і не зовсім.

-         Привіт красуне! – каже поважний пан, помітний керівник у Львові, до своєї однокласниці також львів’янки, і обоє цілуються.

-         Що поробиш, коли зустрічаємось лише на кладовищі, - ніби виправдовуючись каже він.

-         Бо ми з тобою чомусь різними вулицями ходимо по Львову, - каже вона. Що правда, ти не ходиш. Тебе возять.

-         Та ні, іноді ходжу…)))

     Приємно було спостерігати за цією зустріччю. Приємно коли люди в доброму здоров’ї і не міняються, хоч старші від мене на декілька років.

Та на жаль сьогоднішній день не лише радість зустрічей. Когорта  моїх однокласників сьогодні зменшилась. Вічний покій душі!

     Прошу вибачення у вас друзі за сумне та трагічне! Але це наше життя! Живемо під Богом, живемо надбаннями та втратами і нікуди від останніх не дітись. Тільки нехай нас Господь обереже та заступить від трагічних втрат!

Добра, благодаті та ласки від воскреслого Господа всім бажаю!