Заплановане старіння

Більшість продуктів «запрограмовані, щоб прийти в непридатність», і набагато вигідніше купити нове, ніж відремонтувати те, що у нас вже є.
По суті заплановане старіння робить продукт марним з однією єдиною метою, забезпечити високий попит нового продукту, який тільки зійшов з конвеєра. Це принцип, який забезпечує безперервне економічне зростання, гарантує постійні продажі для відділу збуту.

Є три типи старіння:
1. Функціональне старіння - відбувається, коли в продаж надходить більш просунутий продукт, тобто з новими функціями.
2. Моральний знос якості, в цьому типі продукція старіє після того, як після певного терміну користування починаються збої і неполадки.
3. Моральний - настає, коли в продаж надходить більш просунутий продукт і люди змінюють його, лише з причини модності.

Заплановане старіння впливає на споживачів кількома способами, економічно і психологічно, ми входимо в певний цикл: купити, використовувати, викинути, знову купити, використовувати, викинути. І постійно хочемо нового.

З деяких пір така система представляє певні проблеми, наприклад, збільшення відходів, що генеруються все новим і новим виробництвом.

Коли виникло заплановане старіння?
Суспільство споживання і програми старіння - основа поточної соціально-економічної системи. Тим не менш, ця система не нова, її початок було покладено ще в 1920-і роки.
За часів Великої депресії в США всі заводи зупинилися, склади були переповнені товарами, але їх ніхто не купував через низьку купівельну спроможність.

У 1932 році російсько-американський брокер з нерухомості Бернард Лондон почав активно просувати ідею швидкого старіння речей, щоб люди змушені були купувати нові і хоч якось зрушити ситуацію з мертвої точки.

Минуло ще 20 років і в 1954 році американський промисловий дизайнер Брукс Стівенс впровадив термін заплановане старіння у виробничі процеси і справа пішла.

Продукти заплановані, щоб померти.
На сьогоднішній день існує дуже мало продуктів, які не запрограмовані, щоб померти, у нас є лампочки, які горять певний термін, і ми змушені їх міняти, принтери, перестають працювати, тому що є картриджі, які треба заправляти, автомобілі, акумулятори та майже все електронне устаткування.

Перші лампочки, що надійшли в продаж мали термін служби близько 1500 годин, 30 років потому стали продавати лампочки, які мали тривалість життя до 2500 годин. Незабаром, після того, як всі зрозуміли, що з такими лампами, які довго світять знижуються продажі, почали продавати лампи, які мають термін служби близько 1000 годин, і менше.

Всі наші продукти мають термін придатності, який визначається виробником. Ми знаємо, що картридж роздрукує нам необхідна кількість листів і закінчиться, і ми повинні його замінити.

Раніше виробляли автомобілі, які могли їздити 50 або 60 років - це в два рази більше життя сучасних автомобілів, термін служби яких, не більше трьох десятиліть. Яскравий приклад запланованого старіння можна знайти в деяких частинах автомобіля, наприклад гальма, які через деякий час перестають гальмувати.

Ще один яскравий продукт, який став жертвою запланованого старіння - це нейлон. У 20-ті роки ці панчохи були майже "невбиваємі", але після того, як продажі впали, тому що жінкам не потрібні були нові шкарпетки, у продажу з'явилися одноразові панчохи які ми маємо сьогодні.

Як заплановане старіння впливає на утворення відходів?
Термін придатності таких продуктів, як телевізори, телефони, холодильники та інші продукти був скорочений, ці вироби містять токсичні речовини і забруднювачі, наприклад, містять високий рівень токсичного свинцю. Багато компаній сьогодні заявляють, що готові взяти на себе екологічне обслуговування своїх відходів і деякі навіть пропонують послуги з утилізації, однак, більшість цих відходів в кінцевому підсумку виявляються на звалищах в країнах третього світу, забруднюючи відходами все навколишнє середовище.