Авку вы и сами видите.

Вот фото в реале (не вся поместилась, сорри)

На юа шутила, кутила, жила и радовалась.
Медалей не получала ни разу.
В конкурсах бываю изредка, один раз даже победила.
Торжественно обещаю:
Всем импотентам по членству
в клубе "Брюса немогущего или полюби себя всяким".
Всем одиноким по импотенту (пусть оценят одиночество).
Всех неблагополучных (наркоманы, алкоголики, тунеядцы) стерилизовать поголовно и безоговорочно.
И немного о насущном:
Всех нар.дэпп.ов всех созывов сделать невыездными. Пусть наслаждаются тем, что сотворили.
За драки и сквернословие в ВР тот час же вывозить всех в кутузке и закрывать на месяц под хозрасчёт (на прожиточный минимум). Хай *лять этот минимум используют на максимум.
Коррупцию не искоренить. Она прописана у вас в ДНК. Начни с себя.
Всех, кто ворует лес, янтарь, рыбу и т.д. лишить имущества с правом постановки на биржу труда.
Ну и в заключение: не допускать людей искусства в политику. Искусство - вечно. Политика - гавно. Тот, кто превратит политику в искусство - войдёт в века. Но нашим пресмыкающимся до этого не дотянуть.

Всё.

Жила-була маленька Мишка. Вона була польовою і кожного ранку прокидалася рано-вранці, коли ще сонечко тільки починало плести своє мереживо з тіней на всьому навколо. Пшениця цього року  видалася на славу. Колосиста, висока, а як вона шурхотіла, коли починав дмухати навіть найменший вітерець.

Мишка дуже любила слухати ту пісню поля, пережовуючи мрійливо яку-небудь  трісочку на сніданок...І от, в один з таких прекрасних ранків на узбіччі біля поля зупинилася  автівка. Подорожуючі вийшли розім'яти ніжки, подихати повітрям і насолодитися тишою тутешніх місць. З ними була маленька дівчинка, яка весь час стрибала та метушилася навколо авто. Мишка з цікавістю спостерігала за тим, що відбувалося і, коли люди поїхали вже було хотіла бігти у своїх справах далі. Але помітила на землі, поміж високого колосся, якийсь предмет. Ним виявилася яскрава книжка, яку мабуть загубила та маленька дівчинка. В книзі було багато зображень гарних, добре вбраних панянок... Не те щоб Мишка була незадоволена своїм життям, але промайнуло у неї в голові: от якби я стала дівчиною і могла би чепуритися як вони... І як то іноді буває, не встигнемо ми про щось подумати, як воно миттю стає реальністю. Звідкись налетів страшний вітер, підхопив нашу мрійницю і поніс її кудись дуже далеко від її рідної домівки...

Колии вітех вщух, вона побачила себе гарною молодою дівчинкою десь посеред великого і гамірного міста...Лиш маленьке зернятко пшениці, яке залишилося у неї в кишені, нагадувало про минуле життя...Вона знала: варто їй з'їсти те зерно, як вона знову повернеться до свого мишиного життя і вже ніколи не буде людиною.
І хто зна, чи стала наша Мишка щасливою...бо вона дуже швидко загубилася в натовпі пасантів і ми більше ніколи не зустрічали її...

Лиш іноді, високо над містом з'являлася якась молода особа, щоб усамітнитися і поглянути на все навколо.