Жінка посміхається

— весь дім сяє, жінка похмура — весь дім у мороці.

                                                                                Давньоіндійське прислів*я

Про любов еротичо і водночас ніжно...метр укр.поезії Д.Павличко, він тільки так міг написати, щоб не вульгарно

Напав я на тебе раптом

На стежці посеред степу,

Нахлинув, як дощ краплистий, Як виливень буревійний,  Липневий джигун-музика,  Просяяний блискавками, Співаючий дощ любові. Ти кинулася тікати,  А я танцював навколо, Шаліючи від натхнення, Від певності, що нікуди Сховатися ти не годна; На ста сопілках одразу Я грав, щоб тебе зманити, Принадити звуком бурі; А потім я взяв цимбали, Поклав їх сторчма на землю, До неба ходив по струнах —  Тебе чарував я звільна Своїм сатанинським танцем. Ти бігла і розглядалась  Налякано в тому полі, Де схову нема від грому, Від зливи й від кохання. Ти краплі, немов долоні Мої безсоромні

й спраглі,

Долонями

відбивала,

Та в мене було без ліку

Тих рук, що тебе ловили,

В обіймах

стискали ніжно,

Наповнювали поволі

Твоє невтоленне тіло,

Неначе водою

землю,

Піснями з безодні світу.

Як змокла ти вся до нитки,

Повільніше стала бігти,

Спинилася й засміялась, До неба вознесла руки, — Так, ніби просила більше  Потоків

рвучкого світла

І музики з-під блакиті. Ми різко зійшлися в танці — Аж ґудзики відірвались Од плаття твого тонкого, Відскочили й засвітили Над полем, немов ракети, Які провіщають наступ.  Ти скинула

одежину,

Важку від води і грому

І, зрештою, непотрібну

В танку із дощем липневим.

Я ж був тобі за одежу  Єдвабну і за

намиста,

Я краплями діамантів Освітлював темні звиви І персні твого волосся,  Спливав між

грудьми твоїми Струмком, як ланцюг зі срібла.

Втім - райдуга стала в полі,

І ти увійшла під синє

Склепіння небес, як сонце, Засліплена власним сяйвом; А я, оп’янілий в далеч, Відходив не дощ, а хлопець, І запах твоєї плоті Я ніс, ніби воду, в жмені.

                            Дмитро Павличко

Джерело:Українська інтимна лірика..- К.:Школа,2009.- С. 149.

Дивимось в небо і бачимо осінні ключі - відлітаючих птиць і думаємо : от нам би так...здійнятись і полетіти....І думаючи так , навіть не здогадуємось, що вміємо літати. І не потрібні нам Ікарові крила, надпотужні двигуни і тін. Ми літаємо, коли любимо, ми літаємо, коли мріємо, ми літаємо, коли живем ще чиїмось життям, окрім свого...Але пролетівши багато - багато рків, раптом падаємо , не маємо сили піднятись..Я дивлюся на своїх батьків, я заглядаю в їх священні очі і розумію : вони пролетіли багато життєвих негараздів, пережили багато болю і радості, і не згубили свої крила, бо жили не для себе, не тільки для себе, але для нас, двох,  бешкетних, русявок, жили в любові і по совісті. вони - крилаті, мов ті небесні птахи, і світлі, мов янголи. Вони не загубили свої крила в життєвих негодах, вони й досі літають.А ми, ми маємо крила?

Через байдужість всі біди на землі...Байдужість - це параліч душі...

Минуло вже десять років з дня наймасштабнішого теракту в світі.Тоді загинуло близко 3 тис.людей, багато поранених і травмованих психолог.Жахливі руїни.."Близнюків" не відбудували й понині, немає коштів.Зате створили музей пам*яті." Світова спільнота позбулася ілюзій про захищеність,  досвід показав, що  тероризм росте і процвітає. І все -  таки ми бережемо пам*ять про ті події, бо хто пам*ятає минуле, той оберігає майбутнє...

ДРУГИЙ ШАНС....
Ми живемо, радієм, кохаємо, думаємо, що так буде завжди ....В один момент все летить у прірву і життя "повисає" на нитці павутини...Безвихідь і відчай, темрява чи мутне світло ламп реанімації, коли серце "заводять" током, а кров перекачують через сотні трубок...коли все, що ти любив стає отрутою для тебе, всі,кого ти любив покидають тебе, бо ти - тягар...Залишається тільки мама і випадкові люди, що стають тобі друзями на все життя ...Таким другом я є для однієї чарівної , красивої дівчини, життя якої залежить від апарату відділення гемодіалізу( там перекачують і очищуть кров до ост.краплі). Я дуже люблю цю дівчину, світлого ангела, а вона зберігає мужність духу і віру в свій порятунок .Щоб урятувати юне(19 річне) життя потрібно 33тис.$ і донорську нирку, але  грошей у дівчини і її мами нема, звідки? якщо позаду 3 міс.лікарень і тисячі мг ліків...Я шукаю небайдужих і тих, хто має змогу допомогти (корисна буде навіть ссилка на якийсь фонд чи благод.орг.).І ще : задумайтесь, що ви зробили, щоб ніколи не опинитись у подібній ситуації, як ви бережете своє життя, як ви цінуєте кожну мить і людей поряд? Якщо ви читаєте зараз ці рядки - посміхніться, радійте тому, що ви живі - здорові і просіть Небеса, щоб так було і надалі з Вами і Вашими рідними , і щоб Вам ніколи не довелось просити за когось, як роблю це зараз я. Будьте здорові і щасливі, цього щиро Вам бажаю, бо хтозна чи в кожного з нас є другий шанс....