Всесвітньовідомий письменник Габріель Гарсіа Маркес  був важко хворим на рак лімфатичних залоз і звернувся до читачів та друзів з прощальним листом. Думаю, більшість читали його, але згадати не завадить).Коли цей лист надрукували - сталося диво : хвороба відступила, що доводить - сила людини -  могутності духу.

Передсмертний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

"Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу. Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла. Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, яб слухав, коли інші говорять. І як би я насолоджувався шоколадним морозивом! Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу. Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів іяскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток. Боже мій, якби у мене було трохи життя … Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любовіз любов’ю. Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють,то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити! Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати. Людей похилого віку я б навчивтому, що смерть приходить не від старості, але від забуття. Я ж теж багато чому навчився у вас, люди. Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнєщастя чекає його на спуску.Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди. Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щобдопомогти їй встати на ноги. Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду."

Цю колядку я вивчила ще в дитинстві "під вікном", коли мої батьки з друзями і рідними ходили від дому до дому, прославляючи світлу радість НАРОДЖЕННЯ НАШОГО СПАСИТЕЛЯ ІСУСА ХРИСТА.Цю радість несу  серці все життя і пам'ятаю істину, що дарувала мені світло. Бажаю всім вам миру й злагоди, радості і душевного тепла, хай ваші серця сповняться радістю Світлого Народження і очі хай сяють безмежною любов'ю. З Різдвом Христовим!  Христос народився! Славимо Його!



Сталась новина часу й одного
Ой ходім, ходім та й привітаймо царя нового.

Від сходу сонця до сходу сонця три царі ідуть
Свому синові наймилішому дарунки несуть.

Один несе миро, другий - кадило, а третій - злото,
Тримали вони в небі корони усі три зо то.

Як се довідав лютий цар ірод на своїм віку,
Сказав зрубати маленьких діток по усім світу.

А Матір Божа як це почула аж сязлякнула
З Єрсалиму до міста в Йгипті з Христом тікала.

Тікала полем, тікала ролем - хлоп пшеничку сяв
"Боже поможе, молодий хлопче, завтра будеш жать.."

А за нев, за нев лютий цар Ірод на конику гнав
Та й придорозі надибав хлопця - хлоп пшеничку жав.

"Боже поможе, молодий хлопче, ти в полі робуч,
Чи ти не бачив якойсь невісти з дитятком ідуч?"

"Ой бачив , пане , ой бачив, царю, як пшеничку сяв"
"Бодай же тобі, невірний хлопче, кат голівку стяв!"

Повернув коня лютий цар Ірод , додому погнав
Свому й синові наймилішому кат голівку стяв.

Хто цінує поезію - давно це читав, але ...гарно ж !  http://eureka.ucoz.ua/publ/109-1-0-434   (мій хрест)

Інколи настрій людини можна передати музикою. У мене сьогодні такий. А у вас?