Якби..........

Передсмертний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

"Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу. Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла. Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, яб слухав, коли інші говорять. І як би я насолоджувався шоколадним морозивом! Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу. Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів іяскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток. Боже мій, якби у мене було трохи життя … Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любовіз любов’ю. Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють,то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити! Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати. Людей похилого віку я б навчивтому, що смерть приходить не від старості, але від забуття. Я ж теж багато чому навчився у вас, люди. Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнєщастя чекає його на спуску.Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди. Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щобдопомогти їй встати на ноги. Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду."